Постанова № 75939403, 14.08.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Постанова

Іменем України

Справа № 646/8069/16-ц

Провадження № 22-ц/790/2255/18

14 серпня 2018 року

м. Харків

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії:

головуючого – Сащенко І.С.

суддів – Коваленко І.П., Овсяннікової А.І.,

за участю секретаря Бойко А. О.,

учасники справи

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

третя особа – Сьома Харківська державна нотаріальна контора

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 02 лютого 2018 року (суддя Сорока О.П.)

по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – Сьома Харківська державна нотаріальна контора про встановлення факту спільного проживання, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на ? частку у спільній власності, зміни черги спадкування та визнання права власності в порядку спадкування за законом, -

встановив:

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень просила встановити факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 1996 року по 24.01.2016 року та факт ведення спільного господарства, побуту та бюджету, визнати будинок № 26 по вул. Красноградській у м. Харкові спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1, визнати право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину будинку, змінити черговість одержання права на спадкування та надати право ОСОБА_1 на спадкування майна після смерті ОСОБА_3 із спадкоємцями першої черги, визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину будинку в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3

В обґрунтування позову зазначала, що 24.01.2016 року помер ОСОБА_3, з яким позивач проживала однією сім'єю в незареєстрованому шлюбі з 1996 року. Спочатку вони проживали у квартирі позивача у селі Комунар, а потім у 2001 році за спільні грошові кошти купили будинок по вул. Красноградська, 26 у м. Харкові. Вказаний будинок був зареєстрований на померлого. У будинку позивач зареєстрована з 2006 року. Для того, щоб зробити ремонт у будинку подружжя продало квартиру позивача у с. Комунар. До моменту смерті ОСОБА_3 подружжя проживало разом, вони разом вели спільне господарство та підтримували стосунки з дітьми від їх перших шлюбів. Останні п’ять років постійне місце роботи мала тільки позивач, а померлий мав непостійних дохід, тому смію утримувала позивач. Крім того, протягом останнього часу в будинок було придбано велику кількість техніки, меблів та збудовано паркан. Причиною смерті ОСОБА_3 стала двобічна тотальна пневмонія. З моменту його хвороби позивач опікувалась ним, готувала їжу, турбувалась та купувала ліки. Похованням померлого також займалась позивач. Від першого шлюбу ОСОБА_3 мав сина ОСОБА_2, з яким за життя фактично не спілкувався. Після смерті батька, відповідач звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, яка складається з будинку № 26 по вул. Красноградська у м. Харкові, а позивачеві було відмовлено у прийнятті заяви про спадкування.

Позивач та її представник в судовому засіданні позов підтримали та просили його задовольнити.

Представники відповідача в судовому засіданні просили відмовити у задоволенні позову у зв’язку з його недоведеністю.

Відповідач в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову.

Представник третьої особи в судове засідання не з’явився.

Рішенням Червонозаводського районного суду міста Харкова від 02.02.2018 року позов задоволено частково. Встановлено факт спільного проживання однією сім’єю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 01.01.2004 року по 24.01.2016 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову скасувати та постановити нове, яким задовольнити її позов у повному обсязі. При цьому посилається на неповне з`ясування судом обставин справи, що мають значення для справи; порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що для задоволення позову є всі підстави, оскільки спірний будинок було придбано під час спільного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_1

Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст.ст. 263, 264 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 помер 24.01.2016 року, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії І-ВЛ № 529335 (а.с.13).

ОСОБА_1 звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, вказавши на те, що вона проживала однією сім'єю із спадкодавцем без реєстрації шлюбу та є спадкоємцем четвертої черги, проте їй було відмовлено у прийнятті заяви.

Відповідач ОСОБА_2 ( син спадкодавця ) також звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, яка складається з будинку № 26 по вул. Красноградська у м.Харкові.

Встановлено, що спірний будинок був придбаний до вступу у дію нового Цивільного кодексу України та Сімейного кодексу України (2004 рік.).

Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму ВСУ «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України», судам слід мати на увазі, що правила статей 22, 28, 29 КпШС не застосовують до спорів про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі. Такі спори мають вирішуватися згідно з п.1 ст.17 Закону України "Про власність", відповідних норм Цивільного кодексу України (1963 р.) і з урахуванням роз'яснень, даних Пленумом Верховного Суду України в п.5 постанови від 22 грудня 1995 р. N 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності".

Відповідно до роз'яснень, які містяться в Постанові Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст.16 Закону "Про власність", ст.22 Кодексу про шлюб та сім'ю України; майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п.1 ст.17, ст.18, п.2 ст.17 Закону "Про власність"); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст.8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".

В інших випадках спільна власність громадян є частковою.

Суду, під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого до 1 січня 2004 року особами, які проживали однією сімєю, але не перебували в зареєстрованому шлюбі, необхідно встановити не лише обставини щодо спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно придбавалось сторонами внаслідок спільної праці. Тобто сам факт спільного проживання сторін у справі не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.

Тільки в разі встановлення цих фактів положення частини першої статті 17 Закону України "Про власність" вважається правильно застосованим.

Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не укладався.

Доказів на підтвердження того, що спірний будинок був придбаний внаслідок спільної їх праці як громадян, що обєдналися для спільної діяльності, і що між ними укладались будь-які письмові угоди, якими б визначався статус майна, як спільної сумісної власності, ОСОБА_1 та її представником не надано.

Отже, фактичні шлюбні відносини не вважалися сімейними у період з 1996 року і до 1 січня 2004 року - часу набрання чинності Сімейним кодексом України від 10 січня 2002 р., якщо між жінкою та чоловіком, що перебували у таких відносинах, виникали спірні майнові питання, то вони вирішувалися за нормами цивільного законодавства України.

Така правова позиція була викладена в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року № 6-135цс13.

Постановляючи рішення у справі, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 01.01.2004 року і до смерті останнього - 24.01.2016 року, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, спільно проживали. Проте, зважаючи на те, що договір купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться в м.Харкові по вул.Красноградській, 26 між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено 23.10.2001 року, це майно не може бути спільним сумісним майном позивача та померлого ОСОБА_3

Щодо відмови впозовних вимогах про зміну черговості спадкування, колегія суддів також погоджується в цій частині рішення з висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 1264 ЦК України особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, мають право на спадкування за законом у четверту чергу.

В порядку ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

В силу ч.2 ст. 1259 цього Кодексу фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження здійснення опіки над спадкодавцем, його матеріального забезпечення позивачем, а також те, що ОСОБА_3 перебував у безпорадному стані, таких не було надано і суду апеляційної інстанції.

Крім того, згідно показів свідків, ОСОБА_3 до його захворювання постійно працював. Зі змісту наданої суду медичної документації, він помер від двобічної тотальної пневмонії у віці 42 роки.

Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові в частині визнання спірного будинку спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3, визначенні її частки у такому майні та зміни черговості права на спадкування.

В іншій частині рішення суду не оскаржувалось і апеляційною інстанцією не переглядалось.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів звертає увагу на вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якого суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з усталеною практикою якого, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 02 лютого 2018 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 17 серпня 2018 року.

Головуючий І.С. Сащенко

Судді А.І. Овсяннікова

ОСОБА_5