Ухвала суду № 75971252, 23.07.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 709/210/2011

А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д З А К А Р П А Т С Ь К О Ї О Б Л А С Т І

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

23.07.2018 м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі суддів:

Вотьканича Ф.А. (головуючого), Гошовського Г.М. та Животова Є.Г.,

при секретарі Костюк Л.А.,

з участю прокурора Міцовди К.Д.,

засудженого ОСОБА_4 та його захисника адвоката Мандзюка І.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Тячівського районного суду Закарпатської області від 08 вересня 2017 року, яким

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Калуш, Івано-Франківської області, мешканця, АДРЕСА_1 громадянина України, українця, з середньою освітою, неодруженого, не працюючого, раніше судимого 17.11.2003 року Калуським міським судом Івано-Франківської області за ст.296 ч.4, ст.121 ч.1 та 30.07.2007 року умовно достроково звільненого від відбування основного покарання, а також 19.12.2013 Рахівським районним судом Закарпатської області ст. 296 ч.3, ст. 308 ч.1, ст.309 ч.2 КК України,

засуджено за ч.3 ст. 142 КК України на 13 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

за ч. 3 ст. 101 КК України на 10 років позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_4 остаточно призначено 13 років позбавлення волі, із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

На підставі ч.4 ст. 70 КК України, до призначеного за цим вироком покарання, частково приєднано покарання, призначене за вироком Калуського міського суду від 17 листопада 2003 року та вироком Рахівського районним судом від 19.12.2013 року і остаточно до відбування ОСОБА_4 призначено 15 років позбавлення волі, із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

Зараховано ОСОБА_4 у строк відбуття покарання відбутий строк за вироком Калуського міського суду від 17 листопада 2003 року - 4 роки 1 місяць 9 днів.

На підставі ст.72 ч.5 КК України ОСОБА_4 в строк відбуття покарання зараховано строк попереднього ув'язнення з 03.08.2011 року по 20.08.2017 рік, із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Запобіжний захід засудженому ОСОБА_4 скасовано, його звільнено з-під варти негайно в залі суду.

У зв'язку з відбуттям засудженим ОСОБА_4 призначеної судом міри покарання вирок до виконання судом ухвалено не приводити.

Згідно встановлених обставин, ОСОБА_4 06.06.2000 року, близько 22 години 30 хвилин, за попередньою змовою з громадянами України ОСОБА_6, ОСОБА_7 та невстановленою слідством особою, вибивши вхідні двері, проникли у вагончик, встановлений в АДРЕСА_2 Словацької Республіки у якому тимчасово проживав громадянин України ОСОБА_8, де з корисливих спонукань, з метою заволодіння чужим майном, напали на останнього, із застосуванням насильства, небезпечного в момент спричинення, у вигляді нанесення йому ударів палицями та ногами по різним частинам тіла та голові, кололи кухонним ножем, погрожували йому пістолетом, під час чого, відібрали у нього належні йому грошові кошти в сумі 897 доларів США, що в перерахунку на гривню України становило 4 тисячі 877 гривень 80 копійок, та 7 тисяч Словацьких крон, що в перерахунку на гривню України становить 821 гривню 10 копійок, на загальну суму 5 тисяч 698 гривень 90 копійок та відеорекодер невстановленої марки та вартості. Внаслідок спричинених тяжких тілесних ушкоджень, ОСОБА_8, через певний час помер.

Крім того, ОСОБА_4 06.06.2000 року, близько 22 години 30 хвилин, за попередньою змовою з громадянами України, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та невстановленою слідством особою, під час розбійного нападу на ОСОБА_8, умисно спричинили останньому тяжкі тілесні ушкодження у вигляді рвано-дробленої рани та осколочного перелому носу, двох рвано-дроблених ран правої брови, двох рвано-дроблених ран верхньої губи, багаточисленних подряпин та синців лиця, рвано-дроблених ран та синців волосяної частини голови та лобу, рвано-дроблених ран правої вушної раковини, різаних ран обох вушних раковин. На шиї було встановлено подряпину, синці та колото-різану поверхневу рану шкіри та під шкіри. На грудній клітині, животі та спині синці та подряпини шкіри. На верхніх кінцівках було встановлено подряпини та синці плечей, подряпини та синці рук, обохсторонньо на передпліччях встановлено обширні площі синців, перелом лівої ліктьової кістки, перелом 4 зап'ястної кістки та верхнього суставу 4 пальця лівої руки, подряпину та рвано-дроблену рану лівого ліктя. На нижніх кінцівках були встановлені багаточислені синці, особливо в області колін, рвано-дроблені рани правого коліна та лівої бедрової кістки, дві колоті рани лівого стегна, різану рану лівого стегна, колоту рану бедрової кістки. При внутрішньому огляді трупа було встановлено осколочний перелом свода зправа в лобно-височній області, перелом основи черепа в передній та середній черепній ямі, синець черепних покровів, крововилив під тверду та м'які оболонки мозку, роздроблення тім'яних та височних доль мозку, набряк мозку. Було встановлено затікання крові у трахею, перелом 10-го ребра зправа. Смерть ОСОБА_8 настала внаслідок відкритої черепно-мозкової травми, перелому кісток основи та склепіння черепа, що привело до набряку та ущемлення речовини головного мозку, що і стало безпосередньою причиною смерті його, через певний час після, спричинення йому вище вказаних тілесних ушкоджень.

В апеляційній скарзі засудженого ОСОБА_4 порушено питання про скасування вироку та ухвалення нового про визнання його невинуватим у вчиненні злочинів, за які його засуджено. В обґрунтування апеляції ОСОБА_4 посилається на те, що він не вчиняв інкриміновані йому діяння і його вина у вчиненні злочинів жодним доказом не підтверджена. Вказує на те, що на території Словацької Республіки у той час коли були вчиненні злочини, які ставляться йому в вину, він не перебував, з ОСОБА_6 та іншою особою, не встановленою досудовим слідством, не знайомий.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення засудженого ОСОБА_4 та його захисника, які підтримали подану засудженим апеляцію, думку прокурора про законність і обгрунтованість рішення суду, провівши часткове судове слідство, дослідивши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи сторін, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляція засудженого підлягає до задоволення з таких підстав.

Розглянувши справу на засадах змагальності і диспозитивності, безпосередньо, перевіривши і оглянувши, ті докази сторони обвинувачення і сторони захисту, які в ході судового розгляду кримінального провадження були надані суду першої інстанції і, проаналізувавши їх в сукупності та у системному взаємозв'язку між ними, відповідно до положень ст. 67 КПК України в редакції 1960 року, вимог пункту 8 Розділу XI Перехідні положення, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що стороною обвинувачення при безпосередньому розгляді судом цього кримінального провадження не доведено те, що конкретні кримінальні правопорушення вчинені у співучасті разом з обвинуваченим ОСОБА_4, а тому вирок суду першої інстанції щодо нього підлягає скасуванню, а справа закриттю на підставі п.2 ст.6 КПК України в редакції 1960 року зі слідуючих обґрунтувань.

Вирок суду у всякому разі підлягає до скасування через істотні порушення вимог кримінально-процесуального Закону, зокрема, через порушення права обвинуваченого на захист, із-за незабезпечення права на допит свідків обвинувачення безпосередньо у судовому засіданні.

Право сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом свідків обвинувачення прямо випливає з положень статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення.

Аналогічне положення закріплене в статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, 1966 рік, згідно якої кожен має право при розгляді будь-якого пред'явленого йому кримінального обвинувачення допитувати свідків, які дають проти нього показання, або мати право на те, щоб цих свідків було допитано, мати право на виклик і допит його свідків на тих самих умовах, які існують для свідків, що дають показання проти нього.

Як слідує з матеріалів справи, суд першої інстанції ці вимоги не дотримав та провів судовий розгляд у відсутності свідків, позбавивши обвинуваченого права на їх безпосередній допит в судовому засіданні.

Окрім цього, відповідно до вимог ст.ст. 22, 64 КПК України (1960 р.) прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, довести, окрім іншого, подію злочину, винність обвинуваченого у його вчиненні, характер і розмір завданої ним шкоди, обставини, що впливають на ступінь його тяжкості, пом'якшують і обтяжують покарання.

Згідно ч.2 ст. 74 КПК України показання обвинуваченого, в тому числі й такі, в яких він визнає себе винним, підлягають перевірці.

Статті 67 і 323 КПК України передбачають, що ґрунтувати свої судження щодо оцінки доказів на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен і суд. При постановленні вироку він має дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх належності, допустимості, достовірності і достатності для вирішення питань, зазначених у ст. 324 КПК України.

Належне виконання вимог ст. ст. 324, 334 КПК України означає, що в мотивувальній частині обвинувального вироку містяться аналіз та оцінка всіх зібраних у справі доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення, а висновки суду щодо оцінки доказів викладені в точних і категоричних судженнях, які виключають сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття доказів, на яких ґрунтуються ці висновки, як і відхилення інших судом також повинно бути мотивовано.

Ці вимоги судом першої інстанції не дотримані. Окрім цього, в мотивувальній частині вироку не досліджені обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи та не з'ясовані суперечності, без усунення яких дійти висновку про фактичні обставини неможливо.

В обгрунутування доведеності вини ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих йому злочинів суд першої інстанції послався у вироку на показання потерпілої ОСОБА_9 та свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ОСОБА_12 При цьому суд першої інстанції не допитав безпосередньо у судовому засіданні ні потерпілу ні жодного із зазначених у вироку свідків, а послався на їхні показання на досудовому слідстві.

Суд першої інстанції у мотивувальній частині вироку тільки формально зазначив про доведеність вини ОСОБА_4 показаннями потерпілої ОСОБА_9, так як наведений у вироку зміст показань потерпілої ОСОБА_9 жодним чином не вказує на будь-яку причетність обвинуваченого ОСОБА_4 до розбійного нападу та заподіяння її бувшому чоловікові ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень, від яких настала його смерть.

Показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ОСОБА_10 судом першої інстанції детально не проаналізовані і не зважаючи на наявність істотних суперечностей в їхніх показаннях, суд безпідставно поклав їх в основу обвинувального вироку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих йому діянь, з наступних мотивів.

Аналізуючи показання ОСОБА_7 як на досудовому слідстві так і при розгляді кримінальної справи Крайовим судом м.Братіслави Словацької Республіки, колегія суддів апеляційного суду приймає до уваги те, що у своїх первинних показаннях 27.06.2000 р. при допиті ОСОБА_7 як обвинуваченого (т.2 а.с. 70-76) останній не вказував на причетність до злочинів обвинуваченого ОСОБА_4. При описі осіб, які приймали участь у розбійному нападі, вказував тільки на особу на ім'я ОСОБА_5 (ОСОБА_6) та на двох інших осіб - «Чеченця» (як його називав ОСОБА_5) та водія, імені якого він не знав.

01.03.2001 р. при допиті ОСОБА_7 як свідка у кримінальній справі обвинуваченого ОСОБА_4, останній ствердив, що особу ОСОБА_4 він не знає та не може сказати чи був він з ними с.Лаб при вчиненні злочину. ОСОБА_7 вказував також на те, що крім нього та ОСОБА_13 у автомобілі були також двоє незнайомих йому осіб, тому не виключає що один із них міг бути ОСОБА_4. (т.2 а.с.65-66).

При розгляді кримінальної справи Крайовим судом м.Братіслави Словацької Республіки 06.09.2001 р. підсудний ОСОБА_7 у своїх показаннях також не вказував на ОСОБА_4, як на особу, що разом з ним та ОСОБА_6 приймала участь у розбійному нападі на потерпілого ОСОБА_8 та заподіяння йому тяжких тілесних ушкоджень. З опису незнайомих ому осіб ОСОБА_7 вказав тільки на особу «Чеченця».

При допиті ОСОБА_7 в якості свідка Рахівським районним судом згідно протоколу судового засідання від 20 січня - 20 грудня 2012 р. за участі обвинуваченого ОСОБА_4, безпосередньо у судовому засіданні ОСОБА_7 на запитання захисника чи знає він підсудного, чи бачив його колись та чи мав з ним якісь відносини, останній заперечив, факт знайомства з ОСОБА_4 та наявність між ними відносин (т.5 а.с.146-148).

Суд першої інстанції необгрунтовано поклав в основу обвинувального вироку показання свідка ОСОБА_6, так як вони містять істотні суперечності. При цьому суд не проаналізував детально його показання та не усунув наявні протиріччя.

З показань свідка ОСОБА_6, даних ним під час досудового розслідування слідує, що спочатку при допиті як обвинуваченого (т.2 а.с.78-83) він вказував на причетність до вчинення злочину особи на ім?я ОСОБА_4, інше ім?я «ОСОБА_4», однак чи було це справжнє ім?я йому не відомо. Вперше він його побачив увечері 06.06.2000 р..

Пізніше, при допиті ОСОБА_6 як свідка згідно протоколу від 01.03.2001 р. останній у своїх показаннях зазначив, що особу ОСОБА_4 знає відтоді, як вони їхали до села Лаб в Окрузі Малацкі разом з ОСОБА_7 та іншою незнайомою йому особою. У с.Лаб ОСОБА_4 разом з ОСОБА_7 та іншою особою, яка йому невідома, заходили до фургону. Однак що відбувалось безпосередньо у фургоні, йому невідомо.

На виконання судового доручення згідно ухвали Рахівського районного суду від 20.08.2013 р. в якості свідка був допитаний ОСОБА_6, який у своїх показаннях ствердив, що гр-н ОСОБА_4 йому раніше не відомий і ким є цей чоловік йому невідомо (т.6 а.с. 48-51).

Згідно протоколу допиту в ОСОБА_6 якості свідка від 28.04.2015 р., при виконанні судового доручення, останній визнав факт знайомства з ОСОБА_4, ствердивши, що їх познайомив ОСОБА_7 у 1999 році під час проживання у м.Братіслава Словацької Республіки. ОСОБА_6 також пояснив, що він у 2000 році був засуджений та відбував покарання у Словацькій Республіці, однак обставини засудження він не пам'ятає за давністю часу. При цьому ОСОБА_6 зазначив, що підтримує раніше надані ним показання (т.7 а.с.21).

Щодо показань свідка ОСОБА_10, який на досудовому слідстві вказував, що впізнав під час пред'явлення осіб до впізнання ОСОБА_4 як одного із злочинців, які вчинили напад на потерпілого ОСОБА_8, апеляційний суд критично оцінює зазначені показання свідка, з наступних мотивів.

Так, обвинувачений ОСОБА_4 в своїх показаннях ствердив, що ОСОБА_10 міг бути причетний до пограбування потерпілого, оскільки з показань інших співучасників вбачається, що він намалював схему місця проживання потерпілого і міг бути зацікавленою особою.

Більш того, аналізуючи зміст протоколу пред'явлення згаданому свідку особи для впізнання апеляційний суд приходить до висновку про те, що вказана слідча дія органами досудового розслідування проведена без повного дотримання вимог ст. 175 КПК України в редакції 1960 року, оскільки безпосередньо перед проведенням впізнання свідок ОСОБА_10 не був детально опитаний з приводу особливостей та зовнішніх характеристик, по яких він міг упізнати ОСОБА_4. Окрім цього, вказаний документ не містить даних про те, чи проводилось впізнання серед осіб, які суттєво не відрізнялися один від одного за своїми зовнішнім виглядом, рисами обличчя та одягом.

З вказаних підстав цей протокол не може визнаватись допустимим доказом, а відтак не може покладатися в основу вироку.

Встановивши такі недоліки, суд першої інстанції не скористався правом надати судове доручення у порядку ст.315-1 КПК України (1960), або ж усунути вказані суперечності шляхом безпосереднього допиту свідка ОСОБА_10 в судовому засіданні.

Необгрунтовано суд першої інстанції послався у вироку як на доказ вини ОСОБА_4, на показання свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12, оскільки такі як на досудовому слідстві так і при допитах на виконання судових доручень не вказували про причетність ОСОБА_4 до злочинів, ствердивши що таку особу вони не знають.

Істотні суперечності в показаннях свідків, на які вказує ОСОБА_4 в апеляційній скарзі та в своїх поясненнях в суді апеляційної інстанції знайшли своє підтвердження.

Зокрема, ОСОБА_6 при допиті як обвинуваченого ствердив, що зброю надав ОСОБА_4 раніше - за три дні до події, в той же час у своїх показаннях зазначав про те, що ОСОБА_4 вперше він побачив в автомобілі безпосередньо у день вчинення злочину (т.2 а.с.78-83).

Також містяться істотні суперечності у показаннях свідків, зокрема, щодо особи, яка була також під час розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_8, які називали цю особу по-різному: «ОСОБА_4», «ОСОБА_4» і «ОСОБА_4», однак орган досудового розслідування ідентифікував цю особу, саме як «ОСОБА_4».

На таких суперечливих показаннях не можливо зробити однозначний висновок про можливу причетність ОСОБА_4 до вчинення злочинів, за які його засуджено поза розумним сумнівом.

Ряд показань дані особами, зацікавленими в розгляді справи, зокрема, свідками ОСОБА_6 та ОСОБА_7, як особами, які безпосередньо вчинили злочин та засуджені за його вчинення. Щодо показань свідка ОСОБА_10, такий за твердженнями ОСОБА_4 також міг бути причетний до вчинення злочину, оскільки надавав одному із виконавців злочину схему розташування вагончика у якому проживав потерпілий ОСОБА_8.

З урахуванням зазначених обставин, апеляційний суд не виключає наявність у вказаних осіб мотиву для обмови ОСОБА_4 у вчиненні злочинів.

З кримінальної справи яка надійшла з Словацької Республіки вбачається, що в матеріалах справи міститься Документ від 08.08.2000 р. «Про ототожнення особи - ОСОБА_4», в якому вказується що у правоохоронних органах Словацької Республіки є в наявності закордонний НОМЕР_1 та ваучер Громадянина України ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, які було знайдено при поліцейській акції з метою затримання ОСОБА_4 в м.Братіслава вул.Пшенична, 13 (т.2 а.с.18).

Згідно відповіді Генеральної Пркуратури Словацької Республіки та Окружного Управління Поліцейського Відділення в Братіславі, на судове доручення про надання зазначених документів правоохоронним органам України, вбачається, що у матеріалах кримінальної справи закордонний НОМЕР_2 та ваучер Громадянина України ОСОБА_4 не знайдено (т.5 а.с.118, 120).

На неодноразові судові доручення орган досудового розслідування України надав відповідь про те, що вказаний документ втрачено.

Принцип презумпції невинуватості закріплений у параграфі 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, який говорить що кожна людина, обвинувачена у вчиненні кримінального злочину, вважається невинною доти, поки її винність не буде встановлена в законному порядку. Презумпція невинуватості розглядається Європейським Судом не тільки як принцип здійснення правосуддя, але і як конкретне і реальне право обвинуваченого вважатися невинною до процесуального моменту, визначеного пунктом 2 статті 6 Конвенції.

Презумпція невинуватості вимагає, щоб у кримінальних справах суди «не виходили з переконання або припущення, що інкриміновані діяння вчинене обвинуваченим, тягар доказування покладається на прокуратуру, а сумніви тлумачаться на користь обвинуваченого».

У рішенні Європейського Суду по справі Аллена де Рибемон проти Франції підкреслюється, що принцип презумпції невинності порушується «якщо суд оголосить обвинуваченого винним, у той час, як його винність не була попередньо доведена».

Зміст вимоги «доведеності вини» як необхідної умови спростування презумпції невинуватості відносно конкретної особи, розкрито Європейським Судом в рішенні по справі Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії. Європейський Суд підкреслив, що за змістом пункту 2 статті 6 Конвенції, докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, повинні відповідати як вимогам достатності, так і переконливості («Барбера, Мессег і Ябардо проти Іспанії»(BarberаМ Messeguй and Jabardov. Spaini скарга N 10590/838)

У відповідності до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.96 р. №9 «Про застосування Конституції України при здійснені правосуддя», визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише з умови доведеності її вини. При цьому обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а також на доказах, одержаних незаконним шляхом.

Згідно до статті 62 Конституції України всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

З

а вищевикладених обставин достатніх та переконливих доказів на підтвердження вини ОСОБА_4 в частині обвинувачення суду не надано, тому суд тлумачить наявні сумніви щодо доведеності вини підсудного на його користь та застосовує в даній частині обвинувачення принцип презумпції невинуватості.

Суд не бере до уваги інші докази (матеріали справи, що надійшли із Словацької Республіки), як такі, що не містять прямого джерела доказування вини підсудного в частині його обвинувачення за ч.3 ст.101, ч.3 ст. 142 КК України (1960).

Таким чином, суд погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що обвинувачення в даній частині ґрунтується на припущеннях та вважає, що предявлене обвинуваченому ОСОБА_4 обвинувачення за ч.3 ст. 142 КК України (1960) не знайшло свого підтвердження в ході апеляційного розгляду справи, не підтверджено жодним належним доказом, який би з достовірністю вказував на вину ОСОБА_4 у нападі з метою заволодіння індивідувальним майном громадян, поєднаний із спричиненням тяжких тілесних ушкоджень, вчинений із проникненням у житло.

Також не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду справи, не підтверджено жодним належним доказом, який би з достовірністю вказував на вину ОСОБА_4 у скоєнні злочину передбаченого ч.3 ст.101 КК України (1960), тобто умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, вчинене групою осіб, що спричинило смерть потерпілого.

З урахуванням наведеного, справа щодо ОСОБА_4 підлягає закриттю на підставі ст.6 п.2 КПК України (1960) у зв'язку з недоведеністю вчинення ним злочину.

Керуючись ст. ст. ст.365, 366 , 376 КПК України ( в редакції 1960 року), апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_4 задовольнити.

Вирок Тячівського районного суду Закарпатської області від 08 вересня 2017 року відносно ОСОБА_4 за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.101, ч.3 ст.142 КК України скасувати , а провадження в справі закрити на підставі ст. 6 п. 2 КПК України.

На ухвалу апеляційного суду через цей суд до суду касаційної інстанції можуть бути подані касаційні скарги протягом одного місяця з моменту його проголошення.

Судді: