Постанова № 75959244, 14.08.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 375/1101/17 Головуючий у І інстанції Нечепоренко Л. М.Провадження № 22-ц/780/1983/18 Доповідач у 2 інстанції Іванова І. В.Категорія 46 14.08.2018

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2018 року м. Київ

справа № 375/1101/17

провадження № 22ц/780/1983/18

Апеляційний суд Київської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Іванової І.В., Сліпченка О.І., Гуля В.В.

при секретарі - Удовиченко В.В.

сторони :

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_4

відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_5

співвідповідачі за первісним та зустрічним позовом - ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 20 лютого 2018 року у складі судді Нечепоренка Л.М., повний текст складений 26.02.2018 року,

встановила:

У березні 2017 року позивачка ОСОБА_4 звернулася до суду із зазначеним позовом який згодом змінила, мотивуючи тим, що під час шлюбу із ОСОБА_9 вони уклали із ОСОБА_9 та ОСОБА_11, які є батьками її чоловіка ОСОБА_9 договір довічного утримання, згідно якого ними було придбане у спільну сумісну власність будинковолодіння АДРЕСА_1.

ОСОБА_11 померла ІНФОРМАЦІЯ_2, а ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_3, тому вона та її чоловік ОСОБА_9 стали повними власниками вказаного домоволодіння.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_9 також помер і єдиним спадкоємцем після нього є їх донька ОСОБА_5. Тому вона вважає, що набула право на 1/2 частку домоволодіння, так як останнє придбане у спільну сумісну власність під час шлюбу сторін, а їх дочка ОСОБА_5 набула право власності на іншу 1/2 частину домоволодіння, як спадкоємиця після смерті батька.

Проте, згодом з'ясувалося, що право власності на вказаний будинок з господарськими спорудами в порядку спадкування за законом отримали по 1/3 кожна сестри померлого ОСОБА_9 - відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Вважає, що свідоцтва «Про право на спадщину за законом» на вказаних осіб, видані приватним нотаріусом, підлягають визнанню недійсними та просить визнати за нею право власності на 1/2 частку даного будинковолодіння.

У жовтні 2017 року відповідач по первісному позову, ОСОБА_5 подала зустрічний позов, який згодом уточнила, мотивує свої вимоги тим, що вона проживала спільно з ОСОБА_9, який є її батьком, є зареєстрованою за вказаною адресою і тому має право на прийняття спадщини після померлого батька. Просила визнати недійсними свідоцтва «Про право на спадщину за законом», видані на ім'я ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про прийняття кожною по 1/3 спадщини після померлого ОСОБА_9 та визнати за нею право власності в цілому на будинковолодіння АДРЕСА_1

В суді першої інстанції представник позивачки ОСОБА_4 пояснив, крім того, що вже зазначено у позові слід звернути увагу на те, що хоча ОСОБА_4 тимчасово проживала за місцем навчання, однак її постійне місце проживання разом батьком, де вона і зареєстрована. Після смерті ОСОБА_9 спадщину після нього прийняли сестри покійного, які є спадкоємцями другої черги, а дочка - ОСОБА_5, яка є спадкоємцем першої черги, залишилася за межами спадкоємців. Вважає, що дії відповідачів, які не повідомили нотаріуса про наявність дочки та не надали її адреси, неправомірні. Дочка є зареєстрованою в будинку батька і вважається такою, що прийняла спадщину. Право на прийняття спадщини також підтверджується довідкою селищної ради про те, що ОСОБА_5 була зареєстрована та проживала в одному будинку з батьком.

Відповідач ОСОБА_5 за первинним позовом та позивач за зустрічним позовом, пояснила, що після розірвання шлюбу із батьком у травні 2014 року, її мати - ОСОБА_4 виїхала на проживання в інше місто, але приїздила в смт.Рокитне, спілкувалася із колишнім чоловіком. Вважає, що вона є спадкоємцем першої черги і тому має право на прийняття спадщини після батька.

