Постанова № 75959138, 14.08.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/8311/15-ц Головуючий у І інстанції Пінкевич Н. С.Провадження № 22-ц/780/1124/18 Доповідач у 2 інстанції Іванова І. В.Категорія 26 14.08.2018

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2018 року м. Київ

справа № 369/8311/15

провадження № 22ц/780/1124/18

Апеляційний суд Київської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Іванової І.В. (суддя-доповідач), Сліпченка О.І., Гуля В.В.

при секретарі - Удовиченко В.В.

сторони :

позивач - публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»

відповідач - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 грудня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, у складі судді Пінкевич Н.С., повний текст складений 29.12.2017 року,

встановила:

У серпні 2015 року позивач ПАТ «Дельта Банк» звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи тим, що 04 липня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», та відповідачем ОСОБА_4 укладено кредитний договір №2615/0708/71-060, за яким банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 142 000 дол. США з розрахунку 11,40 % річних на строк до 04.07.2026 року. Вказав, що 25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Дельта Банк» набув права вимоги по вищезгаданому кредитному договору. З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним Договором з відповідачем було укладено договір іпотеки 04.07.2008 року яким в іпотеку передано квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 73, 80 кв.м. Оскільки відповідач взяті на себе зобов'язання по погашенню кредиту та сплаті відсотків за договором не виконував, станом на 09 липня 2015 року виникла заборгованість за кредитом в розмірі 2 979 263, 83 грн., що складається з заборгованості по тілу кредиту - 2 480 581, 72 грн., заборгованість за відсотками - 366 754, 61 грн., пеня в розмірі 124 007, 97 грн., три відсотки річних від простроченої заборгованості по тілу та відсотках - 2 177, 90 грн. та 5 741, 63 грн. відповідно. Тому Банк просив суд, в рахунок виконання зобов'язань за кредитним договором у розмірі 2 979 263, 83 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки, квартиру загальною площею 73, 80 кв.м., яка належить ОСОБА_4 на праві власності за договором купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Федотовою О.В. 04 липня 2008 року в реєстрі за № 5647, шляхом визнання права власності на іпотечну квартиру за ПАТ «Дельта Банк».

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 грудня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням Банк подав апеляційну скаргу посилаючись на те, що рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Так позивачем вибрано судовий спосіб захисту своїх прав і судом визнано що права Банка порушено і не заперечується заборгованість відповідача, тому просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Сторони належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду апеляційної інстанції не з'явилися, їх неявка відповідно до ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши доповідь судді, обговоривши доводи скарги та обставини справи, Апеляційний суд Київської області, який діє відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, ч. 4 ст. 147 та п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», вважає що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 04 липня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», та відповідачем по справі ОСОБА_4 укладено кредитний договір №2615/0708/71-060, відповідно до якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 142 000 дол. США з розрахунку 11,40 % річних на строк до 04.07.2026 року.

Відповідно до п. 3.1 кредитного договору, повернення кредиту здійснюється щомісячно через касу Банку згідно додатку № 1.

Пунктом 3.3. договору передбачено, що проценти за користування кредитом підлягають сплаті позичальником щомісяця в період з «01» по «10» число включно, за попередній календарний місяць.

25 травня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним Договором, ПАТ «Сведбанк» передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює ПАТ «Сведбанк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від ПАТ «Сведбанк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимоги (замість ПАТ «Сведбанк») від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами (зареєстрований за №1306,1307 від 25 травня 2012 року приватним нотаріусом Шевченко Д.Г.), в тому числі по кредитному договору №2615/0708/71-060 від 04 липня 2008 року та договору іпотеки від 04 липня 2008 року.

З наданих суду документів встановлено, що ОСОБА_4 порушила строки погашення заборгованості та сплати відсотків за користування кредитом. Відповідачу по справі направлено вимоги про погашення заборгованості (лист від 17 липня 2015 року).

Заборгованість ОСОБА_4 становить 2 979 263, 83 грн., що складається з заборгованості по тілу кредиту - 2 480 581, 72 грн., заборгованість за відсотками - 366 754, 61 грн., пеня в розмірі 124 007, 97 грн., три відсотки річних від простроченої заборгованості по тілу та відсотках - 2 177, 90 грн. та 5 741, 63 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що банком не надано суду доказів про вжиття передбачених Законом України «Про іпотеку» заходів для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, а обставини щодо неможливості проведення такого стягнення в позасудовому порядку не становлять підставу заявленого банком позову.

Судова колегія погоджується з вищенаведеними висновками суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ст.33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ст.7 цього ж Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині.

Частиною 1 статті 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст.37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до ч.1 ст.37 Закону України «Про іпотеку» в редакції, що діяла на час укладення договору іпотеки, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Пунктом 11.1 Іпотечного договору передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за рішенням суду, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в п.11.3.1 іпотечного договору, а саме задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку встановленому ст.37 Закону України «Про Іпотеку», та 11.3.2 продаж іпротекодержателем від свого імені предмету іпотеки у порядку встановленому ст..38 Закону України «Про іпотеку».

Таким чином, як у статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і у договорі іпотеки, укладеному між сторонами, зазначено, що за рішенням суду предмет іпотеки підлягає реалізації шляхом проведення процедури прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки і суд не наділений повноваженнями вирішувати вказане питання таким способом.

Відмовляючи у зверненні стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, суд взяв до уваги умови договору іпотеки, укладеного між сторонами, який регулює умови задоволення вимог іпотекодержателя у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки та передбачає, що це застереження, що визнається договором про задоволення вимог іпотеко держателя, є правовою підставою для реєстрації права власності останнього на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

В матеріалах справи відсутні дані про вирішення позасудового способу врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, що передбачено умовами договору іпотеки в якості правової підстави для реєстрації права власності іпотекодержателя.

Суд першої інстанції врахував, що можливість виникнення права власності за рішенням суду, у цивільному кодексі України передбачається лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена у статті 3 Закону України від 07 липня 2004 року № 1953-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Статтею 18 вказаного Закону передбачений порядок проведення державної реєстрації прав.

Згідно з пунктами 6, 9, 12, 18, 19, 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав.

Таким чином, для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц.

За таких обставин колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції є обґрунтованими, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги немає, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 ЦПК України, колегія судів, -

постановила :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: І.В.Іванова

Судді:

О.І.Сліпченко

В.В.Гуль