Постанова № 75932390, 14.08.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 824/472/17-а

Головуючий у 1-й інстанції: Брезіна Тетяна Миколаївна

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

14 серпня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Совгири Д. І.

суддів: Курка О. П. Загороднюка А.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Приватбанк" на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року (повний текст якої складено в м. Чернівці) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ПАТ "Приватбанк" про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ПАТ "Приватбанк" про визнання протиправним та скасування рішення.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ПАТ "Приватбанк" подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

В судове засідання позивач не з'явився, однак на адресу суду надіслав заяву про розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження.

В судове засідання представник відповідача не з'явився, однак на адресу суду надіслав заяву про розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився про причини неявки суду не повідомив, хоча про час та дату розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Виходячи з приписів п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 16.03.2007 р. між ПАТ "Приватбанк" та ОСОБА_2 (дівоче прізвище - ОСОБА_4) ОСОБА_5 укладено кредитний договір CVHMGK00000028 про надання позивачу кредитних коштів на загальну суму 24000 доларів США на термін до 15.03.2027 року. (а.с.13-17).

02.04.2007 р. для забезпечення виконання позивачем зобов’язань за кредитним договором CVHMGK00000028 від 16.03.2007 р. укладено договір іпотеки нерухомого майна, а саме квартири загальною площею 35,9 кв.м., що знаходиться за адресою: Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Заводська №62/4 та належить позивачу на праві власності. (а.с. 56-58).

У зв’язку з порушенням позивачем зобов’язань за кредитним договором CVHMGK00000028 від 16.03.2007 р., ПАТ "Приватбанк" звернувся до Садгірського районного суду м. Чернівці з позовом про стягнення заборгованості з позивача, яка утворилась станом на 31.07.2015 р. в сумі 18216,02 доларів США. Згідно рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 17.10.2016 р. позов ПАТ "Приватбанк" задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 (дівоче прізвище - ОСОБА_4) Н.М. заборгованість за кредитним договором в сумі 17997,34 доларів США. (а.с. 18-23).

Відповідно до листа ПАТ "Приватбанк", направленого позивачу 31.03.2017 р. повідомлено про повне виконання зобов’язань по кредитній угоді CVHMGK00000028 від 16.03.2007 року. Крім того, повідомлено, що за час користування кредитом на квартиру, що знаходиться за адресою: Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Заводська №62/4, накладено заборону відчуження, однак у зв’язку із повним виконання умов кредитного договору банк повідомив, що не заперечує проти зняття заборони на вказане майно. (а.с. 24).

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру прав на нерухоме майно вбачається, що державним реєстратором відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради ОСОБА_3 13.12.2016 р. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32885322, про реєстрацію права приватної власності за ПАТ "Приватбанк" на квартиру, що знаходиться за адресою: Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Заводська №62/4. Підставою для виникнення права власності вказано договір іпотеки від 02.04.2007 року. (а.с.34-40).

Відповідачем додано до матеріалів справи документи реєстраційної справи №1115427773101, що стали підставою для прийняття рішення індексний номер 32885322 від 13.12.2016 р. за об’єктом: Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Заводська №62/4, зокрема: заява про реєстрацію прав та їх обтяжень; квитанцію про сплату адміністративного збору; картка прийому заяви №75425383; відомості із бази даних про реєстрацію заяв та запитів Державного реєстру речових прав; договір іпотеки від 02.04.2007 р.; вимога ПАТ "Приватбанк" від 11.10.2016 р., адресована ОСОБА_4 про усунення порушень за кредитним договором CVHMGK00000028 від 16.03.2007 р. у 30-денний строк; рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, адресованого позивачу з вказаною вимогою, де вказано дату отримання повідомлення 17.10.2016 р.; договір купівлі-продажу від 16.03.2007 р. про купівлю ОСОБА_2 (дівоче прізвище - ОСОБА_4) Н.М. квартири, що знаходиться за адресою: Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Заводська №62/4; відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно; технічний паспорт на квартиру, що знаходиться за адресою: Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Заводська №62/4. (109-123).

