Постанова № 75957296, 09.08.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 серпня 2018 р.м.ОдесаСправа № 821/1904/17

Категорія: 8.3 Головуючий в 1 інстанції: Хом'якова В.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

доповідача, судді: Димерлія О.О.

суддів: Єщенка О.В., Шеметенко Л.П.

за участю секретаря: Сінчі А.Ю.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Елена", Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 05 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Елена" до Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

УСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року Приватне підприємство "Виробничо-комерційна фірма "Елена" (далі - позивач, ПП "ВКФ "Елена") звернулася до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення :

- № 0003331422 від 20 листопада 2017 року , яким нараховано пеню за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 2 180 286 грн 60 коп.;

- № 0003341422, яким до позивача застосовані штрафні санкції за порушення валютного законодавства у розмірі з 740 грн;

- № 0003311422, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачено юридичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості на суму 4 072 грн 86 коп. та застосовано штрафні санкції у розмірі 1018 грн 22 коп.;

- № 0003321422, яким до позивача застосовано штрафні санкції за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки, та застосування реєстраторів розрахункових операцій у розмірі 32 307 грн;

- № 0002191305, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 7440,94 грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 5 354 грн 50 коп.;

- № 0003301422, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" на суму 532 грн - за податковим зобов'язанням, а 133,00 грн. - за штрафними санкціями,

- № 0003291422, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" на 93 947 грн - за податковим зобов'язанням, а 23 486 грн 75 коп. - за штрафними санкціями,

- № 0003351422, яким позивачеві зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за платежем "податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів" на 42177 грн. та 3265 грн., та застосовано штрафні санкції у розмірі 4 217 грн 70 коп.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що висновки, викладені податковим органом в акті перевірки, на підставі якого були прийняті спірні податкові-повідомлення-рішення, є необґрунтованими, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

За наслідками розгляду зазначеної справи Херсонським окружним адміністративним судом 05 березня 2018 року прийнято рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області від 20 листопада 2017 року:

- № 0003321422 про застосування штрафних санкцій за порушення норм регулювання обігу готівки в сумі 32307 грн,

- № 0002191305 про збільшення суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 12 795,44 грн ,

- № 0003301422 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" на 665 грн,

- № 0003291422 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" на 117434 грн 75 коп.,

- № 0003351422 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 45442 грн. та застосування штрафної санкції на суму 4 217 грн 70.

- № 0003291422 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" на 117434 грн 75 коп.,

- № 0003351422 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 45442 грн. та застосування штрафної санкції на суму 4 217 грн 70 коп.

Відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області від 20 листопада 2017 року:

- № 0003331422 про нарахування пені за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 2 180 286 грн 60 коп. ,

- № 0003341422 про застосування штрафних санкцій в сумі 3740 грн за невиконання вимог щодо декларування валютних цінностей,

- № 0003311422 про збільшення сум грошового зобов'язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки" на суму 5091 грн 08 коп.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з не підтвердження належними доказами порушень, встановлених податковим органом у акті перевірки.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині скасування податкового повідомлення-рішення № 0003331422 про нарахування пені за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності та № 0003341422 про застосування штрафних санкцій за невиконання вимог щодо декларування валютних цінностей, суд виходив з неможливості проведення заліку зустрічних однорідних вимог на суму валютної виручки, яка мала надійти на рахунок клієнта за експортним контрактом, оскільки такий залік призвів до порушення вимог законодавства України, в тому числі щодо обов'язковості продажу валютних надходжень.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині скасування податкового повідомлення-рішення № 0003311422 про збільшення сум грошового зобов'язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки", суд зазначив, що об'єкт нежитлової нерухомості, який знаходиться за адресою: м. Херсон, вул. Янтарна, 31, є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки належить позивачу, який не є промисловим підприємством .

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПП "ВКФ "Елена" звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин справи, та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги позивачем зазначено, що проведення зарахування зустрічних однорідних вимог з компанією нерезидентом за умови відсутності спору між сторонами з приводу характеру зобов'язань, їх змісту, умов виконання, свідчить що у нерезидента відсутнє зобов'язання з повернення резиденту України іноземної валюти з моменту проведення такого зарахування відсутня заборгованість нерезидента в іноземній валюті. Відповідно, правові підстави для нарахування позивачеві пені на неіснуючу заборгованість відсутні.

Також позивач , обґрунтовуючи неправомірність податкового повідомлення-рішення № 0003311422, зазначає, що дійсно не є промисловим підприємством, однак майно, яке знаходиться у його власності не перестає бути будівлею промисловості. Позивач використовує вказану будівлю як будівлю промисловості. Отже, висновок податкової про те, що об'єкт нежитлової нерухомості, який знаходиться за адресою: м. Херсон, вул. Янтарна, 31, є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки належить позивачу, який не є промисловим підприємством є протиправним .

На зазначену апеляційну скаргу надійшов відзив відповідача, в якому він просить залишити зазначену апеляційну скаргу без задоволення, у зв'язку з тим, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог є законним та об'єктивним.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, податкова подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин справи, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги податковий орган зазначає, що судом першої інстанції помилково скасовано податкові повідомлення-рішення, оскільки вони прийняті відповідно до норм чинного законодавства.

На зазначену апеляційну скаргу надійшов відзив позивача, в якому ПП "ВКФ "Елена" просить залишити зазначену апеляційну скаргу без задоволення, у зв'язку з тим, що рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог є законним та об'єктивним.

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача, розглянув та обговорив доводи апеляційних скарг, перевірив матеріали справи та вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.

Перевіряючи повноту з'ясування судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування правових норм, апеляційний суд звертає увагу на таке.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ПП "ВКФ "Елена" є юридичною особою, платником податків, знаходиться на обліку Херсонської ОДПІ ГУ ДФС у Херсонській області.

У вересні-жовтні 2017 року фахівцями Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області проведена документальна планова виїзна перевірка приватного підприємства "ВКФ "Елена" з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 30.06.2017, за результатом якої складено акт від 18.10.2017 № 237/21-22-14-01/14124668.

Перевіркою встановлено порушення:

- п. 138.2 ст. 138 ПКУ, яке призвело заниження податку на прибуток у сумі 532 грн.

