Постанова № 75976093, 16.08.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ , вул. Солом’янська, 2-а

Апеляційне провадження № 22-ц/796/5420/2018

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2018 року м. Київ

справа № 761/34973/17

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.,

за участю секретаря судового засідання Шебуєва Д.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка подана представником ОСОБА_3,

на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 квітня 2018 року, постановлене у складі судді Савицького О.А. в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва,

у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства аграрної політки та продовольства України, Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського районного суду м.Києва з позовом та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив:

- скасувати наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 04 листопада 2015 року №238-п про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника голови правління ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України»;

- скасувати наказ ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» від 16 листопада 2015 року №798- К про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника голови правління ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України»;

- поновити ОСОБА_2 на посаді заступника голови правління ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» з 16 листопада 2015 року;

- стягнути з ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на користь ОСОБА_2 заробітну плату за весь час вимушеного прогулу в розмірі 608 446, 5 грн.;

- стягнути з Міністерства аграрної політики та продовольства України та ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 28 200 грн.;

- допустити до негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді заступника голови правління ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №135-п від 08 липня 2015 року ОСОБА_2 було призначено на посаду заступника голови правління ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України».

Однак наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №238-П від 04 листопада 2015 року припинено повноваження позивача та звільнено його з займаної ним посади на підставі п.5 ч. І ст. 41 КЗпП України. На виконання вищенаведеного наказу, 16 листопада 2015 року ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» було видано наказ №790-К про звільнення ОСОБА_2 з займаної ним посади з 16 листопада 2015 року в зв’язку з припиненням повноважень.

Як зазначає позивач, відповідачі при його звільненні не дотрималися вимог, передбачених положеннями ч. 3 ст.40 КЗпП України, звільнивши позивача в період його тимчасової непрацездатності. Крім того, всупереч положенням ст. 47 КЗпП України відповідачем не було видано йому ні наказу про звільнення, ні трудову книжку.

За вказаних обставин, а також посилаючись на дотримання строків звернення до суду в силу вищенаведеного порушення відповідачем вимог ст. 47 КЗпП України, позивач звернувся до суду з цим позовом, який просить задовольнити в повному обсязі.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 квітня 2018 року відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позову про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Змінено дату звільнення ОСОБА_2 з посади заступника голови правління ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» Міністерства аграрної політики та продовольства України, яка зазначена у наказі виконуючого обов’язки голови правління ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» Міністерства аграрної політики та продовольства України ОСОБА_6 від 16 листопада 2015 року № 790-К, а саме з 16 листопада 2015 року на 26 листопада 2015 року.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_2 – ОСОБА_3 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи.

Вважає, що суд належним чином не прийняв до уваги ті обставини, що в порушення вимог ст. 40, 47 КЗпП України позивача звільнено у період його тимчасової непрацездатності, з порушенням порядку звільнення, без ознайомлення з наказом про звільнення, без обов’язкового вручення копії такого наказу та без обов’язкової передачі йому трудової книжки.

Вказувала, що в матеріалах справи відсутні докази про направлення листа ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» від 16 листопада 2015 року про звільнення позивача та необхідність з’явитись за отриманням трудової книжки. Наявна в матеріалах справи копія рекомендованого повідомлення про вручення листа від 23.11.2015 року не може бути таким доказом, оскільки позивач мешкає у будинку АДРЕСА_1, а у вказаному повідомленні значиться номер будинку 8. До того ж особа, яка отримувала повідомлення, вказала прізвище «ОСОБА_2», тоді як у позивача прізвище – «ОСОБА_2».

Крім того, надані відповідачем документи, зокрема розрахункові листки, витяги з системи 1С, платіжне доручення, листування з банком, не можуть вважатись такими, що підтверджують нарахування вихідної допомоги. Вказувала, що розрахункові листки не відповідають ні спеціальним вимогам до розрахунково-платіжних відомостей працівника , ні загальним вимогам до документів, а витяги з системи 1С не мають обов’язкових реквізитів, тому не дотримано вимоги щодо їх складення, а також не дотримано порядок їх подачі. Посилалась на те, що в платіжному дорученні не зазначено суми перерахування в розмірі 209959 грн. 11 коп. та 7468 грн. 32 коп., а також не можливо встановити особу, якій перераховувались вказані виплати.

