Постанова № 75950493, 16.08.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №476/639/17 16.08.2018

Провадження №22-ц/784/1312/18

Категорія 23

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2018 року м. Миколаїв

Справа № 476/639/17

Апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів:

головуючого судді - Шаманської Н.О.,

суддів: Данилової О.О., Коломієць В.В.,

із секретарем - Андрієнко Л.Д.

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовом

ОСОБА_1

до

ОСОБА_2

про захист порушених земельних прав,

за апеляційною скаргою

ОСОБА_2, подану його представником ОСОБА_3

на рішення Єланецького районного суду Миколаївської області, ухвалене під головуванням судді Чернякової Н.В. 22 травня 2018 року в приміщенні цього ж суду, повний текст рішення складено 29 травня 2018 року

у с т а н о в и л а:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору оренди земельної ділянки, стягнення орендної плати та повернення земельної ділянки у стані придатному для цільового використання.

В обґрунтування позову зазначала, що 10 грудня 2005 року між нею та відповідачем укладено договір оренди належної їй земельної ділянки площею 5 га, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Калинівської сільської ради Єланецького району Миколаївської області, строком на 49 років. Договором оренди визначено розмір орендної плати - 569 грн. 83 коп. на рік. Проте з часу укладення договору відповідач орендну плату не виплачував.

Посилаючись на порушення істотних умов договору та систематичну несплату орендної плати, позивачка просила розірвати договір оренди, стягнути з ОСОБА_2 5 698 грн. 30 коп. заборгованості по орендній платі та зобов'язати останнього повернути йому земельну ділянку.

Відповідач позов не визнав, посилаючись на сплату орендної плати за весь період користування земельною ділянкою під час укладання договору, сплив строку позовної давності та недоведеність позову.

Рішенням Єланецького районного суду Миколаївської області від 22 травня 2018 року позов задоволено частково. Розірвано договір оренди земельної ділянки, укладений 10 грудня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Стягнуто на користь ОСОБА_1 1 709 грн. 49 коп. орендної плати. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Розподілені судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на недоведеність позивачем заявлених позовних вимог, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються ЗК України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 цього Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Положеннями статті 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

У статті 141 ЗК України серед підстав припинення права користування земельною ділянкою, зокрема в пункті «д» частини першої цієї статті передбачено систематичну несплату земельного податку або орендної плати.

Разом з тим згідно із частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Отже, враховуючи системний аналіз зазначених положень законодавства та врегулювання відносин, пов'язаних з орендою землі, зокрема, положеннями ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні питання щодо розірвання договору оренди з підстави, передбаченої пунктом «д» статті 141 ЗК України, підлягають застосуванню також положення частини другої статті 651 ЦК України, згідно якої необхідна наявність істотного порушення стороною договору.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5 га, що знаходиться на території Калинівської сільської ради Єланецького району Миколаївської області, кадастровий номер НОМЕР_1 (а.с. 6).

10 грудня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки строком на 49 років зі сплатою 569 грн. 83 коп. орендної плати за один календарний рік, яка має вноситись у строк до 1 жовтня кожного року (а.с. 7).

Відповідно до п. 8 договору, орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Звертаючись до суду позивач наполягала на тому, що протягом строку дії вищевказаного договору оренди землі відповідач допускав істотне порушення умов договору, оскільки, систематично не сплачував орендну плату та згідно розрахунку позивача заборгованість складає 5698 грн. 30 коп.

Відповідач зазначаючи в судовому засіданні про те, що орендна плата за весь строк оренди була виплачена ним позивачці одноразово під час укладення договору оренди, не надав належних доказів на підтвердження вказаних обставин.

За таких обставин, враховуючи, що систематична несплата орендної плати відповідачем є істотним порушенням умов договору оренди, суд першої інстанції з урахуванням положень ст. 141 ЗК України, ч. 2 ст.651 ЦК України, дійшов вірного висновку про наявність підстав для розірвання договору оренди.

Також суд, з урахуванням положень ст. 267 ЦК України, а також тієї обставини, що орендну плату за 2017 рік позивачці сплатило ТДВ СГВП «Правда» , вірно стягнув з відповідача 1709 грн. 49 коп. заборгованості по орендній платі.

Колегія суддів не може погодитись з доводами представника відповідача про те, що доказом оплати позивачу орендної плати за весь період користування земельною ділянкою, є передача орендарю оригіналу державного акту, а також той факт, що позивач протягом 10 років не вимагала від нього сплати орендної плати, оскільки зазначені обставини не є належним підтвердженням виконання зобов'язання в розумінні ст. 545 ЦК України.

Доводи представника відповідача стосовно незастосування судом першої інстанції п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України та закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору, оскільки умовами договору оренди не передбачено початок перебігу строку внесення орендної плати і позивач з такими вимогами до відповідача не зверталася, колегія суддів вважає безпідставними.

Так, згідно з пунктом 2 частини першої ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, зокрема, якщо відсутній предмет спору.

Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Проте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» ( пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «Спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушення, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З урахуванням викладеного відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Проте, з характеру правовідносин, які склались між сторонами вбачається, що між ними дійсно існує спір щодо виконання зобов'язань за договором оренди і настання наслідків у зв'язку з істотним порушенням умов договору.

Відсутність претензій про стягнення заборгованості по орендній платі протягом 11 років, не позбавляє позивача зверненню до суду за захистом порушених прав.

Що стосується доводів відповідача про порушення судом норм процесуального права та відмову у задоволенні клопотання про призначення судової психологічної (психофізіологічної) експертизи, то зазначені обставини не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки відсутні підстави, передбачені ст. 103 ЦПК України для призначення такої експерти і зазначене питання вирішено судом у встановленому законом порядку.

Обставини, встановлені рішенням Єланецького районного суду Миколаївської області від 6 березня 2018 року про визнання недійсними договорів оренди, укладених між позивачем та ТОВ СВП «Правда», а також постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року про справі про визнання протиправними та скасування державної реєстрації договорів оренди, укладених між тими самими сторонами, не мають преюдиційного значення для вирішення цієї справи, оскільки стосуються інших правовідносин.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 382, 384 ЦПК України колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану його представником ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 22 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: Н.О. Шаманська

Судді: О.О. Данилова

В.В. Коломієць

Повний текст судового рішення складено 20 серпня 2018 року