- п.134.1 ст. 134 ПКУ яке призвело до завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування за 2017 рік на суму 195565 грн.,

- п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 201.1 ст. 201 ПКУ, завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду за червень 2015 року на суму 42177 грн., за червень 2017 року на суму 3265 грн., заниження податку на додану вартість на суму 93947 грн. за січень 2015 року - червень 2017 року,

- п. 200-1.3 ст. 200-1 ПКУ, в результаті чого завищено від'ємне значення суми ПДВ, яке залишилося непогашеним станом на 1 липня 2015 року у сумі 42177 грн.,

- ст.1 Закону України від 23.09.1994 "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" що призвело до ненадходження на поточний валютний рахунок підприємства виручки у сумі 129150 дол. США,

- ст. 1 Указу Президента України від 18.06.1994 № 319/94 "Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами", в деклараціях про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України, і знаходяться за її межами не зазначено суми валютних цінностей, доходів та майна, що належать резиденту України і знаходяться за її межами,

- пп. 266.7.5 п. 266.7 ст. 266 ПКУ в частині заниження податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на суму 4072 грн. 86 коп.,

- п. 2.11 ст. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердж. Постановою Правління Національного банку України № 637 від 15.12.2004, а саме - подання до бухгалтерії авансових звітів без підтверджуючих документів на суму 34478 грн. 02 коп.,

- пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163, пп. 164.1.2 п. 164.1, пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПКУ, в результаті чого визначено суму податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб при виплаті платникам податків доходів на суму 7440 грн. 94 коп.

З актом перевірки ознайомлений директор та головний бухгалтер підприємства, із відміткою про відсутність згоди із висновками акту. Заперечень проти акту позивач суду не надав.

За висновками перевірки ГУ ДФС у Херсонській області були прийняті податкові повідомлення-рішення від 20 листопада 2017 року :

- № 0003331422, яким позивачеві нараховано пеню за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 2 180 286,60 грн. ,

- № 0003341422, яким до позивача застосовані штрафні санкції за порушення валютного законодавства у розмірі 3740,00 грн. ,

- № 0003311422, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачено юридичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості на суму 4 072,86 грн., та застосовано штрафні санкції у розмірі 1018,22 грн.,

- № 0003321422, яким до позивача застосовано штрафні санкції за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки, та застосування реєстраторів розрахункових операцій у розмірі 32 307,00 грн.

- № 0002191305, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 7440,94 грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 5 354,50 грн. ,

- № 0003301422, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" на суму 532,00 грн. - за податковим зобов'язанням, а 133,00 грн. - за штрафними санкціями.

- № 0003291422, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" на 93 947 грн. - за податковим зобов'язанням, а 23 486,75 грн. - за штрафними санкціями,

- № 0003351422, яким позивачеві зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за платежем "податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів" на 42177 грн. за червень 2015 року та на 3265 грн. за червень 2017 року, та застосовані штрафні санкції у розмірі 4 217,70 грн.

Вважаючи податкові повідомлення-рішення протиправними, а, відтак, такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

В своїй апеляційній скарзі податковий орган посилається на помилковість висновків суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ПП "ВКФ "Елена".

Зокрема, податковий орган стверджує про порушення позивачем - п. 2.11 ст. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене Постановою Правління Національного банку України № 637 від 15.12.2004, а саме - подання до бухгалтерії авансових звітів без підтверджуючих документів на суму 34478 грн. 02 коп.,

Як вважає відповідач, порушенням є те, що у фіскальних касових чеках платниками вказано не підзвітних, а інших осіб, а це означає, що такі документи не можуть підтвердити факти здійснення оплати саме тією підзвітною особою, до авансового звіту якої надано чек. Відповідач посилається на порушення п. 2.11 ст.2 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 637 від 15 грудня 2004 року, який передбачає, що видача готівкових коштів під звіт або на відрядження здійснюється відповідно до законодавства України.

Цей висновок відповідача є хибним, оскільки п. 2 розділу II «Положення про форму та зміст розрахункових документів», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 21 січня 2016 року за № 13, встановлено обов'язкові реквізити, які повинен містити фіскальний чек.

Виходячи з правового аналізу вказаної норми, можна дійти висновку, що персональна інформація про особу, яка сплачує послуги, не є обов'язковим реквізитом фіскального чека, а відтак не має підстав стверджувати, що наданий первинний документ не може підтвердити факт здійснення оплати послуги. Більше того, у оскаржуваних фіскальних чеках зазначено: назва товару або послуги; код підприємства (14124668); найменування послуги; платника - ПП ВКФ «Елена».

Безпосередньо дослідивши оскаржувані фіскальні чеки, суд першої інстанції погодився з позивачем, що форма фіскальних чеків відповідає встановленим законодавством вимогам. Тільки та обставина, що зазначення в цих документах про платника приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Елена» через фізичних осіб - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не дає підстав для визнання таких документів неналежними та кваліфікувати як порушення п. 2.11 ст. 2 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні».

Отже, виходячи з положень наведених норм, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що квитанції банку є достовірними та такими, що можуть бути підтверджуючими документами використання готівки та визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Херсонській області № 0003321422 від 20 листопада 2017 року.

Також податкова в апеляційній скарзі посилається на правомірність податкового повідомлення-рішення № 0002191305, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 7440,94 грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 5 354,50 грн., судом встановлено, що перевіркою встановлено заниження податку на доходи фізичних осіб на суму 382 грн. 93 коп. за листопад 2014 року, на суму 138 грн. 94 коп. за грудень 2014 року, на суму 5786 грн. 50 коп. за вересень 2016 року, на суму 1132 грн. 54 коп. за березень 2017 року .

Так, підзвітною особою ОСОБА_4 до звіту про використання коштів №АО-0000138 від 14.11.2014 надано квитанцію Приватбанку №12295.19.2 від 14.11.2014 на суму 2148,77 грн. та комісійний збір на суму 21,49 грн. за сплату за телекомунікаційні послуги Укртелекому, на якій зазначено платника ОСОБА_2, до звіту про використання коштів №АО-0000155 від 19.12.2014 надано квитанцію Приватбанку №12929370 від 12.121.2014 на суму 787,37 грн.. за сплату судового збору, на якій зазначено платника ОСОБА_3, до звіту про використання коштів №АО-00000П від 06.03.2017 надано квитанцію Приватбанку №00.719819058.1 від 06.03.2017 на суму 5108,31 грн. та комісійний збір на суму 51,08 грн. за сплату за послуги Торгмортрансу, на якій зазначено платника ОСОБА_2 Підзвітною особою ОСОБА_5 до звіту про використання коштів №АС-0000080 від 30.09.2017 надано квитанцію Приватбанку №0.0.626291334 від 30.09.2017 на суму 26100,0 грн. та комісійний збір на суму 261,0 грн. за сплату за рецензування оцінки ВП №38865270, на якій зазначено платника ОСОБА_2

Таким чином, підзвітнім особам ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відшкодовані витрати, які вони фактично не здійснювали, тобто, ними отримано додаткове благо. Позивач не включив до загального місячного оподатковуваного доходу платника податків цей дохід у вигляді відшкодування підзвітним особам витрат, які документально не підтверджені. Перевіркою встановлено, що зазначена в квитанціях ОСОБА_2, ОСОБА_3, відповідно до штатного розкладу, не є співробітниками ПП "ВКФ "Елена".