Посилалась на те, що звільнення позивача відбулось з порушенням чинного законодавства, а отже позивач має бути поновлений на посаді з 16 листопада 2015 року з виплатою йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У відзиві на апеляційну скаргу в.о голови правління ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України»вважає рішення суду законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги -необґрунтованими та безпідставними. Посилався на те, що відповідно до п. 5 ст. 41 КЗпП України відповідач Міністерство аграрної політики та продовольства України, припинивши повноваження позивача як заступника голови правління, вправі був розірвати трудовий договір з власної ініціативи у зв’язку з припиненням повноважень посадової особи, оскільки підставою для розірвання трудового договору з вказаних причин є рішення вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників.

Вказував, що отримання листа про повідомлення позивача про звільнення з посади заступника голови правління товариства згідно наказу від 16 листопада 2015 року №790-К підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 23 листопада 2015 року, згідно з яким даний лист направлений адресату ОСОБА_2 та отримано зазначений лист товариства особисто адресатом, про що свідчить відмітка на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення та розписка в одержанні рекомендованого листа 23 листопада 2015 року. Звертав увагу на те, що ОСОБА_2 не з’являвся на роботу з 12 жовтня 2015 року та після закінчення періоду його тимчасової непрацездатності не вчиняв дій щодо виконання своїх трудових обов’язків, що також підтверджує факт обізнаності позивача про його звільнення.

Крім того, позивачем не надано у відповідності до ст. 77, 81 ЦПК України жодного належного доказу, що спростовує факт отримання позивачем вихідної допомоги в розмірі шестимісячного середнього заробітку та компенсації за невикористану відпустку. Тому вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не відповідають обставинам справи. Посилався на те, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу є свого роду компенсацією працівнику за незаконне звільнення та не є винагородою за виконану роботу і не відноситься до заробітної плати, в силу того, що право на її отримання виникає виключно на підставі рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі. Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу не є заробітною платою, тому строк звернення позивача до суду з вимогою про його стягнення обмежується трьома місяцями відповідно до ст.233 КЗпП України.

Зазначав, що при зверненні до суду з даними позовними вимогами клопотань про поновлення пропущеного строку позивачем не заявлялось, доказів поважності пропуску звернення до суду, майже на два роки, не надано, а також не зазначено поважних причин неможливості звернутись до суду із позовом у встановлений строк.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 підтримали апеляційну скаргу та просили задовольнити.

Позивач ОСОБА_2 пояснив, що про звільнення його з посади йому стало відомо у листопаді 2015 року, під час перебування на лікарняному, із мережі Інтернет. Він був обурений такими діями відповідача, тому після закінчення терміну, на який його було звільнено від роботи згідно з листком непрацездатності, він на роботу більше не виходив. Звертатись до суду у 2015- 2016 роках позивач також не мав бажання.

Представник відповідача Міністерства аграрної політики та продовольства України Костюченко М.Є. та представник відповідача ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» Махиніч Н.В. вважали доводи апеляційної скарги безпідставними та необґрунтованими та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Треті особи ОСОБА_5, ОСОБА_6 в судове засідання не з’явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, колегією суддів визнано за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, ч. 4 ст. 147 та п.3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та представників сторін, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом №135-п від 08 липня 2015 року Міністра аграрної політики та продовольства України позивач ОСОБА_2 був призначений на посаду заступника голови правління публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (а.с 9, том 1).

Наказом №238-п Міністра аграрної політики та продовольства України від 04 листопада 2015 року, відповідно до ч. 3 ст. 99 ЦК України, припинено повноваження ОСОБА_2 як заступника голови правління публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація» та звільнено ОСОБА_2 з займаної ним посади заступника голови правління ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація» згідно п.5 ч.1 ст. 41 КЗпП України ( а.с.10,том 1).

На виконання зазначеного наказу, 16 листопада 2015 року Публічним акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України» в особі в.о. голови правління ОСОБА_6 було видано наказ № 790-К про звільнення ОСОБА_2 з займаної ним посади з 16 листопада 2015 року в зв'язку з припиненням повноважень, а також наказ №791-К про виплату вихідної допомоги ОСОБА_2 в розмірі шестимісячного середнього заробітку відповідно до ст. 44 КЗпП України (а.с. 48, 51, том 1).

Згідно з п.1.4 Статуту Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» засновником товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України, згідно з постановою якого від 06.06.2011 року за №593 повноваження з управління корпоративними правами товариства здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України.

П.п.3 п.9.14 Статуту товариства встановлено, що Міністерство аграрної політики та продовольства України на момент створення товариства приймає рішення про створення (перетворення) філій та представництв Товариства, а у період до проведення перших Загальних Зборів призначає на посаду та звільняє з посади голову Правління, першого заступника голови Правління, заступників голови Правління та членів Правління.

Пунктом 11 п.9.7.1 Статуту визначено, що виключно до компетенції Загальних зборів належить призначення (обрання) на посаду та звільнення (припинення повноважень) з посади голови Правління, першого заступника голови правління та заступників голови Правління; затвердження умов контрактів, які будуть укладатися з ними, встановлення розміру їх винагороди; прийняття рішення про відсторонення голови Правління або заступників голови Правління від здійснення повноважень та призначення (обрання) особи, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови Правління.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 49 Закону України «Про акціонерні товариства» до товариства з одним акціонером не застосовуються положення ст.ст 33-48 цього Закону щодо порядку скликання та проведення загальних зборів товариства. Повноваження загальних зборів товариства, передбачені ст. 33 цього Закону та внутрішніми документами товариства, здійснюються акціонером одноосібно. Рішення акціонера з питань, що належать до компетенції загальних зборів, оформлюється ним письмово (у формі рішення). Таке рішення акціонера має статус протоколу загальних зборів акціонерного товариства.

Отже, відповідно до положень ст. 97, 99 ЦК України, ст. 49, 61 Закону України «Про акціонерні товариства» Міністерство аграрної політики та продовольства України (яке відповідно до Статуту виконує повноваження Загальних Зборів до їх скликання) наділене повноваженнями щодо прийняття рішення про припинення повноважень та звільнення заступника голови Правління товариства.

Відповідно до п.5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках припинення повноважень посадових осіб.

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що припинення повноважень позивача, як заступника голови правління ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», відповідно до наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України №238-п від 04.11.2015 року, є підставою для розірвання ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» трудового договору з власної ініціативи у зв'язку з припиненням повноважень посадової особи.

Оспорюючи правомірність звільнення з посади, позивач посилається лише на ті обставини, що накази про його звільнення всупереч вимог ч. 3 ст. 40 КЗпП України були видані у період тимчасової непрацездатності позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивачу були видані листки непрацездатності серії АГШ №№389139, 389219, серії АГЧ № 689007 та він був звільнений від роботи у періоди: з 27 жовтня по 06 листопада 2015 року ( стати до роботи 07 листопада 2017 року); з 09 листопада по 13 листопада 2015 року ( стати до роботи 14 листопада 2015 року); з 16 листопада по 25 листопада 2015 року ( стати до роботи 26 листопада 2015 року).

Проте будь-яких доказів на підтвердження того, що позивач повідомляв відповідача про вказані обставини, матеріали справи не містять.

Натомість, судом встановлено, що згідно з табелями обліку робочого часу за жовтень - листопад 2015 року, позивач в період 12 жовтня 2015 року по 16 листопада 2015 року був відсутній на роботі з невиявлених причин.

Враховуючи, що позивачем було підтверджено в суді першої інстанції факт перебування на лікарняному в день його звільнення з посади, суд визнав за необхідне змінити дату звільнення ОСОБА_2 з посади заступника голови правління Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» з 16 листопада 2015 року на 26 листопада 2015 року.

Згідно з ч. 3 ст. 99 ЦК України, повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені.

Відповідно до п.5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках припинення повноважень посадових осіб.

Норму ч.1 ст. 41 КЗпП Українибуло доповнено пунктом 5 на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 13 травня 2014 року № 1255- VІІ, метою прийняття Закону було покращення інвестиційного клімату шляхом надання інвесторам (власникам) господарських товариств права звільняти посадових осіб (керівників, членів виконавчих органів) без зазначення причин, а також узгодження в цьому контексті норм трудового та господарського законодавства. Як гарантію в таких випадках передбачено виплату працівникам вихідної допомоги в розмірі не менше, як шестимісячний середній заробіток ( ст. 44 КЗпП України).

Таким чином, зміст вищевказаних положень законодавства свідчить про те, що законодавець надав право вищому органу товариства прийняти рішення про припинення повноважень будь-якого члена виконавчого органу товариства на власний розсуд без оголошення підстав такого рішення.

Отже, наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 04 листопада 2015 року про припинення повноважень заступника голови правління ПАТ «ДПЗКУ» ОСОБА_2 винесений в межах, визначених положенням Статуту ПАТ «Державна продовольчо-зернова компанія України», ст. 49, 52 Закону України «Про акціонерні товариства», ст. 99 ЦК України.

На виконання зазначеного наказу Міністерства ПАТ «Державна продовольчо-зернова компанія» прийнято наказ від 16 листопада 2015 року про звільнення ОСОБА_2 у зв’язку з припиненням повноважень посадової особи ( п. 5 ст. 41 КЗпП України).

Таким чином, наявність підстав для звільнення позивача за п.5 ч.1 ст. 41 КЗпП України доведена представниками відповідачів в ході розгляду справи, не спростована позивачем та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, тому суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про скасування наказів про звільнення та поновлення позивача на посаді.

Проте враховуючи встановлений судом факт перебування позивача на лікарняному у день звільнення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність зміни дати звільнення позивача.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що положення ч. 3 ст. 40 КЗпП України про недопущення звільнення з роботи у період тимчасової непрацездатності є безумовною підставою для поновлення позивача на посаді колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки підставою для видання наказу про звільнення позивача з роботи стало рішення уповноваженого органу власника про припинення повноважень посадової особи, яке прийняте відповідно до вимог чинного законодавства, а з огляду на неявку позивача на роботу після завершення періоду непрацездатності ( з 26 листопада 2015 року до звернення до суду з позовом) відповідач був позбавлений можливості самостійно змінити дату звільнення відповідно до даних листка непрацездатності.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_2 підтвердив, що після того, як у період лікарняного 16-26 листопада 2015 року він дізнався з мережі Інтернет про своє звільнення, то на роботу більше не з’являвся. Також позивач та його представник не заперечували тієї обставини, що 4 листки непрацездатності, видані у період з 12 жовтня 2015 року по 25 листопада 2015 року, відповідачу не надавались та знаходяться у позивача на руках.

Доводи представника апелянта про те, що виключно правом позивача є пред’явлення листків непрацездатності до оплати, колегія суддів вважає такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки одним із предметів доказування у даному спорі є не оплата листків непрацездатності, а підтвердження причин відсутності позивача на роботі у вказаний період.

Відповідно до положень ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов’язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 16 листопада 2015 року позивачу ОСОБА_2 на адресу його місця проживання: АДРЕСА_1, було направлено відповідачем листа за вихідним № 130/1-12/6125, за підписом в.о. голови правління ОСОБА_6, в якому ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» повідомило, що ОСОБА_2 було звільнено 16 листопада 2015 року у зв’язку з припиненням повноважень посадової особи згідно п.5 ст. 41 КЗпП України ( наказ № 790-К від 16.11.2015 р.) У зв’язку з цим відповідач просив позивача з’явитися в апарат управління для отримання трудової книжки ( а.с. 49-50, том 1).

Заперечуючи факт отримання зазначеного листа, апелянт посилається на те, що у зворотному рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення зазначено номер будинку АДРЕСА_2, а не «АДРЕСА_1», а також, прізвище особи, яка отримала поштове відправлення зазначено як «ОСОБА_2».

Проте зазначені доводи колегія суддів вважає безпідставними, оскільки у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення ОСОБА_2 (так зазначено у повідомленні) проставлена відмітка про особисте вручення адресату рекомендованого поштового відправлення 23 листопада 2015 року, підтверджене підписом працівника поштового зв’язку ( а.с. 50, том 1).

Відповідно до п. 89 Правил надання послуг поштового зв’язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 року, реєстровані поштові відправлення вручаються, кошти за поштовими переказами виплачуються одержувачам за умови пред'явлення ними паспорта громадянина України, паспорта громадянина України для виїзду за кордон, військового квитка для військовослужбовця строкової служби, посвідчення народного депутата України, документа, що замінює паспорт, паспорта іноземного громадянина з візою або посвідки на постійне чи тимчасове проживання на території України іноземного громадянина.

Згідно з п. 99 зазначених Правил рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, повідомлення про надходження електронних поштових переказів, які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень (крім зазначених в абзаці четвертому пункту 93 цих Правил), поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об'єкті поштового зв'язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - повнолітньому члену сім'ї за умови пред'явлення документа, що посвідчує особу, а також документа, що посвідчує родинні зв'язки з адресатом (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо), чи рішення органу опіки і піклування про призначення їх опікунами чи піклувальниками.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що відповідачем доведено факт належного повідомлення позивача про його звільнення з посади та пропозицію з'явитися в апарат управління ПАТ «ДПЗКУ» для отримання трудової книжки.

Відповідно до п. 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту України № 58 від 29 липня 1993 року, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання

трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Враховуючи, що позивач визнав у судовому засіданні той факт, що після закінчення строку, на який було видано листок непрацездатності ( до 25 листопада 2015 року), він на роботу більше не виходив, а також відсутність його письмової згоди на пересилання трудової книжки поштою, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги позивача та його представника про допущене порушення з боку відповідача ПАТ «ДПЗКУ» ч. 1 ст. 47 КЗпП України щодо вручення йому трудової книжки у день звільнення.

Також судом першої інстанції правильно встановлено, що на підставі наказу в.о. голови правління ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» від 16 листопада 2015 року №791-к позивачу при звільненні було нараховано та виплачено вихідну допомогу в розмірі шестимісячного середнього заробітку відповідно до ст. 44 КЗпП України, яка складає 209 959 грн.11 коп. та компенсацію невикористаної відпустки, яка складає 7 468 грн. 32 коп., що підтверджується наданими відповідачем доказами: розрахунково-платіжна відомість працівника за листопад 2015 року форми №П-6, довідка відповідача про розмір нарахованої та виплаченої вихідної допомоги, а також довідка ПАТ «Укрексімбанк» від 24.04.2018 року про зарахування 17 листопада 2017 року на картковий рахунок ОСОБА_2 170 881 грн. 77 коп. (а.с. 4-9, том 2).

Посилання позивача та його представника в апеляційній скарзі на невідповідність зазначених доказів вимогам до розрахунково-платіжних відомостей, неналежність оформлення витягів із системи 1С через відсутність необхідних реквізитів, а відтак – відсутність належних доказів виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі шестимісячного заробітку, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки сума нарахованої вихідної допомоги не є предметом даного спору. Разом з тим, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач ОСОБА_2 підтвердив факт отримання ним зазначеної відповідачем суми коштів на картковий рахунок у листопаді 2015 року.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв’язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Таким чином, встановивши, що підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про скасування наказів про звільнення та поновлення на роботі – відсутні, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Заявляючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позивач також посилається на положення ч. 4 ст. 235 КЗпП України, якою встановлено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Однак судом встановлено ту обставину, що 23 листопада 2015 року позивач був повідомлений про необхідність отримання трудової книжки в апараті управління ПАТ «Державна продовольчо-зерно корпорація України», відтак вини відповідача у невидачі позивачу трудової книжки не вбачається.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Крім того, встановивши, що позивач ОСОБА_2 пропустив без поважних причин встановлений ч. 1 ст. 233 КЗпП України строк на звернення до суду, суд у рішенні належним чином обґрунтував підстави для відмови у позові у зв’язку з його безпідставністю, оскільки зазначене є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову при пропуску строку звернення до суду.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що строк на звернення до суду ним не пропущений, оскільки передбачений ч. 1 ст. 233 КЗпП України місячний строк починає перебіг з дня вручення копії наказу про звільнення, проте копію наказу про звільнення йому вручено не було, колегія суддів не приймає до уваги як підставу для скасування чи зміни рішення, оскільки у задоволенні позову відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

При цьому судом першої інстанції встановлено, що позивач про своє звільнення був повідомлений 23 листопада 2015 року, отримавши листа від ПАТ «ДПЗКУ». Про свою обізнаність про звільнення з роботи у листопаді 2015 року позивач ОСОБА_2 підтвердив і в суді апеляційної інстанції, зазначивши, що раніше він не мав бажання скористатись своїм правом на звернення до суду.

Таким чином, доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, по суті є викладенням правової позиції позивача, якій вже надана належна правова оцінка в оскаржуваному рішенні.

За правилами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норма матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Судом було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, дана вірна оцінка наявним у матеріалах справи доказам, а тому підстав для скасування оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка подана представником ОСОБА_3, - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 квітня 2018 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 21 серпня 2018 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Немировська О.В.

Чобіток А.О.