Постанова № 75983353, 20.08.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 534/1898/14-ц Номер провадження 22-ц/786/1854/18Головуючий у 1-й інстанції Крикливий В. В. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2018 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі:

Головуючого: судді Кривчун Т.О.

Суддів: Бондаревської С.М., Лобова О.А.

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Приватного підприємства фірми «Транс-Рава ЛТД»

на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 04 липня 2016 року

по справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Приватного підприємства фірми "Транс-Рава ЛТД" про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк" (далі - ПАТ «Дельта Банк") звернулося до місцевого суду з вказаним позовом до відповідачів, посилаючись на те, що, 29.03.2007 року між ВАТ «Кредитпромбанк» правонаступником якого є позивач ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №12.2/13-КМК-07. Виконання позичальником зобов'язань за цим договором забезпечувалось порукою за договором №12.2/13-ЗМК-07П1 від 29.03.2007 року, укладеним між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_3, та за договором №12.2/13-ЗМК-07П2 від 29.03.2007 року, укладеним між ВАТ «Кредитпромбанк» та ППФ «Транс-Рава ЛТД».

На підставі викладеного позивач вважає. Що, оскільки позичальник умови кредитного договору належним чином не виконала, відповідальність за його невиконання мають нести поручителі.

З урахуванням наведеного прохав стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ПП фірми «Транс-Рава ЛТД» на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 1772304,02 грн., вирішити питання судових витрат (т.1, а.с.2-4).

Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 04 липня 2016 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», задоволено частково.

Стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_2, ОСОБА_3 та Приватного підприємства фірми «Транс-Рава ЛТД» заборгованість за кредитним договором №12.2/13-КМК-07 від 29 березня 2007 року в розмірі 1476722,37 грн. та по 1015,00 грн. судового збору з кожного.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 27.10.2016 року апеляційну скаргу Приватного підприємства фірма «Транс - Рава ЛТД» задоволено частково.

Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 04 липня 2016 року в частині стягнення з Приватного підприємства фірми « Транс - Рава ЛТД» заборгованість за кредитним договором №12.2/13-КМК-07 від 29 березня 2007 року в розмірі 1476722,37 грн. та 1015,00 грн. судового збору, скасовано.

Провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Приватного підприємства фірми «Транс-Рава ЛТД" про стягнення заборгованості за кредитним договором, закрито.

Решту рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 04 липня 2016 року залишено без змін (т.2, 31-35).

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 27 жовтня 2016 року скасовано, а справу передано для продовження розгляду до Апеляційного суду Полтавської області (т.2, а.с.92-96).

З рішенням місцевого суду від 04 липня 2016 року не погодилось ПП фірма «Транс - Рава ЛТД» яке, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, подало на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення місцевого суду скасувати, постановити ухвалу, якою закрити провадження у справі в частині вимог до юридичної особи - ПП Фірми «Транс-Рава ЛТД» та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» відмовити повністю, вирішити питання судових витрат.

В обґрунтування доводів скарги зазначають, що, вказана справа в частині позовних вимог Банку до ПП Фірми «Транс-Рава ЛТД» про стягнення заборгованості не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, з посиланням на ст.ст. 15,16 ЦПК України, ст. 1,12 ГПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення рішення) та правовий висновок Верховного Суду України від 17.02.2016 року у справі №6-1965цс15.

Зауважують, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не дослідив у повній мірі зміст кредитного договору та договорів поруки, не приділив належної уваги наявності рішення суду від 25.09.2012 року, та тому факту, що Банком був встановлений новий термін виконання зобов'язання, у результаті чого помилково не застосував до даних відносин положення ч.4 ст.559 ЦК України.

Також вказують, що фактичний розмір заборгованості, який стягнуто оскаржуваним рішення є помилковим та явно завищеним.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Судом першої інстанції встановлено, що 29.03.2007 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №12.2/13-КМК-07, за яким встановлено процедуру та умови надання банком в майбутньому кредитів в рамках траншевої кредитної лінії у національній валюті України або в іноземних валютах в межах загальної суми 1000000,00 грн. за офіційним курсом НБУ на дату укладення кожної додаткової угоди, що є невід'ємними частинами договору. Термін користування та процентні ставки за кожним траншом визначаються додатковою угодою. Згідно з п.4.4 вказаного договору боржник зобов»язалась повністю повернути заборгованість за кредитами та процентами не пізніше 25.03.2014 року (т.1, а.с.6-9).

Відповідно до додаткової угоди №12.2/13-КМК-07 ДУ2 від 29.03.2007 року банком було надано позичальнику кредит в сумі 600000,00 грн. (транш надано на споживчі цілі) за процентною ставкою 18% річних. Термін погашення кредиту та сплати процентів визначається графіком, згідно з яким останньою датою повернення коштів є 26.03.2012 року (т.1, а.с.10-12)..

Зі змісту додаткової угоди №12.2/13-КМК-07 ДУ3 від 04.04.2007 року вбачається, що ОСОБА_2 Банком було надано кредит в сумі 250000,00 грн. (транш на споживчі цілі) за процентною ставкою 18%. Термін погашення кредиту та сплати процентів обумовлений сторонами графіком платежів, згідно з яким кінцевою датою повернення коштів є 27.04.2009 року (т.1, а.с.13-14).

Згідно додаткової угоди №12.2/13-КМК-07 ДУ4 від 08.02.2008 року Банком надано ОСОБА_2 кредит у сумі 230000,00 грн. на споживчі цілі за процентною ставкою 18% річних на строк по 25.03.2014 року (т.1, а.с.15-17).

На підставі додаткової угоди №12.2/13-КМК-07 ДУ5 від 15.08.2008 року ОСОБА_2 Банком надано кредит в сумі 183700,00 грн. з процентною ставкою за користування траншом 25% річних на строк по 25.03.2014 року (т.1, а.с.18-20).

Пунктом 3 додаткової угоди №7 до кредитного договору №12.2/13-КМК-07 від 29.03.2007 року визначено викласти пункт 4.4 вказаного кредитного договору у наступній редакції: «4.4. повністю погасити заборгованість за кредитами у терміни, визначені відповідними Додатковими угодами, але у будь-якому випадку не пізніше 25.08.2015 року готівкою через касу Банку або безготівковим переказом на рахунки Банку, що вказані у додаткових угодах» (т.1, а.с.22-23).

За додатковою угодою №8 від 31.08.2010 року, укладеною між позивачем та ОСОБА_2 останній було надано кредит у сумі 790000,00 грн. зі сплатою 20% річних на строк до 25.08.2015 року. Терміни погашення кредитів та сплати процентів були визначені відповідними графіками, що є частинами укладених угод (т.1, а.с.24-26).

Додатковою угодою від 15.08.2008 року були внесені зміни до кредитного договору від 29.03.2007 року та сторонами обумовлено, що основним забезпеченням повернення заборгованості за кредитами, сплати процентів і пені є застава за договорами іпотеки, застави і поруки (т.1, а.с.27).

За договором поруки №12.2/13-ЗМК-07П1 від 29.03.2007 року в якості поручителя боржника ОСОБА_2 за виконання нею свого обов'язку перед кредитором ВАТ «Кредитпромбанк» поручився відповідач ОСОБА_3 (т.1, а.с.28-29).

Додатковою угодою до договору поруки від 31.08.2010 року були внесені зміни щодо розміру основного зобов'язання в сумі 1104000,00 грн. та терміну повернення кредитних коштів до 25.08.2015 року (т.1, а.с.30).

За договором поруки №12.2/13-ЗМК-07П2 від 29.03.2007 року відповідач ПП фірма «Транс-Рава ЛТД» взяло на себе зобов'язання солідарно відповідати перед банком за своєчасне та повне виконання обов'язків за кредитним договором ОСОБА_2 (т.1, а.с.31-32).

Додатковою угодою до договору поруки від 31.08.2010 року були внесені зміни щодо розміру основного зобов'язання в сумі 1104000,00 грн. та терміну повернення кредитних коштів до 25.08.2015 року (т.1, а.с.33).

