Рішення № 75955511, 17.08.2018, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2018 року м. Кропивницький Справа № 405/1607/18

провадження № 2-іс/1140/97/18

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кіровоградського міськрайонного центру зайнятості про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати наказ №171009 від 09.10.2017 про припинення виплати грошової допомоги по тимчасовому безробіттю і зобов'язати відповідача поновити виплату допомоги по тимчасовому безробіттю від дати винесення наказу №171009 від 09.10.2017 без погіршення матеріального становища щодо сум виплат, яке існувало до припинення виплат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оскаржуваний наказ Кіровоградського міськрайонного центру зайнятості про припинення виплати йому грошової допомоги по тимчасовому безробіттю за настановами пп.12 п.1 ст.31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", прийнято з порушенням ст.ст.8, 22, 46, 48 Конституції України щодо захисту від тимчасового безробіття та його прав на такий захист та Конституційних прав його родини на достатнє харчування, одяг, належний соціальний рівень відповідно, що гарантують такі норми. На його думку, відповідач повинен не припиняти виплату допомоги по безробіттю до моменту працевлаштування будь-яким законним шляхом. Застосування норми про припинення виплат допомоги протирічить Конституційним нормам та не враховує фактичних обставин, які склались. Позивачем також надана відповідь на відзив відповідача (а.с.139-140).

Згідно наданого суду відзиву на позов, відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зважаючи на необґрунтованість позовних вимог (а.с.102-104). Так, відповідач зазначає, що допомога по безробіттю позивачу була призначена з 14.10.2016 по 08.10.2017 (наказ №161017) та виплачена в обсязі, передбаченому ст.22 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття". Також, зазначено, що у відповідача, який зобов'язаний діяти у межах та у спосіб, передбачений законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, відсутні законні підстави для скасування оскаржуваного наказу та продовження позивачу виплат по безробіттю понад термін, встановлений ст.22 вищезазначеного Закону.

Згідно ст.ст.257, 263 КАС України дана справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з таких підстав.

Судом встановлено, що на підставі наказу Кіровоградського міськрайонного центру зайнятості від 12.10.2016 №НТ161012 позивачу надано статус безробітного з 07.10.2016, та відповідно до п.п.1, 3, 4 ст.22, п.1 ст.23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", п.2.1 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, призначено допомогу по безробіттю з 14.10.2016 по 08.10.2017 (на підставі наказу Кіровоградського міськрайонного центру зайнятості від 17.10.2016 №НТ161017), що підтверджується витягом з наказів Кіровоградського міськрайонного центру зайнятості про прийняття рішень стосовно ОСОБА_1 (а.с.103).

Відповідно до наказу Кіровоградського міськрайонного центру зайнятості №НТ171009 від 09.10.2017 відповідачем прийнято рішення про припинення виплати позивачу грошової допомоги по безробіттю, з 09.10.2017, у зв'язку із закінченням строку виплати, відповідно до пп.12 п.1 ст.31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (а.с.106).

Позивач не погоджуючись з таким рішенням відповідача, звернувся до суду з даним позовом.

Статтею 9 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 №5067-VI (далі за текстом - Закон №5067-VI) встановлено, що кожен має право на соціальний захист у разі настання безробіття, що реалізується шляхом участі у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття, яке передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття; надання безоплатних соціальних послуг, зокрема, інформаційно-консультаційних та профорієнтаційних, професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації з урахуванням попиту на ринку праці, сприяння у працевлаштуванні, зокрема, шляхом фінансової підтримки самозайнятості та реалізації підприємницької ініціативи відповідно до законодавства; надання особливих гарантій працівникам, які втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці; надання додаткової гарантії зайнятості окремим категоріям населення, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці.

Відповідно до ч.1 ст.24 Закону №5067-VI заходи щодо сприяння зайнятості населення спрямовуються на: забезпечення відповідності рівня професійної кваліфікації працездатних осіб потребам ринку праці; створення умов для активного пошуку роботи безробітними; підвищення конкурентоспроможності осіб на ринку праці.

До заходів щодо сприяння зайнятості населення належать: професійна орієнтація та професійне навчання; стимулювання діяльності роботодавців, спрямованої на створення нових робочих місць та працевлаштування безробітних; створення умов для самозайнятості населення та підтримка підприємницької ініціативи; забезпечення участі безробітних у громадських роботах та інших роботах тимчасового характеру (п.п.1, 3, 6 ч.2 ст.24 Закону №5067-VI).

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 02.03.2000 №1533-111 (далі за текстом - Закон №1533-111) визначає правові, фінансові то організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Згідно ч.1 ст.7 Закону №1533-111 видами забезпечення за цим Законом є, зокрема допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності.

Статтею 22 Закону №1533-111 визначені умови та тривалість виплати допомоги по безробіттю.

Відповідно до ч.4, 5 ст. 22 Закон №1533-111 загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років, а для осіб, зазначених у частині другій статті 6 цього Закону та абзаці третьому частини четвертої статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", - 180 календарних днів.

Для осіб передпенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію) тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 720 календарних днів. У разі чергового визнання в установленому порядку застрахованої особи безробітною у межах двох років, протягом яких виплачується допомога по безробіттю, тривалість її виплати враховується сумарно.

