Постанова № 75987462, 14.08.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2018 року м. Чернівці

справа № 2-905/12

Апеляційний суд Чернівецької області у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Перепелюк І. Б.

суддів : Кулянди М.І., Одинака О.О.

секретар Герман Я.І.

позивач - ПАТ КБ «Приватбанк»

відповідачі - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, неповнолітні: ОСОБА_6, ОСОБА_7 (в інтересах яких діють ОСОБА_4 та ОСОБА_5.)

розглянувши апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 24 квітня 2018 року в справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, неповнолітніх: ОСОБА_6, ОСОБА_7 (в інтересах яких діють ОСОБА_4 та ОСОБА_5), третя особа без самостійних вимог - Служба в справах дітей Вижницької РДА, про виселення, та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, Берегометської селищної ради Вижницького району Чернівецької області, ПАТ КБ «Приватбанк», Чернівецької міської ради, про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання права власності на майно колишнього колгоспного двору, визнання частково недійсним договору іпотеки та скасування державної реєстрації права власності (головуючий в 1-й інстанції Пилип'юк І.В.)

встановив :

ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, неповнолітніх: ОСОБА_6,

Провадження 22-ц/794/680/18 Категорія 19/27 ОСОБА_7 (в інтересах яких діють ОСОБА_4 та ОСОБА_5.), третя особа без самостійних вимог - служба в справах дітей Вижницької РДА про виселення.

Позовні вимоги обгрунтовувало слідуючими обставинами.

24.01.2007р. між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №CVVWGА00000001, відповідно до якого банк зобов'язався надати кредит у вигляді непоновлюваної лінії у розмірі 60000 грн. з кінцевим терміном повернення 23.01.2012р.

У забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором 24.01.2007р. між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений договір іпотеки №CVVWGА00000001, згідно умов якого він надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок загальною площею 125,10 кв.м, розташований по АДРЕСА_1, що належить йому на праві власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Берегометської селищної ради Вижницького району Чернівецької області 16.01.2007р. на підставі рішення виконкому №10 від 03.01.2007р.

Позивач зазначав, що в порушення умов кредитного договору, ОСОБА_1 свої зобов'язання виконав частково, у зв'язку з чим ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 16.05.2012р. звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок загальною площею 125,10 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, передбачених ЗУ «Про іпотеку», необхідних для здійснення продажу.

Позивачем 18.07.2012р. відповідачам надіслані та отримані ними 23.07.2012р. вимоги про їх виселення з будинку. Позивач просив виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які зареєстровані та проживають у житловому будинку, розташованому в АДРЕСА_1, зі зняттям з реєстраційного обліку у органі МВС України, до повноважень якого входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаного житлового будинку та судові витрати покласти на відповідачів.

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_1, Берегометської селищної ради Вижницького району Чернівецької області, ПАТ КБ «ПриватБанк», Чернівецької міської ради, про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання права власності на майно колишнього колгоспного двору, визнання частково недійсним договору іпотеки та скасування державної реєстрації права власності.

У зустрічному позові вказували, що до 15.04.1991р. їх господарство відносилось до суспільної категорії колгоспний двір, членами якого були вони та відповідач ОСОБА_1 У власності двору станом на 15.04.1991р. було рухоме та нерухоме майно, яким користувались спільно, а саме: житловий будинок зі всіма належними до нього господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1. Вони всі проживали і проживають у вказаному будинку і він повністю збережений.

Позивачі за зустрічним позовом зазначали, що право власності на нерухоме майно належить їм, а не лише ОСОБА_1, який був головою колгоспного двору. Однак у зв'язку із пред'явленням позовних вимог про їх виселення, з'ясували, що на ім'я ОСОБА_1 виконавчим комітетом Берегометської селищної ради видано свідоцтво серії НОМЕР_1 від 16.01.2007р. про право власності на зазначений вище житловий будинок, хоча їм, усім членам двору, належало по 1/4 частині кожному. Згоди на видачу свідоцтва про право власності на ім'я ОСОБА_1 не давали, а тому Берегометською селищною радою були порушені їх майнові права.

У пред'явленому до них позові про виселення ПАТ КБ «ПриватБанк» посилається на укладений з відповідачем ОСОБА_1 договір іпотеки від 24.01.2007р., яким надано в іпотеку спірний житловий будинок. Вважають, що даний договір іпотеки порушив їх майнові права, як співвласників майна колишнього колгоспного двору, яке збереглося, оскільки згоди на його укладення не давали і про його укладення їм не було відомо.