Відповідач ОСОБА_7 суду пояснила, що спочатку її брат ОСОБА_9 проживав з ОСОБА_4 у її батьків в смт.Рокитне, потім вони деякий час жили у найманому житлі. Згодом вони зареєструвалися у будинку їх батьків і проживали там. Про укладення договору довічного утримання сестри не знали. У 2012 році ОСОБА_4 виїхала з будинку і не повернулась до ОСОБА_9. Тільки після смерті батька їм стало відомо про існування договору довічного утримання. Брат ОСОБА_9 тривалий час спадщину на себе не оформляв, почав хворіти, і сестри як могли допомагали та доглядали за братом. Про смерть батька ОСОБА_5 повідомив лікар ОСОБА_14, в якого вона робила, але вона на поховання не приїхала. Нотаріусу вони повідомили про наявність доньки, але адреси її не знали. Через 6 місяців після оформлення права власності приїхали ОСОБА_4 та ОСОБА_5 і сказали, що будинок належить їм. Далі зазначила, що з 2012 року, як ОСОБА_4 покинула свого чоловіка, її брата, вона доглядала батька. Донька ОСОБА_5 з 2014 року до будинку вже не приїздила, вона забрала свої речі, в будинку не ночувала і інколи навідувалася до батька по гроші, так як той мав контейнер на базарі. За гроші від продажу контейнера ОСОБА_5 поставила батькові пам'ятник.

Відповідач ОСОБА_8 надала аналогічні пояснення.

Представник відповідачів - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтримала пояснення довірителів та зауважила, що ОСОБА_5 мала достатньо часу для подання заяви про прийняття спадщини. Вважає, що позов ОСОБА_4 задоволенню не підлягає, так як договір був укладений між ОСОБА_9 та його батьками - ОСОБА_9 та ОСОБА_11

В той же час ОСОБА_4 в позовній заяві про розірвання шлюбу від 22.04.2014 року вказала, що вона більше двох років не підтримувала шлюбних відносин з ОСОБА_4, проживала окремо і тому вона не могла фізично надавати посильну допомогу та приймати участь у догляді ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, тобто більше чим через рік після роздільного проживання сторін. Крім того, вважає, що позивач ОСОБА_4 звернулася до суду із пропуском трирічного строку на поділ спільного сумісного майна, який почався з дати розірвання шлюбу - 22.05.2014р., тому просила застосувати строки позовної давності. Зустрічний позов також не визнала та пояснила, що у 2012 році, коли ОСОБА_4 виїхала на інше місце проживання з смт.Рокитне, з нею також виїхала донька ОСОБА_5. Кілька разів вона приїздила до батька, але не на проживання, а за грішми. Допомоги йому не надавала, хоча знала, що він хворий і часто лікується в лікарні. Участі в похованні вона також не приймала. ОСОБА_5 проживала окремо і повинна була протягом 6-ти місяців подати заяву нотаріусу про прийняття спадщини. Вона цього своєчасно не зробила, звернулася до нотаріуса тільки в липні 2017 року, заяви до суду про визначення додаткового строку на прийняття спадщини вона також не подала і таким чином вважається такою, що не прийняла спадщину.

Третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_16 суду пояснила, що після смерті ОСОБА_9 його сестри - ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 після закінчення 6-ти місячного строку на прийняття спадщини у встановлений законом строк подали заяви про прийняття спадщини. Також повідомили, що у нього є донька, але адреси не знають. Так як донька у встановлений законом 6-ти місячний строк заяву про прийняття спадщини не подала, були видані свідоцтва про прийняття спадщини спадкоємцям другої черги.

Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 20 лютого 2018 року у позові ОСОБА_4 та зустрічному позові ОСОБА_5 відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням ОСОБА_5 та ОСОБА_4 подали апеляційні скарги.

Так ОСОБА_4 зазначила, що рішення прийнято з порушенням норм цивільного процесуального законодавства, яке набрало чинності 15.12.2017 року. Зокрема вважає, що не підлягали доказуванню в судовому засіданні ті обставини що визнані сторонами по справі. Підстави застосування строків позовної давності щодо поділу сумісного майна неправомірні, оскільки право спільної сумісної власності подружжя не потребує доказуванню. Вважає, що суд помилково застосував строки позовної давності оскільки про порушення своїх прав на частку у праві спільної сумісної власності вона дізналась після витребування судом матеріалів спадкової справи, до яких були долучені свідоцтва про право власності сестер чоловіка. Вважає, що позивачка за зустрічним позовом, ОСОБА_5 подала суду усі належні докази права на спадкування, тому вважає, що зустрічний позов підлягає частковому задоволенню, а саме визнання за ОСОБА_5 ? частки спірного будинку. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким її позов задовольнити повністю, а зустрічний позов ОСОБА_5 задовольнити частково, визнавши за ОСОБА_5 права власності на ? частку будинку, визнати недійсними свідоцтва видані приватним нотаріусом від 01.11.2016 року.