Дана правова норма дублюється у п.2 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 15 червня 2015 року №613 (далі за текстом - Порядок №613), згідно якого загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю застрахованим особам не може перевищувати 360 календарних днів (особам передпенсійного віку - не більше 720 календарних днів) протягом двох років з дня її призначення.

Враховуючи зміст вищенаведених норм, а також те, що позивач не є особою передпенсійного віку, суд дійшов висновку, що тривалість виплати допомоги по безробіттю ОСОБА_1 не може перевищувати 360 календарних днів. Таким чином, строк виплати позивачу даного виду допомоги закінчився 08.10.2017.

Статтею 31 Закону №1533-111 встановлено підстави припинення, відкладення виплат матеріального забезпечення на випадок безробіття та скорочення їх тривалості. Зокрема, згідно підпункту 12 пункту 1 статті 31 даного Закону виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі закінчення строку їх виплати.

Зважаючи на викладене, суд погоджується з позицією відповідача щодо наявності, станом на час прийняття оскаржуваного наказу, встановлених законом підстав для припинення виплати позивачу допомоги по безробіттю.

Таким чином, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ прийнято відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, суд зазначає, що посилання позивача на те, що оскаржуваний наказ Кіровоградського міськрайонного центру зайнятості прийнято з порушенням ст.ст.8, 22, 46, 48 Конституції України є безпідставним, з наступних підстав.

Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до статей 46, 48 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Європейський суд з прав людини у рішенні Кечко проти України від 08.11.2005 року (п.23) зауважує, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчувати виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство.

Європейський суд з прав людини у рішенні Великода проти України від 03 червня 2014 року зауважив, що першою і найважливішою вимогою статті 1 Протоколу №1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості.

Також у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» Європейський суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державі, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартон Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року.

Також суд враховує правову позицію Суду Європейського Союзу в рішенні від 13 червня 2017 року у справі № C-258/14 "Флореску та інші" про співвідношення права власності й заходів жорсткої економії, прийнятими Румунією з метою реалізації умов, виконання яких вимагалося Європейським Союзом у межах надання фінансової допомоги цій державі. Суд визнав, що необхідність раціоналізації державних витрат у винятковому контексті світової фінансово-економічної кризи є законною підставою для обмеження здійснення права власності (Eugenia Florescu and Others v Casa Judeteane de Pensii Sibiu and Others, Case C-258/14, 13 June 2017). При цьому Суд Європейського Союзу взяв до уваги рішення Європейського суду з прав людини у справі "Іонель Панфіл проти Румунії" (Case of Ionel Panfile v. Romania, № 13902/11).

Конституційний Суд України в рішенні від 25.01.2012 №3рп/2012 зазначив, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування кожному достатнього життєвого рівня.

Конституційний Суд України виходить з того, що додержання конституційних принципів соціальної і правової держави, верховенства права обумовлює здійснення законодавчого регулювання суспільних відносин на засадах справедливості та розмірності з урахуванням обов'язку держави забезпечувати гідні умови життя кожному громадянину України.

Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними.

Механізм реалізації цих прав може бути змінений державною, зокрема, через неможливість її фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч.1 ст.17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Невід'ємною складовою здійснення правового регулювання відносин у сфері соціального забезпечення є визначення правового механізму та державних органів, на які покладається обов'язок виконання соціальної політики держави.

Враховуючи наведене, судом не встановлено що положення Закону №1533-111 суперечать Конституції України.

Суд доходить висновку, що право на отримання допомоги по безробіттю позивачем було реалізовано та він отримав його у розмірі, встановленому Законом №1533-111, що не оспорюється останнім.

Право ж на призначення позивачу допомоги по безробіттю на наступний період може бути реалізовано ним на підставі тих норм, які діють на час виникнення обставин для такого призначення.

Так, згідно п.10 розділу ІІ Порядку №613 допомога по безробіттю призначається в межах дворічного періоду, який починається з восьмого календарного дня після реєстрації безробітного та закінчується відповідного місяця та числа другого року. Початком наступного дворічного періоду є відповідно день призначення допомоги по безробіттю після закінчення попереднього дворічного періоду.

Пунктом 11 розділу ІІ Порядку №613 встановлено, що зареєстрованим безробітним, які в поточному дворічному періоді отримали допомогу по безробіттю в повному обсязі, допомога по безробіттю призначається на наступний дворічний період за умови їхньої повторної реєстрації після працевлаштування.

Доказів працевлаштування позивача після отримання ним допомоги по безробіттю в повному обсязі та повторної його реєстрації в Кіровоградському міськрайонному центрі зайнятості в якості безробітного суду не надано.

Тому, суд дійшов висновку про відсутність підстав для повторної реєстрації позивача в Кіровоградському міськрайонному центрі зайнятості та призначення допомоги по безробіттю, що свідчить про відсутність правових підстав для поновлення виплати позивачу допомоги по безробіттю.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення чи вчинення дії.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що позивач не довів обставин, які б свідчили про порушення його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, доводи позивача, викладені в адміністративному позові, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, то у суду відсутні підстави для задоволення позову.

Керуючись ст.ст.132, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (25491, АДРЕСА_1, НОМЕР_1) до Міськрайонного центру зайнятості (25015, м. Кропивницький, вул. Євгена Маланюка, 15, код ЄДРПОУ 22218952) про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Відповідно до пп.15.5 п.15 Розділу VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Т.М. Кармазина