Ухвала суду № 75928825, 17.08.2018, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа № 264/3625/17

Провадження № 1-кп/263/157/2018

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2018 року Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі колегії суддів: головуючого судді Шатілової Л.Г., суддів Ковтуненка В.О., Томіліна О.М., при секретарі Дзигім К.С., за участю прокурора Соклакова М.В., потерпілого ОСОБА_1, захисника ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_3, у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

Прокурор у судовому засіданні просив продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 строк тримання під вартою, мотивуючи тим, що ризики, передбачені статтею 177 КПК України, на даний час не зменшилися, обвинувачений не має міцних соціальних зв’язків, під час перебування на волі не був офіційно працевлаштований, проживав разом зі співмешканкою в орендованій квартирі,не має постійного міста проживання у м.Маріуполі, тобто існує ризик переховування обвинувачено від суду. Крім того, по справі ще не допитані всі свідки, тому ризик того, що обвинувачений може впливати на покази ще не допитаних свідків також не зменшився. Просив направити справу до Іллічівського районного суду м.Маріуполя для об’єднання з кримінальним провадженням за обвинуваченням ОСОБА_4 за ч.4 ст. 187 КК України.

Потерпілий ОСОБА_1 підтримав думку прокурора.

Захисник ОСОБА_2 просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора щодо продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та змінити запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт, оскільки ризики, передбачені ст. 177 КПК України не доведені. ОСОБА_3 має міцні соціальні зв’язки, добре навчався в школі, займався спортом, наміру переховуватися від суду не має.

ОСОБА_3 заперечував проти задоволення клопотання прокурора, посилаючись на не допустимість та не виправданість тримання під вартою більше одного року. Він має міцні соціальні зв’язки: навчався у м.Маріуполі, постійно проживав у смт. Мангуш, а потім у м.Маріуполі зі співмешканкою, має матір та батька з якими він підтримує родинні стосунки, має вищу освіту, проходив військову службу у прикордонних військах України, має постійний стабільний дохід від оренди пресу. Просив змінити відносно нього запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт.

З’ясувавши думку учасників процесу, колегія суддів приходить до висновку що клопотання прокурора не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 3 статті 331 КПК України передбачено, що на суд покладається обов'язок незалежно від наявності клопотань сторони обвинувачення або захисту розглянути питання доцільності продовження тримання під вартою до спливу двомісячного строку з того моменту коли до обвинуваченого судом був застосований (або продовжений) запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Запобіжні заходи як заходи процесуального примусу застосовуються до обвинуваченого з метою запобігти можливості приховатися від слідства і суду, перешкоджання встановленню істини у кримінальному провадженні та здійсненню правосуддя, а також запобігти спробам продовжити злочинну діяльність і полягають у обмеженні свободи пересування (ст.177 КПК України).

Окрім того, статтею 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 КПК України, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, в тому числі й вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання винуватим, вік та стан здоров я підозрюваного, обвинуваченого, міцність його соціальних зв'язків, наявність постійного місця роботи, навчання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей, дотримання раніше застосованих запобіжних заходів та інше.

Так, обвинуваченому ОСОБА_3 інкримінується вчинення злочину за ч. 4 ст. 187 КК України, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років із конфіскацією майна.

Обвинувачений ОСОБА_3 знаходиться під вартою з 09.04.2017р.

Суд враховує, що ОСОБА_3 має постійне місце проживання за адресою : ІНФОРМАЦІЯ_1,де проживає його родина, має міцні соціальні зв’язки, офіційно не працює, проте має намір знайти роботу та прикласти до цього зусилля, крім того має постійний стабільний дохід від оренди пресу.

Суд також враховує, що потерпілий вже був допитаний в судовому засіданні. При цьому сторона обвинувачення не забезпечила своєчасну явку для допиту в судовому засіданні не допитаних свідків, що призводить до невиправданого затягування судового розгляду протягом розумного строку.

Таким чином, суд вважає, що прокурором не доведено ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, для подальшого продовження тримання обвинуваченого під вартою, ризиків щодо можливості ОСОБА_3 переховуватися від суду, продовжувати злочинну діяльність, впливати на ще недопитаних свідків.

Відповідно до ч.1 ст. 185 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігати ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

Згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі.

У відповідності до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, зокрема, рішення у справі «Jecius проти Литви» від 31 липня 2000 року, наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати у кожній справі з урахуванням її особливостей. Продовження тримання під вартою може бути виправданим у цій та іншій справі, але лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній суспільний інтерес, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважає інтереси забезпечення права на свободу.

Ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Panchenko v. Russia (Панченко проти Росії), § 106). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв’язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Becciev v. Moldova (Бекчиєв проти Молдови) § 58).

Ризик того, що обвинувачений буде перешкоджати належному відправленню судочинства не може оцінюватись абстрактно. У справі Becciev v. Moldova (Бекчиєв проти Молдови) від 4 жовтня 2005 року Європейський суд з прав людини вказав, що факт такого перешкоджання має бути підтверджено доказами.

Ризик тиску на свідків може бути визнано як достатня підстава на початкових стадіях процесу, однак з плином часу інтереси слідства стають недостатніми для тримання обвинуваченого під вартою. За нормального перебігу подій цей ризик зменшуються з часом. При цьому, такий ризик повинен бути підтверджений відповідними фактами, а незабезпечення явки свідків стороною обвинувачення протягом тривалого часу дає підстави для сумніву у сумлінності та ефективності виконання такого обов’язку, що не може ставитись у вину обвинуваченому.

Відповідно до пункту 88 рішення Європейського суду з прав людини від 05.02.2013р. у справі «Мхітарян проти Російської Федерації» на національній владі лежить обов’язок встановити існування конкретних фактів, які можуть стати підставою для продовження строку тримання під вартою. Перекладання на затриману особу тягаря доведення цих аргументів рівносильне скасуванню правила статті 5 Конвенції, яка оголошує взяття під варту винятком з права на свободу, яке допустимо тільки в суворо визначених обставинах. Національні судові органи повинні розглядати всі факти, які свідчать за і проти наявності суспільного інтересу, що виправдовує, з належним урахуванням принципу презумпції невинуватості, відступ від принципу поваги свободи особистості, і викладати їх в своїх рішеннях про відмову в задоволенні клопотань про звільнення осіб з-під варти.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, суд приходить до висновку, що сама по собі міра покарання та тяжкість скоєного злочину не можуть бути підставою для продовження строку тримання під вартою, якщо інші ризики відпали.

З моменту обрання відносно ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою була досягнута рівновага між загальними інтересами суспільства та правами обвинуваченого, передбаченими ст.5 ч.1 Конвенції та ст.2 Протоколу №4 Конвенції, що втручання в його особисту свободу на той період часу було обґрунтованим, але, зі спливом часу, зміна запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт буде адекватним і ефективним, а також пропорційним законній переслідуваній меті та забезпечить запобігання ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Приймаючи до уваги, що обвинувачений ОСОБА_3 має постійне місце проживання, суд вважає необхідним запобіжний захід щодо нього змінити з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт ,поклавши на нього обов'язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України.

На виконання ч.6 ст.194 КПК України суд зазначає, що обов'язки, які покладені на обвинуваченого не можуть перевищувати двох місяців.

Клопотання прокурора про направлення даної справи до Іллічівського районного суду м. Маріуполя для об’єднання з кримінальним провадженням за обвинуваченням ОСОБА_4 за ч.4 ст. 187 КК України судом буде розглянуто після отримання з Іллічівського районного суду м. Маріуполя відповідного запиту в якому має бути визначена дата судового засідання на якому буде вирішуватися питання про об’єднання кримінальних проваджень.

Керуючись ст.ст.331,194 КПК України, -

УХВАЛИВ:

Запобіжний захід відносно ОСОБА_3 ,07.10.1988р.н., обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України, змінити з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.

Заборонити ОСОБА_3 залишати своє житло - смт. Мангуш Донецької області, провулок Ілліча,7. Покласти на ОСОБА_3 такі обов'язки:

1)прибувати по першому виклику до суду на визначений час;

2)повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

3)здати на зберігання до суду свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон , інші документи, що дають право на виїзд з України і в’їзд в Україну (за наявності).

4)утримуватися від спілкування з учасниками даного кримінального провадження.

Роз'яснити ОСОБА_3 що в разі невиконання покладених на нього обов'язків, до нього може бути застосовано більш жорсткий запобіжний захід і накладено грошове стягнення.

Вказані обов'язки покладаються на обвинуваченого строком на два місяці з дня винесення ухвали, тобто до 15 жовтня 2018 року включно.

Звільнити ОСОБА_3 з-під варти у залі суду негайно після оголошення ухвали та зобов'язати його невідкладно прибути до місця проживання.

Копію ухвалу для виконання направити до Центрального ВП ГУНП в Донецькій області. Про взяття обвинуваченого на облік повідомити суд.

Копію ухвали для відома направити до ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор».

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Л.Г. Шатілова Судді В.О. Ковтуненко

ОСОБА_5