У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_5 зазначила, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального законодавства. Зазначила, що вона є спадкоємицею першої черги після смерті батька, зареєстрована вона за адресою будинку, де проживав батько, жодних дій спрямованих на відмову від спадщини вона не вчиняла, до того ж нотаріус відповідно до законодавства мав дати оголошення до преси, якщо не міг через родичів знайти телефону щоб зв'язатись. Тому просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким її зустрічний позов задовольнити, визнавши за нею право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1, у первісному позові відмовити.

У своєму відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачів ОСОБА_7, ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_17 зазначила, що рішення суду є законним, обґрунтованим, а тому немає підстав для його скасування. Зазначила, що вимоги зустрічного позову частково виключають задоволення вимог за первісним позовом. Право на звернення до суду для захисту своїх прав мала безпосередньо позивач за зустрічним позовом ОСОБА_5, так само як і на його оскарження зважаючи на норми ЦК України. Щодо наведення в апеляційній скарзі ОСОБА_5 норм ЗУ «Про нотаріат», зазначила, що усі учасники мають добросовісно виконувати свої права та обов'язки, ОСОБА_5 не подала вчасно заяви про спадкування після смерті батька, і це не залежить від того чи подавали заяви інші особи. Вона повинна було в строк визначений законодавством подати заяву про прийняття спадщини, або хоча б звернутись до суду із поновленням строків на таку подачу. Тому вважає, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення без змін.

Позивачі за первісним та зустрічним позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_5 будучи належним чином повідомлені про день та час розгляду апеляційної скарги, надіслали до суду апеляційної інстанції заяви про розгляд скарги у їх відсутність, тому колегія суддів вирішила за можливе провести судове засідання у їх відсутність, згідно ст. 372 ЦПК України.

Відповідачка ОСОБА_6 будучи належним чином повідомлена про день та час розгляду апеляційної скарги, в судове засідання не з'явилась, причин неявки не повідомила, клопотань не подавала, тому колегія суддів вирішила за можливе провести судове засідання у її відсутність, згідно ст. 372 ЦПК України.

В суді апеляційної інстанції представник відповідачів ОСОБА_7, ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_17 просила апеляційні скарги залишити без задоволення з підстав викладених у відзиві, а рішення суду без змін.

Вислухавши доповідь судді, пояснення відповідачів ОСОБА_7, ОСОБА_8, обговоривши доводи скарги та обставини справи, Апеляційний суд Київської області, який діє відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, ч. 4 ст. 147 та п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», вважає що апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає до задоволенню, а скарга ОСОБА_5 до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судова колегія вважає, що оскаржуване рішення вищезазначеним вимогам закону не відповідає.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_4 та її чоловік ОСОБА_9 перебували в зареєстрованому шлюбі з 03.11.1990 року по 05.06.2014 рік (а.с.6, 102).

Від шлюбу мають дочку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.11, 101).

Під час перебування в шлюбі, чоловік позивачки ОСОБА_9 08 грудня 2004 року уклав із своїми батьками ОСОБА_9 і ОСОБА_11 договір довічного утримання згідно якого зобов'язався довічно повністю утримувати вказаних осіб, забезпечуючи їх харчуванням, одягом, доглядом та необхідною допомогою, а вони передали у власність ОСОБА_9 житловий будинок з господарськими спорудами АДРЕСА_1 (а.с.27).

Вказаний договір був нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі 08.12.2004 року (а.с.28).

01.02.2005 року на підставі договору довічного утримання на ім'я ОСОБА_9, чоловіка позивачки, було видано свідоцтво про право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с.29).

Позивачка та її чоловік ОСОБА_9, їх дочка ОСОБА_5 проживали у будинку за зазначеною адресою разом з батьками (а.с.5).

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_11 мати чоловіка позивачки ОСОБА_4 (а.с.8).

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_9, батько чоловіка позивачки ОСОБА_4 (а.с.5).

05.06.2014 року позивачка ОСОБА_4 та ОСОБА_9 розірвали шлюб (а.с.6).

ОСОБА_5, дочка подружжя ОСОБА_5, залишилась проживати разом з батьком у спірному житловому будинку з господарськими спорудами АДРЕСА_1 до смерті останнього (а.с.5).

22 березня 2016 року помер ОСОБА_9, чоловік позивачки ОСОБА_4 та батько позивачки за зустрічним позовом ОСОБА_5 (а.с.4, 87).

Після смерті ОСОБА_9 у встановлений законом строк до нотаріуса подали заяви сестри померлого - ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, відповідачі у справі, які є спадкоємцями другої черги.

01.11.2016 року приватним нотаріусом Рокитнянського районного нотаріального округу Київської області Скоробагатько В.Д. були видані свідоцтва про право на спадщину за законом за №1039, №1040, №1041, на ім'я ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, відповідно, в частині спадкування кожним з них 1/3 частини спірного житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.70-73, 131).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що до нотаріуса повторно 03.08.2017 року також звернулась з відповідною заявою про прийняття спадщини дочка померлого ОСОБА_5, яка зазначила у заяві, що прийняла спадщину, мешкала та зареєстрована разом з померлим спадкодавцем.

Проте постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 09.10.2017 року, нотаріусом було відмовлено у видачі їй свідоцтва про право на спадщину за законом з посиланням на те, що свідоцтво про право на спадщину на спірне нерухоме майно вже було видано раніше, спадкоємцям другої черги, сестрам спадкодавця (а.с.69-70, 107-108).

Згідно матеріалів справи, ОСОБА_5 з 15.03.2011 року зареєстрована та проживає за місцем проживання померлого батька в АДРЕСА_1 (а.с.11, 74, 100).

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що остання не виконала договір довічного утримання відносно ОСОБА_9, оскільки добровільно відмовилася від його виконання, так як виїхала з будинку в інше місце проживання незадовго до смерті ОСОБА_9

Крім того, суд зазначив, що позивачкою пропущений строк звернення до суду про поділ майна подружжя, який почав обчислюватися з 22.05.2014 року, дня розірвання шлюбу і заяви про його поновлення позивачкою до суду не подано.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5, суд виходив з того, що ОСОБА_5 пропустила строк для подачі заяви про прийняття спадщини та не проживала в одному будинку зі спадкодавцем безпосередньо перед смертю спадкодавця.

З такими висновками судова колегія не погоджується з наступних підстав.

Згідно з положеннями статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч.3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Системний аналіз зазначених норм цивільного та сімейного законодавства у сукупності зумовлює висновок, що, визначаючи правовий режим майна за договором довічного утримання (догляду), укладеного під час перебування набувача за цим договором у шлюбі, суди мають установити, чи був цей договір укладений саме в інтересах сім'ї; чи інший з подружжя, не визначений у договорі довічного утримання (догляду) як набувач, виконував обов'язки за таким договором солідарно з набувачем.

Договір довічного утримання згідно з даним у законі (стаття 744 ЦК України) визначенням - це договір, за яким відчужувач передає набувачеві у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

За загальним правилом застосування презумпції згідно зі статтею 60 СК України майно, одержане одним із подружжя як набувачем за договором довічного утримання, що укладений під час перебування набувача в шлюбі, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті позовних вимог, не врахував зазначені положення закону та обставини справи й на думку судової колегії, дійшов помилкових висновків про відмову в позові ОСОБА_4, колишньої дружини померлого ОСОБА_9, оскільки останній за життя не порушував питання про спростування зазначеної презумпції.

Як вбачається з матеріалів справи, метою укладення договору довічного утримання були інтереси сім'ї, майно придбавалося в період шлюбу, договір діяв тривалий час, позивачка її чоловік ОСОБА_9 та їх дочка проживали у спірному будинку разом з батьками ОСОБА_9 до їх смерті (а.с.162).

Доводи відповідачів, сестер померлого ОСОБА_9 про те, що дружина останнього, позивачка ОСОБА_4 виїхала з будинку у 2012 році не спростовують презумпцію спільності майна подружжя, оскільки саме сім'я позивачки тривалий час опікувалась батьками її чоловіка, мати ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_2, а батько 15.01.2013 році, при цьому шлюб позивачки був розірваний 05.06.2014 році, інших належних та допустимих доказів на спростування обставин, що спростовують презумпцію спільності майна подружжя матеріали справи не містять, а тому судова колегія вважає, що на спірне будинковолодіння поширюється правовий режим спільного сумісного майна подружжя.

Згідно до ст. 68 ч.1 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Разом з тим, висновок суду про те, що позивачка ОСОБА_4 пропустила строк позовної давності, також не можна визнати обґрунтованим.

Відповідно до ст.72 СК України позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Так, посилання суду першої інстанції на те, що перебіг позовної давності розпочався після розірвання шлюбу, на думку колегії суддів є безпідставним, оскільки предметом спору є не порушення прав позивачки, пов'язаних з розірванням шлюбу, а не визнання її прав на 1/2 частину спірного майна відповідачами, які отримали свідоцтва про право власності після померлого на спірне домоволодіння в цілому.

При цьому зазначені обставини не спростовані іншими матеріалами справи.

Згідно зі ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції в порушення вимог закону на зазначені обставини уваги не звернув та безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання за нею права власності на 1/2 частину спірного домоволодіння.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_5, колегія суддів приходить до наступного.

За змістом норм статей 1268-1269 ЦК України порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 1268 ЦК спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК, він не заявив про відмову від неї.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи, зокрема: з даних паспорту ОСОБА_5 про реєстрацію місця постійного проживання разом зі спадкодавцем, довідки «Про реєстрацію місця постійного проживання» № 9193 від 16.11.2016 року, виданої виконкомом Рокитнянської селищної ради, копію трудової книжки з відомостями про працевлаштування в в Рокитному, дочка та спадкоємець першої черги, померлого ОСОБА_9 була зареєстрованою та постійно проживала разом із спадкодавцем на час його смерті (а.с.5,11, 162-165).

Позивачка ОСОБА_5 ніяких дій, спрямованих на відмову від прийнятті спадщини, в розумінні статті 1273 ЦК України - не вчиняла.

Відповідачами не вчинялось дій, спрямованих на усунення її, як спадкоємиці першої черги - від права на спадкування в розумінні статті 1224 ЦК України.

Черговість одержання права на спадкування не змінювалась

ОСОБА_5, як спадкоємець першої черги, безвісно відсутньою або померлою не визнавалась (ст. 43, 46 ЦК України). Також не визнавалась за життя спадкодавця ОСОБА_9 особою, що втратила право на користування житловим приміщенням на підставі статті 405 ЦК України.

Статтею 63 Закону України «Про нотаріат» нотаріус, який одержав від спадкоємців другої черги повідомлення про відкриття спадщини, зобов'язаний повідомити про це тих спадкоємців [першої черги), місце проживання або роботи яких йому відоме.

Нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі.

Як вбачається з матеріалів справи, приватний нотаріус ОСОБА_18 після встановлення наявності спадкоємця першої черги ОСОБА_5, не здійснила виклик ОСОБА_5, як спадкоємиці за законом першої черги, в тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі, внаслідок чого позивачка ОСОБА_5 була позбавлена права на спадкування 1/2 частини спірного будинковолодіння, після смерті спадкодавця, її рідного батька ОСОБА_9

Доводи відповідачів, на які суд послався, як на підставу у відмову в позові про те, що ОСОБА_5 не проживала в одному будинку зі спадкодавцем безпосередньо перед смертю спадкодавця, на думку колегії суддів є безпідставними, оскільки з матеріалів справи вбачається, що місце постійного проживання ОСОБА_5 зареєстроване разом зі спадкодавцем на законних підставах відповідним органом, при цьому не спростовано поясненнями відповідачів та свідків про її тимчасову відсутність на місці свого постійного проживання. Іншого постійного місця проживання ОСОБА_5 матеріалами справи не встановлено.

За таких обставин, судова колегія вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону, що призвело до неправильного вирішення спору.

З огляду на висновки, яких дійшла судова колегія у цій постанові, апеляційні скарги є обґрунтованими, тому рішення суду першої інстанції, відповідно до ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення первісного позову ОСОБА_4 та часткового задоволення зустрічного позову ОСОБА_5

Підлягає визнанню за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину спірного житлового будинку АДРЕСА_1, як на частку майна дружини у спільному сумісному майні подружжя.

Право власності на іншу 1/2 частину спірного житлового будинку підлягає визнанню за ОСОБА_5, як спадкоємиці першої черги за законом після смерті спадкодавця її батька ОСОБА_9

У зв'язку з цим, підлягають визнанню недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом від 01.11.2016 року, видані приватним нотаріусом Рокитнянського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_16 за №1039, №1040, №1041, на ім'я ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, відповідно, в частині спадкування кожним з них 1/3 частини спірного житлового будинку.

Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення, відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381 ЦПК України, колегія судів, -

постановила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 20 лютого 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким первісні позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити.

Визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом від 01.11.2016 року, видані приватним нотаріусом Рокитнянського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_16 за №1039, №1040, №1041, на ім'я ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, відповідно, в частині спадкування кожним з них 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_9.

В решті позову ОСОБА_5 відмовити.

Стягнути з відповідачів за первісним позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь ОСОБА_4 судові витрати у сумі 1047,75 грн. з кожного.

Стягнути з відповідачки за первісним позовом ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судові витрати у сумі 247,75 грн.

Стягнути з відповідачів за зустрічним позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь ОСОБА_5 судові витрати у сумі 800 грн. з кожного.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: І.В.Іванова

Судді: