Постанова № 75932303, 16.08.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/587/18

Головуючий у 1-й інстанції: Тарновецький І.І.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

16 серпня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Драчук Т. О. Загороднюка А.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 квітня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач 12.02.2018 звернувся із адміністративним позовом до суду в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, оформлену листом № Д-23438/0-13180/6-17 від 02.10.2017 щодо надання ОСОБА_2 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га з метою подальшої передачі у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів Нетечинецької сільської ради Віньковецького району Хмельницької області;

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області надати ОСОБА_2 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га з метою подальшої передачі у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів Нетечинецької сільської ради, Віньковецького району Хмельницької області.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.04.2018 позов задоволено частково:

- визнано протиправною та скасовано відмову Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, оформлену листом №Д-23438/0-13180/6-17 від 02 жовтня 2017 року щодо надання ОСОБА_2 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га з метою подальшої передачі у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів Нетечинецької сільської ради Віньковецького району Хмельницької області;

- зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 щодо надання йому дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га з метою подальшої передачі у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів Нетечинецької сільської ради Віньковецького району Хмельницької області від 12 червня 2017 року;

- в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення в частині відмови у задоволенні позову та задовольнити позов в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Також апелянт зазначає, що правильним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов’язання відповідача прийняти рішення про надання ОСОБА_2 дозволу на розробку технічної документації стосовно земельної ділянки, оскільки саме такий спосіб захисту порушених прав забезпечить їх повне поновлення та унеможливить необхідність повторного звернення до суду.

В силу положень п.2 ч.1 ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії МВ №053253, виданого 02.11.2016 та має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

13.06.2017 року позивач звернувся з заявою до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 2 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Нетечинецької сільської ради, Віньковецького району, Хмельницької області.

Листом № 289/0-9283/6-17 від 11.07.2017 Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області повідомило позивачу, що земельна ділянка з приводу якої він звернувся, не може бути надана йому у зв'язку із надходженням великої кількості заяв від учасників АТО та членів сімей загиблих учасників АТО, формування переліку заяв учасників АТО в порядку черговості їх надходження, тому про результати розгляду зазначеної заяви його буде проінформовано додатково.

В подальшому, позивач 28 серпня 2017 року звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області з клопотанням щодо розгляду заяви у встановлений строк та прийняття рішення.

Листом №Д-23438/0-13180/6-17 від 02 жовтня 2017 року відповідачем повідомлено позивачу, що його заява від 12.06.2017 року опрацьована головним управлінням у встановлений законом строк та по ній прийнято рішення по суті (лист від 11.07.2017 №289/0-9283/6-17), а також зазначено, що надання земельної ділянки буде можливе тільки після включення останньої до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам у поточному кварталі в межах норм безоплатної приватизації на території відповідного району.

Позивач, не погоджуючись з відповіддю відповідача, звернувся з позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач відмовляючи в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, діяв всупереч наданим Земельним кодексом України повноваженням, оскільки при дослідженні оскаржуваної відмови відповідача встановлено, що в ній відсутні посилання на підстави передбачені статтею 118 Земельного кодексу України.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами.

Згідно з положеннями частин 1, 2 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до абзацу 1 пункту 14 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій (статті 5, 6) та особам, прирівняним до них надаються такі пільги, зокрема, першочергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт жилих будинків і квартир цих осіб та забезпечення їх паливом.

Пунктом «б» частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірах не більше 2,0 гектара.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлено статтею 118 ЗК України.

Згідно частиною шостою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_3 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

За правилами частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Отже, ЗК України визначає чіткий алгоритм дій розгляду заяв громадян про відведення у власність земельних ділянок та вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

До того ж, законодавцем встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У такому випадку відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб'єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об'єкта вимогам, зазначеним у ЗК Україні, які повинні бути затверджені у встановленому законом порядку, або вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко - економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою, відповідач повинен був прийняти одне з таких рішень: про надання дозволу на розроблення відповідної документації із землеустрою, або про відмову у наданні відповідного дозволу із зазначенням причин відмови. При цьому, ЗК України зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини такої відмови.

Встановлено, що згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області №289/0-9293/6-17 від 11.07.2017 позивача повідомлено, що у зв'язку із великим надходженням заяв від учасників АТО та сімей загиблих учасників АТО, з метою забезпечення права кожного учасника АТО на отримання земельних ділянок, Головним управлінням, формується перелік заяв учасників АТО в порядку черговості їх надходження, тому, про результати розгляду заяви позивача буде поінформовано додатково.

В подальшому, листом №Д-23438/0-13180/6-17 від 02 жовтня 2017 року відповідачем повідомлено позивачу, що його заява від 12.06.2017 року опрацьована головним управлінням у встановлений законом строк та по ній прийнято рішення по суті (лист від 11.07.2017 №289/0-9283/6-17), а також надання земельної ділянки буде можливе тільки після включення останньої до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам у поточному кварталі в межах норм безоплатної приватизації на території відповідного району.

З наведеного вбачається, що у вказаних листах відповідача не міститься передбачених ч.7 ст.118 ЗК України підстав для відмови позивачу у наданні дозволу з мотивованою причиною такої відмови. За результатами розгляду клопотання позивачу, всупереч наведеним нормам, направлено лише лист без прийняття будь-якого рішення.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, оскільки відповідачем не прийнято рішення про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу, колегія суддів дійшла висновку, що суб'єкт владних повноважень не розглянув заяву позивача відповідно до вимог чинного законодавства з урахуванням положень ст. 118 ЗК України.

Щодо доводів відповідача, які викладені у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема щодо посилання відповідача на те, що земельна ділянка, на яку претендує позивач, не відноситься до переліку земельних ділянок, які передбачаються для передачі громадянам в межах безоплатної приватизації в IІІ кварталі 2017 року, колегія суддів зазначає наступне.

Так, як слідує із відзиву на апеляційну скаргу, відповідачем видано наказ від 20 червня 2017 року №137, яким затверджено перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам України у ІІІ кварталі 2017 року", відповідно до якого планувалося передати у приватну власність земельні ділянки на території Ізяславського, Ярмолинецького, Славутського районах загальною площею 24,3715 га.

Разом з чим, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Колегія суддів вищевказані доводи відповідача відхиляє, оскільки із оскаржуваної відповіді не вбачається, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, обґрунтовує підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у зв'язку із невідповідністю земельної ділянки, на яку претендує позивач, вимогам ч. 7 ст. 118 ЗК України та наказу від 20 червня 2017 року №137, відповідно до якого не передбачено виділення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам України у Віньковецькому районі Хмельницької області.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відмова відповідача, оформлена листом від 02.10.2017 року №Д-23438/0-13180/6-17 є протиправною та підлягає скасуванню.

Разом з тим, надаючи оцінку доводам апелянта щодо належності способу захисту його порушених прав, враховуючи статтю 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно вказаної статті кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним".

Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

При цьому, враховуючи положення КАС України, колегія суддів звертає увагу, що адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною другою статті 2 КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Зокрема, це стосується і неприйняття суб'єктом владних повноважень рішень за наявними у нього зверненнями та матеріалами, відсутності оцінки цих матеріалів та мотивації їх прийняття чи відмови.

Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, як суб'єкт владних повноважень, повинен діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а його дискреційні повноваження обмежені вимогами цих законів.

Під час вирішення питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою відповідач може прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою або обґрунтовану відмову у наданні такого дозволу.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного та враховуючи, що із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою позивач 12.06.2017 звернувся до відповідача вперше, а рішення по ній прийнято не було, колегія суддів вважає, що в даному випадку належним способом захисту прав позивача буде зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та прийняти відповідне рішення.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року №822/2683/17.

Підсумовуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час її апеляційного розгляду, а відтак відсутні підстави для її задоволення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315, статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 квітня 2018 року слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 квітня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий ОСОБА_1 Судді ОСОБА_4 ОСОБА_5