Постанова № 75981486, 07.08.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 355/1349/17 Головуючий у І інстанції Литвиненко О. Л.Провадження № 22-ц/780/2162/18 Доповідач у 2 інстанції Гуль В. В.Категорія 38 07.08.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 серпня 2018 року Апеляційний суд Київської області у складі колегії судів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Гуля В.В.,

суддів: Верланова С.М., Голуб С.А.,

при секретарі: Тимошевській С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Баришівського районного суду Київської області від 27 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: П'ятнадцята київська державна нотаріальна контора - державний нотаріус Романенко Олена Михайлівна, ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно, -

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, посилаючись на те, що він є сином ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3. Після смерті матері у встановлені законодавством шестимісячні строки позивач подав заяву до П»ятнадцятої київської державної нотаріальної контори про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом.

В період шлюбу, подружжям, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було придбано земельну ділянку площею 0,119 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що розташована по АДРЕСА_1. Позивач вважає, що 1/2 частка земельної ділянки належала його матері як спільне майно подружжя, після смерті якої на дану земельну ділянку вілкрилася спадщина.

В зв'язку з цим позивач просить встановити той факт, що ця 1/2 частка майна (земельної ділянки) є спільною сумісною власністю подружжя. Тому після смерті матері ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_3, позивач просив надати йому в порядку спадкування за законом право власності на 1/2 частку вказаної земельної ділянки.

Рішеннням Баришівського районного суду Київської області від 27 лютого 2018 року позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії НОМЕР_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 право власності на 1/3 частки земельної ділянки площею 0,119, кадастровий номер НОМЕР_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд , що розташована по АДРЕСА_1, що належала як спільне майно подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3.

В решті позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі в зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права відповідач ОСОБА_2просить рішення суду скасувати.

Згідно доводів апеляційної скарги вважає, що суд взагалі не повинен був розглядати даний позов, оскільки ціна позову занижена. Направомірно змінено предмет позову. Суд постановив рішення не маючи в своєму розпорядженні жодних оригіналів документів, на які посилався позивач. Також суд вийшов за межі позову та за межі повноважень суду в цивільному процесі, а саме неправомірно визначив що померлій ОСОБА_6 належить 1\2 частки спірної земельної ділянки. Хоча серед позовних вимог дана обставина заявлена не була, та й не могла бути заявлена через відсутність цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності померлої ОСОБА_6 на час розгляду справи в суді.

При цьому посилання суду на Постанову Пленуму ВСУ від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя» при прийнятті такого рішення є неправомірним, оскільки зазначена Постанова регулює та описує спірні взаємовідносини між живими людьми, які складають (або складали) подружжя, та які мають цивільну процесуальну правоздатність та дієздатність на час звернення до суду, а не померлих осіб, які не можуть використати всі можливості для обґрунтування своїх позицій через свою смерть.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач посилається на її безпідставність та зазначає, що дана скарга не підлягає задоволенню.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що 03.11.1988 року укладено шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_6), який зареєстрований в м. Київ, палац одружень «Дарницький» (актовий запис 3532).

01.04.2005 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Баришівського районного нотаріального округу Шемчук М.Ф., зареєстрований в реєстрі № 901, згідно якого ОСОБА_8 продала, а ОСОБА_2 купив земельну ділянку розміром 0,1193 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_2.

24.05.2006 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01.04.2005 видано державний акт на право власності на земельну ділянку, згідно якого ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,119, кадастровий номер НОМЕР_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що розташована по АДРЕСА_1. Оригінал вказаного державного акта втрачено та в газеті Баришівський вісник № 37 (347) від 16.09.2017 року розміщеного оголошення про те, що вважати недійним вказаний державний акт.

Згідно розпорядження Баришівської селищної ради Київської області № 08-01-09 від 03.02.2016 року про перейменування площі, вулиць та провулків на території Баришівської селищної ради, згідно якого вул. Примакова перейменовано на вул. Гетьмана Дорошенка.

Встановлені вище судом обставини сторонами не оспорюються.

Крім того встановлено, що спадкоємцями першої черги спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 є її чоловік ОСОБА_2 та діти: ОСОБА_3, ОСОБА_5. Відповідач ОСОБА_2 та ОСОБА_3 своєчасно звернулись до П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, а ОСОБА_5 звернулась до нотаріальної контори із заявою про відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_3

Встановивши вказані обставини, суд виходив з того, що після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина на 1\2 частину спірної земельної ділянки та враховуючи коло спадкоємців, задовольнив позов частково.

Такий висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам закону виходячи з такого.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно п.23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Наявність спільної сумісної власності подружжя презюмується, якщо відсутні докази купівлі майна за особисті гроші.

Відповідно до п.3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона поинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Вбачається, що шлюбний договір між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 не укладався. Відсутні у справі також докази про те, що спірне майно було куплене за особисті гроші або отримано у спадок. А відтак це майно є спільним сумісним майном подружжя. Стороною відповідача на обгрунтування своїх заперечень не надано належних і допустимих доказів на підтвердження , що спірна земельна ділянка є особистою приватною власністю ОСОБА_2

У справі судом допитувалися свідки, проте їхні покази висновків суду не спростовують.

Враховуючи викладене, а також ту обставину, що земельна ділянка набута відповідачем ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу в період шлюбу з ОСОБА_6 - ця земельна ділянка є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що державний акт на земельну ділянку не може вважатися доказом, оскільки його оголошено недійсним, як втрачений власником, проте самого статусу вже зареєстрованої земельної ділянки це не змінює.

З урахуванням кола спадкоємців, виходячи з принципу рівності часток у спільному майні подружжя, суд обґрунтовано вважав, що померлій ОСОБА_6 належить 1/2 частки земельної ділянки площею 0,119, кадастровий номер НОМЕР_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що розташована по АДРЕСА_1.

З урахуванням відмови ОСОБА_5 від спадщини на користь позивача, ОСОБА_2 належить 1/3 частка, а ОСОБА_3 2/3 частки спадкового майна, яке залишилось після смерті ОСОБА_6

При цьому враховується, що сторони своєчасно звернулись до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини. Спадщина оформлена відповідно до вимог закону на підставі належних правоустановлюючих документів, що спростовує доводи апеляційної скарги в цій частині.

Спадщина відкрилась на 1/2 частку спірної земельної ділянки, яка належала померлій ОСОБА_6 та з урахуванням трьох спадкоємців розділяється на три частини, що становить по 1/6 частці кожному.

Відповідачу ОСОБА_2 належить 1/2 частка спірної земельної ділянки у спільному майні подружжя та 1/6 частки як спадкове майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_6, що разом становить 1/2 + 1/6 = 2/3.

ОСОБА_3 належить 1/6 спірної земельної ділянки як спадкове майно після смерті ОСОБА_6, яка переходить до нього як до спадкоємця та 1/6 частка від якої на користь позивача відмовилась ОСОБА_5. Отже частка позивача земельної ділянки становить:

1/6 + 1/6 = 2/6 та спростивши дроби становить 1/3.

За таких обставин суд обґрунтовано задовольнив позов.

Вказані доводи апеляційної скарги про порушення норм процесуального права не є підставами для скасування рішення суду.

Правовідносини, які склалися між сторонами є спадковими, тому доводи апеляційної скарги, що обраний не той спосіб захисту є безпідставними.

Рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав до його скасування при апеляційному розгляді справи не встановлено.

Докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Баришівського районного суду Київської області від 27 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді