Ухвала суду № 75955778, 20.08.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1540/3606/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2018 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши у приміщенні суду в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 65101) до Головного управління МВС України в Одеській області (вул.Єврейська,14, м.Одеса, 65014) про визнання незаконною бездіяльність Головного управління МВС України в Одеській області (код ЄДРПОУ 08592268) щодо не здійснення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку в день звільнення, стягнути з Головного управління МВС України в Одеській області (код ЄДРПОУ 08592268) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки належних до виплати при звільненні зі служби в органах внутрішніх справ коштів в сумі 71199,50 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

З позовом до суду звернулась ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 65101) до Головного управління МВС України в Одеській області (вул.Єврейська,14, м.Одеса, 65014) про визнання незаконною бездіяльність Головного управління МВС України в Одеській області (код ЄДРПОУ 08592268) щодо не здійснення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку в день звільнення, стягнути з Головного управління МВС України в Одеській області (код ЄДРПОУ 08592268) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки належних до виплати при звільненні зі служби в органах внутрішніх справ коштів в сумі 71199,50 грн.

Ухвалою суду від 20.07.2018 року було відкрито спрощене позовне провадження з викликом представників сторін.

В судовому засіданні 13.08.2018 року судом, на підставі положень ч.9 ст.205 КАС України, з урахуванням неявки сторін та подання ними відповідних заяв, суд ухвалив рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження 20.08.2018 року за наявними в справі письмовими доказами та запереченнями.

Представником відповідача до суду 10.08.2018 року за вхідним №23316/18 було подане клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду у зв'язку із пропуском строку звернення до суду, посилаючись на те, що позивач був обізнаний з порушенням його прав в момент здійснення з ним остаточного розрахунку 19.09.2009 року, але без поважних причин, протягом 9 років не звертався до суду, тоді як до суду позивач звернувся лише 19.07.2018 року з пропущенням встановленого ч.3 ст.99 КАС України (2005) місячного строку, ст.122 КАС України (2017) строку звернення до суду та не навів поважності причини його пропуску.

Розглянувши вказане клопотання суд вважає, що воно підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Суд відкривав провадження по справі без вирішення питання про визнання поважними причин пропуску строку звернення позивача до суду.

Учасники справи не заперечують тієї обставини, що позивача було звільнено з ОВС наказом від 30.01.2009 року №32 о/с та остаточний розрахунок з нею по виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні здійсненний відповідачем 19.09.2009 року.

Частиною 2 ст.99 КАС України (2005) встановлений шестимісячний строк звернення до суду по спорах з питань проходження публічної служби.

Частиною 3 ст.99 КАС України (2010) встановлений місячний строк звернення до суду по спорах з питань проходження публічної служби.

Згідно положень ч.2 ст.99 КАС України (2005) цей строк повинен обраховуватись з дати коли особа дізналась, або повинна була дізнатись про порушення свого права чи охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до положень ч.4 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Постановою Верховного Суду України від 05.03.2012 року по справі №21-42а-12 (номер рішення у ЄДРСР - 24068075) встановлено, що питання, пов'язані із прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням із неї (її припиненням), урегульовані спеціальним законодавством, зокрема, Законом України від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ «Про міліцію», Законом України від 2 грудня 1990 року №509-XII «Про державну податкову службу», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР. Тому, за загальним правилом, під час вирішення справ цієї категорії пріоритетними є норми спеціальних законів. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у своїй постанові від 17.02.2015 року по справі №21-8а15 (номер рішення у ЄДРСР - 42946756).

Оскільки положеннями спеціального законодавства з питань проходження служби в органах міліції та поліції - Законами України «Про міліцію» та «Про Національну поліцію» не врегульоване питання виплати чи стягнення компенсації у разі несвоєчасного проведення остаточного розрахунку при звільненні, суд, з урахуванням наведених рішень Верховного Суду України, вважає за можливо застосувати до спірних правовідносин положення ст.117 КЗпП України.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року по справі №4-рп/2012 визначений момент з якого повинен обраховуватись строк звернення до суду з вимогою про компенсацією затримки остаточного розрахунку при звільненні, визначені положеннями ст.117 та ст.237-1 КЗпП України.

Таким моментом є день проведення роботодавцем остаточного розрахунку з працівником.

Виходячи з обставин справи, строк звернення до суду для захисту порушеного права у вигляді стягнення з відповідача компенсації затримки проведення остаточного розрахунку, передбаченої ст.117 КЗпП України повинен обраховуватись з наступного дня проведення остаточного розрахунку, тобто з 20.09.2009 року.

Відповідно до положень ч.2 ст.99 КАС України строк звернення до суду про стягнення з ГУ МВС України компенсації за затримку остаточного розрахунку при звільненні, передбаченої ст.117 КЗпП України сплинув 20.03.2010 року.

На день звернення позивача до суду із позовом 19.07.2018 року (а.с.5) пройшло вісім років та чотири місяці після спливу строку звернення до суду.

Частина перша статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини звертав увагу, що "стаття 6 Європейської Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права" (рішення від 4 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France), Series A № 333-B, crop. 42, пункт 36).

Позивачем не зазначається та з матеріалів справи не вбачається обставин, що заважали б позивачу та могли бути об'єктивними перешкодами для звернення до Одеського окружного адміністративного суду за захистом своїх прав та інтересів у передбачений законом строк.

Суд вважає, що за таких обставин позивач мав практичну можливість оскаржити рішення, яке становлять втручання у його права в межах встановлених ст.99 КАС України (2005) строків звернення до суду.

Інститут строків в судовому процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

При цьому, слід зазначити, що судом вбачаються підстави для поновлення строку звернення до суду виключно з ініціативи та в межах наведених доводів особи, яка подала заяву. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, зокрема, оскарження рішення (дії чи бездіяльності), письмові звернення з цього приводу, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Разом з цим, поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Поважність причин пропуску строку звернення до суду суд оцінює у кожному конкретному випадку з метою визначення правових наслідків. Так, поважними причинами можуть бути визнані: захворювання, що перешкоджає звернутись до суду, відрядження, несвоєчасне отримання оскаржуваного рішення, тощо.

Відповідно до ст.100 КАС України (2005), ч.3 ст.123 КАС України (2017) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

При цьому поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

З адміністративного позову та доданих до нього матеріалів судом не встановлено перешкод та істотних підстав для вчасного вчинення позивачем процесуальних дій, а тому клопотання позивача про визнання поважними причин пропуску строку звернення з позовом до адміністративного суду не підлягає задоволенню.

Виходячи з вищенаведеного, оскільки позивач пропустив строк звернення до суду без поважних причин, суд вважає за необхідне застосувати до заявлених позовних вимог наслідки, передбачені ст.100 КАС України (2005) та ч.3 ст.123 КАС України (2017) та залишити їх без розгляду.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.99,100 (КАС України 2005), ст.ст.122,123 КАС України (2017), суд, -

УХВАЛИВ:

Визнати неповажними причини пропуску позивачем строку звернення до суду.

Клопотання представника Головного управління МВС в Одесткій області від 10.08.2018 року вхідний №23316/18 - задовольнити.

Залишити без розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 65101) до Головного управління МВС України в Одеській області (вул.Єврейська,14, м.Одеса, 65014) про визнання незаконною бездіяльність Головного управління МВС України в Одеській області (код ЄДРПОУ 08592268) щодо не здійснення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку в день звільнення, стягнути з Головного управління МВС України в Одеській області (код ЄДРПОУ 08592268) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки належних до виплати при звільненні зі служби в органах внутрішніх справ коштів в сумі 71199,50 грн.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня отримання повного тексту ухвали в порядку, визначеному п.15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя Єфіменко К.С.