Постанова № 75936131, 16.08.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №483/741/16-ц 16.08.2018

Провадження №22-ц/784/845/18

Справа № 483/741/16-ц Головуючий суду першої інстанції ОСОБА_1

Провадження № 22-ц/784/845/18 Суддя-доповідач апеляційного суду ОСОБА_2

Категорія - 5

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 серпня 2018 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Колосовського С.Ю., Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,

за участю: позивача ОСОБА_3,

її представника – ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 березня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Казанлі Л.І., в залі судового засідання в м. Очакові об 11 год. 47 хв., повний текст якого складено 5 квітня 2018 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 міської ради та ОСОБА_6, третьої особи – Управління Держгеокадастру в Очаківському районі Миколаївської області, про визнання незаконним та скасування рішення та визнання незаконним свідоцтва про право власності на земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В:

12 травня 2016 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 міської ради та ОСОБА_6 про визнання незаконним та скасування рішення та визнання незаконним свідоцтва про право власності на земельну ділянку, посилаючись на те, що вони з відповідачкою є власниками домоволодінь № 138 та № 137 по вул. Слобідській (до зміни назва – вул. Цокуренка) в м. Очакові Миколаївської області. Відповідачка ОСОБА_6 протизаконно, без його дозволу як сумісного землекористувача приватизувала частину подвір’я, яка на протязі багатьох років була комунальною власністю та знаходилась у загальному користуванні, встановила паркан, що обмежує його у праві користування цією земельною ділянкою та його гаражем, оскільки неможливо проїхати та виїхати з гаражу. У зв’язку з викладеним та посилаючись на приписи ст. 391 ЦК України, ОСОБА_7 просив суд визнати незаконним та скасувати рішення ОСОБА_5 міської ради № 20 від 29 січня 2010 року, а також визнати незаконним та зняти з реєстрації свідоцтво про право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку загальною площею 0,0314 га, розташовану за адресою: Миколаївська область, м. Очаків, вул. Слобідська, 137.

Ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 лютого 2017 року у зв’язку зі смертю позивача ОСОБА_7, було залучено його правонаступників – ОСОБА_3 та ОСОБА_8, якого в подальшому, а саме 22 лютого 2018 року ухвалою районного суду було виключено з числа позивачів за відсутністю у нього права вимоги.

Позивач ОСОБА_3 підтримала заявлені ОСОБА_7 вимоги до ОСОБА_5 міської ради та ОСОБА_6 у повному обсязі.

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5 міської ради та ОСОБА_6 про визнання незаконним та скасування рішення ОСОБА_5 міської ради № 20 від 29 січня 2010 року та визнання незаконним свідоцтва про право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку загальною площею 0,0314 га за адресою: Миколаївська область, м. Очаків, вул. Слобідська, 137, відмовлено повністю. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 – 3 100 грн. в рахунок відшкодування витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем підстав для його задоволення, зазначивши, що позивач не надала суду переконливі докази порушення відповідачами внаслідок приватизації земельної ділянки прав позивача щодо користування та володіння своїм майном, зокрема, гаражем.

Не погодившись із вказаним рішенням місцевого суду, ОСОБА_3, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального і процесуального права, не повне з’ясування усіх фактичних обставин справи та не дослідження і не надання належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

Скаржник зазначала, що на протязі 100 років, земельною ділянкою, на якій в теперішній час розташовані будинки № 136, 137, 138 по вул. Цокуренко у м. Очакові розпоряджались на законних підставах лише ОСОБА_3: її прадід, прабабця, в той час як будинок № 138 ще не був побудований про що свідчить план земельної ділянки від 26 січня 1828 року. В подальшому, 27/100 частки продавались іншим власникам, в тому числі, ОСОБА_9, який 23 травня 1996 року, відповідно договору купівлі-продажу, зареєстрованому в ОСОБА_5 державній нотаріальній конторі продав вказану частину будинку № 137 ОСОБА_6, але в цьому договорі не йдеться про земельну ділянку біля будинку, а тому ОСОБА_6 придбала у 1996 році лише 27/100 частки будинку № 137. Між тим, згідно копії свідоцтва про право власності від 31 березня 2008 року, остання стала власницею цілого житлового будинку № 137, на підставі рішення виконкому ОСОБА_5 міської ради від 29 січня 2008 року. Проте ніяких рішень органу місцевого самоврядування щодо передачі у користування земельної ділянки по вул. Цокуренко 137 не приймалося.

Після того, ОСОБА_6 приватизувала земельну ділянку біля будинку № 137, та незаконно, без дозволу позивача, без погодження меж із сусідами, приватизувала частину двору, яким ніколи не користувалась.

Відповідач ОСОБА_6 у відзиві на апеляційну скаргу доводи апеляційної скарги не визнала та зазначала, що приватизація її земельної ділянки була проведена на законних підставах, прав позивача вона не порушувала, що підтверджено технічною документацією щодо встановлення меж земельної ділянки, показами працівників ДП «Центр земельного кадастру» та іншими доказами.

Відповідач ОСОБА_5 міська рада та третя особа Управління Держгеокадастру в Очаківському районі Миколаївської області правом надати відзив на апеляційну скаргу не скористалися.

Заслухавши доповідь судді – доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 9 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ЦПК України) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із ч. 3 ст. 3 Цивільного процесуального Кодексу України в редакції Закону України № 2147-УШ від 3 жовтня 2017 року, що набув чинності 15 грудня 2017 року, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частина ст. 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (ст. 78 ЗК України).

