Постанова № 75957325, 08.08.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 серпня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/5976/17

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю. В. Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Крусян А.В.,

Лук'янчук О.В.

при секретарі: Апексімова І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2018р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2017р. ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ГУ ДМС України в Одеській області, в якому просив:

- визнати наказ ГУ ДМС України в Одеській області за №212 від 8.11.2017р., про відмову в оформленні документів Позивача для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, неправомірним і скасувати його;

- зобов'язати ГУ ДМС України в Одеській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він є громадянином Сирійської Арабської Республіки, через збройний конфлікт на території вказаної держави, не може повернутися до країни своєї громадянської належності, так як побоюється стати жертвою свавільного насилля. Нестабільна військова ситуація в Сирії послугувала головною підставою для виїзду з країни своєї громадянської належності. У зв'язку з чим, після прибуття до України, з метою отримання захисту, позивач - ОСОБА_1 19.10.2017р. звернувся із заявою до ГУ ДМС України в Одеській області про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні. Однак, наказом ГУ ДМС України в Одеській області за №212 від 8.11.2017р. йому відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач вважаючи вказаний наказ протиправним та незаконним, звернувся в суд із відповідним позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2018р. адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління ДМС України в Одеській області «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» від 8.11.2017р. №212.

Зобов'язано Головне управління ДМС України в Одеській області повторно розглянути питання щодо оформлення документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

В апеляційній скарзі апелянт просить постанову суду скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення норм права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення на неї, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, рішення суду без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що наказ ДМС України за №212 від 8.11.2017р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно ОСОБА_1 прийнято без врахування загальновідомої інформації по країні походження.

Вирішуючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, судом першої інстанції встановлено, підтверджено матеріалами справи і не спростовано сторонами, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 є уродженцем населеного пункту Мурік області Хама, за національністю - араб, віросповідання мусульманин-суніт. У вересні 2017р. ОСОБА_1 автомобілем виїхав із м.Хама (Сирія) до м.Бейрут (Ліван), звідки на підставі паспортного документа НОМЕР_1, та одноразової візи №225439149, вибув до Російської Федерації авіарейсом Бейрут (Ліван) - Дубаї (ОАЕ) - Стамбул (Туреччина) - Краснодар (РФ). В подальшому ОСОБА_1 вирушив до російсько-українського кордону, котрий перетнув поза пунктом пропуску. Після нелегального потрапляння на територію України ОСОБА_1 дістався м.Харків, із якого залізничним транспортом вирушив до м.Одеси.

З метою отримання додаткового захисту ОСОБА_1 19.10.2017р. звернувся до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області із заявою щодо визнання біженцем, або особою яка потребує додаткового захисту, у якій зазначив, що причиною виїзду з країни постійного проживання - Сирії є нестабільна військова ситуація, побоювання зазнати примусового призову до збройних сил, а також зазнати переслідування з боку сирійської меншини алфавітів через релігійну неналежність до мусульман-сунітів.

За результатами розгляду справи за №2017ОD0163 громадянина ОСОБА_1, головним спеціалістом відділу по роботі з шукачами захисту Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області Осадчим М.В. 7.11.2017р. складено Висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якому зазначено, що історія переслідування ОСОБА_1 не містить обставин або умов, передбачених п.1 чи 13 ч.1 ст.1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують податкового або тимчасового захисту», а результати проведеного аналізу вказують на необґрунтованість побоювань особи зазнати переслідувань або серйозної шкоди у разі повернення до Сирії.

На підставі вказаного висновку, 8.11.2017р. Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області видано Наказ «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» за №212, яким відмовлено ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач не погодився із зазначеним рішенням та звернувся в суд із відповідним позовом.

Перевіряючи правомірність оскаржуваного наказу ГУ ДМС України в Одеській області та підстави, за яких позивач просить визнати його незаконним, судова колегія виходить з наступного.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

За правилами ч.1,7 ст.7 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Приписами ч.1 ст.8 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Частинами 4, 6, 7 ст.8 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту. Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені п.1 чи 13 ч.1 ст.1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених п.1 чи 13 ч.1 ст.1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.

