Рішення № 75953549, 17.08.2018, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2018 року ЛуцькСправа № 0340/1353/18

ОСОБА_1 окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Плахтій Н.Б.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 обласний військовий комісаріат про визнання неправомірним та скасування рішення в частині, зобов’язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі – позивач, ОСОБА_2Й.) звернувся в суд з позовом до Міністерства оборони України (далі – відповідач, МО України), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 обласний військовий комісаріат про визнання неправомірним та скасування пункту 12 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 15.06.2018, оформлене протоколом №60, про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги та зобов’язання призначити і виплатити одноразову грошову допомогу позивачу як інваліду другої групи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що комісія МО України неправомірно відмовила позивачу в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги через те, що позивачем на подано документ, який свідчить про обставини поранення. ОСОБА_2 вважає, що ним подано всі документи відповідно до пункту 11 постанови Кабінету ОСОБА_3 України від 25.12.2013 №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», а тому рішення відповідача про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги прийнято з порушенням норм законодавства та підлягає скасуванню як протиправне.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву (а.с.51-52) позовні вимоги ОСОБА_2 не визнав, посилаючись на те, що комісія МО України розглянула документи, подані позивачем для призначення і виплати йому одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови №975 та статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки останнім не подано копії документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов’язане з вчиненням особою злочину чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження. Крім того, на час отримання ОСОБА_2 поранення у 1989 році діяв наказ Міністерства оборони СССР від 09.09.1987 №260, яким введено в дію з 01.01.1988 «Положение о медицинском освидетельствовании в Вооружонных Силах СССР (на мировое и военное время) (далі - Положення МО СССР), відповідно до якого на той час передбачався такий документ як «Справка об обстоятельствах ранения, контузии, травмы, увечья», додатком №18 встановлювалася форма та зміст довідки. А тому документ, який свідчить про причини та обставини поранення позивача під час військової служби та отримання ним поранення, на той час був передбачений нормативним документом МО СССР. Зазначає, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про те, що ним направлялися до МО України копії документів, які б свідчили про причини та обставини поранення (контузії, травми та каліцтва). Крім того, вказує, що при розгляді даної справи до компетенції суду не належить право приймати рішення про зобов’язання МО України вчинити дії щодо виплати одноразової грошової допомоги позивачу, оскільки це буде втручанням в дискреційні повноваження суб’єкта владних повноважень. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

ОСОБА_1 обласним військовим комісаріатом не надано пояснень щодо позовної заяви.

Враховуючи вимоги статті 263 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 проходив військову службу в Збройних Силах України в період з 16.11.1978 по 01.11.1980 – строкова служба, з 25.05.1981 по 01.04.1993 – служба за контрактом, участь в ДРА з 08.01.1986 по 04.08.1986, з 06.10.1986 по 23.10.1986, з 17.11.1988 по 15.02.1989, що підтверджується довідкою Луцького об’єднаного міського військового комісаріату від 24.04.2018 №250 (а.с.41).

Позивачу 20.04.2010 відповідно до виписки з акта огляду ОСОБА_1 МСЕК серія 12 ААА №744514 встановлена ІІ група інвалідності (а.с.9).

19.01.2017 ОСОБА_2 видано посвідчення серії Б №061900 інваліда війни (а.с.4).

25.04.2018 ОСОБА_2 звернувся із заявою про виплату одноразової грошової допомоги в Порядку №975 у зв’язку із встановленням йому інвалідності, пов’язаної з проходженням військової служби.

26.04.2018 на виконання рішення суду ОСОБА_1 обласний військовий комісаріат направив до Міністерства оборони України усі подані позивачем документи та висновок щодо можливості виплати йому одноразової грошової допомоги у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму (а.с.39).

Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, 15.06.2018 (протокол №60) дійшла висновку про відмову в призначенні ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги (а.с.10).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною п’ятою статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формувань, а також членів їх сімей.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв’язку із виконанням ними конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІІ «Про військовий обов’язок і військову службу».

Відповідно до статті 41 Закону №2232-ХІІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов’язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ).

Так, Закон №2011-ХІІ визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно зі статтею 1 вищевказаного Закону соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Підпунктом 2 пункту 1 статті 3 Закону №2011-ХІІ передбачено, що дія цього Закону поширюється, зокрема, на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов’язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов’язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Розділом ІІ цього Закону встановлені права військовослужбовців щодо грошового забезпечення.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Підставою для отримання одноразової грошової допомоги є встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов’язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов’язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до частини шостої статті 16-3 вказаного Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів – військовозобов’язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом ОСОБА_3 України (пункту 9 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ).

Так, постановою Кабінету ОСОБА_3 України від 25.12.2013 №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (Постанова №975).

Відповідно до пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Як вбачається з виписки до акту огляду МСЕК серії 12 ААА №744514, ОСОБА_2 при повторному огляді з 17.01.2017 встановлено другу групу інвалідності (поранення, контузія, так, пов’язані з виконанням обов’язків військової служби ДРА). Інвалідність встановлена довічно (а.с.9). Встановлення позивачу ІІ групи інвалідності також підтверджується посвідченням серії Б №061900 (а.с.4).

Отже, з 17.01.2017 у ОСОБА_2 як військовослужбовця, якому встановлена ІІ група інвалідності, виникло право на отримання одноразової грошової допомоги.

В силу приписів пункту 6 Порядку №975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Відповідно до пункту 11 Порядку №975 військовослужбовець, військовозобов’язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв’язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв’язку інвалідності чи втрати працездатності. До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв’язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов’язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім’я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Отже, пунктом 11 вказаного Порядку передбачено вичерпний перелік документів, які військовослужбовець повинен подати уповноваженому органу для виплати одноразової грошової допомоги.

Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_2 до заяви про виплату одноразової грошової допомоги у зв’язку з встановленням інвалідності додав наступні документи:

виписку з акту огляду МСЕК серії 12 ААА №744514 від 17.01.2017 про встановлення довічно ІІ групи інвалідності, причина інвалідності – поранення, контузія, ТАК, пов’язані з виконанням обов’язків військової служби (ДРА) (а.с.9);

витяг з протоколу №3510 засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 25.09.2015, відповідно до якого ЦВЛК на підставі медичних документів встановила, що множинне вогнепальне осколкове поранення голови (контузія головного мозку – 1989 рік) колишнього військовослужбовця ОСОБА_2 – поранення, контузія та захворювання, ТАК, пов’язані з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії (а.с.7);

висновок спеціаліста в галузі судово-медичної експертизи №1715/Ж від 15.09.2015 про те, що виявлені при огляді ОСОБА_2 рубці є наслідком загоєння ран, які виникли внаслідок розривної дії снаряду, могли бути спричинені у зазначений строк, тобто у 1989 році (а.с.8).

Як встановлено судом та вбачається з витягу з протоколу від 15.06.2018 №60, відповідач відмовив позивачу в отриманні одноразової грошової допомоги, оскільки заявником не подано документ, що свідчить про причини та обставини травми, який передбачений пунктом 11 Порядку №975. Висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 15.09.2015 №1715/Ж та висновок Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України від 25.09.2015 №3510 не є документами, що свідчать про обставини поранення. Висновок про причинний зв’язок травми, поранення, контузії складається на підставі документів, передбачених пунктами 21.7 та 21.8 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом ОСОБА_3 оборони України від 14.08.2008 №402, які не подано на розгляд комісії (а.с.10).

Однак, суд вважає, що комісія МО України безпідставно відмовила позивачу в призначенні одноразової грошової допомоги з огляду на таке.

Як передбачено пунктом 21.3 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом ОСОБА_3 оборони України від 14.08.2008 №402 (далі – Положення №402), причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців визначають штатні ВЛК; у колишніх військовослужбовців інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та військових формувань колишнього СРСР, правонаступниками яких вони стали, - штатні ВЛК цих військових формувань та оформлюють протоколом за формою, наведеною в додатку 19.

Наведене дає суду підстави дійти висновку про те, що саме протокол ВЛК є тим документом, на підставі якого встановлюється причинний зв’язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців.

Згідно з пунктами 21.7 та 21.8 Положення №402 постанова ВЛК про причинний зв'язок поранення (травми, контузії, каліцтва) приймається відповідно до висновку, зазначеного в довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), або засвідченої копії Акта про нещасний випадок (додаток 1 до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом ОСОБА_3 оборони України від 06 лютого 2001 року N 36, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2001 року за N 169/5360 (зі змінами)), у яких зазначаються обставини отримання поранення (контузії, травми, каліцтва). На військовослужбовців довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) оформляється у 2 примірниках, перший подається у госпітальну (гарнізонну) ВЛК, а другий зберігається постійно в особовій справі військовослужбовця. У виняткових випадках допускається розгляд ВЛК копії вказаної довідки, засвідченої відповідною посадовою особою та скріпленої гербовою печаткою військової частини (закладу охорони здоров'я Збройних Сил України).

При медичному огляді військовослужбовців, колишніх військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на збори, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) до введення в дію Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого наказом ОСОБА_3 оборони України від 4 січня 1994 року N 2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 липня 1994 року за N 177/386, і не мають довідки, виданої військовою частиною, ВЛК можуть бути прийняті до уваги достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) (записи про первинне звернення по медичну допомогу із зазначенням обставин одержання поранення (травми), витяг із історії хвороби, матеріали службового розслідування, дізнання, досудового слідства за фактом поранення (травми) та інші медичні або військово-облікові документи).

Отже, у разі відсутності у колишніх військовослужбовців довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) військово-лікарській комісії приймають до уваги інші достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема, і медичні.

Судом встановлено, що при встановленні ЦВЛК причинного зв’язку поранення, контузії ОСОБА_2 був взятий до уваги висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи №1715/Ж від 15.09.2015, який і є медичним документом.

Разом з тим, абзацом шостим пункту 11 Порядку №975, серед іншого, визначено, що до заяви про призначення одноразової грошової допомоги додається документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).

При цьому Порядок №975 не визначає, який саме документ (медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, висновок експерта тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги.

Відтак, за наведених обставин суд зазначає, що позивач подав повний пакет документів, передбачений пунктом 11 Порядку №976, для призначення йому одноразової грошової допомоги. Водночас комісія МО України не вправі ставити під сумнів та надавати юридичну оцінку висновку ЦВЛК про причинний зв’язок поранення, контузії, оскільки установлення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) належить виключно до повноважень військово-лікарської експертизи (пункт 1.1 Положення №402).

Крім того, суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на документ - «Справка об обстоятельствах ранения, контузии, травмы, увечья», який був передбачений наказом Міністерства оборони СССР від 09.09.1987 №260, оскільки вказаний наказ втратив свою чинність. Разом з тим, відсутність довідки про обставини поранення, контузії, травми, каліцтва, виданої на час отримання вказаних ушкоджень, не є підставою для відмови в призначенні одноразової грошової допомоги за умови подання інших документів, які підтверджують вказаний факт.

Пунктом 19 Порядку №975 передбачено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного чи резервіста є наслідком: вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Відтак, лише за наведених у пункті 19 Порядку №975 підстав призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.

З витягу протоколу засідання ЦВЛК по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 25.09.2015 №3510 вбачається, що ОСОБА_2 отримав поранення, контузію та захворювання, ТАК, пов’язані з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії (а.с.7).

Отже, висновком ЦВЛК підтверджено факт причинного зв’язку поранення, контузії позивача з виконанням обов’язків військової служби. Водночас у випадку встановлення військово-лікарською експертизою, що поранення (травма, контузія, каліцтво) військовослужбовця одержане за обставин, не пов’язаних з виконанням обов’язків військової служби, або одержане внаслідок правопорушення, до протоколу заносяться відомості про причинний зв’язок у відповідному формулюванні.

Разом з тим з висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 15.09.2015 №1715/Ж вбачається, що осколкові поранення голови, обох рук, правої ноги є наслідком загоєння ран, які виникли внаслідок розривної дії снаряду, могли бути спричинені у зазначений строк, тобто у 1989 році (а.с.8).

Наведене дає підстави дійти висновку, що вказані документи є належними та достатніми доказами, які свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), в тому числі причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв ОСОБА_2, а тому вказують на відсутність в діях позивача протиправного діяння на момент отримання поранення (контузії).

У свою чергу слід зазначити, що саме на відповідача у даній справі як уповноваженого суб’єкта владних повноважень покладений обов’язок доказування протилежного, а саме: що позивач отримав поранення (контузію, травму або каліцтво) при вчиненні кримінального чи адміністративного правопорушення або у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 25.05.2018, 26.06.2018 у справах №№729/426/17, 7503765/17, та враховується при вирішенні цієї справи в силу приписів частини п’ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, наведені відповідачем доводи не підтверджують наявність передбачених пунктом 19 Порядку №975 підстав для відмови ОСОБА_2 у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги.

Щодо судового втручання у дискреційні повноваження Міністерства оборони України як суб’єкта владних повноважень, суд зазначає наступне.

Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13.02.2018 у справі № 361/7567/15-а, від 07.03 2018 у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі №461/2579/17, від 20.03.2018 у справі №820/4554/17, від 03.04.2018 у справі №569/16681/16-а та від 12.04.2018 справа №826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб’єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02).

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету ОСОБА_3 Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом ОСОБА_3 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є право суб’єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №208/8402/14-а та від 29.03.2018 у справі №816/303/16.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач – Міністерство оборони України як суб’єкт владних повноважень не надав суду достатніх та беззаперечних доказів, які б свідчили, що відмова у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 прийнята на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення для його прийняття.

Аналізуючи досліджені в судовому засіданні докази та виходячи з наданих суду повноважень, суд дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню шляхом прийняття рішення про визнання протиправним та скасування пункту 12 протоколу №60 комісії Міністерства оборони України про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги від 15.06.2018, зобов’язання відповідача призначити і виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу як військовослужбовцю, якому встановлена ІІ група інвалідності.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати пункт 12 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 15 червня 2018 року №60.

Зобов’язати Міністерство оборони України призначити і виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу як військовослужбовцю, якому встановлена ІІ група інвалідності.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через ОСОБА_1 окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ОСОБА_4Плахтій