Рішення № 75990583, 14.08.2018, Воловецький районний суд Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №300/587/18

14.08.2018 смт.Воловець

Воловецький районний суд Закарпатської області в особі судді:

ОСОБА_1А., з участю секретаря судового засідання Балецького С.М., розглянувши в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКСУС ЛІЗИНГ" про визнання фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

11.07.2018 року позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом.

В обґрунтування позову зазначив, що 06.06.2018 року між ним та ТОВ "МАКСУС ЛІЗИНГ" було укладено договір фінансового лізингу №02084, предметом якого мав бути міні- трактор "МТЗ-3204" 2015 року випуску без пробігу за ціною 75 000 гривень. З метою отримання цього транспортного засобу на виконання умов договору позивач перерахував відповідачу 39000 гривень як авансовий платіж, після чого представник відповідача надала на підпис типовий з її слів Договір №02250, який позивач підписав, не вивчаючи. Однак, як стало зрозуміло позивачу після укладення договору, він підписав договір на поставку автомобіля "Jac S3, intelligent, 1.5, МТ, 4х2". Позивач зазначає, що вказаний договір фінансового лізингу був укладений ним під впливом обману та із застосуванням нечесної підприємницької практики з боку відповідача, оскільки він отримав нечітку та неправдиву інформацію стосовно оспорюваного договору, а дії відповідача є неправомірними, за умови належного розяснення позивачеві всіх умов та наслідків цього договору він би не погодився на його укладення. Вважає, що укладений з відповідачем договір не спрямований на реальне настання правових наслідків та не відповідає внутрішній волі позивача на момент укладення договору і на даний час, не є нотаріально посідченим, а тому підлягає визнанню судом недійсним.

У судове засідання позивач не з"явився, надав клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує.

Відповідач причину неявки суду не повідомив, відзив не подав, про місце та час розгляду справи повідомлений належним чином.

В порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено, що 06.06.2018 року між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "МАКСУС ЛІЗИНГ" було укладено договір фінансового лізингу №02250 від 06.06.2018 року, що підтверджується копією відповідного договору (а.с.18-25).

За заявою, доданою до матеріалів справи, від 06.06.2018 року, позивач просив відповідача надати йому транспортний засіб марки "МТЗ" 3204" згідно договору №02250 від 06.06.2018 року за ціною 75000 гривень (а.с.15).

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 на виконання умов договору лізингу 06.06.2018 року сплатив на рахунок відповідача ТОВ "МАКСУС ЛІЗИНГ" авансовий платіж в розмірі 75000 гривень зі сплатою комісії банку в сумі 390 гривень, що підтверджується квитанцією №0.0.1053554995.1 від 06.06.2018 року (а.с.16).

Однак, відповідно до п.п. 1.1, 1.3 даного договору ТОВ "МАКСУС ЛІЗИНГ" як лізингодавець взяло на себе зобовязання придбати предмет лізингу транспортний засіб "Jac S3, intelligent, 1.5, МТ, 4х2" у власність та передати його у користування позивачу, як лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим договором (а.с.18).

Згідно з п. 1.7 цього договору предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію договору; авансового платежу; комісії за передачу предмету лізингу; у разі наявності сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.4 ст. 9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.5 ст. 9 даного Договору.

Також, за умовами вказаного договору (п. 2.1-п.2.4), договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання ними зобовязань по ньому. Строк лізингу починається з моменту передачі предмета лізингу та підписання акту приймання-передачі, та закінчується через 60 календарних місяців з моменту підписання акту приймання-передачі предмета лізунгу, та в останньому місяці сплати лізингового періодичного платежу за додатком № 1 до договору. Строк лізингу може бути змінений тільки за згодою сторін, шляхом укладення додаткової угоди до даного договору. Дія договору припиняється або з моменту переходу права власності на предмет лізингу лізингоодержувачем, або у випадку повернення предмета лізингу лізингодавцю, або в інших випадках, передбачених цим договором та чинним законодавством України.

У пункті 8.2 договору сторони погодили, що вартість предмета лізингу на момент укладення договору становить 14885, 50 доларів США, що еквівалентно 390 000 гривень (а.с.21).

Пунктами 12.1, 12.2 договору передбачена відповідальність лізингоодержувача у разі розірвання договору за його бажанням, а також у разі розірвання його лізингодавцем в односторонньому порядку. Визначено порядок повернення авансового платежу та сплату штрафів у разі дострокового розірвання договору з боку лізингоодержувача.

