Рішення № 75985589, 09.08.2018, Маньківський районний суд Черкаської області

Справа №701/240/18-ц

Номер провадження2/701/184/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 серпня 2018 року Маньківський районний суд, Черкаської області

в складі: головуючого – судді - І.Д. Калієвського

за участю секретаря - Е.М. Киряхно

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Маньківка справу за позовом Публічного Акціонерного Товариства ОСОБА_1 «Приват Банк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про виселення,

В С Т А Н О В И В :

Представник позивачка звернувся в суд з позовом до відповідача про виселення.

На підставу своїх вимог спирається на те, що 04.12.2016 року ПАТ КБ "Приват Банк" в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки отримав у власність будинок, загальною площею 81,4 кв.м., житловою площею 40,7 кв.м., який знаходиться за адресою: Черкаська область Маньківський район с. Русалівка, вул. Шевченка, буд. 27, на підставі договору іпотеки від 01.04.2008 року, що посвідчений приватним нотаріусом Маньківського районного нотаріального округу ОСОБА_4, та зареєстрований у державному реєстрі під номером 1299.

Після отримання права власності на вказану нерухомість позивач здійснив намагання отримати доступ до житла, однак перешкодою для вчинення зазначених дій стало реєстрація та проживання у ньому наступних осіб: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1; який підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення з житлового будинку з господарчими будівлями, загальною площею 81,4 кв.м., житловою площею 40,7 кв.м., який знаходиться за адресою: Черкаська область Маньківський район с. Русалівка, вул. Шевченка, буд. 27, оскільки на думку позивача на підставі ст. ст. 319, 321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, ст. 114 ЖК УРСР передбачений виключний перелік осіб, яким надається інше житлове приміщення, до якою не можна віднести відповідача. Ч. 1 ст.і 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини другої стані 40 Закону України «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

На виконання положення ч. 1 ст. 109 ЖК УРСР позивачем було направлено відповідачу письмову претензію про добровільне звільнення приміщення та зняття з реєстраційного обліку, однак останніми законні вимоги позивача були проігноровані та нерухомість не була передана позивачу у вільне користування, а отже у позивача не залишилось іншого вибору, окрім звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

Позивач зазначає, що примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо добровільно мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника, або в інший погоджений сторонами строк. Згідно ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється в тому числі на підставі судового рішення, яке набрало законної сили про виселення. Аналогічну норму містить ст. 26 Постанови КМУ №207 від 02.03.2016 року "Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру", де зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється в тому числі на підставі рішення суду про виселення, про зняття з реєстрації місця проживання особи. Відповідно до Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» орган реєстрації це виконавчий орган сільської, селищної або міської ради, сільський голова (у разі якщо відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено), що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно - територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради. Аналогічна норма міститься в Постанові КМУ №207 від 02.03,2016 року "Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру", що і змусило представника позивача звернутися з даним позовом до суду.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному об’ємі та наполягав на їх задоволенні.

Відповідачі: ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які згідно довідки Русалівської сільської ради від 14.05.2018 р. №165/02-07 (а.с.48), зареєстровані за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, згідно довідок поштового відділення рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення - судові повістки неодноразово повернуті на адресу суду з поміткою в ф.20 - інші причини, що не дали змоги виконати обов"язки щодо пересилання поштового відправлення, враховуючи те, що згідно довідки Русалівської сільської ради від 14.05.2018 р. №165/02-07 відповідачі зареєстровані та проживають за зазначеною адресою, що дає суду підстави вважати, що вимоги ст. 130 ЦПК України виконанні, місце реєстрації та проживання відповідачів суду відоме, суд вжив всіх заходів щодо повідомлення відповідачів, як осіб місце проживання та реєстрації яких відомі суду та підтверджені належним чином, що виключає застосування положень ч. 10 ст. 130 ЦПК України, а відповідачі є особами які належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з’явилися, причини неявки визнані поважними невідомі, заяв та клопотань про розгляд справи у їх відсутність чи відкладення розгляду справи не надходило, але їх неявка не перешкоджає розгляду справи по суті на підставі зібраних доказів у їх відсутність.

Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні правовідносини: 04.12.2016 року ПАТ КБ "Приват Банк" в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки отримав у власність будинок, загальною площею 81,4 кв.м., житловою площею 40,7 кв.м., який знаходиться за адресою: Черкаська область Маньківський район с. Русалівка, вул. Шевченка, буд. 27, на підставі договору іпотеки від 01.04.2008 року, що посвідчений приватним нотаріусом Маньківського районного нотаріального округу ОСОБА_4, та зареєстрований у державному реєстрі під номером 1299 (а.с.6-7).

Позивач зазначив, що після отримання права власності на вказану нерухомість здійснив намагання отримати доступ до житла, однак перешкодою для вчинення зазначених дій стало реєстрація та проживання у ньому відповідачів (а.с.48).

Позивач пред"являючи позовні вимоги обгрунтовує їх тим, що на підставі ст. ст. 319, 321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, ст. 114 Житлового кодексу УРСР передбачений виключний перелік осіб, яким надається інше житлове приміщення, до якою не можна віднести відповідача. Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом. Відповідно до частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Позивач зазначає, що на виконання положення ч. 1 ст. 109 Житлового кодексу УРСР було направлено відповідачу письмову претензію про добровільне звільнення приміщення та зняття з реєстраційного обліку (а.с.8), однак вимоги позивача були проігноровані та нерухомість не була передана позивачу у вільне користування, а отже у позивача не залишилось іншого вибору, окрім звернення до суду за захистом своїх порушених прав, а саме виселення відповідачів у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення зі зняттям з реєстраційнго обліку.

Проте суд не погоджується з позицію позивача, оскільки за змістом ч.1 ст. 575 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, – це вид забезпечення виконання зобов’язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Судом встановлено, що 04.12.2016 року ПАТ КБ "Приват Банк" в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки отримав у власність будинок, загальною площею 81,4 кв.м., житловою площею 40,7 кв.м., який знаходиться за адресою: Черкаська область Маньківський район с. Русалівка, вул. Шевченка, буд. 27, на підставі договору іпотеки від 01.04.2008 року, що посвідчений приватним нотаріусом Маньківського районного нотаріального округу ОСОБА_4, та зареєстрований у державному реєстрі під номером 1299 (а.с.6-7)

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка визначає порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачено підстави виселення.

Частина третя статті 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов’язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити жилий будинок чи жиле приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють жилий будинок або жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз згаданих правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.

Таким чином, згідно зі змістом зазначених норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому відповідно до положень частини другої статті 109 ЖК Української РСР постійне житло вказується в рішенні суду.

Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (частина четверта статті 109 ЖК Української РСР).

Проаналізувавши вищевикладене та матеріали позову, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, оскільки позивачем суду не надано жодного належного та допустимого доказу того, що будинок за адресою: Черкаська область Маньківський район с. Русалівка, вул. Шевченка, буд. 27 був придбаний за кредитні кошти та крім того при подачі позову позивач згідно позовних вимог не зазначив постійного жилого приміщення, яке має бути надане особам одночасно з виселенням, а під час виселення в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту та забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 77, 78, 81, 141, 263, 265 ЦПК України ст. ст. 575, 589 ЦК України, 109 Житлового кодексу УРСР, ст.ст. 1, 33, 39, 40 Закону України «Про іпотеку», суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволені позову Публічного Акціонерного Товариства ОСОБА_1 «Приват Банк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про виселення - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Черкаської області через Маньківський районний суд Черкаської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження.

Суддя І.Д.Калієвський