Рішення № 75956706, 08.08.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 серпня 2018 року №826/4830/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доКиївського апеляційного адміністративного суду Державної судової адміністрації України прозобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) до Київського апеляційного адміністративного суду (далі - відповідач - 1), Державної судової адміністрації України (далі - відповідач - 2) про:

- зобов'язання відповідача - 1 нарахувати та виплатити помічнику судді Київського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 заробітну плату за період з 26.10.2014 по 28.03.2015, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 144 Закону № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону № 1697-VII, "Про прокуратуру", а за період з 29.03.2015, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 147 Закону № 2453-VІ у редакції Закону № 192-VІІІ;

- зобов'язання відповідача - 2 забезпечити фінансування виплати помічнику судді Київського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 заробітної плати за період з 26.10.2014 по 28.03.2015, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 144 Закону № 2453-VІ у редакції Закону № 1697-VII, а за період з 29.03.2015 по 08.09.2015, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 147 Закону № 2453-VІ у редакції Закону № 192-VІІІ "Про забезпечення права на справедливий суд".

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.03.2016 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/4830/16, закінчено підготовче провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у період з 26.10.2014 по 28.03.2015 відповідач - 1 здійснював нарахування та виплату позивачу заробітної плати, виходячи з посадового окладу в розмірі 1218 грн. (розмір мінімальної заробітної плати), що не відповідало положенням абз. 2 ч. 1 ст. 144 Закону № 2453-VІ у редакції Закону № 1697-VII у вказаний період, та вимогам абз. 2 ч. 1 ст. 147 Закону № 2453-VІ у редакції Закону № 192-VІІІ у період з 29.03.2015 по 08.09.2015, в силу яких розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду; посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців. Вважаючи вказану бездіяльність протиправною, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

У своїх запереченнях проти позову представники відповідача - 1, відповідача - 2 стверджували, що не мали повноважень здійснювати видатки, які не були закладені у Державному бюджеті України на відповідний рік, а заробітна плата нараховувалась і виплачувалась позивачу в межах затвердженого фонду оплати праці відповідно до вимог Закону України «Про державну службу» та бюджетного законодавства України. Відтак, позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

22.04.2016 року від представника відповідача-1 через канцелярію суду надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, яке Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2016 року задоволене.

22.07.2016 року від представника відповідача-1 через канцелярію суду надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, яке Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.10.2016 року задоволене.

Розпорядженням щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ №2244 від 05.04.2017 року, адміністративну справу №826/4830/16 за позовом ОСОБА_1 до Київського апеляційного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про зобов'язання вчинити дії передано на повторний автоматичний розподіл справ між суддями.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2017 року прийнято до провадження адміністративну справу №826/4830/16 суддею Шрамко Ю.Т. та призначено справу до судового розгляду.

У призначене судове засідання 30.05.2017 сторони явку своїх представників не забезпечили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується поштовою кореспонденцією з відміткою «вручено особисто/за довіреністю» від 08.05.2017, 10.05.2017, 13.05.2017 (Т.1, арк. 179-181).

Водночас, 29.05.2017 року від представника відповідача - 1 через канцелярію суду подано клопотання про розгляд справи без його участі.

16.06.2017 року від позивача через канцелярію суду подано клопотання про розгляд справи без участі позивача, у порядку письмового провадження.

Згідно ч. 6 ст. 128 КАС України (у редакції, яка діяла станом на момент вчинення відповідної процесуальної дії), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення ч. 6 ст. 128 КАС України, беручи до уваги, що прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 30.05.2017 суд ухвалив перейти до розгляду справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані особами, які беруть участь у справі, документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом про переведення ОСОБА_1 №124 від 19.03.2012 року, позивач з 19.03.2012 року переведений на посаду помічника судді Київського апеляційного адміністративного суду з присвоєнням 11 рангу державного службовця (Т., арк. 11).

Згідно з наявною у матеріалах справи довідкою від 22.03.2016 №02.7-36/148, виданої ОСОБА_1 на підтвердження того, що останній дійсно працював у Київському апеляційному адміністративному суді на посаді помічника судді та його заробітна плата у період з жовтня 2014 року по серпень 2015 року, нараховувалась виходячи з посадового окладу, що складав: 1218 грн. (Т.1, арк. 15-22).

Спірні правовідносини регулюються ст.ст. 19, 43 Конституції України, Бюджетним кодексом України від 08.07.2010 № 2456-VI, Законом України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII (далі - Закон України «Про державну службу»), Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон України «Про прокуратуру»), Законом України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI (далі - Закон України «Про судоустрій та статус суддів»), Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192-VIII (далі - Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд»), Законом України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР (далі - Закон України «Про оплату праці»), Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16.01.2014 № 719-VII, Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014 № 80-VIII, Постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» (далі - Постанова № 268), у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відтак, право особи на отримання своєчасної винагороди, як складова права на працю, є її конституційним правом.

Відповідно до ст. 1 Закон України «Про державну службу» державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Приписами ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» встановлено мінімальну заробітну плату у 2014 році, яка становить 1218 грн., а з 01.01.2015 - 1218,00 грн.

Разом з тим, 26.10.2014 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру», яким внесено зміни до ст. 144 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», зокрема, передбачено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Абзацом 2 п-п. 1 і абз. 3 п-п. 2 п. 13 розділу XIII Закон України «Про прокуратуру» Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом України «Про судоустрій та статус суддів».

З 28.03.2015 року Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» затверджено нову редакцію Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ст. 147 якого встановлено, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, ДСА, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Підпунктом 2 п. 13 Перехідних положень Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня набрання чинності Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Наведене узгоджується із положеннями ч.ч. 7, 8 ст. 33 Закону України «Про державну службу», згідно з якими умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Аналогічні положення закріплено також ч. 2 ст. 8 Закону України «Про оплату праці», яка передбачає, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (ст. 13 Закону України «Про оплату праці»).

Згідно з положеннями ст. 142 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (у редакції до 28.03.2015 року) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема, ДСА. Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (ст. 143 Закону України «Про судоустрій та статус суддів»). Аналогічні правила закріплені і у ст.ст. 145, 146 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» у редакції з 28.03.2015 року.

З 01.01.2015 року п. 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» визначено, що норми і положення, зокрема, ч. 1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а з 13.03.2015 року установлено, що норми і положення Закону України «Про судоустрій та статус суддів» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

На час виникнення спірних відносин схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів», зокрема Додатком 47, який залишався незмінним до 09.09.2015 року. Отже, Кабінет Міністрів України покладені на нього абз. 2 п-п. 1 п. 13 розділу XIII Закону України «Про прокуратуру» та п-п. 2 п. 13 Перехідних положень Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» обов'язки щодо приведення його нормативно-правових актів у відповідність із цими законами у тримісячний строк не виконав.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України, керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

У Рішенні від 26.12.2011 № 0-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) п. 4 розділу VII Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» Конституційний Суд України зазначив, що «передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави».

Враховуючи викладене, оскільки з 26.10.2014 по 09.09.2015 Кабінетом Міністрів України зміни до Постанови № 268 щодо умов оплати праці, зокрема, розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а законами України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та «Про Державний бюджет України на 2015 рік» видатки на реалізацію положень абз. 2 ч. 1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та ч. 1 ст. 147 цього ж Закону у редакції з 28.03.2015 року не передбачено, відповідач - 2 як головний розпорядник бюджетних коштів та відповідач - 1 не мали правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду, в тому числі позивача, поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 826/294/16.

Таким чином, суд вважає, що зважаючи на встановлені в ході розгляду обставини справи щодо відсутності у відповідачів правових підстав для нарахування та виплати позивачу заробітної плати у розмірах інших, ніж було передбачено видатками державного бюджету на оплату праці та встановлено Кабінетом Міністрів України, суд дійшов висновку про відсутність протиправної бездіяльності зі сторони відповідачів у цьому спорі.

Враховуючи вищевикладене, позов ОСОБА_1 до Київського апеляційного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про зобов'язання вчинити певні дії є необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст.6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до положень ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У силу ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а, відтак, такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 5 статті 139 КАС України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відтак, зважаючи на те, що відповідачами судові витрати не понесено, тому судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: 02068, АДРЕСА_1) до Київського апеляційного адміністративного суду (код ЄДРПОУ 34729486, адреса: 01010, м. Київ, вул. Московська, 8 корп. 3, 30), Державної судової адміністрації України (код ЄДРПОУ 26255795, адреса: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5) про зобов'язання вчинити певні дії відмовити у повному обсязі.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко

Рішення у повному обсязі складено 08 серпня 2018 року.