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 вважали, що підлягає скасуванню рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ПАТ КБ «ПриватБанк», проведеною Чернівецькою міською радою 21.09.2016р.

Позивачі просили: визнати частково недійсним свідоцтво серії НОМЕР_1 про право власності на нерухоме майно, видане 16.01.2007р. виконавчим комітетом Берегометської селищної ради на ім'я ОСОБА_1; визнати за ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності по 1/4 частині кожному житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що розташований в смт.Берегомет по АДРЕСА_1; визнати недійсним договір іпотеки від 24.01.2007р., посвідчений приватним нотаріусом Вижницького районного нотаріального округу 24.01.2007р., реєстровий №371; скасувати рішення Чернівецької міської ради від 21.09.2016р. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 31489609 відносно житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_1, Вижницького району Чернівецької області; в позові ПАТ КБ «ПриватБанк» про виселення відмовити.

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 24 квітня 2018 року в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, неповнолітніх: ОСОБА_6, ОСОБА_7 (в інтересах яких діють ОСОБА_4 та ОСОБА_5.), третя особа без самостійних вимог - Служба в справах дітей Вижницької РДА про виселення відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/4 ідеальну частку житлового будинку з належними до нього надвірними будівлями та господарськими спорудами, що розташований по АДРЕСА_1, як майно колишнього колгоспного двору.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/4 ідеальну частку житлового будинку з належними до нього надвірними будівлями та господарськими спорудами, що розташований по АДРЕСА_1, як майно колишнього колгоспного двору.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/4 ідеальну частку житлового будинку з належними до нього надвірними будівлями та господарськими спорудами, що розташований по АДРЕСА_1, як майно колишнього колгоспного двору.

Визнано недійсним договір іпотеки №CVVWGA00000001, укладений 24.01.2007р. між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1, зареєстрований в реєстрі за №371.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ПАТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, просить рішення в частині задоволених позовних вимог та відмові у задоволенні первісного позову про виселення скасувати та ухвалити в цій частиині нове рішення, яким в позовних вимогах ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання за ними права власності по ? ідеальної частки спірного житлового будинку та про визнання недійсним договору іпотеки -відмовити в повному обсязі, позовні вимоги банку про виселення задовольнити в повному обсязі, рішення в іншій частині незадоволених зустрічних вимог залишити без змін.

Апелянт вважає рішення в частині оскарження незаконним та необгрунтованим. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Представник банку вказує, що позивачами не доведено, а судом не встановлено, що спірне нерухоме майно належить до колгоспного двору.

Також апелянт звертає увагу суду на те, що ОСОБА_2 надавала згоду на передачу нерухомого майна в іпотеку, що підтверджується її заявою від 24.01.2007р., зазначає, що немає підстав для визнання договору іпотеки недійсним та посилається на пропуск позивачами строку позовної давності для звернення до суду із вказаним позовом.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення в частині задоволених зустрічних позовних вимог скасувати, в задоволенні цих вимог відмовити, в решті рішення залишити без змін з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог банку про виселення, суд першої інстанції посилався на те, що ОСОБА_4 набув право власності на спірний житловий будинок не за рахунок коштів отриманих у кредит від ПАТ КБ «Приватбанк».

Колегія суддів погоджується з такими висновком суду першої інстанції.

Встановлено, що 24.01.2007р. ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №CVVWGA00000001, відповідно до якого останній отримав кредит у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 60000грн., зі сплатою 14,04% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 23.01.2012р.

В забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним договором, банк та ОСОБА_1 24.01.2007р. уклали договір іпотеки №CVVWGA00000001, згідно якого відповідач ОСОБА_1 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок загальною площею 125,10 м.кв з належними до нього надвірними будівлями та господарськими спорудами, які розташовані по АДРЕСА_1 належне йому на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Берегометської селищної ради Вижницького району Чернівецької області 16.01.2007р. на підставі рішення виконкому №10 від 03.01.2007р. Також у договорі іпотеки вказано, що іпотека поширюється на земельну ділянку загальною площею 0,50 га, на якій розташоване майно і яка знаходиться в користуванні відповідача на підставі довідки №446 Берегометської селищної ради.

