Рішення № 75946479, 09.08.2018, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 27/63/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.08.2018 Справа № 908/981/18

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засіданні Шолоховій С.В., розглянувши матеріали справи

За позовом: Акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" (69035 м. Запоріжжя, вул. Діагональна, 1, код ЄДРПОУ 00186542)

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" (69008 м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, 72, код ЄДРПОУ 00191230)

про стягнення 109 838 грн. 70 коп.

за участю представників

позивача: Пельо Н.Р., дов. № 18-73 від 02.05.2018 р.

відповідача: Прокопенко М.О., дов. № 20-58 від 18.12.2017 р.

СУТЬ СПОРУ:

25.05.2018 р. до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" м. Запоріжжя 98 767 грн. 97 коп. пені, 11 070 грн. 73 коп. 3 % річних.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.05.2018 р., справу № 908/981/18 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 29.05.2018 р., прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/981/18, присвоєно справі номер провадження 27/63/18 та призначено підготовче судове засідання на 19.06.2018 р.

Справа № 908/981/18 розглядається за правилами загального позовного провадження.

19.06.2018 р. судом проведено підготовче засідання у справі № 908/981/18.

19.06.2018 р. у підготовчому засіданні, на підставі ст. 183 ГПК України, судом оголошено перерву до 10.07.2018 р., про що винесено відповідну ухвалу.

10.07.2018 р. судом продовжено підготовче засідання у справі № 908/981/18.

У підготовчому засіданні 10.07.2018 р. представники сторін звернулись до суду з письмовою спільною заявою в порядку ч. 6 ст. 183 ГПК України про розгляд справи по суті у той самий день після закінчення підготовчого засідання.

Відповідно до ч.6 ст. 183 ГПК України, якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Відповідно до ч. 2 ст. 195 ГПК України суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Заяву представників сторін в порядку ч. 6 ст. 183 ГПК України, судом прийнято.

10.07.2018 р. суд перейшов до розгляду справи 908/981/18 по суті.

Ухвалою суду від 10.07.2018 р., підготовче провадження закрито, призначено справу до розгляду по суті у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання. Оголошено перерву до 09.08.2018 р.

У судовому засіданні 09.08.2018 р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Оберіг".

Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представникам позивача та відповідача, які прибули в судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

У судовому засіданні 09.08.2018 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, на підставах, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив № 178-45/1 від 03.07.2018 р. (надійшла до суду 04.07.2018 р. за вх. № 08/08/12147/18)

09.08.2018 р. представник відповідача в засіданні суду заперечив проти позовних вимог, на підставах викладених у письмовому відзиві № 11/2029752 (МП) від 06.06.2018 р. (на адресу суду надійшов 13.06.2018 р. за вх. № 08-08/10740/18), а саме щодо стягнення 98 767 грн. 97 коп. пені, 11 070 грн. 73 коп. 3% річних, так як розрахунок, наданий позивачем, вважає необґрунтованим оскільки він не містить періоду нарахування пені.

Крім того, підтримав клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій (надіслано на адресу суду 13.06.2018 р. вх. № 08-08/10746/18 - міститься в матеріалах справи) та заяву про відстрочку виконання рішення (надіслано на адресу суду 13.06.2018 р. вх. № 08-08/10752/18 - міститься в матеріалах справи).

В засіданні суду 09.08.2018 р. здійснено безпосереднє дослідження доказів, поданих учасниками спору (ст. 210 ГПК України).

У судовому засіданні 09.08.2018 р., на підставі статті 217 ГПК України суд закінчив з'ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів - ст. 218 ГПК України.

Заслухавши представників сторін, після судових дебатів, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

03.01.2017 р. між Акціонерним товариством "Запорізький завод феросплавів" (постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" (покупець) укладений договір поставки № 11-17/17/20/2016/3528.

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити та передати у

власність покупця, а покупець прийняти та оплатити згідно п. 3.3 цього

договору феросплави, іменовані в подальшому товар на умовах, в кількості та строки, зазначені в Специфікаціях до дійсного договору, що є невід'ємними його частинами.

Згідно п. 3.3 договору покупець проводить оплату поставленого товару шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника протягом 30-ти банківських днів з дати поставки товару.

Відповідно до п. 2.1.1 договору датою поставки товару та моментом переходу права власності вважається дата оформлення постачальником накладної перевізника (АТ «ЗФЗ»), при спільному прийманні, та визначення ваги на АТ «ЗФЗ», підтвердженому сертифікатом якості постачальника.

Постачальник приймає на себе зобов'язання по організації та оплаті транспортування Товару в шляху його слідування.

