Постанова № 75960980, 14.08.2018, Апеляційний суд Луганської області

Справа № 428/1378/18

Провадження № 22ц/782/414/18

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2018 року місто Сєвєродонецьк

Апеляційний суд Луганської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Єрмакова Ю.В.. (суддя-доповідач)

суддів - Назарової М.В., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря судового засідання - Перишкіна Т.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в приміщенні Апеляційного суду Луганської області

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області (суддя Журавель Т.С.)

від 10 квітня 2018 року

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

представника органу опіки та піклування Сєвєродонецької міської ради - Воротинцевої М.Д.,

справа про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2018 року ОСОБА_1 (позивач) звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 (відповідач) та просила суд позбавити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку м. Гірське, Луганської області, громадянку України, батьківських прав відносно сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3.

На обґрунтування наведених позовних вимог позивач послалася на наступне:

Відповідач є донькою позивача. Дівоче прізвище ОСОБА_2 - ОСОБА_2, є інвалідом третьої групи дитинства з психічного захворювання. Вона неодноразово лікувалася у тому числі в примусовому порядку за рішенням суду. ІНФОРМАЦІЯ_3 у відповідача народився син ОСОБА_5. На час народження дитини відповідач у шлюбі не перебувала, тому запис про батька дитини у свідоцтві про народження був зроблений відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, зі слів матері. З дня народження дитини відповідач самоусунулася від виконання батьківських обов'язків відносно сина та вихованням сина не займалася. Вихованням та утриманням ОСОБА_5 з часу його народження фактично займається позивач. Рішенням виконавчого комітету Гірської міської ради Луганської області від 30.01.2012 року ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, був наданий статус дитини позбавленої батьківського піклування та позивач була призначена опікуном ОСОБА_5 У зв'язку з необхідністю постійного догляду за дитиною позивач змушена була неодноразово оформляти відпустку по догляду за дитиною та займатися вихованням дитини. Відповідач не працювала, але отримувала державну соціальну допомогу як інвалід дитинства та одержувала пенсію у зв'язку з втратою годувальника, при цьому усі кошти витрачала тільки на себе та на утримання дитини матеріальної допомоги не надавала. Рішенням Первомайського міського суду Луганської області від 19.04.2012 року були стягнені з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дитини. З серпня 2014 року відповідач жодного разу не приїжджала у м. Гірське, щоб побачитися з сином та не цікавилася його життям. Перебуваючи у м. Сєвєродонецьку відповідач створила нову сім'ю, 15.04.2016 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 та ІНФОРМАЦІЯ_6 народила другу дитину. На даний час відповідач не працює, отримує допомогу як переміщена особа на проживання, державну соціальну допомогу як інвалід з дитинства та щомісячну одноразову допомогу при народженні дитини. З відповідача на утримання ОСОБА_5 стягуються аліменти у розмірі 500 гривень. Таким чином, відповідач повністю самоусунулася від виконання батьківських обов'язків відносно свого сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, не приймає участі в його вихованні та матеріальному забезпеченні. У зв'язку з викладеним, позивач звернулася з даним позовом до суду та просила його задовольнити.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 10 квітня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 (скаржник) звернулась з апеляційною скаргою.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду від 10 квітня 2018 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції при вирішені справи по суті була взята до уваги лише думка відповідача про те, що вона відмовилась від раніше написаної власноруч письмової згоди на позбавлення батьківських прав.

Суд також не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування Сєвєродонецької міської ради №1430 від 16.03.2018 року про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Отже, вважає, що суд першої інстанції належним чином не з'ясував фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення даного питання та дійшов невірного висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовної заяви.

В судове засідання позивач не з'явилася, належним чином повідомлялася про час та місце розгляду справи, що підтверджується розпискою, явка в апеляційну інстанцію не є обов'язковою, а тому перешкод у розгляді справи за її відсутності не має.

