Рішення № 75950015, 01.08.2018, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/5185/17

Провадження № 2/202/310/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2018 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді: Волошина Є.В.

за участю секретаря Шишляннікова О.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, третя особа: Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Проспект-143» про скасування рішення, визнання права на приватизацію та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради про скасування рішення Департаменту житлового господарства Дніпропетровської міської ради №3/9-1980 від 24 квітня 2017 року щодо відмови в переданні у приватну власність ОСОБА_1 квартири №98 по проспекту Слобожанському у будинку 143 у місті Дніпрі, визнання права на приватизацію та зобов’язання вчинити певні дії. В обґрунтування позову зазначила, що з 1990 року ОСОБА_1 зареєстрована та проживає в квартирі №98 за адресою по проспекту Слобожанському у будинку №143 в місті Дніпро на підставі тимчасового ордеру. На момент отримання ордеру житловий будинок був гуртожитком ОАО «НТЗ». Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів за №700 від 23 травня 1996 року змінений правовий режим гуртожитку для тимчасового забезпечення житловим приміщеннями малих сімей по проспекту Правди, 143 і будинок введений до житлового фонду для постійного проживання квартиронаймачів, всі квартири виключені із числа житлового фонду гуртожитку для тимчасового забезпечення житловими приміщеннями малих сімей та дозволено виконавчому комітету ОСОБА_3 районної ОСОБА_3 Народних депутатів оформляти ордери для постійного проживання квартиронаймачів. Цим же рішенням будинок був зареєстрований за міською радою та переданий на баланс житлово-комунального відділу ЗАТ «Градкомунсервіс». 15 лютого 2000 року Виконавчий комітет ОСОБА_3 народних депутатів м. Дніпропетровська видав ордер на житлове приміщення №208 серія 02 на ім’я позивачки, в якості члена сім'ї останньої в ордері зазначений син позивача ОСОБА_4 10 квітня 2009 року син позивачки ОСОБА_4 помер. На даний час у спірній квартирі зареєстрована тільки позивач ОСОБА_1 30 березня 2017 року позивач звернулася до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради із заявою про передачу ОСОБА_1 житлового приміщення у приватну власність у відповідності до ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду». Листом №3/9-1980 від 24 квітня 2017 року позивачу відмовлено у наданні адміністративних послуг у зв’язку з тим, що в наданих позивачем документах відсутня довідка про належність вищезазначеної квартири до комунальної власності територіальної громади м. Дніпро, тобто не надані документи у повному обсязі. Вважає, що відмова відповідача є неправомірною, оскільки не відповідає діючому законодавству. Так, пунктом 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, передбачений перелік документів, який додається до заяви на приватизацію квартири, до якого не входить довідка про належність квартири до комунальної власності територіальної громади м. Дніпро в особі Дніпровської міської ради. Вказує на той факт, що власники квартир багатоквартирного будинку №143, в якому знаходиться спірна квартира, створили об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, що свідчить про те, що інші квартири у цьому будинку були приватизовані іншими мешканцями. З цих підстав стверджує, що квартира АДРЕСА_1 є об’єктом приватизації відповідно до вимог закону. Просить скасувати рішення Департаменту житлового господарства Дніпропетровської міської ради №3/9-1980 від 24.04.2017 року щодо відмови в переданні у приватну власність ОСОБА_1 квартири №98 по проспекту Слобожанському у будинку 143 в місті Дніпрі, визнати право на приватизацію ОСОБА_1 на житлове приміщення №98 у будинку №143 по проспекту Слобожанському в місті Дніпрі та зобов’язати відповідача як орган приватизації вжити заходи щодо приватизації ОСОБА_1 житлового приміщення №98 у будинку №143 по проспекту Слобожанському в м. Дніпрі.

В судовому засіданні позивач, представник позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі, надали пояснення аналогічні змісту позовних вимог.

Відповідач в останнє судове засідання явку свого представника не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи чи про розгляд справи у його відсутність не подавав. У судовому засіданні від 27 вересня 2017 року представник відповідача заперечував проти задоволення позову у зв’язку з тим, що спірне майно не знаходиться у комунальній власності та на балансі у відповідача, а тому вищезазначена квартира не може виступати об’єктом приватизації.