Пунктом 3.3 договору встановлено, що покупець проводить оплату поставленого товару шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника протягом 30-ти банківських днів з дати поставки товару. Вартість відвантаженого товару у Специфікації визначається в національній валюті України з урахуванням податків та зборів, передбачених діючим законодавством України. Оплат товару здійснюється в національній валюті України, по курсу НБУ на дату оплати.

Оплата буде проводитися на користь постачальника по реквізитами вказаними у контрактів. (п. 3.4 договору).

Відповідно до п. 3.5 договору датою платежу вважається дата зарахування коштів на рахунок постачальника.

Згідно п. 3.8 договору постачальник засобами факсимільного або електронного зв'язку передає відповідачу протягом 2-х робочих днів з дати поставки товару, рахунок на відвантажений товар, з подальшим наданням оригіналів протягом 5 календарних днів з дати поставки товару та при наявності підписаної обома сторонами Специфікації, наступні документи:

- рахунок постачальника, оформлений у відповідності з вимогами п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку від 24.05.1995р. № 88;

- сертифікат якості;

В день виникнення у нього податкових зобов'язань по ПДВ з операціями, що здійснювались на виконання даного договору:

- зареєструвати податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних в граничні строки встановлені пунктом 201.10. статті 201 ПКУ та надати її Покупцеві в електронній формі через систему M.E.DOC в день реєстрації.

- податкову накладну оформити на державні мові і у відповідності до вимог Податкового кодексу України, порядку заповнення податкової накладної, затвердженого відповідним державним органом.

Отже, зобов'язанням відповідача - ПАТ "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" за договором є оплата поставлених феросплавів протягом 30-ти банківських днів з дати проведення поставки.

Відповідно до п. 8.6 договору визначено, що він набирає чинності з 03.01.2017 р. та діє до 31.12.2017 р., або до його розірвання в установленому законом порядку. В частині взаєморозрахунків договір діє до повного виконання зобов'язань сторонами.

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати:

з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В даному випадку підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, є договір № 11-17/17/20/2016/3528 від 03.01.2017р.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання вищезазначених положень договору, а також специфікацій до договору, позивач в термін з 19.04.2017 р. по 20.11.2017 р. поставив та передав у власність відповідача феросплави, а відповідач, в свою чергу, прийняв та оплатив феросплави виробництва АТ «ЗФЗ» відповідно до розрахунку пені.

У зв'язку з тим, що відповідачем було порушено строк перерахування грошових коштів за поставлені феросплави (за вказаними в розрахунку поставками), відповідачем було порушено своє зобов'язання за договором, а саме порушено п. 3.3 договору.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 98 767 грню 97 коп. пені та 11 070 грн. 73 коп. 3 % річних, які нараховані за порушення строків оплати визначених договором за отриманий товар.

В силу ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Згідно ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відповідних відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов'язання.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що при порушенні зобов'язання настають правові наслідки, які встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Приписами ч. 6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.6 договору у випадку порушення покупцем строку оплати за поставлений товар, передбачений діючим договором поставки пункту 3.3, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ діючої у відповідному періоді, за кожний день прострочки оплати.

Перевіривши розрахунок пені, здійснений позивачем, господарський суд вважає правомірним є нарахування відповідачу пені в розмірі 98 767 грн. 97 коп.

Разом з тим, як вже було зазначено вище, відповідачем подано клопотання про зменшення заявленої до стягнення суми пені на 50%.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав письмове клопотання, про зменшення розміру пені.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Аналогічні приписи встановлені ст. 233 ГК України.

В обґрунтування вказаного клопотання, заявник посилається на те, що ПАТ «Запоріжсталь» не могло виконати зобов'язання внаслідок того, що дебіторська заборгованість контрагентів перед ПАТ «Запоріжсталь» станом на 30.04.2017 р. складала 20 080 541 423, 37 грн. та вже на 01.05.2018 р. збільшилась до 36 432 134 267, 60 грн.

Розглянувши клопотання відповідача про зменшення суми пені, що підлягає до стягнення, господарський суд вважає можливим задовольнити його, з огляду на наступне.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Як свідчать матеріали справи, спірне зобов'язання боржником на момент розгляду даної справи виконано у повному обсязі; прострочення в оплаті мало місце незначний проміжок часу.

Керуючись вказаними нормами, суд вважає за необхідне зменшити розмір заявленої до стягнення суми пені на 50% та стягнути з відповідача суму пені в розмірі 49 383 грн. 99 коп.

У зв'язку з простроченням відповідачем грошового зобов'язання позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача суми 3% річних в розмірі 11 070 грн. 73 коп.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України. Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.

Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Наданий розрахунок судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "Законодавство" та способом, визначеним позивачем, та встановлено, що розрахунок 3% річних позивачем виконаний вірно, в межах заявлених позовних вимог.

Факт порушення відповідачем термінів розрахунків, передбачених договором, є доведеним і вимоги про стягнення 3% річних заявлені обґрунтовано.

До стягнення з відповідача належить сума 3 % річних врозмірі11 070 грн. 73 коп.

Суд, розглянувши клопотання відповідача про надання відстрочення виконання рішення суду на 1 (один) рік, відмовляє в його задоволенні, виходячи з наступного.

При вирішенні питання про надання відстрочки виконання рішення, суд виходить з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. Вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (п. 7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 р. "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів").

Відповідно до ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. 5 ст. 331 ГПК України).

Системний аналіз чинного законодавства свідчить, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Недостатність чи відсутність коштів або необхідність виконання зобов'язання за кредитним договором не можна вважати безумовним винятковим випадком, за наявності якого виконання судового рішення можна розстрочити.

Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв'язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 вказаного Кодексу, і за наявності обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, господарський суд має право розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

Вирішуючи питання про відстрочення виконання рішення, господарський суд враховує ступінь вини відповідача у виникненні спору, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч. 4 ст. 331 ГПК України). Також, суд враховує наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення тощо.

Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.

Особа, яка подала заяву про відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у даній справі.

В даному випадку, відповідач, як на підставу надання відстрочення виконання рішення посилається на те, що відповідач знаходиться у скрутному матеріальному становищі, що значно ускладнить виконання рішення, ухваленого за результатами розгляду справи № 908/981/18. Контрагенти відповідача належним чином не виконують перед останнім грошових зобов'язань, що зумовило виникнення дебіторської заборгованості у значних сумах. Так, сума дебіторської заборгованості контрагентів перед відповідачем станом на 30.04.2017р. склала 20 080 541 423, 37 грн. та вже на 01.05.2018г. збільшилась до 36 432 134 267, 60 грн. Наявність зазначених раніше сум дебіторської заборгованості негативним чином впливає на можливість здійснення відповідачем розрахунків із контрагентами.

При цьому, судом враховується, що при вирішенні заяв про відстрочку або розстрочку виконання рішення, потрібно мати на увазі, що відповідно до ст. 331 ГПК їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. Тобто, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але також необхідно враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

При вирішенні питання про відстрочення виконання рішення господарський суд повинен враховувати не тільки можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але й такі ж наслідки для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

Суд зазначає, що положеннями п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 326 ГПК України закріплено принцип обов'язковості рішень суду, згідно із яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковим на всій території України. Відповідно до ч. 2 ст. 326 ГПК України невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2012 р. № 18-рп/2012 виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. У рішенні Конституційного Суду України від 25.04.2012 р. у справі № 11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

З огляду на встановлені судом обставини, з урахуванням принципів розумності та справедливості, враховуючи інтереси як боржника, так і стягувача, а також те, що рішення суду є обов'язковим до виконання та має бути виконане, суд не вбачає правових підстав для розстрочення виконання рішення стоком на 10 місяців.

Позивач і відповідач є суб'єктами господарювання, які несуть однакову економічну (матеріальну) відповідальність за свої дії та однакові ризики та надання розстрочки відповідачу може призвести до негативних наслідків для позивача.

До того ж, кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб'єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

У відповідності до ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Наведені заявником доводи, суд не може сприймати у якості достатньої підстави для відстрочення виконання судового рішення, оскільки, вони не можуть бути підставою для звільнення відповідача від обов'язку належного виконання зобов'язань за судовим рішенням.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України» зазначено, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті б Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Із підстав, умов та меж: надання відстрочення виконання судового рішення випливає, що безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим».

Враховується, що згідно ч.1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

За таких обставин, суд задовольняє позов частково.

В порядку ст. 129 ГПК України, судовий збір у сумі 1 762 грн. 00 коп. покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів", м. Запоріжжя до Публічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь", м. Запоріжжя задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" (69008 м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, 72, код ЄДРПОУ 00191230) на користь Акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" (69035 м. Запоріжжя, вул. Діагональна, 1, код ЄДРПОУ 00186542) 49 383 (сорок дев'ять тисяч триста вісімдесят три) грн. 99 коп. пені, 11 070 (одинадцять тисяч сімдесят) грн. 73 коп. 3 % річних, 1 762 (одна тисячі сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення оформлено та підписано 20.08.2018 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.С. Дроздова