Рішення № 75956709, 08.08.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 серпня 2018 року №826/11334/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва, (також далі - суд), надійшов позов ОСОБА_1, (далі - позивач, ОСОБА_1), до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, (далі - відповідач), про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №1514-15 від 19 червня 2014 року, №744-15 від 16 березня 2015 року, №7926551707 від 30 жовтня 2015 року та №455-1305 від 19 квітня 2016 pоку, (далі - оскаржувані податкові повідомлення-рішення).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя Іщук І.О.) від 09 серпня 2016 року відкрито провадження в адміністративній справі.

У подальшому, у зв'язку із припиненням повноважень судді Іщука І.О. щодо здійснення правосуддя, у провадженні якого перебувала справа та ним не розглянута по суті, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для її подальшого розгляду і вирішення визначено суддю Шрамко Ю.Т., у зв'язку з чим ухвалою суду від 26 квітня 2017 року справу прийнято до провадження судді Шрамко Ю.Т.

При цьому, ухвалою суду від 16 червня 2017 року витребувано у відповідача засвідчені копії оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а також належні докази їх надіслання (вручення) позивачу.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки прийняті відповідачем на підставі висновків, зроблених за результатами перевірки позивача, які не відповідають фактичним обставинам.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті ним на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу, на підставі договорів купівлі-продажу нежилих приміщень від 21 травня 2012 року, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Старостіною Н.С., зареєстрованих в реєстрі за №931 та №932 належать на праві власності:

- нежилі приміщення з №1 по №13 (групи приміщень №26) (в літ. А), що знаходяться в будинку АДРЕСА_2, загальною площею 37,4 кв.м.;

- нежилі приміщення з №1 по №10 (групи приміщень №21а) (в літ. А), що знаходяться в будинку АДРЕСА_2, загальною площею 76,8 кв.м.

19 червня 2014 року відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №1514-15, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по земельному податку з фізичних осіб у розмірі 13639,00 грн.;

16 березня 2015 року відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №744-15, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по земельному податку з фізичних осіб у розмірі 11356,74 грн.

30 жовтня 2015 року відповідачем проведено перевірку позивача щодо своєчасності сплати податкового зобов'язання по земельному податку фізичних осіб за 2015 рік, за результатами якої складено акт перевірки №1591/26-55-17-07, (далі - акт перевірки), згідно якого встановлено несвоєчасну сплату податкового зобов'язання по земельному податку фізичних осіб, а саме, сума податку - 11356,7 грн., термін сплати - 25.05.2015 р., фактично сплачено - 27.05.2015 р., чим порушено вимоги абз. 1 пп. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України, (далі - ПК України), а тому нараховано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 1135,67 грн.

На підставі акту перевірки, 30 жовтня 2015 року прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №7926551707, яким за затримку на 3 календарні дні сплати суми грошового зобов'язання у розмірі 11356,7 грн. зобов'язано сплатити штраф у розмірі 10% - 1135,67 грн.

Крім того, позивач стверджував, що отримав оскаржуване податкове повідомлення-рішення №455-1305 від 19 квітня 2016 pоку, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по земельному податку з фізичних осіб у розмірі 69706,74 грн., проте зазначене податкове повідомлення-рішення було повернуто платником податків за проханням відповідача через помилковість нарахування суми. Як зазначив позивач, працівниками відповідача, натомість, надано квитанцію про сплату земельного податку, визначену в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні, на суму 69706,74 грн.

Як вже зазначено вище судом, ухвалою суду від 16 червня 2017 року витребувано у відповідача засвідчені копії оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, в т.ч. копію податкового повідомлення-рішення №455-1305 від 19 квітня 2016 pоку. При цьому, на виконання вимог вказаної ухвали відповідачем замість копії оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №455-1305 від 19 квітня 2016 pоку надано копію податкового повідомлення-рішення №1406-1305 від 05 травня 2016 pоку, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по земельному податку з фізичних осіб у розмірі 69706,74 грн.

Враховуючи вищезазначене, зокрема, зважаючи на те, що матеріали справи не містять належних та достатніх доказів прийняття податкового повідомлення-рішення №455-1305 від 19 квітня 2016 pоку, при цьому, оскаржуване податкове зобов'язання по земельному податку з фізичних осіб на суму 69706,74 грн. позивачу визначено податковим повідомленням-рішенням №1406-1305 від 05 травня 2016 pоку, а тому, за переконанням суду, вірними реквізитами оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №455-1305 від 19 квітня 2016 pоку є №1406-1305 від 05 травня 2016 pоку.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 21.1.1 - пп. 21.1.5 п. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу України, (далі - ПК України), посадові особи контролюючих органів зобов'язані: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій; коректно та уважно ставитися до платників податків, їх представників та інших учасників відносин, що виникають під час реалізації норм цього Кодексу та інших законів, не принижувати їх честі та гідності.

Згідно зі ст. 269 ПК України, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Статтею 270 вказаного Кодексу визначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

За змістом пункту 286.1 статті 286 ПК України закріплено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно пункту 287.1 статті 287 ПК України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Пунктом 287.6 статті 287 ПК України встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Тобто, фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

В силу вимог пункту 287.8 статті 287 ПК України, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Приписами статті 120 Земельного кодексу України закріплено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Отже, платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування), відповідно з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (нежитлового приміщення), обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.

За таких обставин, суд погоджується з висновками відповідача відносно того, що фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно та зобов'язаний сплачувати до бюджету податок за площі під такими приміщеннями з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена Верховним Судом у постанові від 27 лютого 2018 року (справа №826/8675/17).

З огляду на встановлені судом обставини, а також беручи до уваги вимоги наведених норм, суд дійшов висновку щодо правомірності здійсненого контролюючим органом донарахування з земельного податку, зважаючи на те, що позивач був власником нежилих приміщень, що знаходились в багатоквартирному будинку та був землекористувачем земельних ділянок, на яких були розташовані належні йому на праві власності приміщення.

При цьому, виходячи з того, що в обґрунтування протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №7926551707 від 19 квітня 2016 pоку позивач посилався лише на протиправність донарахування відповідачем позивачу податкових зобов'язань з земельного податку, яка не знайшла свого підтвердження під час судового розгляду даної справи, суд приходить до висновку про правомірність дій відповідача щодо прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення.

Жодних інших правових підстав для визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень позивачем не зазначено, а судом не встановлено.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, (далі - КАС України), розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 192, 241-246, 250, 255 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: 02002, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Лєскова, 4; код ЄДРПОУ 39669867) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко