Рішення № 75963093, 10.08.2018, Василівський районний суд Запорізької області

311/3204/17

2/311/122/2018

10.08.2018

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2018 року м.Василівка

Василівський районний суд Запорізької області у складі: головуючого - судді Нікандрової С.О., за участю секретаря судового засідання Гончарової К.Ю., позивача ОСОБА_1, представника позивача - адвоката ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4, представника ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_3, третя особа: Василівська державна нотаріальна контора Запорізької області, приватний нотаріус Василівського районного нотаріального округу Харченко Юлія Григорівна, про визнання заповіту недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

1. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідачів.

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним. Позов мотивувала тим, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 року її бабусі ОСОБА_8, відкрилася спадщина у вигляді житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та земельного паю. На момент смерті покійна не мала чоловіка, батьків чи дітей, останні роки позивач утримувала спадкодавця, піклувалася і матеріально забезпечувала її, тому в червні 2015 року вона звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини як спадкоємець другої черги. В нотаріальній конторі позивач дізналася, що згідно з заповітом, складеним 15 квітня 2006 року, спадкоємцем майна ОСОБА_8 є покійний брат позивачки ОСОБА_9, який не брав участі у догляді та утриманні померлої, останній час перед смертю навіть не відвідував спадкодавця. Згідно лікарського свідоцтва про смерть ОСОБА_8 причиною її смерті є хронічна недостатність мозкового кровообігу та церебральний атеросклероз. За життя ОСОБА_8 хворіла на цукровий діабет та мала інші супутні захворювання, стан її здоров'я погіршувався з кожним роком, поступово вона не могла в повному обсязі пересуватися і обслуговувати себе, необхідним став постійний сторонній догляд. У зв'язку з цим позивач тривалий час опікувалася нею, матеріально забезпечувала весь час до її смерті. На момент підписання заповіту ОСОБА_8 виповнилося 83 роки та вона хворіла, тому позивач вважає, що на момент укладання даного правочину вона не розуміла дійсного значення своїх дій та не могла керувати ними належним чином та в повному обсязі. Крім того, вважає, що під час складання заповіту порушено норми ст.ст.1248,1253 ЦК України, оскільки спадкодавець не могла особисто прочитати і підписати текст заповіту, а відповідно посвідчення заповіту повинно було відбуватися при свідках. В своїх позовних вимогах позивач просить на підставі ст.ст.255, 1257 ЦК України визнати недійсним заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу Запорізької області Харченко Ю.Г., складений ОСОБА_8 15 квітня 2006 року на користь ОСОБА_9, а також на підставі ст.1224 ЦК України усунути від спадкування правонаступників ОСОБА_9 - ОСОБА_5 і ОСОБА_3.

04.01.2018 року від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на позов (т.1 а.с.44).

16.02.2018 року від відповідача ОСОБА_5 надійшов відзив на позов (т.1 а.с.84).

При розгляді справи по суті позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали у повному обсязі з підстав зазначених в позовній заяві. Позивач ОСОБА_1 додатково пояснила, що раніше з її бабусею ОСОБА_8 проживала її мати ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року, після смерті якої позивач зареєструвалася в будинку ОСОБА_8 і стала постійно проживати і доглядати за нею. Після смерті доньки ОСОБА_8 перебувала в дуже пригніченому стані, уникала спілкування. Саме такому стані нею був складений заповіт від 15 квітня 2006 року, яким вона заповіла належне їй майно ОСОБА_9 За життя ОСОБА_8 говорила, що склала заповіт на ім'я ОСОБА_9, проте він не вижене позивача з будинку. До смерті ОСОБА_8 вона та її син ОСОБА_11, який отримував щомісячну компенсаційну виплату особі, яка доглядає за особою, старше 80 років, доглядали спадкодавця, після смерті здійснювали її поховання. ОСОБА_9, на якого складений заповіт, ніякої участі в утриманні і догляді спадкодавця не приймав, не піклувався за неї, не здійснював її поховання.

