Ухвала суду № 75990202, 20.08.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

11-сс/775/302/2018(м)

241/1042/18

Слідчий суддя: Демочко Д.О.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2018 року м. Маріуполь

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді Куракової В.В.

суддів Топчій Т.В., Свіягіної І.М.

при секретарі Болдовській К.В.

за участю прокурора Третьяка Є.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора на ухвалу слідчого судді Першотравневого районного суду Донецької області від 06.08.2018 року, якою було відмовлено в задоволенні клопотання про арешт майна, -

ВСТАНОВИЛА:

За № 42018051290000109 кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України від 07.06.2018 року внесено до ЄРДР.

Ухвалою слідчого судді Першотравневого районного суду Донецької області від 06.08.2018 року було відмовлено у задоволенні клопотання слідчого про арешт майна.

На зазначену ухвалу прокурор подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що ухвала слідчого судді незаконна і підлягає скасуванню. Зазначає, що врожай сільськогосподарської культури, яка засіяна на земельній ділянці може бути доказом злочину, тому дану земельну ділянку необхідно арештувати. Крім того, вказане майно визнано речовим доказом в кримінальному провадженні. Просить ухвалу скасувати, постановити нову ухвалу, якою клопотання про арешт майна задовольнити.

Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.

Відповідно до ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу. При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Колегія суддів зазначає, що клопотання про арешт майна не може бути задоволене, оскільки: по-перше, вказані об’єкти не відповідають вимогам статті 98 КПК України, якою визначено поняття речових доказів; по-друге, земельна ділянка належить територіальній громаді, право користування нею надано Першотравневому районному комунальному підприємству «Водхоз», в зв’язку з чим слідчим не доведено, кого саме необхідно позбавити права відчуження та використання.

Крім того, із витягу з ЄРДР вбачається, що органом досудового розслідування визначена правова кваліфікація за ч. 2 ст. 364 КК України, тобто зловживання владою або службовим становищем, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, проте в тексті клопотання зазначається про самовільне зайняття земельної ділянки, що кваліфікується за ст. 197-1 КК України, що виходить за межі кримінального провадження, в рамках якого розглядається дане клопотання.

Підстави для накладення арешту на майно, визначені ст. 170 КПК України, в даному провадженні відсутні.

Також слідчим не доведено необхідності арешту врожаю з врахуванням конкретних обставин справи, не доведено будь-яких ризиків, які визначені законом, тому слідчий суддя дійшов правильного, обґрунтованого висновку про необхідність відмови у задоволенні даного клопотання, який погоджує колегія суддів.

Згідно ч. 1 ст. 98 КПК речовими доказами є матеріальні об’єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюється під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об’єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

З аналізу правового інституту речових доказів вбачається, що сам факт визнання матеріального об’єкту речовим доказом тягне за собою виникнення правовідносин, які полягають у встановлені певних заборон та обмежень. З матеріалів справи вбачається, що земельну ділянку, в арешті якої відмовив слідчий суддя, органи досудового розслідування визнали речовим доказом в кримінальному провадженні № 42018051290000109 (а.с. 11); таким чином факт визнання даної земельної ділянки речовим доказом встановлює права та обов’язки користувачу вищевказаної земельної ділянки. Враховуючи, що ст. 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу, колегія суддів не може погодитися з доводами апеляційної скарги про необхідність арешту земельної ділянки.

Отже, ухвала слідчого судді є законною і обґрунтованою і підстави для її скасування відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 132, 170-173, 404, 407, 422 КПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора на ухвалу слідчого судді Першотравневого районного суду Донецької області від 06.08.2018 року, якою було відмовлено у задоволенні клопотання про арешт майна залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Першотравневого районного суду Донецької області від 06.08.2018 року про відмову у задоволенні клопотання про арешт майна залишити без змін.

Судді: