Рішення № 75933790, 16.08.2018, Новоайдарський районний суд Луганської області

Справа № 419/1800/18

Провадження № 2/419/425/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2018 року Новоайдарський районний суд Луганської області

у складі: головуючого судді – Мартинюка В. Б.,

за участю: секретаря – Тимофєєва В. В.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в смт Новоайдар Луганської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Новоайдарського районного суду з даним позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.

В обгрунтування позовних вимог, посилається на те, що він є власником квартири АДРЕСА_1.

Відповідач ОСОБА_2 є сином позивача та зареєстрований у вищезазначеному будинку з 25.05.2000 р., але фактично з 2013 року, не проживає у вказаному домоволодінні. На теперішній час його місцезнаходження невідоме.

Позивач здійснює догляд за будинком, сплачує всі комунальні та експлуатаційні витрати по його збереженню.

На підставі вищенаведеного, позивач просив визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням – квартирою № 1 в будинку №5 по вул. Гагаріна в смт Новоайдар Луганської області.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з’явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги визнав, не заперечував проти їх задоволення.

Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню за наступних підстав.

Положеннями ст. ст. 319 ЦК України, 150 ЖК України передбачено, що громадяни, які мають в приватній власності будинок, користуються ним для приватного мешкання та мешкання членів своєї сім`ї та мають право розпоряджатись цією власністю за своїм розсудом.

Відповідно до ст. 383 ЦК України, будинок використовується власником для власного проживання та проживання членів його сім’ї.

Позивач є власником квартири АДРЕСА_1, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно (а.с.5), копією технічного паспорта (а.с.6).

Відповідач ОСОБА_2 є сином позивача та зареєстрований у вищезазначеній квартирі, проте тривалий час, а саме з 2013 року, не проживає у ній. На теперішній час його місцезнаходження невідоме, у добровільному порядку відповідач не бажає знятися з реєстрації, що перешкоджає позивачу реалізувати в повній мірі права власника на користування та розпорядження своїм майном та спонукало звернутися до суду за захистом порушених прав.

Відповідні факти підтверджуються актом депутата Новоайдарської селищної ради від 02.07.2018 р. (а.с.8), копією домової книги (а.с.9-11).

Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Суд вважає за необхідне застосувати дану норму ЦК України при вирішенні спору, оскільки в даному випадку спірні відносини виникли між власником житла та членами його сім`ї, а не наймачем.

Відповідно до п.1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла. Втручання у це право здійснюється виключно з підстав, передбачених п. 2 ст. 8 Конвенції.

Зазначене покладає на Україну в особі її державних органів зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення ЄСПЛ у справі «Пауел і Райнер проти Сполученого Королівства» від 21.02.1990 р.). Такий захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ у справі «Джілоу проти Сполученого Королівства» від 24.11.1986 р.), так і наймача (рішення ЄСПЛ у справі «Ларкос проти Кіпру» від 18.02.1999 р.).

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю;ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст. 317 ЦК України, власникові належить право володіти, користуватися та розпоряджатися своїх майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.ч. 1,2 ст. 319 ЦК України).

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частинами 2, 3 ст. 386 ЦК України визначено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно з ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Судом достовірно встановлено, що відповідач не користується житлом за місцем реєстрації з 2013 року без поважних на то причин, що дає суду законні підстави для задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до ст. 7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», втрата права користування житловим приміщенням є підставою для зняття особи з реєстрації.

Приймаючи до уваги, що в судовому засіданні знайшов підтвердження факт відсутності відповідача у квартирі АДРЕСА_1 понад один рік, та враховуючи визнання позову відповідачем, суд приходить до переконливого висновку, що вимоги позовної заяви про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування зазначеним вище жилим приміщенням, підлягають задоволенню.

Висновки суду підтверджуються письмовими доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 142 ЦПК України, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідному рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

На підставі ст. ст. 319, 355, 369, 383 ЦК України, ст. ст. 405, 150 ЖК України, ст. 7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», керуючись ст. ст. 12, 13, 142, 200, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням – задовольнити.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою № 1 в будинку №5 по вул. Гагаріна в смт Новоайдар Луганської області.

Повернути ОСОБА_1, ідн. № НОМЕР_1, з державного бюджету 50 (п`ятдесят) відсотків судового збору, що складає 352,40 грн (триста п`ятдесят дві гривні сорок копійок), сплаченого при поданні позову.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий: В. Б. Мартинюк