Представник відповідача ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 заперечувала проти задоволення позовних вимог, мотивуючи тим, що досліджені в ході судового розгляду докази не доводять, що при складанні ОСОБА_8 заповіту її волевиявлення не було вільним або не відповідало її волі. Заповіт особисто підписаний заповідачем у присутності нотаріуса. Крім того, незалежно від наявності заповіту, відповідач ОСОБА_5 як інвалід з дитинства 2 групи, має право на обов'язкову часту у спадковому майні, яке залишилося після смерті її батька ОСОБА_9, спадкоємця померлої ОСОБА_8

Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_4 заперечувала проти задоволення позовних вимог, мотивуючи тим, що позивачем вже подавалася позовна заява про визнання заповіту недійсним від 27.12.2017 року, від якої вона відмовилася. Крім того, є рішення суду від 24 листопада 2015 року, яке набрало законної сили, про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8 Позивачем не надано доказів, що на час складання заповіту 15 квітня 2006 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Харченко Ю.Г., заповідач ОСОБА_8 хворіла, що не дозволяло їй усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. Крім того, в день складання заповіту ОСОБА_8 склала також нотаріально посвідчену довіреність на ім'я ОСОБА_1, якою уповноважила її здійснити дарування належного їй нерухомого майна ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_1, проте позивач не вчинила жодних дій щодо виконання зазначеного доручення. Волевиявлення спадкодавця ОСОБА_8 було вільним, відповідало її волі, та було посвідчено нотаріусом, а тому підстав для визнання заповіту недійсним на підставі ст.1257 ЦК України не має. Вимоги про усунення відповідача від спадкування також необґрунтовані, адже ОСОБА_9 був тяжко хворий, інвалідом 1 групи, постійно потребував догляду і сам отримував матеріальну допомогу від ОСОБА_8 в розмірі 500 грн.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, приватний нотаріус Василівського районного нотаріального округу Запорізької області Харченко Ю.Г. в судовому засіданні пояснила, що до неї по телефону звернулася ОСОБА_8, яка повідомила, що бажає скласти заповіт, проте у зв'язку з похилим віком не може приїхати до нотаріальної контори для складання і посвідчення заповіту. Для складання заповіту нотаріус прибула за місцем проживання спадкодавця за адресою: АДРЕСА_2 Перед складанням тексту заповіту і його

посвідченням між нею і заповідачем відбулася конфіденційна бесіда, під час якої була встановлена особа заповідача та перевірено її дієздатність, також зі слів ОСОБА_8 було складено текст заповіту, після чого нотаріус прослідувала до приміщення нотаріальної контори, де нотаріусом за допомогою комп'ютерної техніки був виготовлений узгоджений текст заповіту. Після чого вона повернулася за місцем проживання спадкодавця, де на її вимогу до підписання заповіт був прочитаний вголос заповідачем ОСОБА_8, нею власноручно вчинений напис «цей заповіт записано нотаріусом з моїх слів та прочитано мною вголос у присутності нотаріуса» і власноручно підписаний спадкодавцем у її присутності. Підстав для підпису заповіту іншою особою в присутності свідків не було, оскільки спадкодавець ОСОБА_8 не мала фізичних вад, які б перешкоджали їй самостійно підписати заповіт.

Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Василівською державною нотаріальною конторою Запорізької області подано заяву про розгляд справи без участі третьої особи (т.1 а.с.58, 66).

2. Процесуальні дії суду у справі.

Ухвалою Василівського районного суду Запорізької області від 18 грудня 2017 року відкрито провадження у цивільній справі.

Під час підготовчого судового засідання ухвалами суду від 20 лютого 2018 року, 06 березня 2018 року задоволені клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування доказів, а саме: медичної картки амбулаторного хворого і історії хвороби померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_8 та спадкових справ після смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_8 та смерті ІНФОРМАЦІЯ_6 року ОСОБА_9

23 квітня 2018 року позивачем ОСОБА_1 подана уточнена позовна заява про визнання заповіту недійсним (заява про зміну предмету та підстав позову), у прийнятті якої відмовлено ухвалою суду від 15 травня 2018 року.

Ухвалою Василівського районного суду Запорізької області від 15 травня 2018 року закінчено підготовче провадження та цивільна справа призначена до розгляду.

3. Фактичні обставини встановлені судом, застосовані судом норми права.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 року померла ОСОБА_8 (т.1 а.с.9).

Відкрилася спадщина у вигляді ? частки житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та земельного паю.

Згідно матеріалів спадкової справи №84/2015 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_8, 24.03.2015 року з заявою про прийняття спадщини за заповітом звернувся ОСОБА_9, 26 травня 2015 року з заявою про прийняття спадщини за законом звернулася ОСОБА_1 (т.1 а.с.125,127).

За життя 15 квітня 2006 року спадкодавцем ОСОБА_8 складений заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу Запорізької області Харченко Ю.Г., за яким спадкодавець все належне їй майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалося та взагалі все, що буде належати на день їй смерті і майно, на яке за законом вона матиме право, заповідала онуку ОСОБА_9. (т.1 а.с.126).

ІНФОРМАЦІЯ_7 року помер ОСОБА_9 (т.1 а.с.178).

Згідно матеріалів спадкової справи №128/2016 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_6 року ОСОБА_9, 09.06.2016 року з заявою про прийняття спадщини за законом звернулася дочка ОСОБА_5, 14.06.2016 року з заявою про прийняття спадщини за законом звернулася рідна сестра ОСОБА_1, 24.06.2016 року з заявою про прийняття спадщини за заповітом звернувся ОСОБА_3 (т.1 а.с.130,131).

19 березня 2015 року спадкодавцем ОСОБА_9 складений заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу Запорізької області Скориченко А.В, за яким спадкодавець зробив заповідальне розпорядження: все належне йому майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалося та взагалі все, що буде належати йому на день смерті і майно, на яке за законом він матиме право, заповідав ОСОБА_3 (т.1 а.с.91).

Статтею 1233 ЦК України встановлено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст.255 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Підстави для визнання заповіту недійсним визначені і ч.2 ст.1257 ЦК України, якою передбачено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з вимогами ст.ст. 76-81 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як вбачається з позовної заяви, позивач ОСОБА_1 просила визнати недійсним складений від імені ОСОБА_8 заповіт від 15 квітня 2006 року, одночасно посилаючись на такі підстави: ОСОБА_8 на час складання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та/або не могла керувати ними (ч.1 ст.225 ЦК

України); заповіт не відповідав волі ОСОБА_8, оскільки вона бажала внести в заповіт застереження щодо збереження права на проживання в будинку позивача (ч.2 ст.1257 ЦК України); при підписанні заповіту не виконано вимог закону щодо посвідчення заповіту при свідках, оскільки спадкодавець не могла особисто прочитати і підписати текст заповіту (ст.ст.1248,1253 ЦК України).

Жодна із зазначених позивачем підстав не знайшла свого підтвердження в судовому засіданні, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та(або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.

Відповідно до п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику з розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК України суд відповідно до статті 145 ЦПК України за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов'язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

На підтвердження доводів позивача ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_8 на час складання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та/або не могла керувати ними, а заповіт не відповідав її волі ОСОБА_8, нею не подано жодних належних та допустимих доказів, адже основним належним та допустимим доказом обставин, що дієздатна фізична особа складала заповіт у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, є висновок посмертної судово-психіатричної експертизи. Між тим, під час підготовчого судового засідання судом з`ясовувалося питання щодо наявності клопотань про призначення судової посмертної судово-психіатричної експертизи, проте позивач та його представник заявили, що зазначене клопотання ними заявлятися не буде.

Крім того, як встановлено з досліджених матеріалів цивільної справи, зокрема з лікарського свідоцтва про смерть №28 від ІНФОРМАЦІЯ_5 року (т.1 а.с.15) причиною смерті ОСОБА_8 стала хронічна недостатність мозкового кровообігу і церебральний атеросклероз, приблизний час між початком захворювання і смертю становить 2 роки; з медичної картки амбулаторної хворої ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, (т.1 а.с.136-145) вбачається, що ОСОБА_8 вперше поставлений діагноз церебральний атеросклероз в серпні 2013 року. Таким чином, встановлено, що на час складання заповіту від 15 травня 2006 року наявність захворювання, яке б унеможливлювало усвідомлення ОСОБА_8 змісту вчиненого нею правочину або б перешкоджали реальному волевиявленню.

Допрошена в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 пояснила, що вона проживає за адресою: АДРЕСА_3 поряд з нею проживала ОСОБА_8 разом з дочкою ОСОБА_10. Після смерті в 2006 році ОСОБА_10, ОСОБА_8 була дуже схвильована, перебувала в пригніченому, відчуженому стані, ухилялася від спілкування з людьми, була весь час заплакана. Через деякий час після смерті ОСОБА_14, до ОСОБА_8 переїхала позивач ОСОБА_1, яка весь час до її смерті здійснювала постійний догляд за ОСОБА_8, яка була похилого віку і постійно скаржилася на головні болі, серце, кишечник, ноги, зір. ОСОБА_9 за

весь цей час не брав участі в утриманні спадкодавця, не доглядав її, лише один раз вона бачила автомобіль ОСОБА_9 біля двору ОСОБА_8. Проте їй відомо, що ОСОБА_9 і сам дуже тяжко хворів, і був інвалідом. Будь-яких фактів ухилення ОСОБА_9 від допомоги спадкодавцю ОСОБА_8 їй не відомо. Обставини складання заповіту їй не відомі, знає про заповіт лише зі слів ОСОБА_8, яка ще за життя їй казала, що нею складений заповіт на ім'я ОСОБА_9, проте ОСОБА_9 ОСОБА_1 не скривдить і з хати не вижене. ОСОБА_9 також при житті казав, що будинок не продасть і в ньому буде проживати ОСОБА_1.

Обставини дотримання положень ст.ст. 207, 1247, 1248, 1253 ЦК України та вимог Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України щодо порядку складення та посвідчення заповіту ОСОБА_8 також не знайшли свого об'єктивного підтвердження дослідженими в ході судового розгляду матеріалами справи, порушень при посвідченні нотаріусом оспорюваного заповіту не встановлено.

Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч.4 ст.207 цього Кодексу (ч. 1,2 ст.1247 ЦК України).

Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє (ч.4 ст.207 ЦК України).

Згідно ст.1248 ЦК України, нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 ЦК України).

Присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою у випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 ЦК України.

Зі спірного заповіту від 15 травня 2006 року та пояснень приватного нотаріусу Харченко Ю.Г. вбачається, що у зв'язку з похилим віком заповідача заповіт підписаний нею удома за адресою: АДРЕСА_4 текст заповіту складений на прохання ОСОБА_8 та записаний нотаріусом з її слів за допомогою комп'ютерної техніки, заповіт до підписання прочитаний вголос заповідачем ОСОБА_8, нею власноручно вчинений напис «цей заповіт записано нотаріусом з моїх слів та прочитано мною вголос у присутності нотаріуса» і власноручно підписаний нею у присутності нотаріуса. При посвідченні заповіту нотаріус встановлювала особу заповідача та перевіряла її дієздатність.

Таким чином, при посвідченні заповіту від 15 травня 2006 року ОСОБА_8 підстав для проведення посвідчення заповіту при свідках в порядку ст.1253 ЦК України не встановлено.

Даючи оцінку поясненням сторін, показам свідка та поданим по справі доказам, враховуючи те, що в матеріалах справи відсутній висновок посмертної судово-психіатричної експертизи, щодо стану померлої ОСОБА_8 на момент підписання заповіту 15 травня 2006 року, відсутності інших доказів на підтвердження того, що спадкодавець на момент підписання заповіту не усвідомлювала значення свої дій і не могла керувати ними в повному обсязі, а також те, що на момент посвідчення спірного

заповіту нотаріусом було дотримано всіх вимог чинного законодавства суд дійшов до висновку, що підстави для визнання заповіту недійсним відсутні.

Суд також приймає до уваги, що відповідно до ст.1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт, скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. В дати складання ОСОБА_8 заповіту від 15 травня 2006 року до дня її смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 року пройшло майже 9 років, на протязі яких спадкодавець ОСОБА_8 усвідомлювала, що існує підписаний нею заповіт на ім'я ОСОБА_9, про що повідомляла третім особам, в тому числі свідку ОСОБА_13, проте не вчинила жодних дій щодо скасування заповіту або складення нового заповіту, що також свідчить про наявність дійсної волі спадкодавця передати належне їй майно певній особі.

При вирішенні питання про усунення від спадкування після смерті ОСОБА_8 правонаступників ОСОБА_9 - ОСОБА_5 і ОСОБА_3 суд приходить до наступного.

Відповідно до ч.5 ст.1224 ЦК України, за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Виходячи зі змісту статті 1224 ЦК України та відповідно до роз'яснень, викладених у п.6 постанови Пленуму Верховного Суджу України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи. Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення має бути пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла таких дій. Таким чином, для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно ч.5 ст.1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Крім цього, має бути з'ясовано питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу. Особа не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне. Для доведення наявності вищевказаних обставин та фактів позивач має надати суду належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що спадкодавець потребував допомоги відповідача, останній мав можливість її надати, проте ухилявся від обов'язку щодо її надання.

З виписок з історії хвороби ОСОБА_9, які містіться в матеріалах справи (т.1 а.с.94-95, 195-204), судом встановлено, що спадкоємець ОСОБА_9 починаючи з 1991 року сам був тяжко хворий на сахарний діабет, тип 1 тяжкої форми, інсулінозалежний, з 2009 року потребував лікування гемодіалізом 12 годин на тиждень, мав інвалідність 1 групи, а тому сам потребував матеріальної допомоги.

Крім того, як встановлено з пояснень позивача ОСОБА_1, свідка ОСОБА_13, довідки отримання ОСОБА_11щомісячної компенсаційної виплати особі, яка доглядає за особою, старше 80 років за період з 30.12.2013 року по 28.02.2015 року, позивач ОСОБА_1 разом з сином ОСОБА_11 здійснювали догляд за

спадкодавцем ОСОБА_8 до дня її смерті та здійснювали її поховання, тобто не встановлено, що спадкодавець потребував допомоги спадкоємця ОСОБА_9

Таким чином, позивачем не доведено, що спадкодавець потребував допомоги від спадкоємця ОСОБА_9, що спадкодавець звертався до відповідача за такою допомогою, але отримав відмову, а також те, що спадкоємець мав матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу, зважаючи на те, що він сам був інвалідом і тяжко хворою особою.

За таких обставин, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для усунення ОСОБА_9 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_8, а відповідно в позові до спадкоємців ОСОБА_9 - ОСОБА_5 і ОСОБА_3 про усунення їх від права на спадкування слід відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв'язку з відмовою в задоволенні позову, сплачений позивачем ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1280 гривень відноситься за рахунок позивача і стягненню з відповідачів не підлягає.

Керуючись ст.ст. 263-265, 280- 282 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_3, третя особа: Василівська державна нотаріальна контора Запорізької області, приватний нотаріус Василівського районного нотаріального округу Харченко Юлія Григорівна, про визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_8 15 квітня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу Запорізької області Харченко Ю.Г., та усунення від спадкування правонаступників ОСОБА_9 - ОСОБА_5 і ОСОБА_3 - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений і підписаний 17 серпня 2018 року.

Суддя Василівського районного суду

Запорізької області С.О.Нікандрова