Рішення № 75951080, 17.08.2018, Доброславський районний суд Одеської області (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд Одеської області)

Справа № 504/3804/15-ц

провадження №№2/504/174/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.08.2018смт.Доброслав

Комінтернівський районний суд Одеської області в складі

головуючої судді Вінської Н.В.

секретарів Білаш А.М., Антиповой Л.В.

за участю позивача ОСОБА_1

відповідачки ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні смт. Доброслав Одеської області цивільну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди у зв'язку з пошкодженням майна, -

встановив:

08 жовтня 2015 року позивачі звернулись до суду з позовом до відповідача посилаючись на те, що 25 жовтня 2006 року між фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 та фізичною особою підприємцем (далі по тексту ФОП) ОСОБА_4 укладено договір оренди нерухомого майна двох боксів, двох підсобних приміщень розташованих в АДРЕСА_1, що належить йому на праві приватної власності. 01 квітня 2008 року між ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_2 (яка була його дружиною) укладено договір оренди нерухомого майна - двох боксів, двох підсобних приміщень розташованих за вищевказаною адресою. Дані приміщення ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_2 використовували для здійснення своєї підприємницької діяльності. Після неодноразових звернень позивача до відповідачів про звільнення його приміщень він змушений був звернутися 29.07.2011 року до господарського суду Одеської області з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (оскільки вона є правонаступницею прав та обов'язків ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року) про звільнення обов'язків нерухомого майна - двох боксів та двох підсобних приміщень.04.08.2014 року апеляційний господарський суд Одеської області залишив в силі рішення господарського суду Одеської області від 24.03.2014 року, яким задоволено його вимоги. Рішення апеляційної інстанції залишено в силі Вищим господарським судом України. Так як справа розглядалась та виконувалась тривалий час, не зважаючи на наявність арештів ОСОБА_2 лише збільшувала свої доходи за рахунок його майна та всілякими хитрощами та протиправними діями намагалась утримати його у своєму використанні. Так при примусовому виконанні рішення господарського суду ОСОБА_2 намагалась затягнути час виконання і лише з 02.10.2014 року по 06.10.2014 року відповідачка звільнила його приміщення, про що свідчать відповідні акти державного виконавця. 05 жовтня 2014 року о 17-20 проїжджаючи біля приміщення ним було виявлено відсутність вікон та дверей, а також 120 листів восьми хвильового шиферу. Отже, на даний час, об'єкти нерухомого майна повернуті йому не в тому стані, які вони мали на час їх надання в оренду та мають непридатний до використання стан так як наявні відсутність вікон, дверей, 120 листів шиферу, пошкоджено основу конструкції даху. Факт пошкодження засвідчено документами складеними державною виконавчою службою. Весь цей час приміщення має відкритий доступ до атмосферного впливу, що призводить до його руйнування. Відповідачка не бажає добровільно відшкодовувати завдану матеріальну шкоду. В результаті таких дій відповідачки у позивачів погіршилося самопочуття, негативні емоції та переживання порушили звичайний спосіб життя, пошкодженим майном неможливо користуватися, виникла необхідність у докладені додаткових зусиль та коштів для відновлення. Позивачі вимушені звертатися по допомогу до близьких та друзів, щоб хоч якось привести приміщення у нормальний стан. У зв'язку з пошкодженням даху, вікон та воріт приміщення має постійний атмосферний вплив, що його руйнує, а постійні стресові ситуації з пошуком коштів на відновлення пошкодженого майна неабияк похитнуло здоров'я позивачів у зв'язку з чим вони оцінюють моральну шкоду у 10000 грн. Вважали, що основою майнових відносин подружжя є право спільної сумісної власності. У зв'язку з чим даний позов заявлено в тому числі ОСОБА_3 Просили суд задовольнити позовні вимоги, стягнути з відповідачки 128 452, 73 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди то 10000,00 грн. моральної шкоди та витрати з оплати судового збору та проведення будівельно-технічної експертизи.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 діючи від свого імені та від імені ОСОБА_3 за дорученням позовні вимоги визнав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити з підстав викладених у позові.

Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги до неї з боку позивачів не визнала у повному обсязі, надала суду письмові заперечення відповідно до яких просила суд відмовити у задоволенні вимог до неї позивачів зважаючи на те, що за життя її нині покійний чоловік договору оренди не укладав та не підписував. Вказаний договір є сфальсифікований ОСОБА_1, а підпис ОСОБА_5 був підроблений. З даного приводу ОСОБА_5 за життя звертався до правоохоронних органів з заявою про порушення кримінальної справи за ознаками ч. 1 ст. 358 КК України. Однак дана справа була закрита, так як ОСОБА_1 не надав слідству оригіналу договору оренди. Насправді між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено договір намірів купівлі-продажу двох боксів та підсобних приміщень п. 3 якого було передбачено, що «після передачі набувачем у власність відчуджувачу авансу вищевказане майно переходить у власність та оперативне управління першого, який з цього моменту має право розпочинати капітальний ремонт та інші перебудови. У 2006 році ОСОБА_4 зробив ремонт, провів газ, електропостачання, встановив вікна, двері та перекрив дах у двох боксах та підсобних приміщеннях, чим здійснив витрати на загальну суму 51 042, 54 грн. Однак у 2007 році ОСОБА_1 зазначив що обумовлена раніше сума зазначена в договорі є малою і його дружина проти укладення даного договору та став вимагати збільшити суму, обіцяючи не віддавати отримані раніше кошти та забрати приміщення. У зв'язку з чим ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання попередньої угоди недійсної та застосування наслідків недійсності угоди. Ухвалою апеляційного суду Одеської області у задоволені позову відмовлено. Вважала, що вимоги позивачів, щодо повернення нею об'єкта нерухомого майна не в тому стані, який вони мали на час надання в оренду не доведені належними доказами, що підтверджував би стан цих об'єктів на момент передачі ОСОБА_5 Нею було демонтовано та забрано лише те майно та речі, які належали її покійному чоловікові на праві власності і які він використовував для приведення у належний стан приміщень. Заперечувала також проти задоволення вимог в частині стягнення з неї моральної шкоди.

У судовому засіданні допитані свідки за клопотанням позивача - ОСОБА_6, ОСОБА_7, за клопотанням відповідача - ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10.

За клопотанням позивача призначена та проведена будівельна та оціночно -будівельна експертиза (а.с. 154- 176).

За клопотанням відповідача - витребувана та досліджена цивільна справа у справі № 2-289/1 провадження 2/504/15/14 Комінтернівського районного суду Одеської області.

Розглянувши поданий позов, вислухавши пояснення сторін, покази свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку

Судовим розглядом встановлено наступне.

Позивач по справі ОСОБА_1 є чоловіком позивачки по справі ОСОБА_3 та фізичною особою підприємцем (а.с.7-12).

Сторонами по справі не заперечувалось, що ОСОБА_2 є фізичною особою підприємцем, вдовою померлого ОСОБА_4, який також здійснював підприємницьку діяльність (а.с.13-16).

Відповідно до рішення арбітражного суду Одеської області по справі № 17-4-11/01-542 від 12.03.2001 року ОСОБА_1 є власником складської будівлі розташованої за адресою АДРЕСА_1, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно видане 12.06.2007 року Комінтернівським районним бюро технічної інвентаризації (а.с.37).

Рішенням господарського суду Одеської області від 24.03.2014 року залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.08.2008 року преюдеційно встановлено, що 25.10.2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір оренди двох боксів та двох підсобних приміщень (а.с.22-24).

Однак суд ставить під сумнів надану позивачем у справу фотокопію договору оренди (з правом викупу) (а.с.99), оскільки оригінал даної угоди суду не представлено, будь-які належні докази, щодо того, що саме цей договір оренди був предметом розгляду господарського суду у справі відсутні.

Крім того сумніви щодо автентичності договору виникають з огляду на наявність іншого договору в матеріалах іншої справи у справі № 2-289/1 провадження 2/504/15/14 (том 1 а.с.112) та змісту рішення апеляційного суду Одеської області від 27.11.2014 року по справі №22-ц/786/6697. Так відповідно до мотивувальної частини рішення апеляційного суду від 27.11.2014 року вбачається наявність договору між сторонами за умовами якого об'єкт передавався у володіння та оперативне управління ОСОБА_4 з правом проведення ремонту (4 абзац зверху а.с.19 ). Натомість у якості доказу ОСОБА_1 надав договір з пункту 4 цього якого вбачається, що «до остаточних розрахунків без згоди власника орендатор не має права робити ремонт та перебудову об'єктів нерухомості, переданих йому в оренду».

Суд приймає до уваги те, що судами констатовано нікчемність правочину, щодо продажу майна між сторонами.

