Постанова № 75936161, 16.08.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №479/473/18 16.08.2018

Провадження №22-ц/784/1386/18

Провадження № 22-ц/784/1386/18

Єдиний унікальний номер судової справи № 479/473/18

Категорія 55 Доповідач апеляційного суду – ОСОБА_1

Постанова

іменем України

16 серпня 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Самчишиної Н.В.,

суддів: Колосовського С.Ю.. ОСОБА_2,

із секретарем судового засідання – Богуславською О.М.,

за участі: представників відповідача –ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 11 липня 2018 року, ухвалене головуючим суддею Репушевською О.В., в приміщені цього суду, повний текст рішення суду складено 11 липня 2018 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до Кривоозерського професійного аграрного ліцею про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку,

встановила

У травні 2018 року ОСОБА_5 звернувся з позовом до Кривоозерського професійного аграрного ліцею про стягнення заробітної плати у розмірі 1 914 грн. та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 37 920 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що з 25 липня 2008 року працював в Кривоозерському професійному аграрному ліцеї на посаді робітника по обслуговуванню будівель.

07 липня 2017 року був звільнений на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штату працівників.

Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 31 липня 2017 року його було поновлено на роботі та з ліцею на його користь стягнуто 3 840 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У вересні 2017 року ним отримано заробітну плату за першу половину вересня в сумі 659 грн. 06 коп.

Проте рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 31 липня 2017 року рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 14 вересня 2017 року було скасовано і у задоволенні його позову про поновлення на роботі відмовлено.

На підставі рішення апеляційного суду, 26 вересня 2017 року наказом №183-к його було звільнено, але не було здійснено остаточного розрахунку за відпрацьований час, тобто, за період з 15 по 26 вересня 2017 року не сплачена нарахована заробітна плата в сумі 1 914 грн., яку, на думку позивача, було утримано відповідачем безпідставно.

Посилаючись на те, що відповідач не провів виплату всіх належних йому сум, позивач просив стягнути з Кривоозерського професійного аграрного ліцею заробітну плату у розмірі 1 914 грн. та середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період з 26 вересня 2017 року по 21 травня 2018 року у розмірі 37 920 грн.

У відзиві та доповненнях до відзиву на позов Кривоозерський професійний аграрний ліцей посилався на правильність остаточного розрахунку з позивачем при звільненні 26 вересня 2017 року.

-2-

Зазначав, що на виконання наказу № 183 - к про звільнення позивача, з яким останній був ознайомлений і не оскаржив, бухгалтерією ліцею при остаточному розрахунку в межах нарахованої заробітної плати за вересень 2017 року були вираховані кошти в сумі 1 914 грн., що становили частину від виплаченого позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу за скасованим рішенням. Тому вважав, що підстави для задоволення позову відсутні.

Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 11 липня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд мотивував своє рішення тим, що між сторонами склались трудові відносини з приводу утримань із зарплати працівника, що регулюються положеннями ст. ст. 127, 128, 130-138 КЗпП України на які не поширюються положення статей 116,117 КЗпП України.

Наказ № 183 – к від 26 вересня 2017 року позивач не оскаржував, тому його відповідність вимогам закону не було предметом дослідження у даній справі.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між учасниками трудових правовідносин, а тому звернувшись до суду з даним позовом 22 травня 2018 року позивач, без доведення поважності причин, пропустив строк звернення до суду, передбачений ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

28 липня 2018 року ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не виконав обов'язку щодо повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, не врахував практику Європейського суду з прав людини. Зокрема, висновок суду не в повній мірі відповідає вимогам чинного трудового законодавства; суд не врахував, що положення ст. 127 КЗпП України містить вичерпний перелік підстав для здійснення відрахувань із заробітної плати працівника, а положення ст. ст. 130-138 КЗпП України не регулюють спірних правовідносин сторін; вимоги працівника про стягнення належної йому заробітної плати не обмежуються будь-яким строком; відрахування та несплата заробітної плати за фактично відпрацьований час відбулась безпідставно, без видання наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу.

У відзиві на апеляційну скаргу Кривоозерський професійний аграрний ліцей, посилаючись на правильність висновків суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу ОСОБА_5 без задоволення, а судове рішення без змін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 з 25 липня 2008 року працював в Кривоозерському професійному аграрному ліцеї на посаді робітника по обслуговуванню будівель.

07 липня 2017 року він був звільнений на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штату працівників.

Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 31 липня 2017 року позивача було поновлено на роботі та з ліцею на його користь стягнуто 3 840 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць допущено до негайного виконання.

На виконання цього рішення, наказом № 146-к від 01 серпня 2017 року ОСОБА_5 поновлено на роботі та виплачено 1 914 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Проте рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 31 липня 2017 року рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 14 вересня 2017 року було скасовано і у задоволенні його позову про поновлення на роботі відмовлено.