Згідно з пп. 163.І.І п. 163.1 ст.163 ПК України об'єктом оподаткування є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Згідно пп..164.2.17 п.164,2 ст.164 Кодексу до загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо. Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 Кодексу (пп. 168.1.1 п. 168.1 ст.168 ПК України).

Дане порушення пов'язано з вже розглянути судом питанням стосовно не виконання позивачем Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні.

Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга податкового органу в цій частині також не підлягає задоволенню, оскільки судом не встановлено фактів отримання підзвітною особою додаткового блага, а тому дане податкове повідомлення-рішення також є протиправним та підлягає скасуванню, про що правомірно зазначено судом першої інстанції.

Також апеляційний суд погоджується з висновками окружного суду стосовно податкового повідомлення-рішення № 0003291422 від 20 листопада 2017 року, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" на 93 947 грн - за податковим зобов'язанням, а 23 486,75 грн - за штрафними санкціями, та податкового повідомлення-рішення № 0003351422, яким позивачеві зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за платежем "податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів" на 42177 грн та 3265 грн, та застосовано штрафні санкції у розмірі 4 217,70 грн.

Підставою прийняття означених рішень став висновок податкового органу про те, що позивач здійснюючи надання послуг з чартеру за вартістю нижче за собівартість наданих послуг, не нарахував податкові зобов'язання на суму перевищення вартості наданих послуг над фактичною вартістю їх постачання, а також те, що позивач не нарахував та не сплатив податок на додану вартість з орендної плати за період 2015-2016рр.

В акті перевірки вказано про те, що підприємством занижено податкові зобов'язання внаслідок штучного заниження доходу від здачі в оренду нерухомого майна за 2015 рік - 68606,67 грн., за 2016 рік - 85438,33 грн. на порушення п. 134.1 ст.134 Податкового Кодексу України , п. 17 Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 14 "Оренда", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 липня 2000 №181. ПП "ВКФ "Елена" є власником нерухомого та рухомого майна, яке знаходиться за адресою: с. Дубівка, Горностаївський район, Херсонська область, зокрема: тваринного комплексу; будівлі птичника; пожежного депо; гаражів, що підтверджуються Свідоцтвом серії АВК № 868523 від 29 травня 2000 року та оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 10 "Основні засоби". 01 квітня 2014 року між ПП "ВКФ "Елена" та ФОП ОСОБА_6 укладено договір оренди майнового комплексу з земельною ділянкою, орендна плата за місяць складає 12 320,00 грн., в тому числі ПДВ 2053,33 грн. З кінця 2015 року по жовтень 2016 року ФОП ОСОБА_6 не сплачував орендну плату за майновий комплекс з земельною ділянкою.

Оскільки ФОП ОСОБА_6 не сплачував орендну плату за договором оренди понад 10 місяців, ПП "ВКФ "Елена" було прийняте рішення про відмову від договору оренди, та 17 жовтня 2016 року направлено відповідне повідомлення, яке отримане наймачем 22 жовтня 2016 року. Отже, відповідно до ч. 2 ст. 782 Цивільного кодексу України договір оренди між ПП "ВКФ "Елена" та ФОП ОСОБА_6 є розірваним з 22 жовтня 2016 року. Таким чином, нарахування орендної плати за користування майном повинно зупинитись у жовтні 2016 року. Станом на 30.06.2017 ФОП ОСОБА_6 майновий комплекс не повернув ПП "ВКФ "Елена".

Згідно із п. 17 Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 14 "Оренда", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 28 липня 2000 р. № 181, дохід від операційної оренди (крім доходу від оренди об'єктів інвестиційної нерухомості) визнається іншим операційним доходом відповідного звітного періоду на прямолінійній основі протягом строку оренди або з урахуванням способу одержання економічних вигод, пов'язаних з використанням об'єкта операційної оренди. Тобто, відображати доходи, відповідно, й витрати за операціями надання майна в оренду слід у відповідному звітному періоді, незалежно від надходження орендної плати.

Перевіркою встановлено, що ПП "ВКФ "Елена" повинна нарахувати орендну плату ФОП ОСОБА_6 за: 2014 рік - 161563 грн., 2015 рік - 147840 грн. (12320грн.* 12 міс), 2016 рік - 123200 грн. (12320грн.* 10 міс.). а було нарахована менша сума.

Таким чином, підприємством штучно занижено дохід від здачі в оренду нерухомого майна за період з 01.01.2015 по 22.10.2016 на суму 184854 грн. (154045 грн. без ПДВ): За 2015 рік - 82328 грн. (147840 грн. (12320грн.* 12 міс.) - 65512 грн. (нарахована орендна плата), За 2016 рік - 102526 грн. в т.ч. ПДВ 17088 грн. (123200 грн. (12320грн.* 10 міс.) - 20674 грн. (нарахована орендна плата).

Позивач заперечує правомірність таких висновків перевірки, мотивуючи тим, відповідно до п. 17 далі - П(С)БО і, дохід від операційної оренди (крім доходу від оренди об'єктів інвестиційної нерухомості) визнається іншим операційним доходом відповідного звітного періоду на прямолінійній основі протягом строку оренди або з урахуванням способу одержання економічних вигод, пов'язаних з використанням об'єкта операційної оренди. У вказаному приписі П(С)БО 14 не йдеться про необхідність відображення доходів, а відповідно і витрат за операціями надання майна в оренду у відповідному звітному періоді, незалежно від надходження орендної плати, а зокрема вказується на спосіб одержання економічних вигод, яким у орендних відносинах є фактичне одержання орендної плати від орендаря. У той же час п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід" затвердженого наказом міністерства фінансів України № 290 від 29 листопада 1999 року (далі - П(С)БО 15) дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Збільшення активу, що зумовлювало зростання власного капіталу позивача не відбувалося, а відтак і дохід у відповідні періоди був відсутній. З огляду на викладене, дохід позивачем до моменту надходження орендної плати від орендаря ФОП ОСОБА_6 не міг бути штучно занижений до моменту надходження орендної плати. Також відповідачем помилково зроблено висновок про заниження податкових зобов'язань з ПДВ у 2016 році на суму 17 088,00 грн. оскільки вказана сума нарахована та сплачена позивачем у червні 2017 року після отримання коштів на підставі рішення суду про стягнення боргу з ФОП Дмитрівєва. Відповідачем вказана сума не врахована під час перевірки.

Відповідач заперечує проти позову з підстав, аналогічних викладеним в акті перевірки висновкам. Відповідно до ст. 4 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються, зокрема, на принципі відповідності доходів і витрат. Так, для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати коштів. Дохід від здавання об'єктів в операційну оренду визначають за загальними правилами, установленими п. 17 Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 14 "Оренда" ( далі - П(С)БО14). Тобто, його визнають іншим операційним доходом відповідного звітного періоду: на прямолінійній основі протягом строку оренди (тобто рівними частинами) або - з урахуванням способу отримання економічних вигод, пов'язаних з використанням об'єкта операційної оренди дохід визнається не за датою складання акта, а за датою нарахування орендної плати згідно з договором (за фактом надання послуг). Позивач не відображав доходи та витрати за операціями надання майна в оренду у відповідних звітних періодах, що є порушенням, цей обов'язок не залежить від строку надходження орендної плати.

Апеляційний суд вважає правильною позицію податкового органу та суду першої інстанції з огляду на наступне. У розділі V "Податок на додану вартість" Податкового кодексу не містяться норми, які б передбачали спеціальну дату виникнення податкових зобов'язань з ПДВ для оперативної оренди. Враховуючи це, у орендодавців згідно з п. 187.1 ст. 187 цього Кодексу датою виникнення податкових зобов'язань з постачання послуг вважається дата, що припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку як оплата послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. У день виникнення податкових зобов'язань продавець повинен виписати у двох примірниках податкову накладну. Оригінал її видається покупцю, копія залишається у продавця послуг (п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу). Суду не надано сторонами пояснень, чи складались податкові накладні щодо ПДВ по орендній платі, та чи складались акти наданих послуг. В договорі оренди від 01.04.2014, передбачено, що орендна плата сплачується щомісячно. Тому дохід визнається за датою нарахування орендної плати згідно з договором (за фактом надання послуг), тобто відноситься до того періоду, в якому ці послуги надані.

Отже, податковий орган дійшов вірного висновку про те що позивач занизив податкові зобов'язання з ПДВ на суму 30809 грн. за період 01.01.2015 - 22.10.2016 внаслідок заниження щомісячного доходу від здачі в оренду нерухомого майна (порушений п. 187.1 ст. 187 ПКУ).

Щодо посилання податкової в апеляційній скарзі на порушення на порушення позивачем п. 188.1 ст. 188 , п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України ( в редакції, що діяла в 2015році), у зв'язку з чим підприємством занижено податкові зобов'язання з ПДВ за рахунок не нарахування податкових зобов'язань на суму, розраховану виходячи з перевищення собівартості наданих послуг з чартеру над отриманим доходом від їх реалізації всього на суму 68722,18 грн. в т.ч. за січень 2015року на суму ПДВ 25765,04 грн.; за лютий 2015 року на суму ПДВ 5350,97 грн.; за березень 2015 року на суму ПДВ 8018,08 грн.; за квітень 2015 року на суму ПДВ 14690,29 грн.; за травень 2015 року на суму ПДВ 14897,79 грн апеляційний суд зазначає наступне.

Перевіркою встановлено, що до складу собівартості реалізації послуг з чартеру теплоходів "Аляска" , "Маrіа Тhе Fіrst" включалась амортизація основних засобів та заробітна плата адмінперсоналу. Загальна сума надання послуг з чартеру обліковувалась підприємством на рахунку бухгалтерського обліку 703 "Доходи від реалізації робіт та послуг". Загальна сума витрат на утримання теплоходів складали собівартість реалізованих послуг, які обліковувались на рахунку бухгалтерського обліку 903 "Собівартість реалізованих послуг". Так, перевіркою встановлено на підставі даних головної книги, що реалізація послуг з надання т/х "Аляска" та т/х "Маrіа Тhе Fіrst" у чартер у 2015 році здійснювалось за ціною нижче собівартості витрат на утримання теплоходів. В порушення норм вищевказаного законодавства, ПП "ВКФ "Елена", здійснюючи надання послуг з чартеру за вартістю нижче за собівартість утримання суден, не нараховувала податкові зобов'язання на суму перевищення вартості наданих послуг над фактичною вартістю їх постачання.

Апеляційний суд не погоджується з наведеним висновком з огляду на таке.

Згідно з підпунктами «а» і «б» п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до ст. 186 ПК України розташоване на митній території України. Під постачанням послуг, відповідно до пп. 14.1.185 п. 14.1 статті України, розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Пунктами 186.2 - 186.4 ст. 186 ПК України визначено категорії послуг, місце постачання яких визначається залежно від місця реєстрації постачальника або отримувача відповідних послуг або від місця фактичного надання відповідних послуг. Пунктом 186.4 ст. 186.4 ПК України встановлено, що місцем постачання послуг є місце реєстрації постачальника, крім операції, зазначених у пунктах 186.2 і 186.3 цієї статті. При цьому, пп. 186.2.1 п. 186.2 ст. 186 ПК України встановлено, що місцем постачання послуг є: місце фактичного постачання послуг, пов'язаних з рухомим майном, а саме:

а) послуг, що є допоміжними у транспортній діяльності;

в)послуг, пов'язаних із перевезенням пасажирів та вантажів;

г)послуг із виконання ремонтних робіт і послуг із переробки сировини, а також інших робіт і послуг, що пов'язаних з рухомим майном.

Відповідно до підпункту 14.1.105 пункту 14.1 статті України термін «майно» вживається у значенні, наведеному в Цивільному кодексі України. Згідно з п. 2 ст. 181 Цивільного кодексу України, рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Отже, у разі, якщо платник податку здійснює за межами митної території України операцію з постачання послуг фрахту нерезиденту (зареєстрований як суб'єкт господарювання за межами митної території України), такі операції не є об'єктом оподаткування ПДВ. Податкові зобов'язання з ПДВ за такою операцією не визначаються та відповідно податкова накладна не складається.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що доводи відповідача про заниження позивачем податкових зобов'язань з ПДВ на суму, розраховану виходячи я перевищення собівартості наданих послуг з чартеру над отриманим доходом від їх реалізації, є необґрунтованим.

Таким чином, висновок про заниження податкового зобов'язання з ПДВ на суму 30809 грн. за період з 01.01.2015 р. по 22.10.2016р. є правомірним, а висновок про заниження позивачем податкових зобов'язань на суму 54295 грн. 90 коп. за січень-травень 2015 року необґрунтованим, про що вірно зазначено судом першої інстанції.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що визнати неправомірними та скасувати податкові повідомлення-рішення №№ 0003291422, № 0003351422 в якійсь конкретній сумі загального платежу, штрафних санкцій є неможливим, оскільки суд не повинен підміняти державний орган, рішення якого оскаржуються, приймаючи замість рішень, які визнаються протиправним, інші рішення, які б відповідали закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень. Приймаючи до уваги викладене, рішення, в якому недійсну частину не можна відокремити, є недійсним в цілому. Суд задовольняє позовні вимоги в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.11.2017 №№ 0003291422, 0003351422.

Рішення суду, яке набере законної сили, не позбавляє податковий орган можливості визначити в установленому законодавством порядку дійсний розмір податкового зобов'язання позивача, та прийняти нове рішення, яким визначити суму грошового зобов'язання з ПДВ у відповідності до вимог чинного законодавства.

З урахуванням вищезазначених обставин справи колегія суддів вважає необґрунтованими доводи, викладені в апеляційній скарзі суб'єкту владних повноважень, щодо неправомірності рішення окружного суду в частині задоволення позовних вимог ПП "ВКФ "Елена", а тому рішення суду першої інстанції в цій частині скасуванню не підлягає.

В своїй апеляційній скарзі ПП "ВКФ "Елена" посилається на помилковість висновків суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо скасування податкових повідомлень-рішень № 0003331422, № 0003341422, № 0003311422 від 20 листопада 2017 року.

Зокрема, позивач не погоджується з висновками суду щодо правомірності винесення податкового повідомлення-рішення № 0003331422 від 20.11.2017 року, яким позивачеві нараховано пеню за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 2 180 286,60 грн.

В акті перевірки податковий орган зробив висновок про порушення приватним підприємством "Виробничо-комерційна фірма "Елена" вимог чинного законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. 28.06.2013 позивач та компанія-нерезидент "Ноldingson Limited" (Белізе) уклали договори чартеру, за якими позивач передав компанії-нерезидентові судна - теплоходи "Аляска" та "Маrіа Тhе Fіrst". Орендна плата за судно т/х "Аляска" становить 150 дол. , орендна плата за судно т/х "Маrіа Тhе Fіrst" становить 200 дол. США за добу, грошові кошти перераховуються щомісячно на банківський рахунок судновласника. Виплата орендної плати провадиться щомісячно авансом в перший день кожного місяця.

Станом на 30.06.2017 виручка за експорт послуг з бербоут-чартеру за Договорами бербоут-чартеру (Стандартний бербоут-чартер "Беркон 89") від 28.06.2013 року (далі - Договори чартеру), суден позивача - теплоходів "Аляска" і "Маrіа Тhе Fіrst", у сумах 57 150 доларів США та 72000 доларів США відповідно, не надійшла від компанії-нерезидента "Ноldingson Limited" на валютний рахунок позивача протягом передбачених законодавством строків.

Законом України від 23.09.1994 №185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (далі - Закон України №185) встановлено порядок розрахунків в іноземній валюті за зовнішньоекономічними контрактами при здійсненні резидентами України експортно-імпортних операцій та визначено відповідальність за недотримання законодавчо встановлених строків розрахунків. Відповідно до вимог ст. 1 Закону України №185 виручка резидентів у іноземній валюті від експорту продукції підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) такої продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, транспортних послуг - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання транспортних послуг. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Порушення резидентами строків, передбачених ст. 1 і 2 Закону України №185 або встановлених НБУ відповідно до ст. 1 і 2 Закону України №185, згідно із ст. 4 Закону України №185, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3% від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом НБУ на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).НБУ має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою ст. 1 Закону України №185.

Позивач стверджує, що висновок фіскальної служби про ненадходження валютної виручки від компанії-нерезидента на валютний рахунок позивача є помилковим, оскільки зобов'язання по оплаті за фрахт суден були погашені зустрічними зобов'язаннями позивача перед нерезидентом по оплаті ремонтних робіт. Згідно додатків В до Договорів чартеру, фрахтувальник (компанія "Ноldingson Limited" (Белізе), проводить поточний ремонт, доковий ремонт, ремонт на клас. Підтверджені суми ремонтів залишаються за рахунок власників і вираховуються із розрахунків згідно бухгалтерської звітності. 25.02.2014 компанія "Ноldingson Limited" (Белізе) та компанія "Ніdrodinamik Shipbuiding and Tranding" (Белізе) уклали договір на ремонт судна "Маrіа Тhе Fіrst". Відповідно до акту приймання судна в ремонт від 28.02.2014 року, судно "Маrіа Тhе Fіrst" прийнято для постановки в ремонт. Згідно з актом приймання судна із ремонту від 19.04.2014 року, судно "Маrіа Тhе Fіrst" прийнято з ремонту.

19.04.2014 року між позивачем та компанія "Ноldingson Limited" (Белізе) укладено угоду про погашення витрат компанії "Ноldingson Limited" (Белізе) по технічному обслуговуванню і ремонту суден "Маrіа Тhе Fіrst" і "Аляска", переданих у фрахт згідно Договорів чартеру, як таких, що пройшли ремонт на заводі "Ніdrodinamik Shipbuiding and Tranding Co" (Белізе). Позивач, як ініціатор ремонту/покращень, відшкодовує понесені фрахтувальником витрати у розмірі погоджених сум: - "Маrіа Тhе Fіrst" - 299 000 доларів США. В результаті вказаних правовідносин компанія "Ноldingson Limited" (Белізе) стала кредитором позивача на загальну суму 299000 доларів США, яка зменшувалась за рахунок майбутніх платежів компанії "Ноldingson Limited" (Белізе) за користування суднами позивача. Таким чином, фактично між позивачем та компанією "Ноldingson Limited" (Белізе) склалися правовідносини із зарахування зустрічних однорідних вимог, яке відбувалося одразу після настання строку виконання зобов'язань компанією "Ноldingson Limited" (Белізе) за Договорами чартеру. Таке зарахування відбулося на всі суми грошових зобов'язань - 85 000 доларів США та 102 600 доларів США, які на думку фіскальної служби підлягали зарахуванню на валютний рахунок позивача.

Позивач надав суду копії наступних документів: свідоцтво про право власності на судно "Марія", стандартний бербоутний чартер "Беркон 89" укладений між позивачем та компанією "Ноldingson Limited" 28.06.2013 на т/х "Аляска" , а також на т/х "Маrіа Тhе Fіrst" , з додатками, договір на ремонт судна "Маrіа Тhе Fіrst" № 2014/35 від 25.02.2014, укладений між компанією "Ноldingson Limited" та "Hidrodinamik Shipbulding Ц Trading Co" , акт прийому судна в ремонт від 28.02.2014, акт прийому судна із ремонту від 19.04.2014, з калькуляцією, вартість робіт вказана в акті в сумі 299000 дол. США (арк. справи 104-163).

Відповідач в свою чергу заперечує проти того, що імпортна операція позивача вважається завершеною внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог резидента та нерезидента. При цьому відповідач посилається на постанову Правління НБУ від 20.08.2014 №515 та постанову Правління НБУ від 28.08.2014 №534 "Про внесення змін до постанови Правління Національного банку України від 20.08.2014 №515", якими у зв'язку із запровадженням вимоги щодо обов'язкового продажу на міжбанківському валютному ринку України надходжень в іноземній валюті із-за кордону уповноваженим банкам заборонено знімати з контролю експортні операції клієнтів на підставі документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Зміни до постанови Правління НБУ від 20.08.2014 р. №515 офіційно опубліковано 29.08.2014. Надходження в іноземній валюті за експортними операціями клієнтів банку мають бути продані в повному обсязі згідно з порядком, визначеним у пункті 2 цієї постанови. Таким чином, починаючи із 29.08.2014 у зв'язку із запровадженням вимоги щодо обов'язкового продажу на міжбанківському валютному ринку України надходжень в іноземній валюті з-за кордону уповноважені банки не можуть знімати з контролю експортні операції клієнтів на підставі документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та апеляційної скарги, позивач не заперечує фактів несвоєчасної оплати нерезидентом вартості відвантаженої продукції, але вважає, що заборгованість погашена внаслідок заліку зустрічних грошових вимог.

Апеляційний суд з приводу таких тверджень апеляційної скарги зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991 №959-ХІІ суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України. Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 14 цього Закону всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам. Тобто, спеціальним законодавством, зокрема Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність", Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" та Цивільним кодексом України не забороняється припинення зобов'язання шляхом зарахуванням зустрічної однорідної вимоги за зовнішньоекономічними договорами.

У відповідності до норм ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, згідно з положеннями ст. 601 цього Кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Відповідно до ч. з ст. 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється шляхом зарахування зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Інструкцією про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженою постановою НБУ від 24.03.1999 № 136, передбачено, що експортна операція може бути знята з контролю за наявності належним чином оформлених документів про припинення зобов'язань за цими операціями зарахуванням, якщо: вимоги випливають із взаємних зобов'язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями; вимоги однорідні; строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Разом з цим, згідно зі ст. 387 Господарського кодексу України суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності після сплати передбачених законом податків та зборів (обов'язкових платежів) самостійно розпоряджаються валютною виручкою від проведених ними операцій, крім випадків запровадження Національним банком України вимоги щодо обов'язкового продажу частини надходжень в іноземній валюті. Законом України від 06 листопада 2012 року N 5480-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення інструментів впливу на грошово-кредитний ринок" внесено зміни до ст. 25 та ст. 44 Закону України від 20 травня 1999 року N 679-XIV "Про Національний банк України", згідно з якими Національний банк України наділяється правом запроваджувати вимоги щодо обов'язкового продажу частини надходжень в іноземній валюті, а також встановлювати порядок проведення обов'язкового продажу та розмір надходжень в іноземній валюті, що підлягають обов'язковому продажу.

Відповідно до ст. 13 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" НБУ є головним органом валютного контролю. Так, Національний банк України є головним органом валютного контролю, що здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених цим Декретом до компетенції інших державних органів, та забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Абзацом першим п. 2 постанови Правління Національного банку України від 20 серпня 2014 року N 515 "Про врегулювання ситуації на валютному ринку України" (із змінами та доповненнями) встановлено вимогу щодо обов'язкового продажу на міжбанківському валютному ринку України надходжень в іноземній валюті із-за кордону на користь юридичних осіб, які не є уповноваженими банками, фізичних осіб - підприємців, іноземних представництв (крім офіційних представництв), на рахунки, відкриті в уповноважених банках для ведення спільної діяльності без створення юридичної особи, а також надходжень в іноземній валюті на рахунки резидентів, відкриті за межами України на підставі індивідуальних ліцензій Національного банку України. У зв'язку із запровадженням вимоги щодо обов'язкового продажу на міжбанківському валютному ринку України надходжень в іноземній валюті із-за кордону уповноважені банки не можуть знімати з контролю експортні операції клієнтів на підставі документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог (абз. перший п. 4 Постанови 515).

Згідно зі ст. 203 ЦКУ зміст правочину не може суперечити ЦКУ, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. З урахуванням вищезазначеного проведення заліку зустрічних однорідних вимог на суму валютної виручки (яка не надходитиме на рахунок клієнта) не було можливим, оскільки призвело би до порушення вимог законодавства України, зокрема, вищезазначених положень нормативно-правових актів.

Положення статті 601 Цивільного кодексу України носять загальний характер, оскільки спеціальним законом - Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" було надано Національному Банку України повноваження на встановлення обмежень суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності щодо порядку та строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, що й було здійснено постановами НБУ від 20.08.2014 №515 , від 28.08.2014 №534 . Дані нормативно-правові акти були прийняти на короткий термін, з урахуванням суспільного політичного напруження, невизначеності щодо подальшого розвитку ситуації в країні, економічних проблем, пов'язаних із проведенням антитерористичної операції на території України, з метою врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України та недопущення використання фінансової системи України для відмивання грошей та фінансування тероризму.

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з доводами податкової щодо неможливості проведення заліку зустрічних однорідних вимог на суму валютної виручки, яка мала надійти на рахунок клієнта за експортним контрактом, оскільки такий залік призвів до порушення вимог законодавства України, в тому числі щодо обов'язковості продажу валютних надходжень.

Крім того, суд приймає до уваги відсутність належних доказів припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, з огляду на те, що позивач надав суду акт зарахування зустрічних однорідних вимог від 19.04.2014 між позивачем (сторона 1), компанією "Ноldingson Limited" (Сторона 2) та заводом "Hidrodinamik Shipbulding & Trading Co" (сторона 3) про те, що сторона 1 має перед стороною 2 непогашене грошове зобов'язання у сумі 299000 доларів США за ремонт судна "Маrіа Тhе Fіrst" , сторона 2 має перед стороною -3 непогашене грошове зобов'язання у сумі 299000 дол. США на підставі договору про відступлення права вимоги від 19.04.2014, укладеного між стороною 2 та стороною 3 за ремонт судна. Сторона 1 має перед стороною 2 заборгованість про погашення грошового зобов'язання в сумі 299000 доларів США, яке виникло за погашення грошової вимоги Стороною 2 - Стороні 3 на підставі договору про ремонт судна. Строк виконання зобов'язань настав в п. 6 даного акта вказано, що сторони дійшли згоди зарахувати зустрічні однорідні вимоги за зобов'язаннями із моменту укладання акту вважатимуть зобов'язання Сторони 2 такими, що виникли на підставі договору про ремонт судна та закінчуються після оплати грошових зобов'язань в сумі 299000 дол. США за ремонт в повному обсязі, зобов'язання Сторони 1 таким, що припинено частково, заборгованість Сторони 1 перед Стороною 2 становить 254600 дол. США (арк. справи 162,163) . Таким чином, зі змісту акту вбачається, що позивач та компанія "Ноldingson Limited" домовились, що після зарахування однорідних зустрічних вимог, заборгованість ПП "ВКФ "Елена" перед компанією "Ноldingson Limited" станом на 19.04.2014 р. становить 254600 дол. США.

Цей факт припинення зустрічних грошових вимог ніяким чином не спростовує правомірності дій фіскальної служби щодо застосування відповідальності за період , який розпочався вже після складання акту заліку, нарахування пені відліковується з 29.08.2014.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що надані суду копії актів звірок взаємних розрахунків не є доказом здійснення взаємозаліку зустрічних майнових вимог, оскільки акти за 1 півріччя 2014 року, за 2 півріччя 2014 року, 1 півріччя 2015 року, складені та підписані головними бухгалтерами ПП "ВКФ "Елена" та "Ноldingson Limited" , прізвища та ініціали яких не вказані, підписи керівників обох підприємств відсутні, акти звірок за період 01.07.2015 - 31.08.2016, за період 01.09.2016 - 31.03.2017 мають підписи невідомих осіб, завірені печатками, разом з тим зі змісту актів неможливо встановити ні їх посади, а ні прізвища та ініціали осіб. Жодний з актів звірок не підписаний керівниками підприємств.

Крім того, в актах звірок взаємних розрахунків міститься дані про приймання в участі цих взаєморозрахунків ще й інших операцій придбання товарно -матеріальні цінності за невідомим договором.

Так, судом першої інстанції правильно зазначено, що для припинення зобов'язань заліком необхідна наявність декількох умов. По-перше, залік можливий за умови, що зобов'язання є зустрічним. Тобто, для заліку є необхідною і достатньою наявність двох зобов'язань. При цьому, особа, яка виступає кредитором по першому зобов'язанню, повинна бути боржником по іншому, і навпаки, боржник по першому зобов'язанню повинен бути кредитором по іншому з них. По-друге, вимоги, що підлягають заліку, повинні бути однорідними, у даному випадку - грошовими. По-третє, залік можливий тільки за умови, що термін виконання зобов'язання настав, або строк виконання не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

В цьому спорі відсутні належним чином оформлені документи, які підтверджують залік зустрічних взаємних зобов'язань між позивачем та його контрагентом-нерезидентом. Акти звірок лише констатують стан та розмір заборгованості позивача та його контрагента-нерезидента на певний час, але такі акти не є угодами про залік зустрічних вимог. Угоди про залік зустрічних грошових вимог мають бути складені в такому ж порядку, що й основні договори (контракти).

Крім того, в бухгалтерському обліку позивача взаємозалік не був проведений, що підтверджується відомостями акту перевірки про наявність станом на 30.06.2017 простроченої дебіторської заборгованості по договорам бербоут-чартеру від 28.06.2013 з нерезидентом "Ноldingson Limited" у сумі 57150 дол. США та 72000 дол. США.

Таким чином підстави для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0003331422 відсутні, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

Також ПП "ВКФ "Елена" не погоджується з висновками суду щодо правомірності прийняття ГУ ДФС у Херсонській області податкового повідомлення-рішення № 0003341422, яким до позивача застосовані штрафні санкції у розмірі 3740,00 грн. за порушення статті 1 Указу Президента України від 18 червня 1994 № 319/94 "Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами", на підставі пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПКУ, ст. 16 Декрету КМУ від 19.02.1993 № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" , пп. 2.3 п. 2 Порядку застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 04.10.1999 № 542, п. 2.7 Положення про валютний контроль, затвердженого Постановою правління НБУ від 08.02.2000 № 49, то відповідно до висновків акту перевірки підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення № 0003331422 від 20 листопада 2017 року є виявлений факт не декларування позивачем коштів, які належать йому як резиденту України, і знаходяться за її межами.

В апеляційній скарзі позивач стверджує про те, що між позивачем та іноземними компаніями було укладено зовнішньоекономічні договори, за якими позивач отримує кошти. Однак, відомості про те, що позивачем такі кошти не задекларовано, не відповідають дійсності, оскільки майно і доходи позивача за межами України не перебувають.

Відповідач заперечує проти позовних вимог щодо неправомірності податкового повідомлення-рішення від 20.11.2017 № 0003331422 , зазначає, що в порушення вимог статті 1 Указу Президента України від 18.06.1994 № 319/94 "Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами" ПП "ВКФ "Елена" в деклараціях про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами не зазначено суми валютних цінностей, доходів та майна, що належать резиденту України і знаходяться за її межами, а саме:

станом на 01.10.2014 позивачем не задекларовано 12200 дол. США по стандартному бербоутному чартеру "Беркон 89" від 28.06.2013, укладеному з фірмою "Ноldingson Limited" та 2832.21 дол. США по контракту від 26.10.2009 № 01, складеному з TODD CHART AGENCY LTD,

- станом на 01.01.2015 не задекларовано 18400 дол. США по стандартному бербоутному чартеру "Беркон 89" від 28.06.2013, укладеному з фірмою "Ноldingson Limited" та 2832.21 дол. США по контракту від 26.10.2009 № 01, складеному з TODD CHART AGENCY LTD,

- станом на 01.04.2015 позивачем не задекларовано 21200 дол. США по стандартному бербоутному чартеру "Беркон 89" від 28.06.2013, укладеному з фірмою "Ноldingson Limited" та 2832.21 дол. США по контракту від 26.10.2009 № 01, складеному з TODD CHART AGENCY LTD,

- станом на 01.07.2015 позивачем не задекларовано 30900 дол. США по стандартному бербоутному чартеру "Беркон 89" від 28.06.2013, укладеному з фірмою "Ноldingson Limited" та 2832.21 дол. США по контракту від 26.10.2009 № 01, складеному з TODD CHART AGENCY LTD,

- станом на 01.10.2015 підприємство не задекларовано 20950 дол. США по стандартному бербоутному чартеру "Беркон 89" від 28.06.2013, укладеному з фірмою "Ноldingson Limited" та 2832.21 дол. США по контракту від 26.10.2009 № 01, складеному з TODD CHART AGENCY LTD,

- станом на 01.01.2016, на 01.04.2016, станом на підприємством не задекларовано 2832,21 дол. США по контракту від 26.10.2009 № 01, складеному з TODD CHART AGENCY LTD,

- станом на 01.07.2016 підприємством не задекларовано 2550 дол. США по стандартному бербоутному чартеру "Беркон 89" від 28.06.2013, укладеному з фірмою "Ноldingson Limited" та 2832.21 дол. США по контракту від 26.10.2009 № 01, складеному з TODD CHART AGENCY LTD,

- станом на 01.10.2016 підприємством не задекларовано 9150 дол. США по стандартному бербоутному чартеру "Беркон 89" від 28.06.2013, укладеному з фірмою "Ноldingson Limited" та 2832.21 дол. США по контракту від 26.10.2009 № 01, складеному з TODD CHART AGENCY LTD,

- станом на 01.01.2017 підприємством не задекларовано 13800 дол. США по стандартному бербоутному чартеру "Беркон 89" від 28.06.2013, укладеному з фірмою "Ноldingson Limited" та 2832.21 дол. США по контракту від 26.10.2009 № 01, складеному з TODD CHART AGENCY LTD,

- станом на 01.04. 2017 підприємством не задекларовано 2832.21 дол. США по контракту від 26.10.2009 № 01, складеному з TODD CHART AGENCY LTD.

Таким чином, позивачем не декларуються кошти в валюті США, які не надійшли за фрахт т/х "Аляска" та т/х "Марія", а також станом на 30.06.2017 у підприємства рахується заборгованість у розмірі 2832,21 дол. США по контракту від 26.10.2009 № 01 з TODD CHART AGENCY LTD (Об'єднане Королівство Великобританія), граничний строк надходження валютної виручки 26.04.2010.

Відповідно до ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та статті 1 Указу Президента України від 18.06.1994 №319/94 "Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами" (із змінами та доповненнями) наявність у резидентів валютних цінностей або майна за межами України з порушенням термінів розрахунків у сфері ЗЕД на звітну квартальну дату підлягає декларуванню. На порушення ст.1 Указу Президента України від 18.06.1994 № 319/94 "Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами", із змінами та доповненнями, внесеними Указом Президента України від 06.11.1997 № 1246/97, ПП "ВКФ "Елена" в Деклараціях про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами не зазначено суми валютних цінностей, доходів та майна, що належать резиденту України і знаходяться за її межами.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність факту заліку зустрічних зобов'язань, а тому вимоги апеляційної скарги позивача про скасування даного податкового повідомлення-рішення задоволенню не підлягають.

В апеляційній скарзі ПП "ВКФ "Елена" стверджує про необґрунтованість Податкового повідомлення-рішення № 0003311422, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачено юридичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості на суму 4 072,86 грн., та застосовано штрафні санкції у розмірі 1018,22 грн. Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення № 0003311422 від 20 листопада 2017 року став висновок відповідача про порушення пп. 266.7.5 п.266.7 ст. 266 Податкового кодексу України ПП "ВКФ "Елена", а саме заниження позивачем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на суму 4 072, 86 грн., в тому числі: за 2016 рік - на суму 2576,86 грн., за 1 півріччя 2017 року - на суму 1496 грн., внаслідок не включення до податкових декларацій з податку на нерухоме майно за об'єкт - столярну майстерню за адресою: м. Херсон, вул. Янтарна, буд. 31 (п.3.6 акту перевірки). Об'єкт не житлової нерухомості - столярна майстерня належить ПП "ВКФ "Елена" на праві власності згідно з договором купівлі - продажу від 28.04.2005 року серії ВСВ № 351016, укладеного між ПП "ЛОСС" та ПП "ВКФ "Елена" про передачу комплексу, столярної майстерні.

В обґрунтування своїй апеляційної скарги позивач посилається на те, що будівля столярної майстерні не є об'єктом оподаткування даного виду податку , оскільки згідно з п.п. є) п.п. 266.2.2. п. 266.2 ст. 266 ПК України, не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК-018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, фабрики, майстерні бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

Отже, до будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК: 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який включає під класи, зокрема 1251.7 "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості".

Відповідно до технічної документації, будівля столярної майстерні складається: літера "А" - загальна площа - 131,5 м 2; літера "Б" - дільниця зборки столярний виробів; літера "В" - зборочна дільниця; літера "Г" - сушилка; -літера "Д" - навіс; літера "Е" - КПП; літера "Ж" - туалет; Загальна земельна площа - 1194 м2. Під забудовою - 3742. Під двором - 820 м2.

Таким чином, будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств, не є об'єктом оподаткування.

Відповідач стверджує про те, що відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11 жовтня 2010 року № 457 (далі ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції. Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях:

В "Добувна промисловість та розроблення кар'єрів";

С "Переробна промисловість", зокрема виробництво харчових продуктів, напоїв, тютюнових виробів, текстильне виробництво, виробництво шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів, виробництво паперу та паперових виробів, поліграфічна діяльність, тиражування записаної інформації тощо;

О "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря",

Е "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами";

Р "Будівництво".

Тобто, з метою застосування норм пп. 266.2.2 ПКУ, промисловими вважаються підприємства, які відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010 відносяться до цих секцій. Крім того, наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507 затверджено та введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000. Об'єктами класифікації в ДК 018-200 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. Будівля класифікуються за їх функціональним призначенням. Згідно з ДК 018-2000 до групи 125 "Будівлі промислові та склади" належать будівлі промисловості - криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства та інше за їх функціональним призначенням.

Разом з тим, ПП "ВКФ "Елена" не відноситься до промислового підприємства у розумінні Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530. ПП "ВКФ "Елена" не використовує столярну майстерню (об'єкт нежитлової нерухомості) за її функціональним призначенням.

Колегія суддів погоджується з доводами відповідача та суду першої інстанції про те, що об'єкт нежитлової нерухомості, який знаходиться за адресою: м. Херсон, вул. Янтарна, 31, є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки належить позивачу, який не є промисловим підприємством .

Відповідно до п. 266.3 ст. 266 ПКУ базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. За площу 374 кв.м в 2016 році позивач мав сплатити 2576 грн. 86 коп. податку ( ставка 6,89 грн. за кв.м), за 1 півріччя 2017 року - 1496 грн. (ставка 8 грн. за кв.м). Згідно пп. 266.7.5 ст. 266 ПКУ платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об'єкта/об'єктів оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально. Позивачем не включено до податкових декларацій з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки даний об'єкт нерухомості.

Під пільговий режим оподаткування даний об'єкт не підпадає, оскільки не є будівлею промисловості, а позивач не є промисловим підприємством виходячи з Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 № 530. А також з урахуванням того, що видами діяльності ПП "ВКФ "Елена" є вантажний морський транспорт ( 50.20), розведення свійської птиці ()1.47), неспеціалізована оптова торгівля (46.90), роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами ( 47.11), вантажний автомобільний транспорт (49.41), вантажний річковий транспорт (50.40). Доказів того, що позивач має статус промислового підприємства, немає, а тільки будівлі промисловості , тобто промислових підприємств, підпадають під дію п. є пп. 266.2.2 ст. 266 ПКУ. Сам позивач визнає, що не є промисловим підприємством у відповіді на відзив.

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, про те, що він використовує будівлю для обслуговування суден, не має суттєвого значення для оподаткування даним податком, про що вірно зазначену судом першої інстанції, а тому законні підстави для скасування даного податкового повідомлення-рішення відсутні.

З урахуванням обставин справи апеляційний суд не погоджується з доводами апеляційної скарги ПП "ВКФ "Елена" щодо наявності підстав для скасування податкових повідомлень-рішень № 0003331422, № 0003341422, № 0003311422 від 20 листопада 2017 року, а тому рішення окружного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасуванню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно ч. 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції в повній мір досліджено обставини справи, на підставі яких суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Враховуючи те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, а рішення або ухвала суду - без змін.

У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційних скарг та залишенням без змін рішення суду першої інстанції у відповідності до ст. 139 КАС України апеляційний суд не здійснює зміну розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 242, 308, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Елена", Головного управління Державної фіскальної служби залишити без задоволення.

Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 05 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Елена" до Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 20 серпня 2018 року.

Головуючий суддя Димерлій О.О.Судді Єщенко О.В. Шеметенко Л.П.