Відповідно до ч.1,2,5 ст.12 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом. Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду. Рішення за скаргою приймає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як на три місяці.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, ОСОБА_1 в обґрунтування своєї заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зазначив, що свої побоювання повертатися до країни громадської належності пов'язує з тим, що на території Сирійської Арабської Республіки відбувається збройний конфлікт, а тому, у випадку повернення до країни своєї громадянської належності, він може стати жертвою свавільного насилля.

Підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом МВС України від 7.09.2011р. за №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

При цьому, апеляційний суд зазначає, що ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Зокрема, апеляційний суд зазначає, що дійсно на території Сирійської Арабської Республіки продовжується запеклий внутрішній збройний конфлікт, що підтверджується, зокрема, висновками: Контактного інформаційно-аналітичного центру з моніторингу міграційних процесів ДМС України в «Оперативний звіт моніторингу міграційних процесів».

Також, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ГУ ДМС України в Одеській області під час вирішення питання щодо оформленні документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не прийнято до уваги «Рекомендації УВКБ ООН з питання міжнародного захисту осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку» за листопад 2017р., незважаючи на те, що зазначені позиції УВКБ є достовірним, та загальновизнаним джерелом інформації щодо ситуації у Сирії.

Згідно до актуальної інформації про країну походження в допомозі при використанні рекомендацій УВКБ ООН в Сирії: «Незаконний виїзд» з Сирії та пов'язані з ним питання для визначення потреб в міжнародному захисті осіб, які шукають притулку з Сирії, 1.02.2017р., збройний конфлікт в Сирії характеризується систематичними та значними порушеннями прав людини, що полягають у застосування зброї військами (обстріли, авіаудари), фізичному насиллі.

Апеляційний суд зазначає, що Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (надалі - УВКБ ООН) є авторитетною міжнародною спеціалізованою організацію з питань біженців, яка займається, зокрема, збором та аналізом інформації по країнам походження.

До того ж, апеляційний суд звертає увагу на те, що ДМС України жодним чином не враховувалась інформація щодо Сирії, зокрема, не досліджено політичного аспекту обґрунтованості побоювань ОСОБА_1, та не звернуто увагу на етнічну приналежність, та віросповідання позивача, не досліджено інформацію відносно осіб, які ухиляються від проходження військової служби, можливість застосування тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, загроза життю безпеці та свободі через існування ситуації систематичного порушення прав людини в умовах внутрішнього військового конфлікту, та загальнопоширеного насильства.

Водночас, з урахуванням положень п.1.2, 5.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом МВС України за №649 від 7.09.2011р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №1146/19884 від 5.10.2011р., ДМС України зобов'язана використовувати зазначену інформацію.

Крім того, апеляційний суд зазначає, що розбіжності, які виявлені фахівцями ГУ ДМС України в Одеській області під час проведення співбесіди з ОСОБА_1 не можуть свідчити про беззаперечну відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Також, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що «обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування» є лише припущенням, яке має об'єктивні підстави, але перевірити його без ризику для життя чи особистої свободи людини майже неможливо. Тому на підставі принципу гуманізму, який закладено перш за все в основу Конвенції про статус біженців 1951р., цей вислів слід тлумачити широко, тобто на користь того, хто звернувся за наданням статусу біженця.

Окрім того, Європейський суд з прав людини у справі «Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства» (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що ГУ ДМС України в Одеській області при прийнятті спірного Наказу Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 8.11.2017р. №212 не враховано інформації про країну походження заявника щодо загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження, інформацію про загальнопоширене насильство в ситуаціях внутрішнього збройного конфлікту в Сирії, та систематичного порушення прав людини, а тому спірний Наказ ДМС є протиправним та підлягає скасуванню.

В доводах апеляційної скарги апелянт посилався на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,316 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2018р. - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення

Повний текст судового рішення виготовлений 13 серпня 2018р.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: А.В. Крусян О.В. Лук'янчук