Постанова № 7597138, 21.12.2009, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №2а-2117/09/1370

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2009 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі

головуючого-судді Кухар Н.А.

при секретарі судового засідання Кунинець А.С.

розглянувши справу за позовом Державної податкової інспекції (надалі ДПІ) у Сокальському районі Львівської області до Державного відкритого акціонерного товариства «Шахта «Надія» (надалі ДВАТ «Шахта «Надія») про стягнення податкового боргу в сумі 1782 441 грн. 00 коп.

з участю представників сторін:

від позивача Сольвар О.М.

від відповідача Мокрій Р.З.

В С Т А Н О В И В :

ДПІ у Сокальському районі Львівської області звернулася до адміністративного суду з позовом про стягнення з ДВАТ «Шахта «Надія» податкового боргу в сумі 1 782 441 грн. 00 коп. .

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач належним чином не виконує вимоги чинного законодавства щодо сплати податкових зобовязань.

В судовому засіданні представник позивач підтримав позовні вимоги з тих самих міркувань, просить позов задоволити.

Представник відповідача проти позову заперечив, подав платіжне доручення про часткову сплату податкового боргу.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

ДВАТ «Шахта «Надія» зареєстроване Сокальською районною державною адміністрацією Львівської області 16.03.2001 року, підтвердженням чого є копія свідоцтва про державну реєстрацію субєкта підприємницької діяльності юридичної особи.

Податковий борг підприємства становить 1 782441 грн. 00 коп. .

Даний податковий борг нарахований:

- по сплаті податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 1782441 грн. 00 коп., в, що підтверджується податковою декларацією з податку на додану вартість (графа 27) від 17.11.2008 року.

У відповідності до п.1.2 ст.1 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 року за №2181-ІІІ, з наступними змінами та доповненнями, податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту (процедура адміністративного оскарження).

Податковим боргом (недоїмкою), у відповідності до п.1.3 ст.1 цього ж Закону вважається, податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Відповідач подав докази про часткову сплату податкового боргу в сумі 2125,00 грн. (платіжне доручення № 1410 від 31.07.2009р.), де призначення платежу - ПДВ за жовтень 2008 р. , щодо решти боргу відповідач не подав доказів, які б свідчили про те, що вказані суми податкових зобовязань узгоджувались в адміністративному чи судовому порядку, а тому, з врахуванням згаданих норм та обставин справи податкові зобовязання дійсно є податковим боргом.

Проте, як зазначив позивач у відповідача на момент сплати вищезазначеного платежу був податковий борг. Таким чином позивач, без згоди з відповідачам змінив призначення платежу на підставі підпункту 7.7 ст.7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

При цьому, зміна податковим органом періоду, за який субєкт господарювання бажає сплатити відповідну суму податку судом також вважається призначенням платежу. Тобто, позивач не звертаючи уваги на призначення платежу в платіжному дорученні, зараховував платежі на погашення не поточних податкових зобовязань, а податкового боргу, що виник раніше, тобто проводив облік надходження платежів у картці особового рахунку відповідача з податку на додану вартість в порядку календарної черговості настання граничних строків сплати узгоджених зобовязань.

Підпунктом 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, п. п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 21.12.2000 року за № 2181 ІІІ «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами» визначено, що платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, і зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону № 2181 для подання податкової декларації, а саме, податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Згідно із п.п. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 Закону № 2181, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти.

Відповідно до п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 2181, джерелами погашення податкового боргу платника податків за рішенням органу стягнення, які є виконавчими документами, є будь-які активи платника податків (його філій, відділень, інших відокремлених підрозділів) з урахуванням обмежень, визначених цим Законом, а також іншими законами.

Згідно із п.п. 8.6.2 п. 8.6 ст. 8 Закону № 2181 визначено, що платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, має право здійснювати операції з коштами без їх узгодження з податковим органом, за винятком операцій, визначених у підпункті "б" підпункту 8.6.1 цього пункту, яким визначено обмеження використання об'єктів нерухомого чи рухомого майна, майнових чи немайнових прав, а також коштів для здійснення прямих чи портфельних інвестицій, а також цінних паперів, що засвідчують відносини боргу, надання гарантій, поручительств, уступлення вимоги та переведення боргу, виплату дивідендів, розміщення депозитів або надання кредитів.

Згідно зі пунктом 6 частини 1 статті 7 Закону України “Про Національний банк України” від 20.05.99 № 679-ХІV Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.04 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 25.03.04 за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.5 зазначеної Інструкції Реквізит “Призначення платежу” платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення “Призначення платежу”. Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.

У відповідності до вимог ст.20 Закону України „Про систему оподаткування”, контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обовязкових платежів) здійснюється державними податковими органами та іншими державними органами в межах повноважень, визначених законом.

Відповідно до ст.4 Закону України „Про систему оподаткування” платниками податків, зборів є юридичні та фізичні особи, на яких згідно із законами України покладено обовязок сплачувати податки і збори (обовязкові платежі).

Відповідно до ст.9 Закону України „Про систему оподаткування” одним із обовязків платників податків є обовязок сплачувати належні суми податків і зборів (обовязкових платежів) у встановлені законом терміни.

Згідно частин 1 підп.10.1.1 п.10.1 ст.10 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, у разі коли інші, передбачені цим Законом, заходи з погашення податкового боргу не дали позитивного результату, податковий орган здійснює за платника податків та на користь держави заходи щодо залучення додаткових джерел погашення суми податкового боргу шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а за їх недостатності - шляхом продажу інших активів такого платника податків.

У відповідності до вимог підп.3.1.1 п.3.1 ст.3 даного Закону, активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про обгрунтованість та підставність позовних вимог і вважає, що позов підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, зокрема, частин 2 та 3, судові витрати у формі судового збору, з відповідача не належить стягувати.

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. 1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. 2. Стягнути з Державного відкритого акціонерного товариства «Шахта «Надія», код ЄДРПОУ 00178175, в користь державного бюджету 1780 316 (один мільйон сімсот вісімдесят тисяч триста шістнадцять) грн. податкового боргу.

3. 3. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

4. 4. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Н.А.Кухар

Повний текст постанови виготовлено 22.12.2009 р.