Постанова № 75959346, 14.08.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 360/1413/16-ц Головуючий у І інстанції Міланіч А. М.Провадження № 22-ц/780/2730/18 Доповідач у 2 інстанції Іванова І. В.Категорія 47 14.08.2018

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2018 року м. Київ

справа № 360/1413/16

провадження № 22ц/780/2730/18

Апеляційний суд Київської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Іванової І.В. (суддя-доповідач), Сліпченка О.І., Гуля В.В.

при секретарі - Удовиченко В.В.

сторони :

позивач - ОСОБА_4

відповідач - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 05 квітня 2018 року у складі судді Міланіч А.М., повний текст складений 19.04.2018 року,

встановила:

Статтею 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України:

пункт 8) до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується;

пункт 9) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя, мотивуючи свої вимоги тим, що з 03 вересня 1994 року перебував в зареєстрованому шлюбі з відповідачкою ОСОБА_5

Від шлюбу мають двох дітей.

06 вересня 2013 року рішенням Святошинського районного суду міста Києва шлюб було розірвано.

За час перебування в шлюбі, сторонами придбано дві земельні ділянки на ім'я відповідачки, зокрема земельна ділянка площею 0,12 га для ведення садівництва, яка розташована на території Луб'янської сільської ради Бородянського району Київської області в СТ «Росінка» вартістю 69 000 грн., земельна ділянка площею 0,10 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться в АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за тією ж адресою вартістю 100 000 грн. обидві. Оскільки в добровільному порядку дійти згоди сторони не можуть позивач просив суд, в порядку поділу спільного майна подружжя, визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,12 га для ведення садівництва, що розташована на території Луб'янської сільської ради Бородянського району Київської області в СТ «Росінка», а за відповідачкою залишити право власності на інші дві земельні ділянки.

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 05 квітня 2018 року, позовні вимоги задоволено частково. Суд розділив спільне сумісне майно колишнього подружжя, визначивши за сторонами право власності за кожним на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,12 га, кадастровий номер НОМЕР_1, з цільовим призначенням - для ведення садівництва, яка розташована на території Луб'янської сільської ради Бородянського району Київської області в СТ «Росінка».

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилається на те, що судом не було визначено за якими правилами позовного провадження загального чи спрощеного буде розглядатись справа, оскільки провадження по справі було відкрито 17.01.2017 року до набрання чинності нової редакції ЦПК України, а поновлено після проведення оціночно-земельної експертизи 06.03.2018 року та призначено до розгляду також без зазначення за якими правилами позовного провадження триває розгляд, що не дало позивачу змоги надати додаткові докази та пояснення для вирішення справи. Також зазначив, що суд не з'ясував походження грошових коштів за якими було придбано земельну ділянку площею 0,12 га, відповідно до договору купівлі-продажу від 30.01.2007 року, оскільки відповідачка не працювала перебуваючи у шлюбі та не мала самостійного заробітку так само як і він, що підтверджується копією трудової книжки, яку він не мав змоги надати при розгляді. На купівлю вказаної земельної ділянки грошові кошти надала його мати ОСОБА_6, отже судом неповно з'ясовано усі обставини які мають значення для справи. До того ж вважає, що суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки він не вимагав поділити інші земельні ділянки вказані у позові. Зауважив також, що судом не вирішено питання розподілу судових витрат, а саме вартості експертизи та судовий збір.

Посилаючись на вказані обставини відповідач просив скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю та вирішити питання судових витрат.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

В суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_4 та його представник адвокат ОСОБА_7 апеляційну скаргу підтримали з викладених у ній підстав, просили задовольнити скаргу.

Відповідачка ОСОБА_5 належним чином повідомлена про час розгляду справи, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення судових повісток, до суду не з'явилася, причин неявки не повідомила, що відповідно до ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, розглянувши матеріали цивільної справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що сторони з 03 вересня 1994 року перебували в зареєстрованому шлюбі.

30.01.2007 році, в період перебування сторін в зареєстрованому шлюбі, на підставі договору купівлі-продажу сторонами була набута у власність земельна ділянка, загальною площею 0,1200 га, з цільовим призначенням для ведення садівництва, розташована на території Луб'янської сільської ради Бородянського району Київської області в СТ «Росінка», яка була оформлена на відповідачку (а.с.7).

На земельні ділянки площею 0,10 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться в АДРЕСА_1 та 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за тією ж адресою, відповідачка ОСОБА_5 отримала державні акти на право власності 14.07.2010 року на підставі рішення Кищинської сільської ради № 6-XXX-IV від 14.07.2010 року (а.с.5,55).

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд виходив з того, що земельні ділянки розташовані в с.Кищинці Фастівського району Київської області були передані у власність відповідачки за рішенням сільської ради в межах норм безоплатної приватизації, а отже є її (відповідачки) особистою приватною власністю і не можуть бути включені до спільного сумісного майна подружжя та не підлягають поділу, а спірна земельна ділянка придбана на підставі договору купівлі-продажу від 30.01.2007 року набута у власність під час шлюбу і є об'єктом спільної сумісної власності сторін, позивач не довів того факту, що майно було придбано ним за час шлюбу, саме за його власні кошти, що не дає підстав для відступлення від рівності часток.

Такий висновок суду є правильним і ґрунтується на повно встановлених та належним чином досліджених обставинах справи.

Відповідно до ст.ст. 60, 70, 71 СК України майно, майно набуте подружжям за час шлюбу належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, а у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності, частки дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч.3 ст.61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім''ї, то майно одержане за цим договором є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Ст. 60 СК України встановлює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності майна, набутого подружжям за час шлюбу. Інше має бути спростовано належними та допустимим доказами.

Колегія суддів вважає, що матеріалами справи доведено, що земельна ділянка, загальною площею 0,1200 га, з цільовим призначенням для ведення садівництва, розташована на території Луб'янської сільської ради Бородянського району Київської області в СТ «Росінка», яка була оформлена на відповідачку - є об'єктом спільної сумісної власності подружжя і підлягає поділу між сторонами в рівних частках.

Доводи позивача у апеляційній скарзі про те, що суд не визначив за яким правилом позовного провадження має розглядатись справа, що не дало змоги надати додаткові докази та пояснення не заслуговують на увагу, оскільки, як зазначив у скарзі сам позивач, справа розглядалась майже два роки, отже у сторін було достатньо часу для доручення до справи усіх необхідних доказів та пояснень.

Крім того, до суду апеляційної інстанції позивач також не надав будь яких належних та допустимих доказів на спростування висновків суду.

Посилання апелянта на те, що судом не встановлено походження грошових коштів на купівлю спірної земельної ділянки, та не враховано, що кошти були надані його матір'ю ОСОБА_6 не спростовують висновків суду, оскільки як пояснив позивач в суді апеляційної інстанції кошти були надані для потреб їх сім'ї, на той час подружжя жили разом і не збирались розривати шлюбні відносини і ділити майно.

Таким чином, встановивши вищевказані фактичні обставини справи, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності та проаналізувавши відповідні норми права, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно задовольнив частково позовні вимоги і визнав за сторонами право власності на 1/2 частину спірної земельної ділянки загальною площею 0,1200 га, з цільовим призначенням для ведення садівництва, розташована на території Луб'янської сільської ради Бородянського району Київської області в СТ «Росінка за кожним. При цьому суд не вийшов за межі позовних вимог, як вважає апелянт, оскільки позивач просив у позові поділити спільне майно подружжя, а не визнати за ним право особистої приватної власності на спірну земельну ділянку в СТ «Росінка».

Доводи апелянта про те, що суд не вирішив питання про розподіл судових витрат, також не впливають на висновки суду, оскільки позивач не позбавлений можливості звернутись до суду першої інстанції з заявою про ухвалення додаткового рішення, відповідно до ст.270 ЦПК України.

Таким чином, при розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування чи зміни рішення в справі не встановлено, відтак апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 ЦПК України, колегія судів, -

постановила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 05 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: І.В.Іванова

Судді:

О.І.Сліпченко

В.В.Гуль