Рішення № 75973239, 14.08.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2018 року м.Житомир справа № 0640/3720/18

категорія 10.2.4

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Нагірняк М.Ф.,

секретар судового засідання Захарко О.В.,

за участю: представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дії, зобов'язання призначити та виплачувати доплату до пенсії,

встановив:

ОСОБА_2 звернулася з позовом до Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дії, зобов'язання призначити та виплачувати доплату до пенсії.

В позові зазначено, що Позивач є пенсіонером та членом сім'ї загиблого учасника війни, яка має право на пільги, передбачені Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", в тому числі на відповідні доплати та підвищення до пенсії. Позивач вважає, що :

- відповідно до вимог ст.15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" як подружжя померлого учасника війни має право на підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, замість 10 відсотків, нарахованих Відповідачем;

- відповідно до Закону України "Про пенсії за особливі заслуги перед Україною" має право на підвищення до пенсії в розмірі 35 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що не враховано Відповідачем

- відповідно до вимог Постанови КМ України від 23 квітня 2012 р. N 327 має право на підвищення до пенсії в розмірі 42 відсотки прожиткового мінімуму, встановленого законом, для осіб, які втратили працездатність, але не менше 25 відсотків, замість 10 відсотків, нарахованих Відповідачем.

Як зазначено в позові, на звернення Позивача щодо проведення відповідного перерахунку Відповідач протиправно відмовив листом від 23.03.2018року.

Ухвалою суду від 16.07.2018 року було відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Позивач в судове засідання не прибула, направила суду клопотання про розгляд справи без її участі.

Представник Відповідача, Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в судовому засіданні проти позову заперечила і зазначила, що Позивач дійсно є пенсіонером та членом сім'ї загиблого учасника війни, яка має право на пільги, передбачені Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", в тому числі на відповідні доплати та підвищення до пенсії, розмір яких їй правомірно визначений. На думку представника Відповідача, Позивач помилково при визначенні розміру таких доплат застосовує окремі правові норми вказаного Закону, Закону України "Про пенсії за особливі заслуги перед Україною" та відповідних постанов КМ України.

Заслухавши пояснення представника Відповідача, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню за таких підстав.

Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо порядку та умов надання пільг для ветеранів війни і членів їх сімей, регулюються правовими нормами Закону України від 22 жовтня 1993 року N3551-XI "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон N3551-XI), в редакції що були чинні на день виникнення спору.

Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо порядку та умов встановлення пенсій за особливі заслуги перед Україною та надбавок до пенсій регулюються правовими нормами Закону України "Про пенсії за особливі заслуги перед Україною" від 1 червня 2000 року N 1767-III (далі - Закон N1767-III), в редакції що були чинні на день виникнення спору.

Судом встановлено і визнається сторонами, що Позивач є пенсіонером, членом сім'ї загиблого учасника війни, тобто, в розумінні вимог ст.10 Закону N3551-XI є особою, на яку поширюється чинність цього Закону.

Безспірно, за приписами статті 15 Закону N3551-XI особам, на яких поширюється чинність цього Закону (стаття 10), надається, окрім іншого, пільга у вигляді підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії. Така пільга визначена у вигляді 25 та 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Розмір такого підвищення залежить від статусу померлої особи.

Так, лише членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни, які не одружилися вдруге, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 25 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Законодавець прямо зазначає, що дружинам (чоловікам) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Позивач не надала суду жодних доказів, що її померлий чоловік відповідно до вимог ст.7 Закону N3551-XI відносився саме до осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни.

Суд враховує, що Верховний Суд України у постановах від 6 листопада 2013 року (справа N 21-377а13), 30 вересня 2014 року (справа N 21-239а14), 20 січня 2015 року (справа N 21-528а15), вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами статті 7 Закону N 3551-XII, вже висловлював правовий висновок про те, що не може вважатися інвалідом війни особа, інвалідність якої не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби в контексті статті 7 Закону N 3551-XII (під час воєнних дій).