В подальшому, 26.06.2013 р. між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, зокрема, і по зобов'язаннях відповідачів, відповідно до якого продавець погоджується продати (відступити) права вимоги та передати їх покупцю, а покупець погоджується купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну. Права вимоги переходять від продавця до покупця (відступлення) та обовязки продавця передати права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання продавцем та покупцем акту приймання-передачі прав вимоги. Сторони погодили, що датою відступлення є дата підписання ними акту приймання-передачі прав вимоги (п.1.1 договору) (т.1, а.с.50-55),

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із того, що задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Проте, при визначенні розміру заборгованості, яка підлягає до стягнення з відповідачів на користь позивача, місцевий суд виходив з необхідності її зменшення на суму, виручену від реалізації заставного майна.

Такі висновки суду першої інстанції в повній мірі відповідають встановленим по справі обставинам та нормам матеріального права, виходячи з наступного.

Згідно вимог чинного законодавства України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов'язанні строк (термін) його виконання (ст.ст.526, 527, 530 ЦК України).

У відповідності до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписом статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання.

Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим до його виконання.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За нормою ч.ч.1, 3 ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

У відповідності до ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Так, матеріалами справи встановлено, що між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №12.2/13-КМК-07 від 29.03.2007 року, на виконання вимог якого, з урахуванням подальших додаткових угод, останньою було отримано кредитні кошти в рамках траншевої кредитної лінії у національній валюті України.

При цьому, з метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань позичальника за вказаним кредитним договором, між Банком та ОСОБА_3, ПП Фірмою «Транс-Рава ЛТД» було укладено договори поруки №12.2/13-ЗМК-07П1 від 29.03.2007 року (з подальшою додатковою угодою до договору поруки від 31.08.2010 року) та №12.2/13-ЗМК-07П2 від 29.03.2007 року (з подальшою додатковою угодою до договору поруки від 31.08.2010 року) відповідно, за умовами яких поручителі взяли на себе зобов'язання відповідати перед Банком за порушення позичальником зобов'язання за кредитним договором №12.2/13-КМК-07 від 29.03.2007 року як солідарні боржники.

Проте, ОСОБА_2, зобов'язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого, станом на 13.05.2014 року, утворилась заборгованість, а саме: за договором №12.2/13-КМК-07 ДУ5 у сумі 225418,32 грн., за договором №12.2/13-КМК-07 ДУ4 - 234340,49 грн., за договором №12.2/13-КМК-07 ДУ8 - 1312545,21 грн. При цьому, розмір загальної заборгованості обрахований позивачем у сумі 1772304,02 грн. (т.1, а.с.34-36).

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 25.09.2012 року позов Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк», задоволено повністю.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед Публічним акціонерним товариством «Кредитпромбанк»за кредитним договором №12.2/13-КМК-07 від 29 березня 2007 року в сумі 1578753,92 грн. звернуто стягнення на предмети застави, які належать ОСОБА_3, а саме:

- екскаватор марки АТЕК-881, 1993 року випуску, двигун № НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_3, який належить ОСОБА_3 на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію машини серія НОМЕР_5, виданого Комсомольським ІДТН 08\7.08.2008 р.;

- екскаватор марки ЕО-4321А, 1986 року випуску, двигун № НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_4, який належить ОСОБА_3 на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію машини серія НОМЕР_6, виданого Комсомольським ІДТН 07.08.2008 р.;

- будинок з господарськими будівлями, загальною площею 187,4 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1

Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк»по 1609,50 грн. судового збору з кожного (т.1, а.с.181-184).

Згідно з повідомленнями Відділу державної виконавчої служби Комсомольського МУЮ від 17.02.2016 року №1043, в ході примусового виконання зазначеного рішення суду від 25.09.2012 року було звернуто стягнення на заставлене майно: будинок АДРЕСА_1 шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах за суму коштів - 261416,45 грн.; екскаватор АТЕК-881 шляхом реалізації за суму - 23472,60 грн.; екскаватор марки ЕО-4321А на суму - 10692,60 грн.

В подальшому, постановою державного виконавця від 29.11.2013 року виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі п.8 ст.47 ЗУ «Про виконавче провадження» (т.1, а.с.141,142)

Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 року №5 право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).

Задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду стосовно того, що, внаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором та додатковими угодами до нього, станом на 13.05.2014 року, утворилась заборгованість. узагальному розмірі 1772304,02 грн.