-3-

На підставі рішення апеляційного суду, з 26 вересня 2017 року наказом № 183 – к звільнено ОСОБА_5 з роботи, скасовано з 01 серпня 2017 року наказ № 146-к про поновлення позивача на роботі в частині: скасування наказу від 07 липня 2017 року № 116 – к про звільнення працівника у зв’язку зі скороченням штату, виплати ОСОБА_5 середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Інспектору ВК і бухгалтерії наказано видати належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок згідно із законодавства. Цей наказ не містить розпоряджень щодо здійснення відрахувань із заробітної плати працівника.

З особового рахунку 2017 року вбачається, що у вересні 2017 року позивач відпрацював 18 днів та йому нараховано 1 865 грн. 14 коп. – заробітної плати і 877 грн. 71 коп. – доплати до мінімальної.

За цей же місяць здійснено відрахування із заробітної плати у розмірі 1 914 грн., що були виплачені позивачу на виконання скасованого рішення суду про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У вересні 2017 року позивач отримав заробітну плату в сумі 659 грн. 06 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Положеннями ч. 2 ст. 233 КЗпП України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Як встановлено при звільненні позивача 26 вересня 2017 року відповідач із нарахованої заробітної плати у вересні місяці 2017 року в загальній сумі 2 742 грн. 85 коп. здійснив виплату заробітної плати в сумі 829 грн. 01 коп.

Отже, з досліджених судом документів вбачається, що нарахована заробітна плата позивачу за відпрацьований місяць виплачена не в повному обсязі та відповідач має заборгованість по заробітній платі в сумі 1 914 грн.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що наказ № 183 – к від 26 вересня 2017 року про звільнення позивача не містить розпоряджень здійснення відрахувань із заробітної плати працівника у зв’язку з частковим виконанням скасованого рішення суду про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Тому відсутні підстави вважати, що цим наказом було вирішено питання про здійснення відрахувань із заробітної плати позивача.

Здійсненні відповідачем виплати та відрахування, пов’язані з вирішенням питання про поворот виконання скасованих рішень про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин та вирішується в іншому встановленому для нього порядку, що передбачено ч. 1 ст. 239 КЗпП України. Тому висновок суду про те, що на спірні правовідносини не поширюються положення статей 116,117 КЗпП України, є помилковим.

Отже, з відповідача на користь позивача на підставі ст. 116 КЗпП України підлягає стягненню нарахована, але не виплачена заробітна плата у сумі 1 914 грн., яка визначена без утримання прибуткового податку з громадян й інших обов'язкових платежів, що є обов'язком роботодавця.

За статтею 47 України роботодавець зобов’язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

-4-

За висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішенні № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року, положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку із положеннями ст. ст. 116, 117, 237-1 КЗпП України необхідно розуміти так, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Обґрунтовуючи такий висновок Конституційний Суд України виходив з того, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку (п. 2.2. рішення КСУ).

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі 6-616цс15 та від 6 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16. При цьому, вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції статті 233 КЗпП України, Верховний Суд України дійшов висновку, що перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення вищезазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Отже, як встановлено належні ОСОБА_5 при звільненні суми відповідачем не були виплачені та остаточний розрахунок з ним не було проведено на час ухвалення судом оскаржуваного рішення, тому колегія суддів вважає, що передбачений ст. 233 КЗпП України строк на звернення до суду із вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку позивачем не пропущений.

За такого, з відповідача на користь позивача на підставі ч. 1 ст. 117 КЗпП України підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 вересня 2017 року по 21 травня 2018 року.

При визначенні розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні колегія суддів виходить із розміру середнього заробітку позивача, розрахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Розмір визначеної позивачем середньоденної заробітної плати в сумі 160 грн. відповідач не оспорював.

Період, що підлягає оплаті складає у 2017 році 68 робочі дні х 160 грн. = 10 880 грн., у 2018 році 95 робочі дні х 160 грн. = 15 200 грн., що разом становитиме – 26 080 грн. середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 26 вересня 2017 року по 21 травня 2018 року, сума якого визначена без утримання прибуткового податку з громадян й інших обов'язкових платежів, що є обов'язком роботодавця.

З врахуванням викладеного, оскільки суд першої інстанції був іншої думки, рішення районного суду на підставі п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь держави 1 153 грн. 58 коп. судового збору, що становить 65,47% задоволених позовних вимог, в обох судових інстанціях.

-5-

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382ЦПК України, колегія судів

постановила

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 11 липня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_5 задовольнити частково.

Стягнути з Кривоозерського професійного аграрного ліцею на користь ОСОБА_5 заборгованість по заробітній платі в сумі 1 914 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 26 080 грн. з наступним відрахуванням з цих сум податку на доходи громадян та інших обов'язкових платежів.

Стягнути з Кривоозерського професійного аграрного ліцею 1 153 грн. 58 коп. судового збору на користь держави в обох судових інстанціях.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту у випадку та з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Сачишина

Судді: С.Ю. Колосовський

ОСОБА_2

Повний текст постанови складено 17 серпня 2018 року