Рішення № 75987103, 08.08.2018, Святошинський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/18374/15-ц

пр. № 2/759/124/18

08 серпня 2018 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Миколаєць І.Ю., розглянувши у приміщенні Святошинського районного суду м. Києва у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (в порядку письмового провадження) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_3), ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_1) про визнання недійсним договору позики,

ВСТАНОВИВ:

27 листопада 2015 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 в якому просила визнати недійсним договір позики, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 і оформлений розпискою від 30 липня 2013 року на суму 100000,00 доларів США; покласти судові витрати на відповідачів.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 17 жовтня 2012 року по 20 березня 2015 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 30 липня 2013 року ОСОБА_3 отримав у борг від ОСОБА_2 100000,00 доларів США строком до 14 серпня 2014 року, про що склав відповідну розписку. Вказала, що на отримання такої позики згоди не надавала. Крім того, про факт отримання грошових коштів у борг не знала.

22 грудня 2015 року ухвалою Святошинського районного суду м. Києва (суддя Ключник А.С.) провадження у справі відкрито, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 01 лютого 2016 року (а.с.16).

17 лютого 2017 року, відповідно до розпорядження керівника апарату Святошинського районного суду м. Києва Морозовської О.А. від 17 лютого 2017 року №267, здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, і визначено нового головуючого суддю Миколаєць І.Ю. (а.с.169).

20 лютого 2017 року ухвалою Святошинського районного суду м. Києва (суддя Миколаєць І.Ю.) суддею прийнято до свого провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики (а.с.170).

10 квітня 2017 року ухвалою Святошинського районного суду м. Києва провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики відновлено після отримання повідомлення експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз про неможливість надання висновку. Справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 11 жовтня 2017 року (а.с.174).

08 листопада 2017 року ухвалою Святошинського районного суду м. Києва клопотання ОСОБА_1 про повторне призначення фізико-хімічної експертизи задоволено. Призначено у справі повторну фізико-хімічну експертизу. Провадження у справі зупинено (а.с.192-194).

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, яким Цивільний процесуальний кодекс України викладено у новій редакції.

Так, відповідно до п.п.9 п.1 Розділу XIII (Перехідні положення) ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

13 березня 2018 року ухвалою Святошинського районного суду м. Києва провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики поновлено та продовжено розгляд справи без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву, позивачу роз'яснено право подати відповідь на відзив, та відповідачу право а подання заперечень на відповідь на відзив (а.с.207-208).

Станом на дату розгляду справи на адресу суду відзиви від відповідачів не надходили, однак суд рпиймає до уваги заперечення відповідачів, що надані суду до 15.12.2017 р., оскільки такі подавались за чинною на час подання редакцією ЦПК України та були прийняті судом.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 у своїх запереченнях не оспорюють факту укладання договору позики у розмірі 100000,00 доларів США, що був оформлений розпискою 30.11.2013 р., пояснюють про те, що позивач ОСОБА_1 була присутня при цьому і знає, що із цих коштів був придбаний для неї автомобіль та проведений ремонт у квартирі. 09.12.2014 р. грошові кошти у розмірі 100000,00 доларів США ОСОБА_3 були повернуті ОСОБА_2 в присутності свідків.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач та/або позивач до суду не подавали.

Судом не встановлено необхідності розгляду справи з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що 17 жовтня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб, про що Центральним відділом державної реєстрації шлюбів Гловного управління юстиції у м. Києві 17 жовтня 2012 року складено відповідний актовий запис №2795, свідоцтво серії НОМЕР_1 (а.с.5).

30 липня 2013 року ОСОБА_3 було взято у борг у ОСОБА_2 100000,00 доларів США на придбання автомобіля Лексус та проведення ремонту у квартирі за адресою: АДРЕСА_2, у строк до 14 серпня 2014 року (а.с.10).

09 грудня 2014 року ОСОБА_2 було складено нотаріально посвідчену заяву відповідно до змісту якої останній повідомив, що борг у сумі 100000,00 доларів США ОСОБА_3 повернув йому 09 грудня 2014 року в присутності гр. ОСОБА_7 та гр. ОСОБА_8 (а.с.33).

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 20 березня 2015 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було розірвано (а.с.6-9).

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 01 лютого 2016 року (справа № 22-306) встановлено, що борг у розмірі 100000,00 доларів США є спільним борговим зобовязанням сторін - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (а.с.75-79).

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року, оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.1, 2 ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.4 ст.65 СК України (у редакції від 09.06.2013 року) договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Верховний суд України висловив Правову позицію Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у справі № 163цс12 від 20 лютого 2013 року, відповідно до якої зазначив наступне.

Відповідно до змісту ст. 65 СК України, при укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Згідно ч. 2 ст. 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом установлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і одержане за договором використано на її потреби.

Верховний суд України висловив Правову позицію Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у справі №6-88цс12 від 12 вересня 2012 року, відповідно до якої зазначив наступне.

Договір укладений одним із подружжя, створює обов'язок для другого з подружжя лише в тому разі, якщо договір укладено в інтересах сім'ї, а майно одержане за цим договором використовується для потреб сім'ї. Якщо договір одним із подружжя укладено не в інтересах сім'ї, він не створює обов'язку для другого з подружжя і згоди останнього на його укладення законом не вимагається та відсутність такої згоди не може бути підставою для визнання такого договору недійсним.

Відтак, проаналізувавши у сукупності норми законодавства, урахувавши обставини, встановлені рішенням Апеляційного суду м. Києва від 01 лютого 2016 року з перегляду рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 05 травня 2015 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя ( справа № 22-306), у суду відсутні підстави вважати, що позивач ОСОБА_1 не знала про існування боргової розписки, а також, що кошти у розмірі 100000,00 доларів США були отримані ОСОБА_3 не в інтересах сім`ї.

У зв'язку із відсутністю правових підстав, вимога позивача про визнання недійним договору позики не підлягає до задоволення.

Не підлягають до задоволення і вимоги позивача щодо покладення судових витрат на відповідачів.

На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 13, 89, 74, 76, 79, 80, 81, 141, 258, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи якому рішення не було вручене у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Апеляційного суду м. Києва, при цьому відповідно до п.п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.

Суддя І.Ю. Миколаєць