Згідно п. «г» ч.1 ст. 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов’язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Відповідно до ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до ст. 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації (в редакції до 2009 року).

Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчувалося державними актами, форма яких затверджувалася Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що ОСОБА_7 за життя на праві приватної власності належав житловий будинок № 138 по вулиці Слобідській у м. Очакові на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті його батька ОСОБА_10 (т. 1 а. с. 11, 12). Земельні ділянки площею 0,0048 га та 0,0627 га для обслуговування вказаного житлового будинку, господарських будівель і споруд, що були передані у власність ОСОБА_7 на підставі рішення VII сесії V скликання ОСОБА_5 міської ради № 21 від 10 листопада 2006 року (т. 1 а. с. 13, 14).

11 липня 2016 року ОСОБА_7 помер (т. 1 а. с. 83).

Спадкоємицею після його смерті за законом та за заповітом є дочка померлого ОСОБА_3, яка успадкувала земельну ділянку площею 0,0627 га за вказаною вище адресою для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), отже є її власником (т. 1 а. с. 183-185).

Власником будинку № 137 по вулиці Слобідській у м. Очакові є відповідач ОСОБА_6 (т. 2 а. с. 34, 35), яка придбала вказаний житловий будинок у ОСОБА_9 , уклавши з ним 23 травня 2006 року договір купівлі-продажу 27/100 часток жилого будинку з відповідною часткою службових будівель і споруд, розташованого в місті Очакові Миколаївської області по вулиці Цокуренко, будинок 136/137 (т. 2 а. с. 36-37).

19 жовтня 2007 року на підставі рішення ОСОБА_5 міської ради № 19 від 29 січня 2008 року ОСОБА_5 міською філією ММБТІ на ім’я відповідачки ОСОБА_6 було виготовлено технічний паспорт на житловий будинок № 137 по вул. Слобідській в м. Очакові (т. 1 а. с. 156 – зворот - 158) та 31 березня 2008 року вона отримала на нього свідоцтво про право власності (т. 1 а.с.155 – зворот). За даними цього технічного паспорту у власника вказаного будинку зазначена площа земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у розмірі 0,0367 га.

Рішенням ОСОБА_5 міської ради № 27 від 18 грудня 2009 року відповідно до заяви ОСОБА_6 останній було надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,0367 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: м. Очаків, вул. Слобідська (Цокуренка), 137 (т. 2 а. с. 29).

При виготовленні технічної документації працівниками ДП «Центр державного земельного кадастру» площа земельної ділянки була зменшена з 0,0367 га до 0,0314 га, що відображено на кадастровому плані земельної ділянки (т. 2 а. с. 38). Представник цього центру підтвердила в судовому засіданні, що під’їзд до гаражу позивача є землею комунальної власності, не переданий ані у власність, ані у користування, крім того, відсутній й земельний сервітут для проїзду на транспортному засобі.

Цей факт також підтверджується проведеною за клопотанням представника відповідача кадастровою зйомкою земельної ділянки для встановлення її фактичних меж та відстані від суміжних земельних ділянок (т. 1 а. с. 144).

На підставі рішення ОСОБА_5 міської ради № 20 від 29 січня 2010 року (т. 2 а. с. 45) було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державного акту на земельну ділянку площею 0,0314 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: м. Очаків вул. Слобідська, 137 на ім’я ОСОБА_6 (т. 2 а. с. 45).

При цьому у вказаній технічній документації міститься розписка від 14 січня 2010 року сумісного землекористувача ОСОБА_7, що проживав за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 про те, що він не має претензій до існуючих меж з земельною ділянкою по вул. Слобідській, 137 (т. 2 а. с. 42).

Отже судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідачами дотримано процедуру передачі у власність земельної ділянки площею 0,0314 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: м. Очаків, вул. Слобідська (Цокуренка), 137 в межах площі земельної ділянки, що була зазначена в технічному паспорту на цей житловий будинок на час визнання права власності на нього за ОСОБА_6

Стверджуючи, що під час приватизації земельної ділянки ОСОБА_6 до складу виділеної їй ділянки увійшла частина земельної ділянки – подвір’я, якою користувалася позивач, ОСОБА_3 не надала суду будь-яких доказів за правилами ст.ст. 76-80 ЦПК України, які б підтверджували право позивача на користування земельною ділянкою, що перебуває в комунальній власності, зокрема, правовстановлюючий документ, що свідчить про надання власником у користування земельної ділянки позивачу, її розміри, цільове призначення або докази, що свідчили про поділ спірної земельної ділянки загального користування між власниками будинків по вул. Цокуренка, №№ 136, 137, 138.

З пояснень ОСОБА_11 в суді апеляційної інстанції вбачається, що у неї відсутні перешкоди у користуванні гаражем, зокрема й під’їзду до нього. Доводи позивача про те, що ОСОБА_6 в майбутньому має намір будувати на земельній ділянці загального користування свій гараж, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не охоплюються предметом позову у даній справі.

Отже, суд першої інстанції правильно визначив характер спору, суб’єктивний склад правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, оцінивши надані сторонами докази та надавши їм вірну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог. Доводи апеляційної скарги повторюють позовні вимоги і зводяться до незгоди із рішенням суду першої інстанції, висновків місцевого суду не спростовують, а тому не можуть бути підставою для скасування правильного по суті судового рішення.

З огляду на викладене, згідно із приписами ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 березня 2018 року без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Л.М. Царюк

ОСОБА_12

ОСОБА_13

Повний текст постанови складено 17 серпня 2018 року.