Рішення № 75954035, 07.08.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2018 р. Справа№805/2382/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття рішення:14:45

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Буряк І.В., секретар судового засідання Соколова С.О.

за участі представників:

позивача ОСОБА_1

відповідача Помалюк І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, місце проживання: АДРЕСА_1, до Головного управління ДФС у Донецькій області, місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, вул. 130 Таганрозької дивізії, буд. 114, про визнання протиправним та скасувати рішення № 0009734410 від 21 березня 2018 року,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 (надалі - позивач, ФОП ОСОБА_3.) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної службі у Донецькій області (надалі - відповідач, ГУ ДФС у Донецькій області), про скасування рішення від 21 березня 2018 року №0009734410, про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску у загальній сумі 25 383,70 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що місцезнаходженням позивача є територія, на якій проводиться антитерористична операція (далі - АТО), а тому за приписами чинного законодавства під час проведення АТО штрафні (фінасові) санкції та пеня до платників, які знаходяться на обліку у органах доходів та зборів в зоні проведення АТО, не застосовуються.

24 квітня 2018 року судом отриманий відзив ГУ ДФС у Донецькій області на позовну заяву, за змістом якого останній просить відмовити ФОП ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог.

Посилається на те, що позивач є платником ЄСВ та в силу п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (надалі - закон № 2464) зобов?язаний своєчасно нараховувати та сплачувати вказаний платіж. В свою чергу відповідач, як контролючий орган виконує обов?язки, встановлені ст. 25 вказаного закону та «Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'зкове державне соціальне страхування» затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 499 (в редакції наказу Міністерства фінансів України 28.03.2016 № 393) зареєстрований у Міністерстві юстиції України від 21.04.2016 за № 609/28739.

04 травня 2018 до суду надійшли додаткові пояснення до відзиву ГУ ДФС у Донецькій області за змістом яких відповідач зазначив, що заперечує проти задоволення заяви про компенсацію витрат на правову допомогу, оскільки позивачем не надано доказів понесення витрат у зв'язку з отриманням правничої допомоги та не надано детального розрахунку понесених ним витрат у зв'язку із розглядом даної справи судом, з огляду на що, такі не можуть бути компенсовані за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Ухвалою суду від 29 травня 2018 року у справі № 805/2382/18-а, справу прийнято до провадження суддею Буряк І.В. та призначено у справі підготовче засідання.

18 червня 2018 року до суду надійшли додаткові пояснення до відзиву на адміністративний позов, відповідно до яких ГУ ДФС у Донецькій області надало пояснення щодо періодів нарахування штрафних (фінансових) санкцій та пені позивачу, а також повідомило суду, що ФОП ОСОБА_3 після передачі функцій по адмініструванню єдиного внеску з пенсійного фонду до органів доходів і зборів не надавав до податкового органу звіти по єдиному внеску за 2013-2015 роки.

У матеріалах справи також міститься відповідь на відзив та додаткові пояснення у справі ФОП ОСОБА_3, за змістом яких останній спростовує доводи, висловлені податковим органом у відзиві на позовну заяву, в частині втрати чинності п. 94 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», крім того зазначає про необґрунтованість доводів відповідача щодо необхідності подання заяви про звільнення від виконання обов'язків, визначених ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та сертифікату про настання обставин непереборної сили, оскільки відповідно до нормативного припису п. 94 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного вище закону, звільнення від відповідальності відбувається в силу закону та не потребує додаткового підтвердження.

Звертає увагу суду на порушення податковим органом положень «Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №449 при прийнятті спірного рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій в частині відсутності акта перевірки, який має бути підставою для прийняття такого рішення.

Посилається на неможливість, в силу ст. 245 КАС України, прийняття судом рішення про часткове задоволення позовних вимог, оскільки часткове скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, з огляду на зазначену статтю, є неправомірним, з підстав неможливості виділити окремі положення такого акта.

Ухвалою суду від 18 липня 2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 07 серпня 2018 року.

У судовому засіданні від 07 серпня 2018 року позивач позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити повністю з мотивів, викладених у позові та відповіді на відзив. Крім того зазначив, що питання про компенсацію витрат на правову допомогу, буде поставлено шляхом подання відповідної заяви про винесення додаткового рішення у справі.

Відповідач у судовому засіданні від 07 серпня 2018 року проти позовних вимог заперечував, просив у задоволенні таких відмовити, посилаючись на обґрунтування, викладенні у відзиві та додаткових поясненнях.

Дослідивши письмові докази та пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_3, зареєстрований в якості фізичної особи - підприємця, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, перебуває на обліку в ДПІ у м. Краматорську ГУ ДФС у Донецькій області, дані про реєстраційний номер платника єдиного внеску: 05-31-11-11431, дата взяття на облік: 29.07.2003; місцезнаходження АДРЕСА_1, що підтверджується наявним в матеріалах справи свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця та даними Єдиного державного реєстра юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

21 березня 2018 року податковий орган прийняв рішення № 0009734410, яким до позивача, на підставі ч.10, п.2 ч.11 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску застосовано штрафні санкції та нараховано пеню за несвоєчасну сплату єдиного внеску в загальній сумі 25 383,70 гривні, у тому числі: штраф у розмірі 1 317,71 грн. (10% до 01 січня 2015 року за період з 23 квітня 2013 року до 03 квітня 2017 року), штраф у розмірі 2 916,69 грн. (20% з 01 січня 2015 року за період з 21 січня 2015 року до 09 листопада 2017 року) та нараховано пеню у розмірі 21 149,30 грн.

З розрахунку штрафних (фінансових) санкцій та пені за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску до рішення від 21.03.2018 №0009734410 (а. с. 44) вбачається період за який здійснено таке донарахування: 22.04.2013 по 19.10.2017 року.

При цьому судом встановлено, згідно розрахунку штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску до рішення від 21.03.2018 №0009734410 (а.с.44), що сума донарахованої пені (0,1% суми несплати за кожен день прострочення платежу) за період з 22.04.2013 року по 20.01.2014 року включно, складає 12 270,86 грн., а сума штрафної санкції (10% від несвоєчасно сплаченої суми внеску) за вказаний період - 937, 31 грн.

Підставою для винесення вказаного рішення стало встановлення податковим органом факту несвоєчасної сплати позивачем відповідного внеску за період 22.04.2013 по 19.10.2017 року.

Факт несвоєчасної сплати мав місце у зв?язку із погашенням позивачем заборгованості з ЄСВ за вказаний вище період, що підтверджується даними ІКП платника (а.с. 76-82) та сторонами у справі не заперечується.

Розмір та факт нарахування позивачу штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату ЄСВ підтверджується даними ІКП ФОП ОСОБА_3 (а. с. 76-82).

Предметом спору у даній справі є правомірність винесення податковим органом спірного рішення від 21 березня 2018 року № 0009734410 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 23.04.2013 до 03.04.2017 та за період 21.01.2015 до 03.04.2017, на підставі частини десятої та пункту 2 частини одинадцятої ст. 25 закону №2464-VI, а також перебування позивача як платника єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, що обумовлює звільнення від застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску відповідно до пункту 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI на період проведення антитерористичної операції.

Письмові докази, що містяться у матеріалах справи досліджені судом в порядку передбаченому ст. 211, 217 КАС України.

Спір щодо фактичних обставин справи між сторонами - відсутній.

Правова позиція суду обгрунтована наступним.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Згідно з частиною другою статті 2 Закону № 2464-VI виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску, платники єдиного внеску, порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, розмір єдиного внеску, орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність, склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону № 2464-VI. Частиною восьмою цієї статті передбачено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Стаття 25 Закону № 2464-VІ регламентує заходи впливу та стягнення, і частиною першої цієї статті передбачено, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до частини десятої статті 25 Закону № 2464-VІ на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Частиною одинадцятою цієї статті передбачено, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції, зокрема за несвоєчасну сплату єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум (у редакції Закону до 01 січня 2015 року - 10 відсотків).

Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669-VII від 02 вересня 2014 року (далі - Закон № 1669-VII), який набрав чинності з 15 жовтня 2014 року, визначає, серед іншого, тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.

Підпунктом 8 пункту 4 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1669-VII внесено зміни до Закону № 2464-VІ, а саме підпункт «б» розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 9-3 (пункт 9-4 в редакції Закону з 13 березня 2015 року) такого змісту:

« 9-4. Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу».

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».

На виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція (дію розпорядження зупинено згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 1079-р), яке втратило чинність згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України».

Надаючи правову оцінку обставинам цієї справи, суд виходить з того, що саме перебування платника єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, є підставою для зупинення застосування до такого платника заходів впливу та стягнення і відповідальності за порушення закону №2464-VІ.

Місто Краматорськ , на території якого розташований податковий орган на обліку якого перебуває позивач, як платник єдиного внеску входять до Переліків населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р (втратило чинність) і розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р (чинне).

З огляду на дію абзацу третього пункту 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VІ відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Отже, позивач звільняється від відповідальності за несвоєчасну сплату єдиного внеску з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції за умови перебування його на обліку органу доходів і зборів, розташованому на території населенного пункту, де проводилася така операція.

Як вбачається з матеріалів справи, спірне рішення податкового органу прийняте 21 березня 2018 року відповідно до частини десятої, яка передбачає нарахування пені за кожний день прострочення платежу, та пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону № 2464-VІ, яка передбачає накладення штрафу, зокрема за несвоєчасну сплату єдиного внеску.

У межах спірних відносин накладення штрафу та нарахування пені відбулося за період як до 14 квітня 2014 року та і після вказаної дати.

Тобто у межах даної справи розглядається питання правомірності здійснених податковим органом донарахувань як до початку АТО, так і після початку її проведення.

Частиною 5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною 3 ст. 291 КАС України передбачено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Відповідно ч. 10 ст. 290 КАС України передбачено, що у рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає:

1) ознаки типових справ;

2) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм;

3) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.

30 березня 2018 року Верховним судом винесено рішення у зразковій справі (справа №812/292/18 адміністративне провадження №Пз/9901/22/18) про скасування рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску.

Зазначене рішення набрало законної сили.

Вказаним рішенням позовні вимоги задоволено, оспорюване у справі рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені скасовано.

Також визначено обставини, які можуть впливати на інше застосування норм права, а саме:

Перебування платника єдиного внеску, місцезнаходження якого зареєстроване на території населених пунктів, визначених переліком, де проводилася антитерористична операція, на обліку в органі доходів і зборів, яке розташоване за межами території проведення антитерористичної операції, виключає звільнення такого платника від відповідальності, штрафних та фінансових санкцій, передбачених Законом № 2464-VІ.

Дочірні підприємства юридичної особи, структурні підрозділи юридичної особи, які є самостійними платниками єдиного внеску, підпадають під дію Закону № 2464-VІ в частині звільнення від відповідальності, штрафних та фінансових санкцій за умови перебування саме їх на обліку в органах доходів і зборів, які розташовані на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені абзацом третім пункту 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VІ за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція, не застосовуються виключно в цей період. Положення цієї норми не застосовуються до платників єдиного внеску за невиконання обов'язків, які виникли до 14 квітня 2014 року та/або після закінчення антитерористичної операції.

Суд проаналізувавши висновки Верховного суду щодо обставин, які можуть спричиняти інше застосування норм права ніж викладене у даній зразковій справі, констатує, що у справі яка розглядається, вбачаються обставини, які виключають звільнення платника єдиного внеску від відповідальності за несвоєчасну сплату останнього.

Так як встановлено з матеріалів справи та констатовано судом вище, донарахування пені та штрафних (фінансових) санкцій мало місце як до початку АТО, так і після.

Зокрема судом встановлено, що заборгованість, яка виникла у позивача за період з 22.04.2013 по 22.04.2014 погашена в повному обсязі на підставі платіжних доручень від 18.01.2017 №@2PL610633 на суму 3 797,64 грн. та від 03.04.2017 №зов.926746 на суму 20 078, 86 грн. (підтверджується даними ІКП позивача а.с. 80-82).

При цьому загальна сума пені нарахована за період з 22.04.2013 по 20.01.2014 складає 12 270,86 грн.

Сума штрафних (фінансових) санкцій - 937,31 грн.

В усних поясненнях наданих відповідачем щодо сум нарахованої пені та штрафних санкцій зазначено, що визначити точну суму нарахувань по 14.04.2014 не видається можливим через періодичність та квартальність такого нарахування тому можливим є визначення сум донарахувань виключно за відповідні періоди.

Таким чином, виходячи із встановлених обставин, суд приходить до висновку щодо наявності правових підстав для нарахування штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску ФОП ОСОБА_3 за цілісний період, що виключає дату 14.04.2014 року, тобто по 20.01.2014 року.

Тоді як за наступний період, в який входить вказана дата, підстави у податкового органу для застосування пені та штрафних санкцій за несплату (несвоєчасну сплату) ЄСВ - відсутні.

При цьому відповідно п. 16 ст. 25 закону № 2464 строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Посилання позивача на порушення відповідачем «Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року № 449, судом визнаються необґрунтованими з наступних підстав.

Як вбачається із додаткових пояснень позивача суттю порушення відповідачем норм вказаної вище Інструкції, а саме пп.2 п.2 розділу VII, є відсутність акта перевірки на підставі якого мало бути прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені.

Відповідно до пп.2 п.2 розділу VII Інструкції № 449 передбачено, що за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення у період до 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.

За несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення, починаючи з 01 січня 2015 року накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

При цьому складається рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за формою згідно з додатком 12 до цієї Інструкції.

Розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.

При застосуванні штрафів, зазначених у цьому підпункті, приймається одне рішення на всю суму сплаченої (погашеної) недоїмки незалежно від періодів та кількості випадків сплати за вказані періоди.

Для платників, зазначених у підпунктах 1 та 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, таким періодом є календарний місяць, для платників, зазначених у підпунктах 3 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, - календарний рік, для платників, зазначених у підпункті 3 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, які обрали спрощену систему оподаткування, - календарний квартал відповідно;

Тобто вбачається, що норма даного пункту Інструкції чітко формулює, що розрахунок фінансової санкції здійснюється на підставі інформаційної системи органу доходів та зборів - в даному випадку ІПК платника, рішення має бути прийнято за формою згідно з додатком 12 до Інструкції. Суд зазначає, що спірне у справі рішення вказаним вимогам відповідає.

Отже, оскільки рішення від 21.03.2018 № 0009734410 прийнято на підставі пп 2 п. 2 розділу VII Інструкції №499 та за формою, що відповідає додатку 12 до вказаної інструкції, то посилання позивача на відсутність акта перевірки як підстави для прийняття рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені є необґрунтованим, оскільки такої вимоги у вказаному підпункті не міститься.

При прийнятті рішення від 21.03.2018 № 0009734410 відповідач на інші норми Інструкції не посилався, а тому поширювати інші норми цієї інструкції, де вимагається складання відповідного акта за результатами проведеної перевірки, на дані правовідносини, є безпідставним.

Щодо аргументів позивача про відсутність у суду повноважень щодо часткового скасування спірного у справі рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, з огляду на неможливість виокремлення періодів, виходячи зі змісту рішення та відсутність у суду повноважень змінювати рішення суб'єкта владних повноважень, оскільки таким чином суд втручається у дискреційні повноваженнями податкового органу, суд зазначає наступне.

За змістом п.2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення (постанова Вищого адміністративного суду України від 16.06.2015 у справі № К/800/6863/15, від 29.11.2016 № К/800/17306/16, № К/800/17393/16 від 29.09.2016, № К/800/13317/15 та від 17.12.2015 № К/800/32134/15).

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що розглядається, повноваження податкового органу та механізм вчинення дій встановлені ПК України, законами № 2464 та названою вище Інструкцією.

Завдання суду в даному випадку полягає у перевірці правомірності застосування вказаних вище положень законодавства. У випадку встановлення порушення таких приписів обов'язком суду відповідно є - визнання їх протиправними та скасування. Таким чином суд, встановивши що оскаржуване рішення в певній частині не відповідає вимогам законності виконуючи принципи та завдання адміністративного судочинства визнає їх протиправними та скасовує. В іншій же частині, де дії суб'єкта владних повноважень не суперечать вимогам законодавства, суд має констатувати безпідставність позовних вимог. При цьому сама суть, підстави на яких податковим органом було застосовано пеню та штраф судом не змінюються. Суд не здійснює самостійного донарахування зобов'язання з ЄСВ, а констатує наскільки правильно контролюючим органом застосовано законодавство у відповідній частині.

При цьому не слід забувати положення ст. 67 Конституції України: Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

На підставі викладеного, суд вважає обґрунтованим та справедливим позов задовольнити частково, скасувавши спірне рішення в частині донарахованої пені та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 12 175,53 грн., у тому числі нарахованої пені у розмірі 8 878,44 грн., суму штрафних санкцій у розмірі 3 297,09 грн.

Відповідно до частини 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При зверненні до суду позивачем були понесені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 704,80 грн., суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, сума судових витрат, яка підлягає стягненню за рахунок бюджетних відповідача, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, складає 352,40 грн.

Керуючись п.п. 10, 15, 15.5 Розділу VII Перехідних положень, статями 9, 19, 72-79, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255, 295, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністаративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, (місце проживання: АДРЕСА_1) до Головного управління ДФС у Донецькій області, (місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, вул. 130 Таганрозької дивізії, буд. 114) про визнання протиправним та скасувати рішення № 0009734410 від 21 березня 2018 року - задовольнити частково.

Скасувати рішення Головного управління ДФС у Донецькій області № 0009734410 від 21.03.2018 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне неперахування) на суму 12175,53 грн., у тому числі нарахованої пені у розмірі 8 878,44 грн., суму штрафних санкцій у розмірі 3 297,09 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі - Головного управління ДФС у Донецькій області (місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, вул. 130 Таганрозької дивізії, буд. 114) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, (місце проживання: АДРЕСА_1) судовий збір за розгляд справи у суді в розмірі 352,40 гривень.

Вступна та резолютивна частини рішення ухвалені у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 07 серпня 2018 року. Повний текст судового рішення складено 16 серпня 2018 року.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Буряк І. В.