Правовідносини, що виникають із договору фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж та положеннями Закону України «Про фінансовий лізинг».

Так, відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобовязується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, повязаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства, за своєю правовою природою договір фінансового лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно зі ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Такий висновок зробив Верховний Суд України у своїй постанові від 16.12.2015 у справі № 6-2766цс15, тому суд враховує його під час вирішення даної справи на підставі ст.ст. 214 ч. 2, 3607 ч. 1 ЦПК України, оскільки такий висновок є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Крім того, стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 18 Закону у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір. У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено у ч. 2 ст. 18 цього Закону. Так, умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживачу.

Згідно зі ст. 18 цього Закону, умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони, по-перше, порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

За ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобовязань, включаючи умови про взаємозалік, зобовязання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (п. 2, 3); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірванням або невиконанням ним договору (п. 4).

Так, передбачені п. 9.1. умови договору №02250 від 06.06.2018 року зобовязують лізингоодержувача сплатити комісію за організацію оформлення даного договору (10% від вартості предмету договору) та п.п. 9.2, 9.3 сплатити авансовий платіж (25% від вартості предмету договору), а п. 12.2. договору вказує на неповернення комісії лізингоодержувачу у випадку розірвання договору, що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін та завдає шкоди споживачеві.

Як встановлено судом, укладений між ТОВ «Максус Лізинг» та фізичною особою ОСОБА_2 договір фінансового лізингу №02250 від 06.06.2018 року нотаріально не посвідчений, договір містить несправедливі умови, які у порушення принципу недобросовісності встановлюють істотні обмеження прав лізингоодержувача та призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін, наносять шкоду споживачеві.

За таких обставин, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що укладений між ним та відповідачем договір фінансового лізингу підлягав нотаріальному посвідченню, оскільки до нього застосовуються загальні вимоги щодо договорів найму та купівлі-продажу транспортного засобу. І оскільки такий договір між сторонами нотаріально посвідчений не був, а іншого суду не доведено, то відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України такий договір є нікчемним.

Відповідно до абз. 2 п. 4 та абз. 2 п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застовування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до абз. 1 п. 10 вказаної Постанови Пленуму ВСУ, реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Згідно зі статтями 216, 217 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Правові наслідки недійсності договору передбачені ст. 216 ЦК України.

Положення ст. 216 ЦК України застосовуються також при вирішенні вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

Оскільки матеріали справи свідчать про сплату коштів позивачем на рахунок відповідача на виконання умов договору, недійсність якого встановлена вище, суд приходить до висновку про порушення майнових прав позивача відповідачем. При цьому, доводи позивача про порушення його прав підтверджуються належними та допустимими доказами, долученими до матеріалів справи, а позиція щодо наявності підстав для задоволення позову є обґрунтованою. Таким чином суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення сплаченого позивачем авансового внеску.

Щодо позовної вимоги в частині стягнення з відповідача комісії за здійснення банківського переказу в сумі 390 гривень, то оскільки банківська установа не є стороною ні оспорюваного договору, ні справи, а комісія банку -це плата за здійснення банківської операції, дана вимога задоволенню не підлягає.

Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних витрат в сумі 109 гривень також задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України, встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошові зобов'язання відповідача щодо повернення позивачу авансового внеску за договором фінансового лізінгу виникає лише з моменту набрання даним рішенням суду законної сили, тому у суду відсутні законні підстави для стягнення з відповідача індексу інфляції за час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Згідно з ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в сумі 704 гривень 80 копійок.

Керуючись ст.ст. 215, 216, 217, 625, 799, 806 ЦК України, ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів", ст.141, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКСУС ЛІЗИНГ" про визнання фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів - задоволити частково.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 02250 від 06.06.2018 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "МАКСУС ЛІЗИНГ" і ОСОБА_2.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКСУС ЛІЗИНГ" (код ЄДРПОУ 41597671) на користь ОСОБА_2 39000 гривень авансовий платіж за договором фінансового лізингу №02250 від 06.06.2018 року, а також судові витрати в сумі 704 гривень 80 копійок, а всього- 39 704 (тридцять дев"ять тисяч сімсот чотири) гривень 80 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог- відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Закарпатської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя: Софілканич О. А.