Крім того, судом встановлено, що у зв’язку із проведенням позивачем реконструювання квартири, що знаходиться за адресою: Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Заводська №62/4 до матеріалів справи додано рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 13.02.2017 р., з матеріалами справи №726/16/17, яким визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 79,90 кв.м. (а.с. 26-33).

Згідно положень ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд перевіряє дотримання вказаних критеріїв суб’єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваного рішення, вчиненні дій чи допущенні бездіяльності.

Згідно зі ст. 2 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” 1 липня 2004 року N 1952-IV, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, (далі – Закон N 1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 3 ст. 10 Закону N 1952-IV зобов’язано державного реєстратора встановлювати відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

Згідно з пунктом 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 25 грудня 2015 р. N 1127, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, (далі-Порядок №1127), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Відповідно до вимог ст. 33 Закону України “Про іпотеку” звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно положень ст. 12 Закону України “Про іпотеку” у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 12 цього Закону у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Відповідно до ст. 37 Закону України “Про іпотеку” договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Необхідно розрізняти між собою застереження у іпотечному договорі та договір про задоволення вимог іпотекодержателя.

Застереження у іпотечному договорі встановлюється у момент укладення договору або шляхом внесення змін до нього, тоді як договір про задоволення вимог іпотекодержателя є самостійним договором, необхідність в укладенні якого виникає з моменту, коли постає питання про належне виконання зобов’язань боржником.

Згідно з пунктом 16.7.1 Договору іпотеки 02.04.2007 р. іпотекодержатель звертає стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов’язання вони не будуть виконані. Крім того, до вказаного договору іпотеки включено розділ щодо застереженнях про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до ст. 36 Закону України "Про іпотеку", де визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержетель зобов'язаний письмово повідомити іпотекодавця або шляхом продажу предмета іпотеки на підставі ст. 38 Закону України "Про іпотеку".

Таким чином, з системного аналізу вимог спеціального законодавства та з урахуванням ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, при реєстрації прав власності на таке майно, правовстановлюючим документом, зокрема, має бути договір про задоволення вимог іпотекодержателя.

Крім того, суд звертає увагу, що згідно з ч.1 ст.35 Закону України “Про іпотеку” у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

При цьому, суд звертає увагу, що важливим є факт не лише надіслання такої вимоги, а також підтвердження про те, що після направлення такого повідомлення сума заборгованості сплачена не була. Суд наголошує, що надіслання такої вимоги іпотекодержателем не дає йому права в односторонньому порядку зареєструвати за собою право власності на іпотечне майно.

Судом встановлено, що ПАТ "Приватбанк" 11.10.2016 р. надіслав позивачу вимогу про усунення порушень за кредитним договором CVHMGK00000028 від 16.03.2007 р. та надав 30-денний строк для усунення порушень, шляхом сплати заборгованості в сумі 22151,66 доларів США. Вказану вимог позивач отримала 17.10.2016 року.

Суд звертає увагу, що згідно рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 17.10.2016 р. позов ПАТ "Приватбанк" задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 (дівоче прізвище - ОСОБА_4) Н.М. заборгованість за кредитним договором в сумі 17997,34 доларів США.

Таким чином, суд зауважує, що частина суми заборгованості, яка визначена у вимозі від 11.10.2016 р. зменшилась на 17997,34 доларів США на підставі вказаного рішення суду. А тому, суд вважає безпідставною реалізацію права ПАТ "Приватбанк" на позасудове звернення стягнення на перемет іпотеки, згідно існуючого у договорі іпотеки від 02.04.2007 р. застереження, оскільки сума заборгованості в сумі 17997,34 доларів США до закінчення 30-денного строку, який надавався позивачу для усунення порушень зобов’язань за кредитною угодою, була зменшена на підставі судового рішення, що не враховано державним реєстратором під час прийняття оскаржуваного рішення.

Крім того, суд звертає увагу державного реєстратора на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” орган державної реєстрації прав, державні реєстратори зобов’язані надати до відома заявників інформацію про необхідний перелік документів для здійснення державної реєстрації прав. Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до п. 57 Порядку №1127 для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв'язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.

Суд зауважує, що пункт 61 Порядку №1127 не включає в себе документи, які безпосередньо підтверджують факти, з якими закон/договір іпотеки пов’язує можливість переходу права власності на предмет іпотеки та які вимагаються в силу ч.3 ст.10 Закону України №1952-IV, пункту 57 Порядку №1127.

Крім того, у пункті 61 Порядку №1127 визначено, що для державної реєстрації права власності на предмет іпотеки, крім документів, що передбачені Законом України №1952-IV та пунктом 57 Порядку №1127, обов'язково подаються: завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Суд вважає, що документ, який підтверджує факт настання або ненастання події, з якими закон/договір іпотеки пов’язує можливість переходу права власності на предмет іпотеки, має в обов’язковому порядку вимагатися державним реєстратором в силу наведених приписів законодавства, і державна реєстрація може здійснюватися виключно за умови подання такого документа, незалежно від подання інших документів, що наведені у п.61 Порядку №1127.

Таким чином, суд вважає, що для з’ясування обставин порушення строків погашення кредиту та відсотків за його користування державний реєстратор мав вимагати оригінали документів, що підтверджують факт порушення умов кредитного договору.

Згідно положень ч. 3 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Суд звертає увагу, що відповідач під час прийняття реєстраційного рішення індексний номер 32885322 від 13.12.2016 р. не витребувано від заявника документів щодо оцінки майна квартири, що знаходиться за адресою: Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Заводська №62/4. Таким чином, державним реєстратором залишено поза увагою той факт, що загальна площа квартири, що знаходиться за адресою: Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Заводська №62/4, у зв’язку із проведенням позивачем реконструювання квартири, становить 79,90 кв.м. та є більшою ніж вказано у договорі іпотеки від 02.04.2007 р., в якому загальна площа квартири визначена 35,9 квадратних метрів.

Збільшення площі квартири, на переконання суду, потребує оцінки іпотечного майна. Без встановлення вказаних обставин, суд вважає неможливим проведення реєстраційних дій, пов'язаних з припиненням та/або набуття права власності на такий об'єкт нерухомого майна, оскільки існують суперечності між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

На підставі матеріалів реєстраційної справи №1115427773101 судом встановлено, що державному реєстратору не було надано підтверджуючих документів факту порушення умов кредитного договору на зазначену у вимозі суму, договору про задоволення вимог іпотекодержателя та оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, а тому не встановлення вказаних відомостей під час проведення реєстраційних дій, свідчать про необґрунтованість такого рішення та порушення державним реєстратором вимог ч. 3 ст. 10 Закону України №1952-IV та зазначених вимог Порядку №1127, а відтак, заявлений позовний позов підлягає задоволенню.

Крім того, суд звертає увагу, що під час прийняття спірного рішення, відповідачем не враховано вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Так, 07.06.2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання.

Таким чином, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).

Згідно з п. 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Таким чином, вказаний Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності.

Суд звертає увагу, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на таке майно є позасудовим способом звернення стягнення на предмет іпотеки. А тому, реєстраційні дії, якими засвідчується перехід права власності на майно до кредитора, є одним із способів реалізації стягнення на предмет іпотеки.

З системного аналізу викладеного суд дійшов висновку, що квартира за адресою: Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Заводська №62/4, яка має загальну площу 79,90 кв.м. та яка використовується як місце постійного проживання позивачем, не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", в тому числі шляхом реєстрації права власності за ПАТ "Приватбанк", як забезпечення виконання ОСОБА_2 умов кредитної угоди CVHMGK00000028 від 16.03.2007 р., укладеної в іноземній валюті.

Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду України від 25.11.2016 року у справі № 6-1249цс15, від 16.09.2015 у справі № 6-492цс15, від 30.09.2015 р. у справі № 6-1309цс15.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з вимогами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірність та законність прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32885322 від 13.12.2016 р., а тому спірне рішення належить до скасування.

Тому, враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Приватбанк" залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий ОСОБА_1 Судді ОСОБА_6 ОСОБА_7