Постанова № 75928908, 16.08.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2018 року справа №812/1263/18

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Блохіна А.А., за участю секретаря судового засідання – Токаревої А.Г., позивача – ОСОБА_1, представника відповідача – ОСОБА_2, діючої за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 03 липня 2018 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 812/1263/18 (головуючий суддя І інстанції – Басова Н.М.), складену в повному обсязі 06 липня 2018 року в м. Сєвєродонецьк Луганської області за позовом ОСОБА_1 до Головного управління СБУ в Донецькій та Луганській областях про визнання протиправним та скасування розпорядження №31д від 05 квітня 2017 року,-

В С Т А Н О В И В :

02 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління СБУ в Донецькій та Луганській областях про визнання протиправним та скасування розпорядження №31д від 05 квітня 2017 року (а.с. 3-16).

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 24 травня 2018 року позовну заяву позивача прийнято до розгляду (після залишення позовної заяви без руху та часткового усунення недоліків позовної заяви) та відкрито провадження у справі, при цьому, залишено відкритим питання щодо строку звернення позивача до суду (а.с. 1-2).

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 03 липня 2018 року позовні вимоги позивача залишено без розгляду на підставі ст. 123, 183 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв’язку з пропуском строку звернення до суду з даним позовом. Позивачу роз’яснено право звернення до адміністративного суду в загальному порядку після усунення підстав, з яких заява була залишена без розгляду. (а.с. 136-140).

Не погодившись із вищевказаною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив суд скасувати ухвалу суду першої інстанції, а справу направити для продовження розгляду.

В обґрунтуванні апеляційної скарги, зазначив, що проходження публічної служби - це динаміка службового статусу особи, яка знаходиться на публічній службі. Особи начальницького складу податкової міліції проходять службу відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 “Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ”. Вказане положення регламентує прийом, проходження та звільнення, а саме: права, обов'язки і відповідальність осіб, які проходять службу; присвоєння, зниження та позбавлення спеціальних звань; призначення на посади, переміщення і просування по службі; атестацію; відпустки; звільнення зі служби; особливості проходження служби окремими категоріями осіб начальницького складу.

Оскільки у своєму позові позивач не оскаржує жодного акту щодо прийняття на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, та враховуючи той факт що оскаржуване розпорядження винесене 05 квітня 2017 року, а 05 вересня 2016 року, тобто за 6 місяців до того, він був звільнений з публічної служби і на теперішній час на ній не знаходиться, то вважає в даному випадку безпідставним для визнання строку звернення до адміністративного суду застосування частини 5 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій вказується, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Позивач зазначив, якщо він не знаходиться на публічній службі, то й визнання індивідуального акту, який складено за шість місяців після його звільнення, протиправним не несе за собою наслідки пов’язані з проходженням публічної служби, на якій він не знаходиться. Скасування цього розпорядження на даний час не буде мати ніякі наслідки стосовно колишнього його проходження публічної служби.

Оскаржуване ним розпорядження про скасування допуску до державної таємниці винесено на підставі Закону України від 21 січня 1994 року №3855-ХІІ “Про державну таємницю”. Відносини у сфері охорони державної таємниці регулюються Конституцією України, Законами України “Про інформацію” та “Про доступ до публічної інформації”, “Про державну таємницю”, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та іншими нормативно-правовими актами.

Позивач вважає, що спірні правовідносини є іншими ніж ті, які складаються при прийнятті громадян на публічну службу, її проходженні та звільнення з публічної служби, та на які згідно ч.5 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюється місячний термін звернення до адміністративного суду.

На підставі викладеного, вважає, що його позовна заява подана в межах шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого ч.2 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 144-150).

Позивач в судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, зазначила, що ухвала суду першої інстанції прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – залишити без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом ДФС України № 1634-о від 15 червня 2015 року ОСОБА_1 призначено на посаду першого заступника начальника Головного управління ДФС у Луганській області, який здійснює координацію діяльності підрозділів податкової міліції (а.с.99).

Відповідно до номенклатури посад працівників Головного управління Державної фіскальної служби України у Луганській області перебування на яких, потребує оформлення допуску та надання доступу до державної таємниці, затвердженої в.о. начальника Головного управління ДФС у Луганській області від 12 жовтня 2015 року, погодженої начальником Управління СБ України Луганської області від 09 жовтня 2015 року, посада першого заступника начальника Головного управління, яку займав позивач, є такою, що потребує оформлення допуску та надання доступу до державної таємниці (а.с.87-89).

Розпорядженням № 125д від 25 листопада 2015 року Управлінням СБУ в Луганській області позивачу надано допуск до державної таємниці за формою 2.

Наказом Головного управління ДФС у Луганській області від 01 грудня 2015 року №10-ос “Про надання доступу до державної таємниці” ОСОБА_1 надано з 01 грудня 2015 року доступ до державної таємниці із ступенем секретності “Цілком таємно” та “Таємно” за формою 2.

Зазначені судом обставини підтверджуються постановою Луганського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року по справі №812/1309/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Луганській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Управління Служби безпеки України в Луганській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення компенсації за час вимушеного прогулу (а.с.119-122).

Вказана постанова набрала законної сили 15 травня 2018 року (а.с.123-127).

Наказом Державної фіскальної служби України від 05 вересня 2016 року № 3102-о полковника податкової міліції ОСОБА_1 (М-031431), першого заступника начальника Головного управління ДФС у Луганській області, який здійснює координацію діяльності підрозділів податкової міліції, звільнено з посади та податкової міліції ДФС у запас Збройних Сил України за п.62 “а” Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ УРСР, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 та ст.26 Закону України від 21 січня 1994 року № 3855-ХІІ “Про державну таємницю” (а.с.100).

Позивач не погодився зі звільненням, оскаржив зазначений наказ до суду і вказаною постановою Луганського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року по справі №812/1309/16 був поновлений на посаді з 06 вересня 2016 року.

При цьому, розпорядженням УСБ України в Луганській області від 05 квітня 2017 року №31д, яка є предметом оскарження по справі №812/1263/18, ОСОБА_1, колишньому першому заступнику начальника Головного управління ДФС у Луганській області на підставі п.3 ч.2 ст.23, ч. 2 ст.26,27 та ст.28 Закону України “Про державну таємницю” та пунктів 63, 64 та 80 Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 939, скасовано допуск до державної таємниці за формою 2 з 30 травня 2016 року (а.с.3-16, 63).

Спірний наказ є предметом оскарження даної справи.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 03 липня 2018 року позовні вимоги позивача залишено без розгляду у зв’язку з пропуском строку звернення до суду з даним позовом.

Вищевказана ухвала є спірною при розгляді даної справи.

Суд першої інстанції, залишаючи позов без розгляду, виходив з того, що позивач дізнався про спірний наказ 02 листопада 2017 року, відтак, місячний строк звернення до суду з даним позовом (з огляду на те, що спірні правовідносини є питанням проходження публічної служби) сплинув 02 грудня 2017 року, а з позовом позивач звернувся у травні 2018 року.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо залишення позову без розгляду, з наступних підстав.

Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, позивач/апелянт погоджується з висновком суду першої інстанції, що процесуальний строк для обчислення строку звернення до суду розпочався 02 листопада 2017 року, тобто з моменту, коли позивачу сталі відомі підстави, з яких відповідач скасував допуск до державної таємниці.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що фактично спірним питанням є приналежність спірного наказу до проходження позвачем публічної служби.

Згідно ст.1 Закону України “Про державну таємницю” від 21 січня 1994 року № 3855-XII (далі Закон № 3855-XII) допуск до державної таємниці - оформлення права громадянина на доступ до секретної інформації.

Стаття 22 Закону № 3855-XII регламентує допуск громадян до державної таємниці.

Так, залежно від ступеня секретності інформації встановлюються відповідні форми допуску до державної таємниці. Форма 2, яка була встановлена позивачу, надається для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності "цілком таємно" та "таємно" строком на 7 років (ч. 1 ст. 22 Закону № 3855-XII).

Допуск до державної таємниці надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-технічної діяльності або навчання, органами Служби безпеки України після проведення їх перевірки. Порядок надання допуску до державної таємниці визначається Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 22).

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Закону № 3855-XII для розгляду питання про надання громадянам допуску до державної таємниці державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, де працюють, проходять службу або навчаються громадяни, оформляються документи, які надсилаються до органів Служби безпеки України. Перелік та форми таких документів, а також порядок їх надання визначаються Кабінетом Міністрів України.

Як вже зазначалось раніше допуск позивачу скасовано на підставі п.3 ч.2 ст.23, ч. 2 ст.26, 27 та ст.28 Закону № 3855-XII.

Скасування раніше наданого допуску до державної таємниці здійснюється органами Служби безпеки України у разі виникнення або виявлення обставин, передбачених статтею 23 цього Закону, або після припинення громадянином діяльності, у зв'язку з якою йому було надано допуск, втрати ним громадянства або визнання його недієздатним на підставі інформації, здобутої органами Служби безпеки України або отриманої від державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій (ч. 2 ст.26 Закону №3855-XII).

Пункт 3 ч.2 ст.23 Закону №3855-XII передбачає, що у наданні допуску до державної таємниці може бути відмовлено у разі невиконання громадянином обов'язків щодо збереження державної таємниці, яка йому довірена або довірялася раніше.

Виходячи з системного аналізу вищевказаних норм права, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач отримав допуск до державної таємниці, як особа, що проходила публічну службу в органах ДФС України на посаді, перебування на якій, потребує оформлення допуску та надання доступу до державної таємниці. Подальше скасування допуску відбулось не у зв’язку зі звільненням позивача зі служби, а на підставі п.3 ч.2 ст.23 Закону №3855-XII.

Оскільки такий допуск ОСОБА_1 отримав саме з приводу, під час та для проходження публічної служби, а подальше скасування цього допуску відбулось не у зв’язку зі звільненням позивача зі служби, то оскаржуване позивачем розпорядження безпосередньо пов’язане саме з проходження публічної служби.

Суд апеляційної інстанції не надає оцінку доводам позивача, що спірне розпорядження є протиправне, оскільки суд першої інстанції не розглядав даний позов по суті позовних вимог.

Той факт, що на момент прийняття вказаного розпорядження від 05 квітня 2017 року №31д позивач був звільнений з посади, жодним чином не нівелює той факт, що допуск до державної таємниці та його подальше скасування відноситься до проходження публічної служби.

Згідно ч.1 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 5 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Встановлення таких строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексу адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, а після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що даний позов відноситься до категорії справ пов’язаних з проходженням публічної служби, а тому строк звернення до адміністративного суду з такою позовною заявою встановлюється в один місяць згідно ч.5 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає безпідставним довід позивача про необхідність застосування 6-ти місячного строку звернення до суду, передбаченого ч.2 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Приймаючи викладене до уваги суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та прийнято ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. 310, 316, 325, 328, 329, 379 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 03 липня 2018 року у справі № 812/1263/18 про залишення позовної заяви без розгляду – залишити без задоволення.

Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 03 липня 2018 року у справі № 812/1263/18 про залишення позовної заяви без розгляду - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені у судовому засіданні 16 серпня 2018 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у касаційному порядку, встановленому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 17 серпня 2018 року.

Судді Т.Г.Арабей

ОСОБА_3

ОСОБА_4