Таким чином, Позивач помилково вважає наявність права на отримання підвищення пенсії саме на 25 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Відповідно до вимог статті 15 Закону N3551-XI Позивач має право на таке підвищення пенсії лише на 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

В зв'язку з цим позовні вимоги Позивача в цій частині є безпідставними і задоволенню не підлягають.

За змістом правових норм Закону N1767-III законодавець розмежовує пенсію за особливі заслуги, яка встановлюється як надбавка до розміру пенсії, на яку має право особа згідно із законом, та надбавку до пенсії непрацездатним особам, у разі смерті особи, яка мала право на пенсію за особливі заслуги.

Відповідно до дослідженого судом витягу із протоколу №5 від 10.09.2004року засідання Комісії із встановлення пенсій за особливі заслуги перед Україною Позивачу з 15.03.2004року була встановлена саме надбавка до пенсії у зв'язку із смертю годувальника (чоловіка) (а.с.44).

Тобто, Позивачу не встановлювалася сама пенсія за особливі заслуги перед Україною, а лише надбавка у зв'язку із смертю чоловіка, який мав право на таку пенсію.

Відповідно до вимог ст.7 Закону N1767-III, в редакції на час прийняття рішення, Позивач мала право і їй була встановлена така надбавка в розмірі 21%, що становить 70 відсотків від надбавки до розміру пенсії, на яку мав право померлий її чоловік.

Позивач не надала суду жодних доказів того, що вона особисто має право на призначення такої пенсії відповідно до вимог Закону N1767-III, не надала жодних доказів (відповідних рішень) про встановлення персонально їй пенсії за особливі заслуги перед Україною. Суд вважає, що Позивач помилково ототожнила саму пенсію за особливі заслуги перед Україною із надбавкою у зв'язку із смертю особи, що мала право на таку пенсію.

В зв'язку з цим позовні вимоги Позивача в цій частині також є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Одночасно суд роз'яснює Позивачу, що такий висновок суду не позбавляє її права на звернення на загальних підставах в порядку, передбаченому ст.9 цього ж Закону для встановлення такої пенсії, якщо Позивач вважає, що має право на таку пенсію.

Безпідставними є також доводи Позивача щодо наявності права на підвищення до пенсії в розмірі 42 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом, для осіб, які втратили працездатність, але не менше 25 процентів, зумовлених вимогами постанови КМ України від 23 квітня 2012 р. N 327.

Безспірно, вказаною постановою КМ України від 23 квітня 2012 р. N 327 були внесені зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 р. N1381 "Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення" і підпункт 1 було викладено в такій редакції:

"1) членам сімей осіб, зазначених у пункті 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів Великої Вітчизняної війни, які не одружилися вдруге, для того, щоб розмір зазначеного підвищення становив 42 відсотки прожиткового мінімуму, встановленого законом, для осіб, які втратили працездатність;".

Разом з тим, Позивач не врахувала, що змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 р. N 112, та від 06.06.2018 р. N 445 вказаний підпункт 1 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 р. N1381 втратив чинність, так як був викладений в іншій редакції. Більш того, вимоги підпункту 1 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 р. N1381 не розповсюджуються на Позивача.

Розмір відповідного підвищення до пенсії дружинам (чоловікам) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, до яких відноситься Позивач, визначено підпунктом 3 пункту 3 із змінами, внесеними згідно з постановою КМ України від 25.03.2014 р. N 112, але ці відносини не є предметом судового розгляду в даній адміністративній справі.

Таким чином, Позивач померлих учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, помилково ототожнює із померлими особами з інвалідністю внаслідок Другої світової війни. По цій причині Позивач помилково свої позовні вимоги обґрунтувала правовими нормами, які передбачають певні пільги у вигляді підчищень до пенсії для інших категорій осіб.

По цій причині підстави для задоволення позову ОСОБА_2 до Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в межах позовних вимог відсутні.

Відповідно до вимог ст.ст.139-143 КАС України, підстави для стягнення чи відшкодування судових витрат в даній адміністративній справі, відсутні.

Керуючись статтями 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Голоуючий суддя М.Ф. Нагірняк

Повне судове рішення складене 20 серпня 2018 року