Заслухавши суддю-доповідача, відповідача та його представника, представника органу опіки та піклування Сєвєродонецької міської ради, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія дійшла наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України (в редакції 2017 року) рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду таким вимогам відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд виходив з того, що позивачем не доведено обставин, які б об'єктивно підтверджували ухилення відповідача ОСОБА_2 від виконання своїх обов'язків по вихованню малолітньої дитини сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, тому підстави для застосування в даному випадку вимог ст. 164 СК України відсутні.

При вирішенні цього питання суд керувався положеннями Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, Конвенцією про права дитини, ратифікованою Постановою Верховної ради України №789- ХІІ від 27.02.1991 року, ст.164 СК України, ППВС України №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав» від 30.03.2007 року, а також практикою Європейського суду.

Судова колегія погоджується з такими висновками суду та нормами права, які були застосовані судом при вирішенні вказаного питання.

В силу ч.І ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Ці підстави є вичерпними.

Судом встановлено, що згідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1, виданого 12.10.2011 року Виконавчим комітетом Гірської міської ради м. Первомайська Луганської області, ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_3. Батьком записаний ОСОБА_7, матір'ю - ОСОБА_2.

У відповідності до копії Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження №00009977658 від 17.01.2012 року ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3. Матір'ю записана ОСОБА_2, відомості про батька внесені відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України.

Згідно рішення виконавчого комітету Гірської міської ради від 30.01.2012 року ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування. ОСОБА_1 призначено опікуном над ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3. Дитина на даний час проживає разом з позивачем, яка є його опікуном, за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Первомайського міського суду Луганської області від 19.04.2012 року стягнено з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, у розмірі 500 гривень щомісячно, починаючи з 13.03.2012 року і до повноліття дитини.

ОСОБА_2 15.04.2016 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 та змінила прізвище на ОСОБА_2. Вказане підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 15.04.2016 року.

З висновку Первомайської міської ради №158 від 05.02.2014 року вбачається, що враховуючи інтереси дитини, служба у справах дітей Первомайської міської ради вбачає доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_2, 1991 р.н., відносно ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3

У відповідності до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №919056034 від 09.06.2016 року ОСОБА_2 перемістилася разом з малолітнім ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_6, з АДРЕСА_1 та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2.

Рішенням Попаснянського районного суду Луганської області від 31.03.2017 року у справі №423/354/17 ОСОБА_2 визнано такою, що втратила право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно довідки УПФУ в м. Сєвєродонецьку №115 від 08.02.2018 року ОСОБА_2 з 01.09.2015 року сплачує аліменти в розмірі 500 грн. ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3.

У відповідності до акту обстеження матеріально-побутових умов, складеного 27.02.2018 року депутатом Гірської міської ради, ОСОБА_1 мешкає за адресою: АДРЕСА_1. Квартира приватизована, є холодна вода, централізоване опалення. У квартирі зареєстрована донька з дитиною, але не мешкає з 2010 року. У квартирі зареєстрований онук - ОСОБА_5, 2011 р.н.

Згідно акту обстеження житлово-побутових умов сім'ї, затвердженого начальником служби у справах дітей Попаснянської РДА 14.03.2018 року встановлено, що ОСОБА_1 мешкає у приватизованій 2-х кімнатній квартирі зі всіма зручностями. Разом з ОСОБА_1 проживає її онук ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 У хлопчика є окрема кімната, яка обладнана меблюю. Дитина забезпечена одягом, взуттям. Мати дитини - ОСОБА_2, 1991 р.н., вихованням та утриманням дитини не займається, не телефонує, станом здоров'я дитини не цікавиться. Висновок: з метою соціального захисту дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, є доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2, 1991 р.н., відносно її дитини.

У відповідності до довідки Амбулаторії загальної практики-сімейної медицини м. Гірське КУ «Попаснянський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» ОСОБА_1, 1965 р.н., яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1, доглядала за онуком - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, з дня народження, оскільки мати дитини - ОСОБА_2, інвалід III групи, страждає епілепсією, за дитиною не доглядала, груддю не кормила, часто уходила з дому. З січня 2012 року бабуся оформила опікунство над онуком. У лікарню на догляд та щеплення приводила онука тільки бабуся.

Згідно наказу ВУ ЖКГ Гірської міської ради № 59 від 23.05.2012 року ОСОБА_1, яка працює з благоустрою, надано відпустку по догляду за дитиною до 3-х років, строком на 868 календарних днів з 23.05.2012 року по 07.10.2014 року.

З наказу ВУ ЖКГ Гірської міської ради № 97 від 08.10.2014 року вбачається, що ОСОБА_1, яка працює з благоустрою, надано відпустку по догляду за дитиною згідно ст. 179 Кодексу законів про працю України строком на 364 календарних дні з 08.10.2014 року по 07.10.2015 року. До роботи стати 08.10.2015 року.

16.12.2013 року відповідачем ОСОБА_2 власноручно було написано заяву до Первомайського міського суду, зі змісту якої вбачається, що остання не заперечує проти позбавлення її батьківських прав відносно її малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 Питання про позбавлення її батьківських прав просить розглядати у її відсутність.

У відповідності до довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 15.06.2016 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 01.06.2016 року встановлено III групу інвалідності на строк до липня 2018 року. Причина інвалідності: інвалідність з дитинства.

З висновку Сєвєродонецької міської ради №1430 від 16.03.2018 року вбачається, що Орган опіки та піклування Сєвєродонецької міської ради вважає доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, стосовно її малолітнього сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3

Згідно листа Сєвєродонецького міського ВДВС Головного територіального управління юстиції у Луганській області № 10343 від 26.03.2018 року повідомлено, що на виконанні у відділі перебуває виконавче провадження про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у розмірі 500 грн. щомісячно.

У відповідності до довідки УПФУ м. Сєвєродонецька №916 від 20.03.2018 року ОСОБА_1 отримує аліменти з пенсіонера ОСОБА_2 за січень 2017 року у розмірі 663,32 грн., з лютого 2017 року до листопада 2017 року - 500 грн. щомісяця, з грудня 2017 року до лютого 2018 року - 595 грн., березень 2018 - 615 грн.

Згідно відомостей про відрахування УПФУ в м. Сєвєродонецьку з ОСОБА_2 стягуються аліменти, які одержує поштовим переводом ОСОБА_1.

Початковий борг складав 1613 грн. Залишок боргу 0 грн. Відрахування здійснюються щомісяця у період з січня 2016 року по березень 2018 року включно.

У розписці від 19.08.2015 року, написаній власноручно ОСОБА_1, зазначено, що остання отримала борг зі сплати аліментів у сумі 1000 грн. від ОСОБА_2 Борг, що залишився складає 5500 грн.

Копіями експрес-накладних від 26.05.2016 року, 08.08.2017 року та від 19.09.2017 року підтверджується факт надсилання посилок ОСОБА_2 з м. Сєвєродонецьк ОСОБА_1 у м. Гірське.

Суду були надані докази, що відповідач намагалася направляти на адресу позивача новою поштою відправлення з речами та іграшками для дитини, які, з незалежних від відповідача причин, не були отримані позивачем.

До того ж, позивачем не заперечується той факт, що відповідач купувала для своєї дитини - ОСОБА_5 подарунки та привозила їх до м. Гірське, зокрема дитячий велосипед, який бажав отримати ОСОБА_5

Крім того, в судовому засіданні був допитаний в якості свідка- ОСОБА_6, який зазначив, що відповідач є його дружиною. Вони мають спільного сина - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_6 Відповідач бажає спілкуватися з сином - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, але спілкуванню перешкоджає позивач. Постійні телефонні дзвінки зі сторони позивача супроводжуються нецензурною лайкою. Відповідач сплачує аліменти, хвилюється про стан здоров'я дитини, купує йому подарунки. Свідок та відповідач бажають, щоб син відповідача -ОСОБА_5 проживав разом з ними однією родиною.

Вказані обставини підтверджені матеріалами справи та не спростовані позивачем.

Згідно роз'яснень викладених в п.п. 15,16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», із змінами та доповненнями, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Отже, ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони свідомо не піклуються про розвиток дитини, хоча мають реальну можливість для цього.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Статтею 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 грудня 1991 року, у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно положень ст. 9 вказаної Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до вимог Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, в якій міститься принцип 6, дитина може бути розлучена з матір'ю лише у винятковій ситуації.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці.

Тобто, позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яке тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України).

Тому, позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Проте таких підстав, за яких можливо було б дійти висновку про позбавлення відповідача батьківських прав щодо її сина на даний час, судом першої інстанції встановлено не було.

З урахуванням встановлених обставин, судова колегія погоджується з висновком суду щодо відсутності підстав для застосування такої виключної міри, як позбавлення батьківських прав позивача.

При з'ясуванні обставин по справі, судом було надано оцінку і особистості відповідача, а саме вона не веде аморальний спосіб життя, належним чином виконує батьківськи обов'язки відносно дитини - ОСОБА_9, який проживає разом з нею, надає допомогу іншому сину, бажає з ним спілкуватися, що дійсно свідчить про те, що почуття материнської любові і відповідальності відповідачу відомі.

З таким висновком суду судова колегія погоджується.

Отже, позивачем не надано суду будь-яких переконливих доказів, які б свідчили про те, що відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками, ухиляючись від виховання дитини, та наявність у цьому лише її вини, й таких не приведено в судовому рішенні.

Доводи апеляційної скарги про те, що при вирішенні справи по суті була взята до уваги лише думка відповідача, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки суд першої інстанції ретельно вивчив всі обставини по справі, оцінивши докази, які були надані сторонами, зробив висновки, які відповідають обставинам справи. Висновки суду достатньо обґрунтовані.

Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування Сєвєродонецької міської ради №1430 від 16.03.2018 року про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_5, а також власноручно написаної заяви від 16.12.2013 року про згоду на позбавлення її батьківських прав, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вищезазначений висновок складений без дослідження пояснень самої ОСОБА_2, без встановлення всіх обставин щодо ухилення (не ухилення) останньої від виховання дитини, її ставлення до дитини, сама відповідач в суді першої інстанції зазначала, що бажає самостійно виховувати свою дитину.

Представник органу опіки та піклування Сєвєродонецької міської ради в апеляційній інстанції вказала, що при прийнятті висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача, пояснень від останньої не отримували, спілкувалися в основному з позивачем (ОСОБА_1).

У зв'язку з чим, вказаний висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її малолітнього сина, є передчасним, оскільки він зроблений у відсутність відповідача, без повного з'ясування всіх обставин.

Як приклад, представник органу опіки та піклування Сєвєродонецької міської ради, не володіла інформацією щодо покупки відповідачем для своєї дитини подарунків, зокрема дитячого велосипеда, який бажав отримати ОСОБА_5.

Що стосується визнання ОСОБА_2 апеляційної скарги, як то було зазначено в апеляційній інстанції останньою, то ці обставини не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позову про позбавлення її батьківських прав відносно сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, оскільки остання в судовому засіданні підтвердила, що всі обставини, які були встановлені судом першої інстанції, встановлені вірно та відповідають дійсності, у зв'язку з чим визнання ОСОБА_2 апеляційної скарги не є підставою для скасування рішення суду, яке прийнято у відповідності до ст. 263 ЦПК України.

Отже, виходячи зі змісту апеляційної скарги та наведених у ній доводів, є підстави вважати, що ці доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, містять у собі суб'єктивне тлумачення обставин справи та вимог закону.

Вирішуючи даний спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному об'ємі з'ясував права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а також поясненнями сторін, свідка.

Відповідно до вимог ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 390 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 10 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного тексту постанови 19 серпня 2018 року.

Головуючий

Судді: