Рішення № 75930039, 07.08.2018, Лиманський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Краснолиманський міський суд Донецької області)

Справа № 236/538/18

Провадження № 2-а/236/26/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2018 року Краснолиманський міський суд Донецької області в складі:

головуючого судді Бєлоусова А.Є.,

при секретарях Безорчук А.О., Колесник О.І.,

за участю:

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

перекладачів ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лиман адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про визнання протиправними дій суб’єкта владних повноважень та скасування рішення від 10.11.2017 року про примусове повернення з України громадянина ОСОБА_6 Федерації,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Краснолиманського міського суду Донецької області (як адміністративного суду) із позовом до органу Державної міграційної служби України про визнання протиправними дій суб’єкта владних повноважень та скасування рішення від 10.11.2017 року про примусове повернення з України громадянина ОСОБА_6 Федерації.

Позивач вказує, що головним спеціалістом Лиманського МВ ГУ ДМС України в Донецькій області ОСОБА_7 було прийняте рішення № 4 від 10.11.2017 року про примусове повернення з України громадянина ОСОБА_6 Федерації ОСОБА_1, 15.05.1965 р. н.. На думку позивача, зазначене рішення є незаконним, оскільки після його затримання працівниками поліції, після вилучення у нього всіх документів йому не були роз’яснені права користуватись послугами перекладача, отримувати юридичну допомогу, в тому числі безоплатно. Українську мову ОСОБА_1 не розуміє, тому не мав змоги користуватись своїми правами, не міг ефективно себе захищати під час провадження в юрисдикційному органі.

На початку вересня 2012 року ОСОБА_1 прибув на територію України на законних підставах, у приватних справах, з того часу мешкав у своїх знайомих, займався власним господарством. Під час перетину державного кордону України через КПП «Должанський» позивач отримав імміграційну карту, яка в подальшому була ним втрачена.

10.11.2017 року ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1 ст. 203 КУпАП, до нього застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу 350,00 грн. в доход держави; позивач штраф сплатив.

Будь-яких інших порушень законодавства України ОСОБА_1 не допускав.

Позивач вважає, що його права були порушені посадовими особами органу ДМС України під час розгляду справи стосовно його примусового повернення з України до країни його громадянства, просить визнати такі дії протиправними та скасувати рішення Лиманського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області № 4 від 10.11.2017 року про примусове повернення за межі України громадянина ОСОБА_6 Федерації ОСОБА_1, 15.05.1965 р. н..

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 (а.с.131,132) наполягали на задоволенні позовних вимог, на обґрунтування своєї позиції навели аргументи, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача ГУ ДМС України в Донецькій області ОСОБА_3 (а.с.71) заперечувала проти задоволення вимог позивача, просила у задоволенні позову відмовити, вказала, що дії посадових осіб органу ДМС України відповідають чинному законодавству, є правомірними. Представник відповідача зазначила, що ОСОБА_1 проживав у лісовому масиві в районі с. Діброва Лиманського району Донецької області (адреса не підтверджена і записана зі слів позивача), до початку грудня 2012 року позивач не вжив заходів, необхідних для продовження строку перебування в Україні на законних підставах. ОСОБА_1 перебуває на території України з грудня 2012 року незаконно, без реєстрації та документів, що надають право іноземцеві на таке перебування, не має законних джерел для існування, не є працевлаштованим, ухиляється від виїзду з України та є нелегальним мігрантом.

Щодо ОСОБА_1 10.11.2017 року було складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 203 КУпАП; під час здійснення провадження у справі про адміністративне правопорушення позивача було ознайомлено із правами, передбаченими ст. 63 ОСОБА_8 України, ст. 268 КУпАП. При цьому ОСОБА_1 пояснив, що проживав в Україні нелегально з власної недбалості. Позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності, до нього застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу, суму штрафу позивач сплатив у добровільному порядку.

В подальшому посадовими особами ДМС України на підставі ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» було прийнято рішення від 10.11.2017 року про примусове повернення за межі України громадянина РФ ОСОБА_1, зобов’язання ОСОБА_1 самостійно залишити територію України до 09.12.2017 року, заборону йому в’їзду в Україну строком на 3 роки. Представник відповідача вважає, що таке рішення відповідало ОСОБА_8 та Законам України, було обґрунтованим.

Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень; прийняття судом рішення та стягнення з відповідача - суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст. 288 КАС України позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів.

Згідно зі ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ст. 77 КАС України).

Вислухавши думку позивача та його представника, з’ясувавши заперечення представника відповідача проти позову, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі фактичні дані та відповідні їм правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 є громадянином ОСОБА_6 Федерації, народився 15.05.1965 року, місцем народження є хутір Красное Знамя Багаєвського району Ростовської області, зареєстрований за адресою ОСОБА_6 Федерація, Ростовська область, Зеленоградський район, сел. Малий Лог, вул. Молодіжна, буд. 42.кв.3 (а.с.10).