При ухваленні рішення суд приймає до уваги, що жоден з представлених позивачем та відповідачем доказів не містить належних та допустимих відомостей про те, чи були наявні у приміщеннях вікна, двері та шифер.

Суд критично оцінює показання свідка з боку позивача ОСОБА_6, так як його свідчення не містили конкретних та однозначних фактів на переконливість позиції позивача.

Суд відхиляє посилання позивача на акт державного виконавця у якому зазначено, що відповідачка при примусовому виконанні рішення господарського суду здійснила демонтаж вікон, дверей, шиферу та таке інше, так як наявність самого по собі акту, відповідного запису не доводить того, що дане майно належало позивачу і фізично існувало на час укладення нікчемного правочину (а.с.34-35).

Відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того, що при укладені договору сторонами усвідомлено не було додержано вимог закону щодо форми його укладення, що відповідно до ст. 220 ЦК України є підставою для його нікчемності.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Законодавство є формою існування права, способом надання юридичного значення нормам права, засобом їх організації та поєднання в конкретній статті, нормативних приписах, нормативно-правових актах, інститутах і галузях законодавства.

Законом України «Про нотаріат», зокрема статтею 1, визначено, що нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії,

передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість), відповідно до ч. 1 ст. 181 ЦК України, належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Державна реєстрація прав на нерухомість, здійснюється відповідно до ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 319 ЦК України визначено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Суд вважає, що укладаючи договір оренди 25 жовтня 2006 року позивач не мав на це достатніх правових підстав, оскільки не здійснив державну реєстрацію свого права на дане нерухоме майно. Суд вважає, що позивач мав усвідомлювати, що відсутність такої реєстрації може призвести до негативних наслідків, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 319 ЦК України держава не втручається у здійснення власником права власності.

Суд відхиляє посилання відповідачки на те, що дана угода є сфальсифікованою та непідписаною її покійним чоловіком, так як на підтвердження даних заперечень відповідачкою не надано жодного належного та допустимого доказу та є припущенням, на підставі якого не може ґрунтуватися доказування.

Крім того, суд відхиляє заперечення відповідачки, що 01 червня 2006 року між її покійним чоловіком та ОСОБА_1 укладався попередній договір про наміри купівлі-продажу двох боксів та підсобних приміщень п. 3 якого передбачено, що після передання авансу у ОСОБА_4 мав право на проведення капітального ремонту та інших перебудов. У день підписання даної угоди ОСОБА_4 авансував ОСОБА_1 17000 доларів, а іншу частину коштів у розмірі 3000 доларів позивач отримав 25 жовтня 2006 року. Після чого зазначені приміщення перейшли у повне господарче розпорядження з дозволом на проведення ремонтних робіт, так як на підтвердження даних заперечень оскільки ці питання були предметом розгляду судів, вони досліджені та їм дана належна правова оцінка. Крім того, дана обставина не відноситься до предмету доказування да даним позовом.

При ухваленні рішення суд вважає надані позивачем докази «неповними через слин часу», визначення має місце у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі 22095\93 у справі „Стаббінге» та інших проти Сполученого Королівства, так як правовідносини між сторонами були предметом неодноразового розгляду та не однієї справи, «можуть мати» різні редакції, оригінали на час розгляду справи суду не представлені, крім того, були складені за життя чоловіка відповідачі нині померлого.

Суд відхиляє наданий позивачем висновок експерта про спричинену йому шкоду, так як даний висновок не має причинно наслідкового зв'язку з іншими доказами, які не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду справи.

Відповідно до п. 45 Справа «Бочаров проти України» (заява №21037/05 наголошено, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), Series A № 25, cc. 64-65, n. 161). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини» (Salman v. Turkey) [ВП], заява № 21986/93, п. 100, ECHR 2000-VII).

З огляду на викладене, вимоги позивача щодо задоволення його матеріальних та моральних вимог не підлягають задоволенню а судові витрати відшкодуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність. Ці дані встановлюються, згідно п. 3 ч. 2 ст. 76 ЦПК України, показаннями свідків.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Достовірними, відповідно до ст. 79 ЦПК України, є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.

Згідно ч. 1 та ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 90 ЦПК України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. За відсутності можливості допитати особу, яка надала первинне повідомлення, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджуються іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами цього Кодексу.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 15, 57-63, 160, 162, 208, 212 - 124 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, ОСОБА_3 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди у зв'язку з пошкодженням майна - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до 15.5) апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повний текст рішення було виготовлено 17.08.2018 року.

Суддя: Н.В. Вінська