Постанова № 75939465, 17.08.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

П О С Т А Н О В А

іменем УКРАЇНИ

справа № 646/7098/17

провадження № 22-ц/790/3596/18

17 серпня 2018 року

м. Харків

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Котелевець А.В.,

суддів – Коваленко І.П., Піддубного Р.М.,

імена (найменування сторін):

позивач – ОСОБА_1,

позивач – ОСОБА_2,

відповідач – начальник Житлово-експлуатаційної контори-54 ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2018 року в складі судді Теслікової І.І.,

у с т а н о в и в:

В жовтні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися у суд із позовом до начальника Житлово-експлуатаційної контори-54 (далі – ЖЕК-54) ОСОБА_3 про списання суми заборгованості за послуги з утримання прибудинкової території.

Позовна заява, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що вони проживають в ІНФОРМАЦІЯ_1 та є споживачами послуг з утримання прибудинкової території. Посилаючись на те, що послуги з утримання прибудинкової території, які надаються Комунальним підприємством «Жилкомсервіс» (далі – КП «Жилкомсервіс»), не є належної якості, належний контроль щодо виконання двірниками своїх обов’язків з боку начальника ЖЕК-54 ОСОБА_3 відсутній, просили визнати дії КП «Жилкомсервіс» протиправними та списати заборгованість за послуги з утримання прибудинкової території за весь час їх надання в якості морального відшкодування.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що начальник ЖЕК-54 ОСОБА_3 не є належним відповідачем, оскільки згідно з рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області від 20 грудня 2006 року № 1186 виконавцем житлово-комунальних послуг у житловому фонді комунальної власності територіальної громади міста Харкова з утримання будинків, споруд або будинків є КП «Жилкомсервіс». Належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог щодо протиправних дій відповідача не надано.

14 травня 2018 року позивачі подали апеляційну скаргу. Посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про задоволення позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач не надала заперечень на позов, що свідчить про згоду з позовними вимогами. Вони оформили субсидію та сплачують обов’язковий платіж за послуги з утримання прибудинкової території, які відповідачем не надаються.

Відповідач рішення суду першої інстанції не оскаржив, правом на відзив на апеляційну скаргу не скористався.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України – в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є споживачами послуг з утримання прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1.

Закон України «Про житлово-комунальні послуги» (далі – Закон № 1875-1У від 24 червня 2004 року) визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов’язки.

Аналіз цього Закону дає підстави для висновку, що він належить до нормативного акта спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Разом з тим, статтею 4 Закону 1875-1У від 24 червня 2004 року передбачено, що законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг, крім цього Закону, базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного житлового законодавства та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

Водночас частиною першою статті 19 Закону № 1875-1У від 24 червня 2004 року передбачено, що відносини між учасника и договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюють виключно на договірних засадах.

Статті 20, 21 цього Закону визначають обов’язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг.

Пунктом 1 частини третьої статті 20 Закону № 1875-1У від 24 червня 2004 року передбачений обов’язок споживача укласти договір про надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Цей обов’язок відповідає зустрічному обов’язку виконавця, визначеному пунктом 3 частини другої статті 21 цього Закону,підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Форма та зміст (умови) типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» (далі – постанова № 529).

З аналізу змісту частини третьої статті 6, частини першої статті 630 ЦК України, статей 19-21 Закону № 1875-1У від 24 червня 2004 року, постанови № 529 вбачається, що умови типового договору, що набули юридично обов’язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов’язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Таким чином, укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов’язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам частини третьої статті 6 статей 627, 630 ЦК України та статей 19, 20 Закону № 1875-1У від 24 червня 2004 року.

Відповідно до положень статті 162 ЖК УРСР плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Споживач житлово-комунальних послуг, має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг; на зменшення розміру плати за надані послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості в порядку, визначеному договором або законодавством; на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім’ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Споживач має право на укладення договору з виконавцем відповідних послуг на профілактику, а також заміну або ремонт санітарно-технічних приладів, пристроїв, обладнання та засобів обліку, що вийшли з ладу. Споживач зобов’язаний: укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (підпункти 1, 5, 6 частини першої та підпунктів 1, 5 частини третьої статті 20 Закону України № 1875-1У від 24 червня).

Згідно з вимогами частини 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За частиною 2 статті 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1).

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункти 8, 9 статті 16 ЦК України).

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, при вирішенні спору про відшкодування шкоди обов’язковому з’ясуванню підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Таким чином, доказуванню у справах про відшкодування збитків, завданих майну фізичної або юридичної особи, підлягають факти неправомірних дій (бездіяльності) особи, яка завдала шкоди, виникнення шкоди, а також причинний зв’язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяння нею шкоди.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Доводи апеляційної скарги на висновки суду не впливають, зводяться до необхідно переоцінки доказів, яким судом першої інстанції дана належна оцінка.

Оскільки апеляційні скарги задоволенню не підлягають, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв’язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 17 серпня 2018 року.

Головуючий А.В.Котелевець

Судді І.П.Коваленко

ОСОБА_4