10.11.2017 року відносно ОСОБА_1 головним спеціалістом Лиманського МВ ГУ ДМС України у Донецькій області ОСОБА_7 складено протокол серії ПР МДО № 052516 за фактом скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 203 КУпАП (порушення іноземцем правил перебування в Україні). Постановою начальника Лиманського МВ ГУ ДМС України у Донецькій області ОСОБА_3 на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 550,00 грн.(а.с.80,82). Сума штрафу позивачем сплачена у добровільному порядку, що підтверджено відповідною квитанцією (а.с.83).

10.11.2017 року посадовими особами Лиманського МВ ГУ ДМС України в Донецькій області прийнято рішення № 4, згідно з яким громадянина ОСОБА_6 Федерації ОСОБА_1 примусово повернуто за межі України, зобов’язано ОСОБА_1 самостійно залишити територію України, заборонено ОСОБА_1 в’їзд до України строком на 3 роки (а.с.84-85).

Про прийняте рішення посадовими особами органу ДМС України 10.11.2017 року повідомлено керівника Слов’янської місцевої прокуратури Донецької області ОСОБА_9 (а.с.86).

Допитані за клопотанням представника відповідача в судовому засіданні як свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11 повідомили, що вони є співробітниками Лиманського відділення поліції Слов’янського ВП ГУ НП у Донецькій області; наприкінці 2017 року на території Лиманського району Донецької області органами поліції здійснювалась операція під умовною назвою «Мігрант», під час здійснення профілактичних заходів на території бази відпочинку між с. Діброва та с. Озерне Лиманського району працівниками поліції було виявлено громадянина ОСОБА_6 Федерації ОСОБА_1, який мешкав в Україні з грудня 2012 року без відповідних документів, його було доставлено до Лиманського МВ ДМС України в Донецькій області для вирішення питання про законність перебування іноземця на території України; ОСОБА_1 мав при собі лише військовий квиток, інші документи у нього були відсутні; ОСОБА_1 добровільно погодився поїхати з працівниками поліції, він не заявляв жодних скарг на будь-які незаконні дії з боку поліцейських; працівниками територіального органу ДМС України відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення. При цьому свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 спілкувались з позивачем російською мовою, ОСОБА_1 їх розумів. Свідок ОСОБА_10 повідомив, що був присутній під час складання матеріалів про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1, спілкувався з останнім російською мовою, перекладав йому «незрозумілі слова» з української мови, коли той його просив. Свідок ОСОБА_11 взагалі не був присутнім у службовому кабінеті Лиманського МВ ДМС України в Донецькій області під час складання щодо позивача протоколу у справі про адміністративне правопорушення.

Оцінюючи в даному випадку правомірність дій посадових осіб територіального органу ДМС України щодо примусового повернення іноземця з України до країни громадянства, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 8 ОСОБА_8 України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_8 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_8 України гарантується.

Органи державної влади, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_8 та законами України (ст. 19 Основного Закону).

Згідно зі ст. 33 ОСОБА_8 України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55 ОСОБА_8 України).

Відповідно до ст. 26 ОСОБА_8 України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими ОСОБА_8, законами чи міжнародними договорами України.

Згідно зі ст. 9 Основного Закону чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Україною 17.07.1997 року ратифікована Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 1950), яка набрала чинності для України 11.09.1997 року. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Нормами п.3 ст. 6 згаданої Конвенції передбачено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: a) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього; b) мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту;c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя; d) допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;e) якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не розмовляє нею, - одержувати безоплатну допомогу перекладача.

Тлумачення поняття кримінального обвинувачення у практиці Європейського суду з прав людини відрізняється своєю автономністю. Суд сприймає кримінальне обвинувачення як універсальне поняття, яке є наслідком будь-яких діянь протиправного характеру незалежно від ступеню їх суспільної небезпечності.

Зокрема, "обвинувачення" відповідно до положень статті 6 параграфа 1 може бути визначено як "офіційне повідомлення, надане особі уповноваженими представниками влади, в підтвердження того, що вона вчинила злочин", визначення, яке також відповідає критерію, що "ситуація (підозрюваного) суттєво погіршилась" (рішення від 30.03.2004 року у справі «Меріт проти України», заява № 66561/01, п.70).

Також у рішенні від 06.09.2005 року у справі «Салов проти України», заява № 65518/01, п.65, Суд зазначив, що поняття "обвинувачення" має "автономне" значення; воно повинно розумітися в сенсі Конвенції, а не лише в контексті його значення в національному праві. Таким чином, воно може визначатися як "офіційне повідомлення особи компетентним органом державної влади, в якому стверджується, що особа вчинила кримінальний злочин", визначення, яке також відповідає поняттю "впливу важливі наслідки для стану підозрюваного".

У рішенні у справі «Делькур проти Бельгії» (Delcourt v. Belgium) від 17.01.1970 року, заява № 2689/65, Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що в пункті 1 статті 6 вміщено концепцію терміну «кримінальне обвинувачення», яка характеризується скоріше матеріальним, аніж формальним характером.

Суттєвою ознакою застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є те, що Європейський суд з прав людини не пов’язує термін обвинувачення із власне обвинувальним висновком, що складається органами слідства по закінченню досудового слідства. Для визначення кримінального характеру того чи іншого обвинувачення Суд застосовує три послідовні критерії (критерій національного права, критерій адресатів,критерій форми і тяжкості правових наслідків).

Підставою для прийняття рішення № 4 від 10.11.2017 року про повернення з України громадянина ОСОБА_6 Федерації ОСОБА_1, 15.05.1965 р. н., стало встановлення обставин незаконного проживання цієї особи в Україні, відсутність звернень до уповноважених органів щодо продовження строку перебування в Україні, ухилення від виїзду з території України. Вказані обставини були встановлені посадовими особами територіального органу ДМС України під час розгляду матеріалів про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 203 КУпАП, складених відносно ОСОБА_1.

Враховуючи, що національним законодавством України порушення іноземцями правил перебування в Україні і транзитного проїзду через територію України розглядається як делікт - ст. 203 КУпАП, вказана норма поширює свою дію на невизначене коло осіб, тягне за собою примусове повернення іноземного громадянина за межі України та тривалу заборону на в’їзд до України, суд у цьому випадку розглядає процедуру застосування посадовими особами органу ДМС України щодо ОСОБА_1 заходів примусу як таку, що підпадає під дію ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відтак, ОСОБА_1 мають бути гарантовані права, передбачені п.3 ст. 6 Конвенції, в тому числі, одержувати безоплатну юридичну допомогу захисника, користуватись безоплатними послугами перекладача.

Крім того, національним законодавством України передбачено, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження (ст. 268 КУпАП).

Під час розгляду адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 судом встановлено, що позивач є громадянином ОСОБА_6 Федерації, українську мову розуміє лише на побутовому рівні, чого недостатньо для реалізації його прав у справі про адміністративне правопорушення. Запис у додатку до рішення № 4 від 10.11.2017 року «українську мову розумію, перекладач не потрібен», як пояснив позивач, було здійснено ним під диктовку працівників територіального органу ДМС України, він копіював літери з іншого тексту, вважав, що «так потрібно» і «це дозволить йому залишитись в Україні після сплати штрафу». Володіння мовою є суб’єктивним чинником, тому твердження позивача про недостатній рівень володіння українською мовою заслуговують на увагу. Доказів іншого відповідачем надано не було.

У рішенні від 19.12.1989 року у справі «Камасінскі проти Австрії»(Kamasinski v. Austria), заява № 9783/82, п.74 Європейський суд з прав людини звернув увагу, що зазначене в підпункті (е) пункту 3 статті 6 право… на безоплатну допомогу перекладача поширюється не тільки на усні свідчення…, але й на документальні матеріали…» . Підпункт (е) пункту 3 … означає, що особа, «обвинувачена в учиненні кримінального правопорушення»,… має право на безоплатну допомогу перекладача для письмового або усного перекладу всіх цих документів або свідчень у відкритому проти нього провадженні…».

Документи при розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 та текст рішення № 4 від 10.11.2017 року були складені українською мовою, переклад цих документів російською мовою у справі відсутній; питання про рівень володіння мовою у позивача не було з’ясовано взагалі під час складання та розгляду матеріалів про адміністративне правопорушення.

Суд вважає, що для того, щоб право на справедливий судовий розгляд залишалося досить «практичним і ефективним» … пункт 1 статті 6 вимагає, щоб доступ до адвоката зазвичай був забезпечений, починаючи з першого допиту… Загалом правам на захист буде завдано непоправної шкоди в тому разі, якщо обвинувальні свідчення, дані під час допитів без адвоката, будуть використані для засудження (рішення від 27.11.2008 року у справі «Салдуз проти Туреччини» (Salduz v. Turkey) [GC], заява 36391/02, п. 55).

При розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 посадовими особами органу ДМС України не було з’ясовано у позивача питання щодо необхідності залучення до участі у справі захисника, в тому числі на засадах безоплатної правової допомоги; запис про відмову від захисника ОСОБА_1 у матеріалах справи відсутній; в основу висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 203 КУпАП, було здійснено на підставі лише його власних пояснень (а.с.81), записаних від імені позивача працівником ДМС України українською мовою, переклад цих пояснень російською мовою відсутній; пояснення отримані від ОСОБА_1 за відсутності захисника.

