Ухвала суду № 75924140, 17.08.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження

17 серпня 2018 р. Справа №0540/7069/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Смагар С.В., ознайомившись з позовною заявою ОСОБА_1 (85500, Донецька область, смт. Велика Новосілка, пров. Бригадний,1

до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України (01001 м. Київ, вул. Городецького,13)

про визнання протиправною бездіяльності держави і незабезпечення захисту права

треті особи: Красноармійська місцева прокуратура (Донецька область, м. Покровськ, вул. Центральна,148) та Головне управління Національної поліції в Донецькій області (87517 Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова,86)

ВСТАНОВИВ:

14 серпня 2018 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності держави і незабезпечення захисту права ОСОБА_1 як суб’єкта права власності частки в розмірі 17020 грн., що дорівнює 92% Статутного фонду ТОВ «КСП «Родіна» та на майно суб’єкта господарювання, що призвело до порушення прав людини, гарантованих Протоколом № 1 та статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства визначаються Кодексом адміністративного судочинства України.

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У пункті 8 частини першої статті 4 КАС України зазначено, що позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізує владні управлінські функції стосовно заявника.

У підпункті 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами. Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України).

Суд зазначає, що публічно-правовим спором за КАС України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій. Отже, необхідною ознакою суб’єкта владних повноважень є здійснення цим суб’єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб’єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір. КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Згідно з судовою практикою Європейського Суду з прав людини фраза «встановленого законом», крім іншого, поширюється на дотримання судом певних норм, які регулюють його діяльність; у разі перевищення судом повноважень, які чітко викладені в процесуальному законі, такий суд не може вважатися «судом, встановленим законом» у значенні пункті 1 статті 6 Конвенції (справа «Сокуренко і Стригун проти України»).

Вивчивши доводи та обґрунтування, наведені позивачем у позовній заяві, суд встановив наступне. Позивач наводить порушення, які на його думку, допущені посадовою особою Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області, органами прокуратури, органами поліції, які є самостійними суб’єктами владних повноважень, однак позивач у якості відповідача визначив державу в особі Міністерства юстиції України. Суд зазначає, що в даній справі відсутній публічно-правовий спір між позивачем та Міністерством юстиції України, оскільки бездіяльність, яка, на думку позивача, допущена Міністерством юстиції України, жодним чином не порушують прав та законних інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин. Суд також зазначає, що до позову не приєднаний будь-який документ та відсутнє будь-яке посилання у позові, які свідчать про допущення відповідачем оскаржуваної бездіяльності (тобто як наслідок необхідності вчинення відповідачем певних дій для відновлення порушених прав позивача, в тому числі на виконання судового рішення), які могли би бути предметом судового розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Позивач стверджує про порушення його права як суб’єкта права власності частки Статутного фонду підприємства та майна суб’єкта господарювання.

Відповідно до статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи). Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, ОСОБА_2 Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Отже, правовідносини щодо випливають із спору про право власності мають вирішуватися в порядку цивільного або господарського судочинства.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 розділу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року).

Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту як визнання протиправною бездіяльності держави в особі Міністерства юстиції України жодним чином не вплине на поновлення його порушених прав як суб’єкта права власності частки Статутного фонду підприємства та майна суб’єкта господарювання.

Відповідно до частин 5 та 6 статті 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається. У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз’яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, та зазначає, що поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів і які взагалі не підлягають судовому розгляду. Отже, суд не може вказати до юрисдикції якого суду належить розгляд даного позову, оскільки заявлена позовна вимога не може бути предметом судового розгляду взагалі.

Правова позиція, викладена судом у даній ухвалі, узгоджується із правовою позицією ОСОБА_3 Верховного Суду, зокрема, у справах № № 820/583/16, 9901/497/18, П/9901/370/18, 9901/463/18.

Враховуючи вищевикладене, керуючись пунктом 1 частини 1 статті 170, статтями 2, 4, 5, 6, 19, 159, 170, 241-243, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі № 0540/7069/18-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності держави і незабезпечення захисту права ОСОБА_1 як суб’єкта права власності частки в розмірі 17020 грн., що дорівнює 92% Статутного фонду ТОВ «КСП «Родіна» та на майно суб’єкта господарювання, що призвело до порушення прав людини, гарантованих Протоколом № 1 та статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

2. Копія ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надсилається особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами не пізніше наступного дня після її постановлення. Копія позовної заяви залишається в суді.

3. Роз'яснити особі, яка звернулася з позовною заявою, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

4. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо розгляду справи було здійснено в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

5. Ухвала суду набирає законної сили у строк та в порядку передбаченому статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

6. Ухвала постановлена та повний її текст складений та підписаний 17 серпня 2018 року.

Суддя Смагар С.В.