Постанова № 75975349, 15.08.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2018 рокуЛьвів№ 876/2044/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Гуляка В.В., Гудима Л.Я.,

за участі секретаря судового засідання Гром І.І.

позивач: не з'явився

відповідач: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Володимир - Волинського міського суду Волинської області від 29 січня 2018 року (головуючий суддя Пікула Н.В., м. Володимир-Волинський) у справі № 154/3227/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Володимир-Волинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

29 листопада 2017 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача - Володимир-Волинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області та просив визнати неправомірними дії Володимир-Волинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області щодо не здійснення нарахування та виплати підвищення до пенсії відповідно до п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з розрахунку 50 % мінімальної пенсії за віком; зобов'язати Управління здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії відповідно до п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення»в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 01 листопада 2017, з урахуванням виплачених сум і до настання обставин, з якими закон пов'язує зміну чи припинення таких виплат.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що отримує пенсію за віком з врахуванням підвищення до пенсії як реабілітованій особі, розмір якої не відповідає розміру, встановленому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 29 січня 2018 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Володимир-Волинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області щодо невиплати ОСОБА_1, надбавки до пенсії як члену сім'ї політично репресованого, згодом реабілітованого і якого було примусово переселено в розмірі, передбаченому п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 25 % мінімальної пенсії за віком, встановленої ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 01 листопада 2017 року з врахуванням виплачених сум. Зобов'язано Володимир-Волинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Волинської області проводити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення»в розмірі 25% мінімальної пенсії з віком, встановленої частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 01 листопада 2017 року з врахуванням виплачених сум і до настання обставин, з якими Закон пов'язує зміну чи припинення таких виплат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач - ОСОБА_1, вважає дане рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 29 січня 2018 року та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції не вірно визначено статус позивача - як член сім'ї, якого було примусово переселено, та не враховано посвідчення реабілітованого та потерпілого від політичних репресій, яким визначено статус позивача. Вказує, що оскільки позивачу присвоєно статус реабілітованої та потерпілого від політичних репресій, то позивач має законне право на отримання надбавки до пенсії в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, відповідно до п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, належним чином повідомлені про дату, місце та час розгляду справи, а тому колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи відповідно до ч.4 ст. 229, ч.2 ст. 313 КАС України та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є реабілітованим на підставі ст.3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій України», перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком з врахуванням підвищення до пенсії примусово переселених членів сім'ї реабілітованих у розмірі 43,52 грн. на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 року №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян».

23 жовтня 2017 року позивачу видано посвідчення № 79/17 реабілітованого та потерпілого від політичних репресій. (а.с. 6)

25 жовтня 2017 року позивач звернувся до Володимир-Волинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України із заявою щодо встановлення надбавки до пенсії, згідно п. «г» ст. 77 ЗУ «Про пенсійне забезпечення»в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком. (а.с. 7)

08 листопада 2017 року Володимир-Волинським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України повідомлено листом №250/Б-02 позивача, що з 01 січня 1992 року йому встановлено підвищення до пенсії як члену сім'ї реабілітованого відповідно до п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на підставі архівної довідки виконавчого комітету Волинської обласної ради народних депутатів про те, що його реабілітовано. Розмір підвищення встановлено відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №654 від 16 липня 2008 року, до пенсії підвищення проводиться в розмірі 43,52 грн. (а.с.8).

Вважаючи відмову Володимир-Волинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України неправомірною, ОСОБА_1 звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з пріоритетності застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» як нормативно-правового акту вищої юридичної сили, тоді як Постанова Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654, звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить вказаному закону. За таких обставин, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача в частині визнання протиправними дій відповідача щодо невиплати позивачу надбавки до пенсії як репресованій особі з розрахунку 25 % мінімальної пенсії за віком, встановленої ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 01 листопада 2017 року з врахуванням виплачених сум, а не з розрахунку 50 %, як просить позивач, так як позивач є реабілітованою особою на підставі ст. 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій України», як член сім'ї, якого було примусово переселено, а не як особа, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій.

Суд апеляційної інстанції погоджується з зазначеними висновками та зазначає наступне.

Зі змісту ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Відповідно до п.6 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV(далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 року №962-XII, в редакції чинній на час звернення із позовом до суду, (далі - Закон №962-XII) реабілітованими особами слід вважати осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.

Згідно з ст.3 Закону №962-XII реабілітації підлягають всі громадяни, заслані і вислані з постійного місця проживання та позбавлені майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім'ями.

Відповідно до п.4 Постанови Верховної ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» від 24 грудня 1993 року №3812-XII застосування (піддання) репресій (стаття 1): - оголошення вироку, ухвали (постанови) судом першої інстанції або рішення (постанови) позасудовим органом про застосування кримінального покарання, відправлення у заслання та вислання без пред'явлення обвинувачення у конкретному злочині; - винесення судом або позасудовим органом рішення про необґрунтоване застосування примусових заходів медичного характеру; - винесення постанови про арешт та тримання під вартою в разі закриття справи на попередньому слідстві чи у судовому порядку; - прийняття рішення місцевими органами влади, службовими особами чи громадськими організаціями про застосування репресії в адміністративному порядку.

Згідно з п.7 Постанови Верховної ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» від 24 грудня 1993 року №3812-XII направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення в адміністративному порядку (стаття 3) - застосування репресій на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціально небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; до обвинувачених у зв'язках з так званими «ворогами народу», у приналежності до політичних партій тощо.

Довідки про реабілітацію згідно зі статтею 3 цього Закону видаються реабілітованим на їх вимогу органами внутрішніх справ за наявності у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на виселених осіб тощо), а за відсутності таких документів - районними комісіями по поновленню прав реабілітованих після встановлення ними факту виселення.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі положення, колегія суддів приходить до висновку, що законодавець до реабілітованих відносить як громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій, так і примусово переселених осіб. При цьому, підставою направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення могла бути як контрреволюційна/політична діяльність громадянина, так і родинні зв'язки з ним.

Як вбачається з долученої до матеріалів справи архівної довідки, на підставі постанови особливої наради УМГБ Волинської області від 31 січня 1948 року (протокол №4а) із ст.Лішня Іваничівськогорайону Волинської області виселена в Кемеровську область на спецпоселення сім'я ОСОБА_4 , при ньому син ОСОБА_1 (позивач - ОСОБА_1), ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8.

Рішенням Волинської обласної ради сьомого скликання від 10 березня 2016 року №3/27 затверджено взірець посвідчення для реабілітованих за статтею Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» та потерпілих від політичних репресій, відповідно до рішення обласної ради від 30 травня 2015 року №363/116 «Про надання на території Волинської області статусу осіб, потерпілих від політичних репресій» та Положення про посвідчення, яким врегульовано правила видачі посвідчення реабілітованого та потерпілого від політичних репресій.

Згідно з Положенням про посвідчення реабілітованого і потерпілого від політичних репресій посвідчення є документом, що підтверджує статус реабілітованого за статтею 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» та потерпілого від політичних репресій відповідно до рішення Волинської обласної ради від 30 вересня 2015 року №36/116 «Про надання на території Волинської області статусу осіб, потерпілих від політичних репресій», та рішенням Волинської обласної ради від 10 березня 2016 року №3/27, на основі яких надаються відповідні пільги на території Волинської області.

Посвідчення надаються Волинською обласною радою реабілітованим - відповідно до списків реабілітованих по 3 статті Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», які подаються в обласну раду департаментом соціального захисту населення облдержадміністрації, та потерпілим від політичних репресій - відповідно до Реєстрів потерпілих від політичних репресій, які подаються в обласну раду місцевими комісіями з питань поновлення прав реабілітованих.

До матеріалів справи долучено копію безтермінового посвідчення реабілітованого та потерпілого від політичних репресій, виданого ОСОБА_1 23 жовтня 2017 року №79/17, на яке скаржник покликається як на підставу отримання підвищення до пенсії в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.

