Рішення № 75971018, 25.07.2018, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2/760/2907/18

Справа №760/24922/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А ЇН И

25 липня 2018 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого-судді Кушнір С.І.

за участю секретаря - Гаєвської С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Київського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

14 листопада 2017 року Київський міський центр зайнятості звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів, в якому просив стягнути з відповідача кошти в сумі 473,81 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що 24.07.2015 р. ОСОБА_1 звернувся до Солом'янського районного центру зайнятості міста Києва із заявою про надання статусу безробітного та призначення допомоги по безробіттю, в якій вказав, що через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів у тому числі не забезпечує себе роботою самостійно.

У вищевказаній заяві, ОСОБА_1 зазначив, що не являється суб'єктом підприємницької діяльності.

Наказом Солом'янського РЦЗ № НТ 150730 від 30.07.2015 р., відповідачу надано статус безробітного з 24.07.2015 р. та згідно наказу Солом'янського РЦЗ № НТ 150731 від 31.07.2015 р. призначено допомогу по безробіттю з 31.07.2015 р., відповідно до п.п. 1, 3, 4 ст. 22, п. 1 ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та п. 2.1 «Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності».

Відповідно до п.18 ч. 2 ст. 22 Закону України «Про зайнятість населення», Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення безробітним, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики, Державної податкової служби України №60/62 від 13.02.2009р. (далі - Порядок), центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальні органи відповідно до покладених на них завдань: проводять розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері соціальної політики, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та Пенсійним фондом України. Таке розслідування здійснюється шляхом звіряння даних, зазначених у документах страхувальника, з базою даних центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та Пенсійного фонду України, а у разі потреби - шляхом проведення виїзних планових та позапланових перевірок страхувальників.

Солом'янським РЦЗ 10.09.2015р. отримано Лист Головного територіального управління юстиції у м.Києві №4637/11.5-18 від 09.09.2015р. з інформацією про те, що ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстрований Солом'янською райдержадміністрацією м.Києва 03.10.2002р. (реєстраційна справа №15983), та значиться в реєстрі суб'єктів підприємницької діяльності, що діяв до 01.07.2004р.

Наказом Солом'янського РЦЗ №210 від 10.09.2015р. було прийнято рішення про повернення незаконно отриманих коштів гр. ОСОБА_1 протягом 15 календарних днів з дня ознайомлення з цим наказом.

Згідно Довідки № 3665 від 09.11.2017 року відповідачу необхідно повернути допомогу по безробіттю у розмірі 473 грн. 81 коп. за період з 31.07.2015р. по 26.08.2015р.

ОСОБА_1 11.09.2015р. був особисто ознайомлений щодо повернення суми незаконно отриманих коштів, про що свідчить підпис в повідомленні №4911 від 11.09.2015р., але кошти боржником не повернуто.

За таких підстав позивач просив суд стягнути з відповідача безпідставно нараховану допомогу по безробіттю у сумі 473,81 грн.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Подав до суду заяву, в якій просив позов задовольнити в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечував та просив розглядати справу за відсутності представника.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив.

Згідно вимог ст. 280 Цивільного Процесуального Кодексу України, якщо відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання та не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Виходячи з цього, суд, вважає за можливе ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних доказів.

Так, дослідивши матеріали справи‚ суд вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що 24.07.2015 р. ОСОБА_1 звернувся до Солом'янського районного центру зайнятості міста Києва із заявою про надання статусу безробітного та призначення допомоги по безробіттю, в якій вказав, що через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів у тому числі не забезпечує себе роботою самостійно. У своїй заяві, ОСОБА_1 зазначив, що не являється суб'єктом підприємницької діяльності.

Наказом Солом'янського РЦЗ № НТ 150730 від 30.07.2015 р., відповідачу надано статус безробітного з 24.07.2015 р. та згідно наказу Солом'янського РЦЗ № НТ 150731 від 31.07.2015 р. призначено допомогу по безробіттю з 31.07.2015 р., відповідно до п.п. 1, 3, 4 ст. 22, п. 1 ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та п. 2.1 «Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності».

Відповідно до п.18 ч. 2 ст. 22 Закону України «Про зайнятість населення», Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення безробітним, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики, Державної податкової служби України №60/62 від 13.02.2009р. (далі - Порядок), центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальні органи відповідно до покладених на них завдань: проводять розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері соціальної політики, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та Пенсійним фондом України. Таке розслідування здійснюється шляхом звіряння даних, зазначених у документах страхувальника, з базою даних центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та Пенсійного фонду України, а у разі потреби - шляхом проведення виїзних планових та позапланових перевірок страхувальників.

Відповідно до листа Головного територіального управління юстиції у м.Києві №4637/11.5-18 від 09.09.2015р. вбачається, що ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстрований Солом'янською райдержадміністрацією м.Києва 03.10.2002р. (реєстраційна справа №15983), та значиться в реєстрі суб'єктів підприємницької діяльності, що діяв до 01.07.2004р.

Відповідно до п.2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (в редакції від 28.06.2015р., яка діяла в період надання ОСОБА_1 статусу безробітного та отримання ним допомоги по безробіттю) усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.

Згідно частини 3 ст.46 вищевказаного Закону фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ч. 1 ст.4 Закону України «Про зайнятість населення» (в редакції від 10.07.2015р. чинної на момент надання відповідачу статусу безробітного) до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що зайнятість - не заборонена законодавством діяльність осіб, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або в іншій формі, а також діяльність членів однієї сім'ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб'єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно.

Згідно ч. 3 ст. 3 вищевказаного Закону України зайнятість населення забезпечується шляхом встановлення відносин, що регламентується трудовими договорами (контрактами), провадження підприємницької та інших видів діяльності, не заборонених законом.

Також п. 8 ч. 1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття реєстрація безробітного припиняється у разі встановлення факту подання особою недостовірних даних та документів, на підставі яких було прийнято рішення про надання їй статусу безробітного, призначення (виплати) матеріального забезпечення на випадок безробіття та надання соціальних послуг.

Позивач зазначає, що неподання відповідачем ОСОБА_1 даних про те, що він зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, призвело до безпідставного надання відповідачу статусу безробітного та незаконного отримання відповідачем допомоги по безробіттю.

Згідно ч 2 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (далі - Закон), застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Згідно ч. 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Згідно з п. 4 ч.2 ст. 44 Закону України «Про зайнятість населення» зареєстровані безробітні зобов'язані інформувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, протягом трьох робочих днів про обставини припинення реєстрації, визначені у ч. 1 ст. 45 цього Закону (зокрема, зайнятість особи).

Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг згідно ч. 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Наказом Солом'янського РЦЗ №210 від 10.09.2015р. було прийнято рішення про повернення незаконно отриманих коштів гр. ОСОБА_1 протягом 15 календарних днів з дня ознайомлення з цим наказом.

Згідно Довідки № 3665 від 09.11.2017 року відповідачу ОСОБА_1 необхідно повернути допомогу по безробіттю з 31.07.2015 р. по 26.08.2015 р. у розмірі 473 грн. 81 коп.

ОСОБА_1 11.09.2015р. був особисто ознайомлений з повідомленням, щодо повернення суми незаконно отриманих коштів, про що свідчить підпис в повідомленні №4911 від 11.09.2015р., але кошти боржником не повернуто.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справ, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними засобами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч. 1, 2 ст. 77).

За змістом статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за змістом статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Положеннями статті 81 ЦПК України на сторін покладений обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідачем не надано суду належних та достовірних доказів в підтвердження обставин, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог.

Виходячи з системного аналізу вищезазначених правових норм у сукупності з ретельно проаналізованими доказами, суд дійшов категоричного висновку, що внаслідок неподання ОСОБА_1 відомостей про обставини, що впливають на умови виплати його забезпечення та надання соціальних послуг, останній безпідставно отримав допомогу по безробіттю та не виконав вимоги ч. 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», внаслідок чого з останнього необхідно стягнути суму у розмірі 473,81 гривень, які і пред'явлені позивачем до стягнення.

З огляду на наведене, позов підлягає задоволенню.

З урахуванням задоволення позову та відповідно до ст. 141 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь держави також підлягає судовий збір в розмірі 1600 гривень.

Керуючись ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», ст. 44 Закону України «Про зайнятість населення», статтями, ст.ст. 610, 611 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 13, 19, 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274, 280, 284, 289, 354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов Київського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) на користь Київського міського центру зайнятості (місцезнаходження: м. Київ, вул. Жилянська. буд 47-Б, МСП 01601, р/р 37179301900001, Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, код 03491091, одержувач: Київський міський центр зайнятості) кошти у розмірі 473 (чотириста сімдесят три) гривні 81 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) на користь держави судовий збір у розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) гривень 00 копійок.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його отримання.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст складено 06.08.2018 року.

Суддя С.І. Кушнір