Постанова № 75929260, 15.08.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий суддя у першій інстанції: Васильченко І.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2018 року Справа № 826/15548/16

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Епель О.В.,

суддів: Кузьменка В.В., Степанюка А.Г.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

представника позивача Парубця Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 травня 2018 року у справі

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект»

до Бердичівського міськрайонного відділу

державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області,

третя особа, яка не заявляє

самостійні вимоги

на предмет спору: ОСОБА_3,

про скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Бердичівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: ОСОБА_3 про скасування постанови від 27.08.2007 р. АА № 211962 в частині накладення державним виконавцем арешту на приміщення за адресою: Житомирська обл., м. Бердичів, вул. Ватутіна, 10.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 травня 2018 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що іпотека має пріоритет над усіма іншими обтяженнями майна, що арешт спірного майна перешкоджає йому як іпотекодержателю в реалізації його права на звернення стягнення на предмет іпотеки.

З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду прийнято за неповно встановлених обставин, з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить його скасувати та ухвалити постанову про задоволення його позову в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 09.11.2006 р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11073415000.

В забезпечення зазначеного договору між ОСОБА_3 та банком укладено іпотечний договір від 10.11.2006 р., відповідно до п. 1.1 якого ОСОБА_3 передав в іпотеку нерухоме майно: нежиле приміщення (частина будівлі механічної майстерні) загальною площею 200,1 кв.м. за адресою: Житомирська обл., м. Бердичів, вул. Ватутіна, 10.

12.12.2011 р. між ПАТ «УкрСиббанк» та позивачем укладено договір факторингу № 1, відповідно до якого, банк передав у власність позивача права вимоги в обсягах, визначених у додатку 1 до договору факторингу, зокрема за кредитним договором від 09.11.2006 р. № 11073415000.

Також між банком і позивачем укладено договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, згідно якого, банк передав, а позивач прийняв права вимоги за договорами іпотеки, зазначеними у додатку 1 до договору про відступлення права вимоги, зокрема за вищевказаним договором іпотеки від 12.12.2011 р.

19.07.2016 р. при зверненні до нотаріуса позивачу стало відомо, що на майно ОСОБА_3, у тому числі на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки за іпотечним договором від 10.11.2006 р. накладено арешт на підставі постанови про арешт майна боржника від 27.08.2007 р. серії АА № 211962.

Запис про арешт вказаного майна внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 29.08.2007, реєстраційний номер обтяження: 5562015.

Позивач вважаючи, що накладення державним виконавцем арешту на вищезазначене нерухоме майно порушує його права як іпотекодержателя, звернувся до суду з позовом у цій справі.

Судова колегія встановила, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що перебування майна в заставі не виключає можливості накладення на нього арешту для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, а також з того, що позивачем не доведено настання заставного випадку за відповідним договором іпотеки та не надано доказів звернення стягнення на майно.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р. № 606-XIV у редакції, що була чинною на момент прийняття державним виконавцем спірної постанови про накладення арешту (далі - Закон № 606-XIV), «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 р. № 1404-VIII у редакції, чинній на теперішній час (далі - Закон № 1404-VIII).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ст. 55 Закону № 606-XIV передбачено, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Копія постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника не пізніше наступного після її винесення дня надсилається боржнику та відповідно до банків чи інших фінансових установ або органів, зазначених у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена боржником начальнику відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, або до суду у 10-денний строк.

Згідно зі ст. 52 Закону № 606-XIV стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. За постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору, винесеної у виконавчому провадженні про звернення стягнення на заставлене майно, стягнення звертається на вільне від застави майно боржника.

У разі коли коштів, одержаних від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно, виконавчий документ повертається стягувачу-заставодержателю в порядку, визначеному пунктом 6 частини першої статті 40 цього Закону.

Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника знаходиться у заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту.

Реалізація заставленого майна провадиться в порядку, встановленому цим Законом.

З коштів, одержаних від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання, передбачені статтею 43 цього Закону, після чого вони використовуються для задоволення вимог заставодержателя. Якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, кошти йому виплачуються у разі належного підтвердження права на заставлене майно. Після повного задоволення вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, визначеному цим Законом.

Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до ч.1 ст. 48 Закону № 1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Частиною 5 статті 51 Закону № 1404-VIII визначено, що за рахунок коштів, які надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються відрахування, передбачені пунктами 1 і 2 частини першої статті 45 цього Закону, після чого кошти перераховуються заставодержателю та стягується виконавчий збір. Якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом.

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що перебування майна боржника у заставі (в іпотеці) не виключає можливості накладення на нього арешту для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями (іпотекодержателями).

Разом з тим, для з'ясування правомірності накладення арешту на майно, яке є предметом іпотечного договору та перебуває в заставі, необхідно встановити, чи виникло в іпотекодержателя право звернення стягнення на таке майно та чи не перевищує вартість предмета застави заборгованості боржника перед заставодержателем.

При цьому, положення Законів №№ 606-XIV, 1404-VIII встановлюють особливий порядок здійснення захисту прав іпотекодержателя на переважне задоволення його вимог за рахунок предмету іпотеки - шляхом звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Аналогічні правові висновки викладені в рішенні Верховного Суду від 31.07.2018 р. по справі № 810/2403/15 та, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов'язковими для врахування апеляційним судом при розгляді даної справи.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що відступлення Банком позивачу права вимоги за кредитним договором з ОСОБА_3 від 09.11.2006 р. та за укладеним в рахунок його забезпечення договором іпотеки від 10.11.2006 р. відбулося на підставі договору факторингу від 12.12.2011 р. і в цей же день були внесені відповідні відомості про обтяження майна ОСОБА_3 іпотекою до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.

Водночас, арешт на майно ОСОБА_3 на підставі оскаржуваної позивачем постанови державного виконавця накладено 27.08.2007 р., тобто до реєстрації його іпотекодержателем щодо майна вказаної фізичної особи.

Крім того, як було правильно встановлено судом першої інстанції, позивачем не доведено, що вартість предмета застави (іпотеки) не перевищує розміру заборгованості боржника та не надано належних і допустимих доказів щодо розміру відповідного боргу.

Також з матеріалів справи не вбачається і апелянтом не доведено настання заставного випадку за іпотечним договором від 10.11.2006 р. та звернення ним стягнення на відповідне майно боржника та/або вилучення чи примусову реалізацію арештованого майна.

З огляду на це, колегія суддів вважає, що в даному випадку відсутні достатні та необхідні правові підстави для визнання протиправною та/або скасування постанови від 27.08.2007 р. серії АА № 211962 в частині накладення державним виконавцем арешту на приміщення за адресою: Житомирська обл., м. Бердичів, вул. Ватутіна, 10, як про таке апелянт просить у своєму позові.

Більш того, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені в рішенні від 31.07.2018 р. по справі № 810/2403/15, апеляційний суд зазначає, що позовна заява ТОВ «Кей-Колект» у цій справі, у відповідності до підстав, з яких вона подана, обумовлена пошуком захисту прав позивача як іпотекодержателя за вищевказаним іпотечним договором, однак, як відзначалося вище, належним способом захисту прав іпотекодержателя на переважне задоволення його вимог за рахунок предмету іпотеки є звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Зазначене, крім іншого, вказує на обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав.

Враховуючи викладене у сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності достатніх та необхідних правових підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Доводи апелянта про те, що іпотека має пріоритет над усіма іншими обтяженнями майна, що арешт спірного майна перешкоджає йому як іпотекодержателю в реалізації його права на звернення стягнення на предмет іпотеки, є необґрунтованими з огляду на вищезазначене.

Крім того, апеляційний суд вважає, що такі доводи не підтверджуються жодними належними і допустимими у розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України доказами. Водночас, з аналізу положень ст. 77 КСА України вбачається, що презумпція винуватості суб'єкта владних повноважень - відповідача у справі не є абсолютною і не виключає регламентованого частиною 1 вказаної норми обов'язку позивача також довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги і заперечення.

Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» підлягає залишенню без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 травня 2018 року - без змін.

Таким чином, оскільки судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, то відповідно до ст. 139 КАС України, понесені відповідачем та апелянтом у цій справі судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 травня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Рішення виготовлено 15 серпня 2018 року.

Головуючий суддя:

Судді: