Рішення № 75946458, 16.08.2018, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16.08.2018 м. Ужгород Справа № 907/312/18

Господарський суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Ушак І.Г.

за участю секретаря судового засідання Сінкіної Е.В.

у відкритому судовому засіданні розглянув справу

за позовом фізичної особи - підприємця Ап’ярі Йосипа Івановича, с. Малий Березний Великоберезнянський район (далі - ФОП Ап’ярі)

до Лумшорського дочірнього підприємства лікувально-оздоровчого комплексу "Полонина" Закарпатського обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Закарпаттурист" , с. Лумшори Перечинський район (далі - ДП ЛОК Полонина)

про стягнення суми 198104,85 грн.

представники:

позивача - Гриньо Д. Д., представник за довіреністю

відповідач - Корпош О.І., представник за довіреністю,

Позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача суми 198104,85 грн., яка включає 156385,23 грн. інфляційних втрат та 41719,55 грн. 3 % річних нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем грошових зобов'язань на суму 1732381,73 грн., яка присуджена рішенням суду (рішення господарського суду Закарпатської області від 25.12.2013 по справі № 907/1010/13 з урахуванням постанови Львівського апеляційного господарського суду від 12.05.14) та складається з суми основного боргу - 1661899,00 грн. та 3 % річних - 70 482,73 грн.

Представник позивача у ході судового розгляду наполягає на задоволенні позовних вимог - стягненні інфляційних втрат та 3 % річних нарахованих за період з 7.07.17 по 26.04.18, посилаючись на їх обґрунтованість долученими до матеріалів справи доказами.

Відповідач письмовим відзивом та усними поясненнями представника проти позову заперечив повністю. Вважає, що позивач неправомірно пред'явив даний позов, оскільки рішення суду у справі № 907/1010/13 перебуває на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби, і правовідносини, що виникли між сторонами є правовідносинами з приводу виконання судових рішень, які врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» і до не можуть застосовуватись норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 25.12.13 у справі №907/1010/13 присуджено до стягнення з ДП ЛОК Полонина на користь ФОП Ап’ярі суму 2241036,60грн., в т. ч. 1661899грн. основного боргу, 344126,93грн. пені, 164528,01 грн. інфляційних втрат та 70482,73грн. 3 % річних, а також суму 44820,74 грн. на відшкодування судових витрат.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.05.14 зазначене рішення суду частково скасовано, а саме, в частині стягнення пені в розмірі 3441296,93грн. та 164528,01грн. інфляційних втрат та прийнято в цій частині нове рішення, яким в позові відмовлено, у решті рішення господарського суду Закарпатської області залишено без змін.

Отже, наведеними судовими актами було встановлено факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем у справі та обставини цього виникнення грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судове рішення у справі № 907/1010/13 станом на час даного судового провадження не виконано.

Наведене не заперечується та не спростовано відповідачем у справі.

Підставою пред'явлення позову, що розглядається у межах даної справи, послугувало прострочення виконання відповідачем зазначених вище грошових зобов'язань.

Суд, оцінивши подані сторонами докази у справі, дійшов висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Спірні відносини сторін у справі врегульовуються відповідними приписами Цивільного кодексу України (ЦК України).

Так, за змістом ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційне нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є наслідком прострочення боржником грошового зобов'язання і способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Аналізуючи практику застосування ст. 625 ЦК України в цивільному судочинстві Верховний Суд України, з метою забезпечення правильного та однакового застосування судами норм права, 01.07.2014 виклав правову позицію, згідно з якою наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

За фактичних обставин справи та керуючись наведеними приписами цивільного законодавства, яке належить застосовувати до спірних відносин, суд дійшов висновку про правомірність позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань у зв'язку із невиконанням відповідачем грошових зобов'язань частково, виходячи із присудженої суми основного боргу 1699636,41 грн. Так, в частині інфляційних втрат з урахуванням заявленої позивачем суми - до стягнення підлягає сума 156386,30 грн., в частині 3 % річних - 20022,00 грн., в іншій частині вимог щодо річних належить відмовити як нарахованих безпідставно.

Таким чином, всього до стягнення з відповідача на користь позивача у даній справі підлягає сума 196407,23 грн.

Заперечення відповідача проти позову зазначені в описовій частині даного рішення судом не приймаються з огляду на правову позицію з наведених питань Верховного Суду викладену у постанові від 16.05.18 у справі № 686/21962/15-ц.

Так, у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання стягнення на підставі ст. 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за невиконання грошового зобов'язання щодо відшкодування збитків і моральної шкоди, підтверджених вироком суду, дійшла висновку про необхідність відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20.01.16 у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).

За змістом ст. 129 ГПК України судові витрати - судовий збір сплачений позивачем при поданні позову на суму 2946,19 грн. - належить відшкодувати за рахунок відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 13, 74, 75, 76, 77, 78, 86, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

Стягнути з Лумшорського дочірнього підприємства лікувально-оздоровчий комплекс "Полонина" Закарпатського обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Закарпаттурист" (89215, Закарпатська область, Перечинський району, с. Лумшори, 64, код ЄДРПОУ 02649377) на користь фізичної особи - підприємця Ап’ярі Йосипа Івановича (АДРЕСА_1, ід. номер НОМЕР_1) суму 196407,23 грн., включаючи інфляційні нарахування на суму 156386,30 грн., 3 % річних - на суму 40022,00 грн. та у відшкодування судових витрат 2946,12 грн.

2. В іншій частині позову - відмовити, поклавши на позивача судові витрати в цій частині.

Відповідно до приписів ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 20.08.18

Суддя Ушак І.Г.