Загальні питання правового статусу іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядку їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначені Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Ч.1 ст. 26 вказаного Закону передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України.

Судом встановлено, а відповідачем не заперечується, що рішення про примусове повернення громадянина ОСОБА_6 Федерації ОСОБА_1 було прийняте на підставі ч. 1 ст. 26 згаданого Закону, у зв'язку з вчиненням ним дій, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Визначальним, на думку суду, є з'ясування питання про те, з якого саме моменту позивача слід вважати таким, що вчинив незаконні дії і відповідно порушив законодавство про правовий статус іноземців, що у свою чергу могло стати підставою для прийняття рішення про його примусове повернення з України.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22.12.2010 року № 23-рп/2010 (справа № 1-34/2010) дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

Одним із найважливіших принципів, що істотно впливає на правове становище громадянина в демократичному суспільстві є дотримання презумпції невинуватості - правового принципу, за яким щодо особи, яка підозрюється у вчиненні злочину або правопорушення, припускається невинність до того часу, поки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому законодавством, і встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили.

Принцип презумпції невинуватості в адміністративному процесі має чимало характерних ознак, одними з найбільш істотними з яких є, зокрема, віднесення права визнання особи винною у вчиненні адміністративного правопорушення до компетенції тільки уповноважених законом суб'єктів, а також фіксація офіційного визнання вини особи у відповідному процесуальному документі - постанові у справі про адміністративне правопорушення, яка набула чинності. Особа вважається невинуватою у вчиненні адміністративного або дисциплінарного проступку, доки її вина не буде доведена у передбаченому законом порядку і зафіксована постановою, що набула чинності, чи рішенням у справі.

За змістом ст. 287 КУпАП постанову у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено.

Відповідно до ст. 291 КУпАП постанова адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого ст. 26 цього Кодексу, постанов по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованого в автоматичному режимі, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.

У постанові начальника Лиманського МВ ГУ ДМС України у Донецькій області від 10.11.2017 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 550,00 грн. (а.с.82) зазначено, що це процесуальне рішення може бути оскаржено в 10-денний строк. При цьому у постанові всупереч нормам ст. 291 КУпАП зазначено, що вона набирає законної сили 10.11.2017 року. Отже, позивач був таким чином фактично позбавлений права на оскарження прийнятої щодо нього постанови.

Рішення № 4 про примусове повернення з України громадянина ОСОБА_6 Федерації ОСОБА_1 було прийнято 10.11.2017 року на підставі постанови у справі про адміністративне правопорушення від 10.11.2017 року, яка не набрала законної сили, тобто було прийнято передчасно.

Пояснення представника відповідача з приводу того, що позивач добровільно сплатив суму штрафу, а отже, визнав свою вину у скоєнні адміністративного правопорушення, суд не бере до уваги, оскільки сплата штрафу була здійснена ОСОБА_1 лише 13.11.2017 року (а.с.82 – зворотній бік, а.с.83), а оскаржуване позивачем рішення № 4 було ухвалено одразу 10.11.2017 року.

З огляду на викладене суд дійшов переконання, що на час прийняття оскаржуваного рішення, тобто станом на 10.11.2017 року, встановлених ч. 1 ст. 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" підстав для примусового повернення громадянина ОСОБА_6 Федерації ОСОБА_1 до країни громадянства у відповідача не було, таке рішення органом державної влади було винесене передчасно, з порушенням прав та законних інтересів позивача.

З урахуванням встановлених порушень посадовими особами органу ДМС України приписів КУпАП при прийнятті рішення № 4 від 10.11.2017 року, суд задовольняє вимоги позивача, визнає протиправним та скасовує таке рішення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами, суд зазначає про таке.

Згідно зі ст. 132 КАС України судовий збір віднесено до складу судових витрат.

Ст. 288 КАС України встановлено особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу примусового повернення чи примусового видворення іноземців або осіб без громадянства за межі території України. Зокрема, за подання до адміністративного суду позовних заяв та апеляційних скарг у справах, визначених ст. 288 КАС України, судовий збір не сплачується.

Згідно із ч.5 ст. 139 КАС України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, судові витрати у справі слід компенсувати за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 8,19,33,64,68 ОСОБА_8 України, ст.ст. 2,5,6,7,19, 132,139,241,242,243,244,245, 288 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про визнання протиправними дій суб’єкта владних повноважень та скасування рішення від 10.11.2017 року про примусове повернення з України громадянина ОСОБА_6 Федерації – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Лиманського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області № 4 від 10.11.2017 року про примусове повернення за межі України громадянина ОСОБА_6 Федерації ОСОБА_1, 15.05.1965 р. н.

Судові витрати у справі компенсувати за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Краснолиманський міський суд Донецької області протягом десяти днів з дня проголошення такого рішення.

Повний текст цього рішення суду складено 10.08.2018 року.

Суддя -