Третя особа - Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Проспект-143» в судове засідання явку свого представника не забезпечило, про час та місце розгляду справи повідомлено належним чином, причини неявки суду не повідомило.

Суд, дослідивши докази, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Департаменту житлового господарства Дніпропетровської міської ради підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 18 жовтня 1990 року ОСОБА_1 зареєстрована та постійно проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, кімн. 98, що підтверджується довідкою від 29 березня 2017 року, виданою ОСББ «ПРОСПЕКТ-143» ДМР. Кімната №98, загальною площею – 38,9 кв.м., жилою площею 18,5 кв.м., кухні – 6,9 кв.м., вбиральні – 3,6 кв.м., лоджією – 3,7 кв.м., та знаходиться на 12 поверсі чотирнадцятиповерхового будинку, що підтверджується технічним паспортом на вищезазначену квартиру.

Позивач разом із сином ОСОБА_4 за вищевказаною адресою була вселена та проживала на підставі корінця ордеру для заселення №208, виданого 15 лютого 2000 року виконавчим комітетом ОСОБА_3 народних депутатів. На момент отримання ордеру житловий будинок був гуртожитком ОАО «НТЗ».

Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів за №700 від 23 травня 1996 року змінено правовий режим гуртожитку для тимчасового забезпечення житловим приміщеннями малих сімей по проспекту Правди, 143 і будинок введений до житлового фонду для постійного проживання квартиронаймачів,всі квартири виключені із числа житлового фонду гуртожитку для тимчасового забезпечення житловими приміщеннями малих сімей та дозволено виконавчому комітету ОСОБА_3 районної ОСОБА_3 народних депутатів оформляти ордери для постійного проживання квартиронаймачів.

Реєстрація місця проживання позивачки по теперішній час за вищевказаною адресою також підтверджується і відміткою в її паспорті громадянина України.

12 грудня 2005 року мешканці будинку зареєстрували в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України ОСББ «Проспект-143» як юридичну особу з видом діяльності – управління нерухомістю, що підтверджується довідкою №1832, виданою Управлінням статистики у м. Дніпропетровську Головного управління статистики у Дніпропетровській області Державного комітету статистики України 15 грудня 2005 року.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2008 року (справа №7/77-08) встановлено, що будинок №143 по проспекту Правди зареєстровано за місцевою радою, змінено попереднього балансоутримувача ЗАТ «Градкомунсервіс» на ОСББ «Проспект-143».

10 квітня 2009 року син позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть ОСОБА_5 1-КИ №271320, виданого ОСОБА_3 відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції 15 квітня 2009 року.

Як вбачається з відповіді на запит суду ДМБТІ від 06 лютого 2018 року №1533, будинок 143 по проспекту Газета Правда (наразі – проспект Слобожанський) на підставі рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 23 травня 1996 року за №700, а також рішення від 30 січня 1990 року №281/13 було зареєстровано за міською радою (балансоутримувач «Градкомунсервіс»), про що було видане реєстраційне посвідчення від 29 січня 1998 року та записано в обліковій книзі №7 ЖЮ за реєстровим №292-20. На час судового розгляду даних про зміну власника немає.

30 березня 2017 року позивач, бажаючи безоплатно приватизувати займану нею кімнату №98 у будинку №143 (гуртожитку) по проспекту Слобожанському у м. Дніпро, звернулась із відповідною заявою до відповідача, у відповідь на яку отримала лист № 3/9-1980 від 24 квітня 2017 року із відмовою у розгляді такої заяви. Відмову обґрунтовано тим, що у наданих позивачем документах відсутня довідка про належність вищевказаної квартири до комунальної власності територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

Суд вважає, що відмова Департаменту житлового господарства Дніпропетровської міської ради у проведенні приватизації житлового приміщення позивачкою є неправомірною з огляду на наступне:

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

В силу ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини 2 статті 9 Житлового кодексу України громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Відповідно до ст. 2 цього Закону до об'єктів приватизації, серед інших, віднесено житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції).

Згідно з частиною 1 статті 3 вказаного Закону приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю.

Частиною 5 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Організацію проведення приватизації та оформлення права власності здійснюють органи, визначені статтею 8 цього закону, зокрема, уповноважені органи місцевого самоврядування.

В свою чергу, правові, майнові, економічні, соціальні, організаційні питання щодо забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які тривалий час на законних підставах проживають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, врегульовані Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Так, відповідно до статті 1 вказаного Закону сфера його дії поширюється на громадян, які не мають власного житла, більше п'яти років на законних підставах зареєстровані за місцем проживання у гуртожитках та фактично проживають у них.

ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» уточнено порядок передання гуртожитків у комунальну власність з метою наступної приватизації житлових приміщень законними мешканцями гуртожитків.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» громадяни, на яких поширюється дія цього закону, можуть реалізувати конституційне право на житло або шляхом приватизації житла у гуртожитку (у випадках, передбачених цим Законом).

Згідно ч.2 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

Статтею 25 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» встановлено, що спори, пов'язані з порушенням житлових прав громадян, які вимушені проживати в гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону, незалежно від форми власності, розглядаються та вирішуються в судовому порядку, якому може передувати досудовий розгляд, що здійснюється відповідно до ст.26 цього Закону. Громадяни, які вважають, що їх житлові права чи житлові права членів їх сімей порушені, мають право для вирішення спорів звертатися безпосередньо до суду.

Відповідно до ст.129 ЖК УPCP, ордер є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Відповідно до ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Вищий Спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ в аналізі «судової практики застосування Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» від 01.08.2013р. зазначає, що статтею 8 Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на житло. Конституцією України також серед основних прав і свобод людини й громадянина проголошено право на житло. У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

За змістом ст.3, 4 ч.2 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» мешканці гуртожитку, які на правових підставах, визначених цим законом, проживають у гуртожитках, на які поширюється дія цього закону, набувають право на приватизацію жилих приміщень у таких гуртожитках після їх передачі у власність відповідної територіальної громади згідно з цим законом та Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад. Зазначене право поширюється на дітей законних мешканців гуртожитків, які народилися під час проживання їхніх батьків у гуртожитках, на які поширюється дія цього закону.

При цьому, як вбачається з рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів за №700 від 23 травня 1996 року, вищезазначений гуртожиток, в якому знаходиться спірна квартира, зареєстрований за міською радою (балансоутримувач «Градкомунсервіс»), про що було видане реєстраційне посвідчення від 29 січня 1998 року та записано в обліковій книзі №7 ЖЮ за реєстровим №292-20. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2008 року змінено попереднього балансоутримувача ЗАТ «Градкомунсервіс» на ОСББ «Проспект-143», однак на час судового розгляду даних про зміну власника немає. Таким чином, твердження представника відповідача про те, що спірне майно не знаходиться у комунальній власності, свого підтвердження не знайшло.

Відповідно до положень ст.5 ч.1 п.6-8 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», ст.3 ч.1 «Про приватизацію державного житлового фонду» передача житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян здійснюється на підставі рішення органу місцевого самоврядування. Приватизація жилих приміщень у гуртожитках здійснюється шляхом: а)безоплатної їх передачі громадянам з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю; б) продажу надлишків загальної площі жилих приміщень громадянам України, які мешкають у них і на яких поширюється дія цього закону. Для приватизації житлових приміщень у гуртожитках використовуються приватизаційні папери житлові чеки (у порядку, передбаченому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду») з урахуванням залишкової вартості усіх житлових приміщень, що підлягають приватизації у відповідному гуртожитку.

Згідно ст.5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій ст.3 цього закону (аналогічна норма міститься в ст.5 ч.1 п.7 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»), зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім'ї безоплатно. Якщо загальна площа квартири менше площі, яку має право отримати сім'я наймача безоплатно, наймачу та членам його сім'ї видаються житлові чеки, сума яких визначається виходячи з розміру недостатньої площі та відновної вартості одного квадратного метра. Якщо загальна площа квартири (будинку) перевищує площу, яку має право отримати сім'я наймача безоплатно, наймач здійснює доплату цінними паперами, одержаними для приватизації державних підприємств чи землі, а у разі їх відсутності грошима. Сума доплат визначається добутком розміру надлишкової загальної площі на вартість одного квадратного метра. Право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які на законних підставах проживають у них.

Як встановлено судом, позивач разом із сином вселилися до квартири № 98 у будинку №143 (раніше - гуртожиток ОАО «НТЗ») по вул. Слобожанській в м. Дніпрі на підставі виданого у встановленому порядку тимчасового ордеру Серії 02 №208 на право зайняття квартири №98 від 15 лютого 2000 року. З 18 жовтня 1990 року позивач постійно зареєстрована за цією адресою.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позивач на законних підставах зареєстрована та проживає більш п’яти років у даному житловому приміщенні.

Отже, приймаючи до уваги, що позивач більш п’яти років правомірно проживає та зареєстрована у ІНФОРМАЦІЯ_2, яка перебуває у комунальній власності, іншого житла не має, у відповідності до статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» вона має право на приватизацію цього житла.

Відповідно до п. 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України, від 16.12.2009, № 396, громадянином до органу приватизації подаються: оформлена заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; копія документа, що посвідчує особу; технічний паспорт на квартиру (будинок), жиле приміщення у гуртожитку; довідка про склад сім'ї та займані приміщення; копія ордера про надання жилої площі (копія договору найму жилої площі у гуртожитку); документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації; заява - згода тимчасово відсутніх членів сім'ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилих приміщень у гуртожитку, кімнат у комунальній квартирі.

З матеріалів справи вбачається, що позивачкою були подані для приватизації всі необхідні документи, передбачені Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, в тому числі копія ордера про надання жилої площі. При цьому, як вбачається з пункту 18 Положення, громадянами в орган приватизації не подається довідка про належність квартири до комунальної власності.

За таких обставин, суд вважає, що Департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради було неправомірно відмовлено позивачу у проведенні приватизації житлового приміщення – квартири АДРЕСА_2.

Виходячи з вищевикладеного, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині скасування рішення Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради №3/9-1980 від 24 квітня 2017 року та визнання за нею права на приватизацію квартири АДРЕСА_2, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов’язання Департаменту житлового господарства Дніпропетровської міської ради, як орган приватизації, вжити заходи щодо приватизації ОСОБА_1 житлового приміщення №98 по проспекту Слобожанський, буд. 143 в місті Дніпрі, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Так, суд не має повноважень щодо покладення на орган приватизації зобов’язання прийняти рішення про передачу житла у власність, передати зазначену квартиру у власність та оформити свідоцтво про право власності, оскільки, зазначений обов’язок органу приватизації встановлений нормами Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» і в разі, якщо зазначений орган зволікає з винесенням відповідного рішення або вчиненням інших дії, суд має право зобов’язати розглянути заяву про передачу житла в приватну власність, вчинити певні дії, та в разі необґрунтованої відмови, скасувати рішення органу приватизації, зобов’язати вчинити певні дії.

Оскільки суд прийшов до висновку про скасування рішення Департаменту житлового господарства Дніпропетровської міської ради №3/9-1980 від 24 квітня 2017 року про відмову в задоволенні заяви позивача про передачу квартири у власність, зазначений орган приватизації фактично повинен повторно розглянути заяву. За результатами розгляду рішення щодо передачі позивачам у власність спірного житла або відмови у передачі не прийняте, тому суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог в цій частині необхідно відмовити, оскільки вони заявлені передчасно, та не в спосіб, передбачений для захисту прав та інтересів.

При цьому, суд вважає, що в даному випадку саме скасування рішення відповідача та визнання за позивачкою в судовому порядку права на приватизацію житлового приміщення є належними та достатніми способами захисту її порушених прав.

Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується ст. 141 ЦПК України, стороні на користь якої ухвалено рішення присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, ст. 1, 2, 3, 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст.ст.1-5 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», ст. 9, 129 Житлового кодексу УРСР, п. 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №396 від 16 грудня 2009 року,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту житлового господарства Дніпропетровської міської ради, третя особа: Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Проспект-143» про скасування рішення, визнання права на приватизацію та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Скасувати рішення Департаменту житлового господарства Дніпропетровської міської ради №3/9-1980 від 24.04.2017 року щодо відмови в переданні у приватну власність ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 (адреса реєстрації: АДРЕСА_3), квартири АДРЕСА_4.

Визнати право на приватизацію ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 (адреса реєстрації: АДРЕСА_3), на квартиру АДРЕСА_2.

Стягнути з Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, вул. Воскресенська, 16) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 (адреса реєстрації: АДРЕСА_3; серія і номер паспорту громадянина України – АК 212079) витрати по сплаті судового збору в розмірі 640 (шістсот сорок) грн.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Волошин Є.В.