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 07.03.2012р. по цивільній справі №2-163/12/2401 позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1, про звернення стягнення задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №CVVWGA00000001 від 24.01.2007р. в сумі 30047,87 грн. звернуто стягнення на житловий будинок загальною площею 125,10 м.кв, який розташований в АДРЕСА_1, і який належить ОСОБА_1 шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною 97446,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області вілд 16.05.2012р. рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 07.03.2012р. в частині звернення стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок - змінено. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №CVVWGA00000001 від 24.01.2007р. в розмірі 30047,87грн. звернуто стягнення на житловий будинок загальною площею 125,10 м.кв, розташований за адресою АДРЕСА_1, належний ОСОБА_1 з правом укладення ПАТ КБ «ПриватБанк» від імені відповідача договору купівлі-продажу будинку з початковою ціною 97446грн., та отримання витягу з Державного реєстру прав власності, а також з наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх необхідних повноважень щодо продажу будинку. В іншій частині рішення залишено без змін.

Згідно копії довідки виконкому Берегометської селищної ради №3572 від 11.07.2012р. ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_8, зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1, до складу його сім'ї входять: дружина - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2; донька - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3 (зареєстрована, але не проживає); син - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4; невістка - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5; онука - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6; онука - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_7.

19.07.2012р. за вих. №16.0.0.1/1396 від 18.07.2012р. відповідачам ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, які також діють в інтересах неповнолітніх ОСОБА_6, ОСОБА_7 відповідно до ст.40 ЗУ «Про іпотеку» та ст.109 ЖК УРСР представник ПАТ КБ «ПриватБанк» надіслав повідомлення про необхідність звільнення предмету іпотеки протягом тридцяти денного строку з моменту отримання даного повідомлення, добровільно. У випадку невиконання повідомлення, банк звернеться з позовом про їх примусове виселення до суду.

Позивачем 19.07.2012р. направлялись відповідачам повідомлення за вих. №16.0.0.1/1396 від 18.07.2012р. про необхідність їх виселення з будинку протягом 30 днів з моменту отримання вимоги.

Зазначене повідомлення отримане ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 23.07.2012р., що підтверджується копіями рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень.

Однак відповідачі на даний час продовжують проживати в спірному будинку, вимоги позивача про добровільне виселення не виконуються.

Згідно із частинами першою, другою статті 39 Закону України «Про іпотеку» в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина 3 статті 109 ЖК УРСР регулює порядок виселення громадян.

Згідно із положенням частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до вимог частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

За змістом вказаних норм особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, а за інших обставин є підстава для відмові у задоволенні позову про виселення.

При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року № 6-1449цс15, № 6-2947цс15, 25 листопада 2015 року № 6-1061цс15, 16 грудня 2015 року № 6-1469цс15 та 10 лютого 2016 року № 6-2830цс15, в яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.

Як вбачається із копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія НОМЕР_1 від 16.01.2007р. та копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №13255721 від 18.01.2007р., ОСОБА_1 набув право власності на житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та господарськими спорудами в смт. Берегомет по ОСОБА_1, до отримання кредитних коштів за кредитним договором від 13.02.2007р.

Як зазначено вище, законодавством встановлено виняток із загального правила, згідно з яким допускається виселення громадян з переданого в іпотеку жилого приміщення без надання іншого житла лише за умови, якщо це приміщення придбано за рахунок кредиту, забезпеченого його іпотекою.

Таким чином, без надання відповідачам іншого постійного житла унеможливлюється їх виселення з житлового будинку, придбаного не за рахунок кредитних коштів.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність передбачених частиною другою статті 109 ЖК Української РСР підстав для виселення відповідачів із житлового по АДРЕСА_1 без надання їм іншого жилого приміщення, оскільки ОСОБА_1 набув право власності на спірний житловий будинок не за рахунок отриманих у кредит від ПАТ КБ «Приватбанк», у зв'язку з чим позовні вимоги банку не підлягають задоволенню.

Оскільки висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» про виселення є обґрунтованим, вказане свідчить про те, що рішення в частині відмови у задоволенні цих вимог є законним та скасуванню не підлягає.

Щодо задоволених зустрічних позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання за ними права власності по ? ідеальної частки спірного житлового будинку та про визнання недійсним договору іпотеки, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Задовольняючи вищевказані позовні вимоги, суд першої інстанції посилався на те, що господарство, по АДРЕСА_1 станом на 15.04.1991р. відносилось до суспільної групи колгоспних дворів, оскільки голова двору - ОСОБА_1 був членом та працював у колгоспі «Більшовик» («Промінь») смт. Берегомет Вижницького району Чернівецької області, а членами двору, які не втратили права на частку в його майні було троє осіб: дружина - ОСОБА_2, яка також була членом колгоспів «Більшовик» та «Нове життя»; дочка ОСОБА_2 (ОСОБА_8.) та син ОСОБА_4, які були неповнолітніми.

При встановленні вищевказаних обставин, судом взято до уваги наявну в матеріалах справи довідку виконавчого комітету Берегометської селищної ради Вижницького району Чернівецької області №7926 від 18.10.2017р.станом на 15.04.1991р.

З копії будинкової книги для прописки громадян, що проживають у АДРЕСА_1 вбачається, що ОСОБА_1, 31.03.1953 з 12.08.1984 Р., його дружина - ОСОБА_2., ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрована з 23.03.1987р., донька - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрована з 10.11.1999р., син - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстрований з 18.04.2000р., що також підтверджується відмітками у їх паспортах.

Як пояснили у судовому засіданні ОСОБА_2 та ОСОБА_1, їх діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 станом на 15.04.1991р. були зареєстрованими та проживали за вказаною адресою разом з ними, оскільки були неповнолітніми, а у будинковій книзі поставлено відмітки про реєстрацію дочки - у 10.11.1999р. та реєстрацію сина - у 18.04.2000р., тобто після отримання ними паспортів громадянина України.

Згідно копії довідки Берегометської селищної ради Вижницького району Чернівецької області №680-02-03 від 22.12.2017р. з 1964 року село Берегомет віднесено до статусу селище міського типу, а тому виконавчий комітет не вів погосподарські книги в тому числі на господарство по ОСОБА_1.

Згідно копії трудової книжки колгоспника НОМЕР_2, заповненої 01.06.1976р. колгоспом «Більшовик» смт. Берегомет Вижницького району Чернівецької області на ім'я ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_8 він був членом колгоспу «Більшовик» (з 24.12.1991 року перейменований на колгосп «Промінь») з 1975 року по 1996 рік.

Згідно копії трудової книжки колгоспника серія УКР №0492823, заповненої 07.07.1981р. колгоспом «Більшовик» смт. Берегомет Вижницького району Чернівецької області на ім'я ОСОБА_2, 06.02.1960р.н. вона з 05.05.1981р. по 31.12.1989р. була членом колгоспу «Більшовик»; з 03.01.1990р. по 14.11.1992р. була членом колгоспу «Нове життя»; з 01.12.1992р. по 24.03.2000р. була членом колгоспу «Промінь».

Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЦК Української PCP (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Згідно з ч. 2 ст. 123 ЦК Української РСР розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Виходячи з цього, положення щодо спільної сумісної власності поширюється на правовідносини, які виникли після введення в дію Закону України «Про власність» ( з 15 квітня 1991 року).

Згідно з п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.

У разі смерті члена колгоспного двору після 30 червня 1990 року спадщина на відповідну частку майна колгоспного двору відкривається після смерті кожного з його колишніх членів.

Так, порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по введенню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів (далі - Вказівки), затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 12 травня 1985 року № 5-24/26, а згодом - Вказівками, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69.

За змістом п. 20 Вказівок суспільна група господарства переважно встановлюється залежно від роду занять глави сім'ї. Глава сім'ї визначається в кожному конкретному випадку повнолітніми членами сім'ї за їхньою взаємною згодою. Залежно від роду занять глави сім'ї господарство відноситься до суспільної групи колгоспників, робочих, службовців, кустарів чи селян-одноосібників. Виняток із загального правила складають господарства, в яких проживають працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять глави сім'ї відносяться до господарства колгоспників.

Суд першої інстанції, прийшовши до висновку про те, що господарство по АДРЕСА_1, відносилося до суспільної групи колгоспних дворів, в своєму рішенні посилається на відомості про рід занять голови господарства ОСОБА_1, які містяться в його трудовій книжці.

Також судом зазначено, що не є можливим встановити факт належності вказаного будинку до групи колгоспних дворів на підставі інших доказів, в тому числі і за відомостями погосподарських книг, оскільки згідно довідки Берегометської селищної ради Вижницького району Чернівецької області №680-02-03 від 22.12.2017р. вбачається, що з 1964 року село Берегомет віднесено до статусу селище міського типу, у звязку з чим виконавчий комітет не вів погосподарські книги в тому числі на господарство по ОСОБА_1.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31.01.1966р., яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13.12.1995 року № 56, передбачала обов'язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції). Записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Відповідно до п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР підтвердженням належності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

Отже, враховуючи довідку виконавчого комітету Берегометської селищної ради Вижницького району Чернівецької області №7926 від 18.10.2017р. та відомості, які в трудовій книжці ОСОБА_1, спірний житловий будинок є майном колишнього колгоспного двору та належить його членам ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на праві сумісної власності в рівних частинах по 1/4 частині кожному.

Доказів на підтвердження того, що позивачі по зустрічному позову втратили до 15.04.1991р. право на частку в майні колгоспного двору, або перебували нетривалий час у складі двору або брали незначну участь працею чи коштами в господарстві двору, матеріали справи не містять та відповідачами по зустрічному позову не надані.

Визнаючи недійсним договір іпотеки від 24.01.2007р., суд першої інстанції посилався на порушення прав і інтересів позивачів за зустрічним позовом при його укладенні, зокрема зазначив, що ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, будучи співвласниками спірного будинку, згоди на укладення ОСОБА_1 іпотечного договору не надавали.

Однак, доводи апеляційної скарги спростовують цей висновок.

Відповідно до положень ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 цього кодексу, і зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

За змістом ч.1 ст.120 ЦК Української РСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Відповідно до ст.ст. 572, 575 ЦК України, іпотека є видом забезпечення виконання зобов»язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотеко держатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов»язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Відповідно до ст.578 ЦК України, ст.6 Закону України «про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передано в заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників. Така згода за своєю правовою природою є одностороннім правочином. Згідно із ч.1 ст.219 ЦК України, у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, такий правочин є нікчемним. Разом з тим, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із членів колгоспного двору без згоди інших його членів, недійсним.

Пунктом 6 ст.3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність. Зі змісту ч.2 ст.369 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, вбачається, що у разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

Отже, укладення одним із членів колгоспного двору договору, щодо розпорядження спільним майном без згоди інших його членів може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з членів колгоспного двору, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить членам колгоспного двору на праві спільної сумісної власності, і що той із його членів який укладає договір, не отримав згоди на це інших членів колгоспного двору.

Суд першої інстанції не звернув уваги на зазначені норми матеріального права і зробив помилковий висновок про наявність підстав для визнання договору іпотеки недійсним. Крім того, задовольняючи зустрічні позовні вимоги, щодо визнання за позивачами право власності на частки жилового будинку з господарськими спорудами, суд першої інстанції залишив поза увагою, що 19.09.2016р. на підставі зазначеного договору іпотеки від 24.01.2007р., ПАТ КБ «Приватбанк» став власником нерухомого майна по АДРЕСА_1 Вижницького району, що підтверджено витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 16496353. Зазначене право власності не оспорено. Суд першої інстанції безпідставно визнав за ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 право власності по 1/4 за кожним ідеальної частки у житлового будинку з належними до нього надвірними будівлями та господарськими спорудами по АДРЕСА_1

Суд не вбачає підстав для застосування позовної давності, про яку заявлено позивачем, оскільки правила про позовну давність, відповідно до ст.267 ЦК України застосовуються лише тоді, коли буде доведено порушення суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Отже, враховуючи зазначені обставини, рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог слід скасувати та відмовити у їх задоволенні, оскільки зазначені вимоги є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

При розгляді справи суд першої інстанції неповно з»ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до п.1, п.3 ч.1 ст.376 ЦПК України є підставою для часткового скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та відмови у їх задоволенні. Враховуючи зазначені обставини, апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» слід задовольнити частково. Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 24 квітня 2018 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, Берегометської селищної ради Вижницького району Чернівецької області, ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання права власності на майно колишнього колгоспного двору та визнання недійсним договору іпотеки №CVVWGA00000001 від 24.01.2007р. скасувати. В задоволенні цих вимог відмовити. Рішення суду в частині відмови у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, неповнолітніх: ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа служба в справах дітей Вижницької РДА про виселення залишити без змін. В іншій частині рішення не оскаржується.

Керуючись ст.374, п.1, п.3 ч.1 ст.376 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» задовольнити частково.

Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 24 квітня 2018 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, Берегометської селищної ради Вижницького району Чернівецької області, ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання права власності на майно колишнього колгоспного двору та визнання недійсним договору іпотеки №CVVWGA00000001 від 24.01.2007р. скасувати.

В задоволенні цих вимог відмовити.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, неповнолітніх: ОСОБА_6, ОСОБА_7 (в інтересах яких діють ОСОБА_4 та ОСОБА_5), третя особа без самостійних вимог - Служба в справах дітей Вижницької РДА про виселення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Дата складення повної постанови 22 серпня 2018 року.

Головуючий (підпис)

Судді: (підписи)

Вірно з оригіналом :