Однак, колегія суддів звертає увагу, що вказане посвідчення підтверджує статус скаржника як реабілітованої особи за статтею 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», тоді як Рішенням Волинської обласної ради від 30 вересня 2015 року №36/116 «Про надання на території Волинської області статусу осіб, потерпілих від політичних репресій» статус осіб, потерпілих від політичних репресій надано громадянам, які: 1) перебували у віці до 18 років з батьками, один із яких чи обоє на той час відбували покарання в місцях позбавлення волі, в засланні, на виселенні чи спецпоселенні і згодом реабілітовані відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні»; 2) залишились у віці до 18 років без опіки батьків, один із яких чи обоє були репресовані і згодом реабілітовані відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні»; 3) народилися у батьків на спецпоселенні, один із яких чи обоє на той час відбували покарання у місцях позбавлення волі, в засланні, на виселенні чи спецпоселенні і згодом реабілітовані відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні»; 4) народилися у батьків на спецпоселенні, один із яких чи обоє на той час відбували покарання у місцях позбавлення волі, в засланні, на виселенні чи спецпоселенні і згодом не отримали реабілітації, відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», хоча й були внесені в списки виселених, проте не пройшли реєстрації як реабілітовані через те, що були малолітніми; 5) були політичними в'язнями та відбували покарання за свої переконання у 1950-60-х роках (т.зв. «шестидесятники»), на підставі довідок із місць відбування покарань; 6) були депортовані або насильно виселені на сьогочасну територію України з етнічних українських земель Холмщини, Надсяння, Підляшшя, Лемківщини, Кубані.

Враховуючи обставини справи та положення нормативно-правових актів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ОСОБА_1 не відноситься до категорії громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, оскільки не підтверджено наявність обставин, зазначених у п.4 Постанови Верховної ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» від 24 грудня 1993 року №3812-XII та/чи передбачених Рішенням Волинської обласної ради від 30 вересня 2015 року №36/116 «Про надання на території Волинської області статусу осіб, потерпілих від політичних репресій».

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 є реабілітованою особою на підставі ст. 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій України», як член сім'ї, яку було примусово переселено, а не як особа, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій, має право на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

П.п. 2 п.4Постанови Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» встановлено, що з 01 вересня 2008 року громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 грн., а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 грн.

Відповідно до ч.2ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права,Конституціямає найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції Українита повинні відповідати їй.

Ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає розмір мінімальної пенсії за віком, що дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Відповідно до вимог ч.1ст.2 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком.

За чинним законодавством України, розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правиламист.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Разом з тим,ст.28 вказаного Закону передбачає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз.1 ч.1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.

Згідно із вимогами ч.6ст.7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), тому поняття мінімальної пенсії за віком, наведене у ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» необхідно застосовувати для визначення розміру підвищення до пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що необхідно виходити з пріоритетності застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» як нормативно-правового акту вищої юридичної сили.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо протиправності відмови Управління провести перерахунок пенсії позивача з врахуванням факту політичних репресій щодо нього як особи, яка була реабілітована, та зобов'язання Управління підвищити призначену позивачу пенсію відповідно до п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на 25 процентів мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01 листопада 2017 року.

Відповідно до ст.46 Конституції України пенсія є одним із видів соціальних виплат, право на які громадянину гарантуються.

Виходячи із самого визначення поняття «пенсія», щомісячні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк. У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання виплати (чи її перерахунок). Кінцевий термін або строк, на який призначається такий вид забезпечення як пенсія не може встановлюватись, бо це суперечить самому визначенню та суті таким виплатам.

Аналогічна правова позиція щодо застосування строку виплати пенсії вже висловлена Верховним Судом України у постанові від 19 березня 2013 року (№21-53а13).

Відтак, підвищення до пенсії позивачу відповідно до п.«г»ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що нерозривно пов'язане з виплатою пенсії, не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право позивача на отримання такого підвищення, яке повинне виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку виплати підвищення до пенсії.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що в межах спірних правовідносин належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії відповідно до п. «г»ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення»із розрахунку 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, встановленої ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 01 листопада 2017 року (з врахуванням виплачених сум) до виникнення обставин, з якими закон пов'язує зміни чи припинення права на такі виплати.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції з вищенаведених мотивів.

З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано частково задовольнив позовні вимоги, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ч.1ст.316 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись, ч. 4 ст.229, ч. 3 ст.243, ст. 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст.ст. 322, 325, 329 КАС України , суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Володимир - Волинського міського суду Волинської області від 29 січня 2018 року у справі № 154/3227/17 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді В. В. Гуляк Л. Я. Гудим Повне судове рішення складено 21.08.2018 року.