Ухвала суду № 75974842, 17.08.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

щодо розгляду заяви про встановлення способу і порядку виконання рішення суду

17 серпня 2018 року м. Київ № 826/1585/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., розглянувши заяву (подання) державного виконавця про встановлення способу і порядку виконання судового рішення в адміністративній справі

за позовомОСОБА_1до Головного управління Національної поліції у місті Києві Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києвіпропоновлення на роботі, ВСТАНОВИВ:

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.01.2018 у справі №826/1585/16, залишеною без змін постановою апеляційного адміністративного суду від 29.03.2018, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Суд вирішив визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління МВС України в місті Києві від 06.11.2015р. №1016 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника 1 відділу міліції (з обслуговування житлового масиву "Біличи"), поновити ОСОБА_1 на посаді начальника 1 відділу міліції (з обслуговування житлового масиву "Біличи"), стягнути з Головного управління МВС України в місті Києві на користь ОСОБА_1 246972,33грн. (двісті сорок шість тисяч дев'ятсот сімдесят дві ) грн. 33 коп. заробітної плати за час вимушеного прогулу за час 06.11.2015р. по 15.01.2018р. без урахування обов'язкових податків та зборів, зобов'язати Головне управління Національної поліції у місті Києві розглянути кандидатуру ОСОБА_1 для зайняття посади у відповідності до пункту 9 Розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію", допустити до негайного виконання постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника 1 відділу міліції (з обслуговування житлового масиву "Біличи"), допустити до негайного виконання постанову суду в частині стягнення 6801,74грн.

Разом з тим, через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Окружного адміністративного суду міста Києва від головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві ОСОБА_2 надійшла заява (подання) від 03.08.2018 (ДМ №3242) про встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.08.2018 призначено судове засідання щодо розгляду вказаної заяви.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, перевіривши доводи заявника та оцінивши інші докази у їх сукупності суд дійшов висновку, що заява (подання) головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві ОСОБА_2 задоволенню не підлягає з таких мотивів.

Відповідно до ч. 1 ст. 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Водночас в силу положень ст. 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Принцип обов'язковості судових рішень, як один з визначальних принципів здійснення правосуддя в Україні, полягає в обов'язковому виконанні на всій території України судових рішень, що набрали законної сили, а також у встановлені відповідальності за невиконання таких рішень.

Вказаний принцип обов'язковості судових рішень поряд із Конституцією України відображений і в багатьох кодифікованих законах України, зокрема в Кодексі адміністративного судочинства України (КАС України).

Так, відповідно до ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Крім того, згідно з практикою Європейського Суду з прав людини (п. 40 Рішення від 19.03.1997 року у справі "Горнсбі проти Греції") право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 Конвенції детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у Рішенні від 15.03.2001 року у справі "Піалопулос та інші проти Греції", якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс.

Згідно з п. 66 Рішення Європейського Суду у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" (Immobiliare Saffi v. Italy) ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

Також в Рішенні від 29.06.2004 року у справі "Войтенко проти України" Європейський суд з прав людини констатував, що саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися.

Відтак суд доходить висновку, що невиконання боржником судового рішення, що набрало законної сили, може свідчити про порушення права особи, гарантованих пунктом 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

Однак, під зміною способу і порядку виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у встановленому раніше порядку і способу. При цьому суд не може змінювати рішення суду по суті, а зміна способу і порядку виконання судового рішення передбачати обраний судом при ухваленні рішення спосіб відновлення порушеного права.

З огляду на викладене суд доходить до висновку, що передбачені законом підстави для задоволення заяви про встановлення способу і порядку виконання судового рішення відсутні, оскільки змінює рішення суду по суті, а тому в її задоволенні належить відмовити.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 248, 378 Кодексу адміністравтиного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні заяви (подання) головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві ОСОБА_2 про встановлення способу і порядку виконання судового рішення в адміністративній справі № 826/1585/16.

Ухвала набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 294-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя С.К. Каракашьян