Постанова № 75976233, 21.08.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 2601/16226/12

провадження № 22-ц/796/6390/2018

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кравець В.А.,

суддів - Лапчевської О.Ф., Вербової І.М.

за участю помічника судді, який за дорученням головуючого судді здійснює повноваження секретаря судового засідання – Виноградової А.І.

учасники справи:

заявник – Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк»

заінтересовані особи – Головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Махова Діана Анатоліївна, ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» - Коваль Любові Леонідівни

на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 22 січня 2018 року у складі судді Мирошниченко О.В., -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2017 року представник ПАТ «Родовід Банк» - Кононенко Д.А. звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця, в якій просив визнати незаконною бездіяльність головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Махової Д.А. по виконавчому провадженню № 52089444 при винесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 03 серпня 2017 року та скасувати вказану постанову.

У мотивування вимог зазначав про те, що головним державним виконавцем Маховою Д.А. було порушено вимоги статей 10, 18 Закону України «Про виконавче провадження», що суттєво перешкоджає процесу виконання рішення суду за виконавчим провадженням № 52089444, а саме, не здійснено усі необхідні дії, які передбачені Законом України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 22 січня 2018 року в задоволенні скарги відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, 26 червня 2018 року представник АТ «Родовід Банк» - Коваль Л.Л. подала до суду апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та задовольнити скаргу повністю, посилаючись на те, що ухвала прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, при неповному врахуванні обставин, що мають значення для справи.

Уважає, що головний державний виконавець при винесенні оскаржуваної постанови від 03 серпня 2017 року у виконавчому провадженні №52089444 формально здійснила виконавчі дії та порушила вимоги Закону України «Про виконавче провадження», а саме, всупереч основному принципу ефективного та своєчасного виконання рішення суду, не здійснила усі передбачені законом необхідні дії.

Сторони не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.

Відповідно до п. 8 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, ч. 6 ст. 147 та абз. 3 п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII Апеляційний суд м. Києва діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Київського апеляційного суду в апеляційному окрузі.

Учасники справи в судове засідання не з’явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Згідно положень частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Виходячи з норм статті 372 ЦПК України, колегією суддів вирішено проводити розгляд справи за відсутності осіб, що не з'явилися.

Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні скарги, суд виходив з того, що державний виконавець при винесенні оскаржуваної постанови від 03 серпня 2017 року діяла у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження» у межах своїх повноважень та вчинила всі можливі дії для встановлення майна, активів боржника, на яке можливо було б звернути стягнення, проте таке майно у боржника ОСОБА_2 відсутнє.

Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Проте, ухвала суду не відповідає вказаним нормам, що згідно статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом установлено та підтверджується копіями матеріалів виконавчого провадження № 52089444, що 06 вересня 2016 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 52089444 з виконання виконавчого листа, виданого 13 березня 2013 року Голосіївським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованості за договором кредиту у розмірі 263 155,82 дол. США.

Відповідно до вимог статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов, зокрема, про відкриття провадження надсилаються виконавцем рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому листі.

Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі, не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

Проте, в матеріалах виконавчого провадження, копія яких надана суду державним виконавцем Маховою Д.А., відсутні відомості про направлення сторонам виконавчого провадження копій постанови про відкриття провадження за виконавчим листом, а отже відсутні докази повідомлення боржника ОСОБА_2 про початок примусового виконання рішення суду.

З матеріалів виконавчого провадження убачається, що в процесі виконання виконавчого листа, державним виконавцем вчинялися дії, щодо виявлення майна боржника, на яке можливо звернути стягнення, проте такого майна не виявлено.

У матеріалах справи міститься довідка, надана адресно-довідковим підрозділом ГУ ДМС України в м. Києві, за змістом якої боржник зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 43).

Разом з тим, інформація щодо фактичного місця проживання або перебування державним виконавцем не перевірялася, дії щодо цього не проводилися.

Згідно відповідей з Головного управління держпраці у Київській області, Регіонального сервісного центру МВС в Київській області, Державної служби України з безпеки на транспорті, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Головного управління Держгеокадастру у м. Києві, Департаменту льотної придатності майна рухомого та нерухомого, земельних ділянок за боржником не зареєстровано, особа боржника серед власників, які володіють значними пакетами акцій емітентів, відсутня.

04 жовтня 2016 року головним державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника та направлено до банківських установ. Проте, згідно відповідей ПАТ «ВТБ Банк», ПАТ «Укрсоцбанк», ПАТ «Сбербанк», ПАТ «Артем-Банк», АБ «Укргазбанк», ПАТ «Державний ощадний банк України», АБ «Південний», АТ «Райффайзенб Банк Аваль», ПАТ «Банк

Кредит Дніпро», ПАТ Мегабанк», ПАТ Державний експортно-імпортний банк України», ПАТ КБ «Правекс-банк», ПАТ «ОТП Банк», ПАТ «Креді Агріколь Банк», ПАТ «Діамантбанк», АТ «УкрСиббанк», ПАТ КБ «Приватбанк», встановлено, що рахунки у боржника відсутні або він не є клієнтом банку.

03 серпня 2017 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого листа від 13 березня 2013 року стягувачу у зв'язку із відсутністю у боржника майна, на яке можливо було б звернути стягнення.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно положень статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин) державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Статтею 10 Закону встановлено, що заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Згідно із п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, провадження з виконання судових рішень є самостійною і невід'ємною частиною судового розгляду.

В статті 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження" визначено перелік обов’язків виконавців, до яких відносяться зобов’язання здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз’яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов’язки.

До прав виконавця відноситься, зокрема, проведення перевірок виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладення арешту на майно боржника, опечатування, вилучення, передача такого майна на зберігання та реалізація його в установленому законодавством порядку; виклик фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні; у разі якщо боржник без поважних причин не з'явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу; вимагати, зокрема, від боржників-фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішенням про стягнення періодичних платежів.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов’язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішень.

Державним виконавцем у запереченнях на скаргу ПАТ «Родовід Банк» зазначено, що у зв'язку з відсутністю боржника за адресою, де він зареєстрований, неможливо відібрати пояснення останнього щодо невиконання рішення суду, а отже неможливо встановити факт ухилення ОСОБА_2 від виконання рішення суду, що є обов'язковою вимогою для задоволення подання державного виконавця про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до виконання ним зобов'язань за рішенням.

Разом з тим, з матеріалів виконавчого провадження колегією суддів не убачається, що виконавцем вчинялись будь-які дії щодо повідомлення боржника про здійснення виконавчих дій відносно нього, встановлення місцезнаходження чи місцеперебування ОСОБА_2 або осіб, які можуть володіти такою інформацією стосовно боржника, а також не зобов’язано боржника надати пояснення за фактом невиконання рішення суду.

Статтею 53 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб. Зазначені особи зобов’язані надати на запит виконавця у визначений ним строк відомості про належне боржнику майно, що перебуває у них, та майно чи кошти, які вони повинні передати боржнику.

Окрім того, у разі наявності у діях боржника або інших осіб ознак злочину, передбаченого статтями 342, 343, 382, 388 Кримінального кодексу України, виконавець звертається до територіального органу поліції з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

У разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника та встановлює новий строк виконання.

Таких дій головним державним виконавцем Маховою Д.А. в рамках виконавчого провадження № 52089444 не вчинялось.

03 серпня 2017 року виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого листа від 13 березня 2013 року стягувачу у зв'язку із відсутністю у боржника майна, на яке можливо було б звернути стягнення.

Згідно пункту 2 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявились безрезультатними.

Копія постанови про повернення виконавчого документа разом з виконавчим документом, не пізніше наступного робочого дня, з дня винесення постанови, надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення стягувачу та копія такої постанови — боржнику (частина перша статті 28 Закону).

Виходячи з матеріалів виконавчого провадження, державним виконавцем копія постанови про повернення виконавчого документа стягувачу боржнику не направлялась.

У матеріалах справи міститься супровідний лист №52089444/4 від 03 серпня 2017 року, згідно якого виконавчий лист та постанова про повернення виконавчого документа були направлені лише стягувачу.

Таким чином, дослідивши матеріали справи, вивчивши подані докази та надавши їм належну правову оцінку, колегія суддів уважає, що державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Махової Д.А. не вчинила всі передбачені чинним законодавством дії, направлені на розшук та виявлення майна боржника, на яке можливо звернути стягнення.

Отже, повертаючи виконавчий лист, головний державний виконавець діяв всупереч вимогам закону, боржник ним не повідомлявся про відкриття виконавчого провадження, матеріали справи не містять доказів обізнаності боржника про відкриття виконавчого провадження та повернення виконавчого листа стягувачу, а самі по собі відповіді про відсутність майна не виправдовує бездіяльності державного виконавця щодо розшуку боржника, його майна та вчинення інших процесуальних дій у разі ухилення боржника від виконання рішення суду.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду.

У пілотному рішенні у справі «Бурдов проти Росії» від 7 травня 2002 року Європейський суд, вказав, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод кожному надано право звертатися до національного суду у разі виникнення спору про його цивільні права («право на суд»), одним із аспектів якого є право на доступ до правосуддя, що представляє собою право на порушення позовного провадження у національних судах з питань цивільно-правового характеру; але таке право на судовий захист було б ілюзорним, якби система правова держави-учасника Європейської конвенції не виключала, що судове рішення, яке набрало законної сили та є обов’язковим до виконання, залишалося б не виконаним. Також, визнається неприпустимим, що п. 1 ст. 6 Конвенції, деталізовано визначаючи процесуальні гарантії сторін на справедливий розгляд їхньої справи національним судом, не передбачав би захисту процесу виконання судових рішень. Європейський суд наголосив, що виконання рішення суду, яке ухваленого будь-яким національним судом, повинно розглядатись як складова «судового розгляду» .

У справі «Soering vs UK» [5] Європейський суд визначив, що Конвенція як основоположний правовий акт, що підтверджує, забезпечує та надає захист прав людини, визначає, що її гарантії мають бути реальними та дієвими. Виконання будь-якого рішення суду є обов’язковою стадією процесу правосуддя, і як наслідок, повинна відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Судовий захист прав особи, як і діяльність суду, не може вважатися ефективним, якщо рішення суду не буде виконано або виконано неналежним чином і без подальшого контролю суду за їх виконанням.

З огляду на наведене, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, місцевий суд помилково відмовив у задоволенні скарги ПАТ «Родовід Банк», тому ухвала суду підлягає скасуванню, а скарга – задоволенню.

Статтею 376 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є, зокрема, неправильне застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права., неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» - Коваль

Любові Леонідівни задовольнити.

Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 22 січня 2018 року скасувати.

Скаргу Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» задовольнити.

Визнати незаконною бездіяльність головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Махової Діани Анатоліївни по виконавчому провадженню № 52089444 при винесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 03 серпня 2017 року.

Скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Махової Діани Анатоліївни по виконавчому провадженню № 52089444 від 03 серпня 2017 року про повернення виконавчого документа стягувачу.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 21 серпня 2018 року.

Головуючий: В.А. Кравець

Судді: О.Ф. Лапчевська

І.М. Вербова