При цьому, оскільки на виконання рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 25.09.2012 року виконавчою службою було реалізовано заставне майно на суми: 261416,45 грн., 23472,60 грн. та 10692,60 грн., то розмір заборгованості, що підлягає до стягнення в солідарному порядку з відповідачів на користь позивача необхідно зменшити на вказану суму та він вірно визначений місцевим судом у розмірі 1476722,37 грн.

Також, необхідно зазначити, що обрахування розміру нарахованих відсотків за кредитним договором, в повній мірі відповідає висновкам, сформульованим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

Так, відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Як зазначено вище, пунктом 3 додаткової угоди №7 до кредитного договору №12.2/13-КМК-07 від 29.03.2007 року визначено викласти пункт 4.4 кредитного договору у наступній редакції: «4.4. повністю погасити заборгованість за кредитами у терміни, визначені відповідними Додатковими угодами, але у будь-якому випадку не пізніше 25.08.2015 року готівкою через касу Банку або безготівковим переказом на рахунки Банку, що вказані у додаткових угодах.» (т.1, а.с.22-23).

Тобто, за умовами кредитного договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом, з кінцевим терміном його повернення до 25.08.2015 року.

Відтак, у межах строку кредитування до 25.08.2015 року.відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами. Починаючи з 26.08.2015 року, відповідач мав обов'язок незалежно від пред'явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

При цьому, оскільки зі змісту позовних вимог вбачається. що банк прохає стягнути суму заборгованості (тіло кредиту та відсотки) станом на 13.05.2014 року, тобто в межах дії договору, колегія суддів не вбачає в діях банку при обрахуванні розміру нарахованих відсотків за кредитним договором, жодних порушень наведених вище вимог закону.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що вказана справа в частині позовних вимог Банку до ПП Фірми «Транс-Рава ЛТД» про стягнення заборгованості не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, є безпідставною з урахуванням наступного.

Так, статтею 1 ГПК України (у редакції, чинній на час подачі апеляційної скарги) обмежувалась участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, боржником за основним зобов'язанням і поручителями - фізичною та юридичною особами.

При цьому, норми ЦПК України (у редакції, чинній на час подачі апеляційної скарги) не містили обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу.

Також, враховуючи, що вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до одного поручителя, який є юридичною особою, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до позичальника та поручителя, які є фізичними особами та несуть солідарну відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини другої статті 160 ЦПК України (у редакції, чинній на час подачі апеляційної скарги), оскільки дослідження одного і того ж предмета та тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій.

З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що закриття провадження у справі в частині позовних вимог до одного з поручителів, який є юридичною особою, є безпідставним, оскільки їх розгляд в одному провадженні є обґрунтованим та не суперечить вимогам законодавства, з огляду на те, що вони є однорідні, нерозривно пов'язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших.

Посилання апелянта на ч.4 ст.559 ЦК України, як на підставу відмови в позові колегією суддів до уваги не приймається, оскільки банком не було порушено шестимісячного строку, визначеного вказаною статтею для пред'явлення вимог до поручителів, оскільки згідно додаткових угод до договорів поруки поручителі ОСОБА_3 та ПП фірма «Транс-Рава ЛТД» дали свою згоду на зміну розміру основного зобов'язання до суми 1104000,00 грн. та терміну повернення кредитних коштів до 25.08.2015 року, при цьому з вказаним позовом до суду Банк звернувся 15.07.2014 року.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції також не спростовують та зводяться фактично до незгоди із судовим рішенням без належного обґрунтування нормами права.

Таким чином, суд першої інстанції повно та об'єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

При цьому суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права відповідно до характеру правовідносин, що склалися між сторонами та в межах заявлених позовних вимог.

З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Керуючись ст.ст.368, 375, 382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства фірми «Транс-Рава ЛТД», - залишити без задоволення.

Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 04 липня 2016 року, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

ГОЛОВУЮЧИЙ : /підпис/ Т.О. Кривчун

СУДДІ : /підпис/ С.М. Бондаревська

/підпис/ О.А. Лобов

ЗГІДНО:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області Т.О. Кривчун