Рішення № 75923693, 08.08.2018, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

08 серпня 2018 р. Справа № 802/1415/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Дмитришеної Р.М.,

за участю:

секретаря судового засідання: Макарової К.В.

представника відповідача: ОСОБА_1

без участі представника позивача

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом: фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (22870, АДРЕСА_1)

до: Головного управління ДФС у Вінницькій області (21050, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7)

про: визнання протиправною та скасування вимоги

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2, позивач) з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Вінницькій області (далі - ГУ ДФС у Вінницькій області, відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що 12.03.2018 року ГУ ДФС у Вінницькій області сформовано вимогу про сплату недоїмки №Ф-186-17, відповідно до якої позивачу нараховано борг зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування в сумі 12245,64 грн.

Із вказаною вимогою позивач не погоджується, вважає її протиправною мотивуючи тим, що він є інвалідом третьої групи. Згідно з ч. 4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування" позивач звільнений від сплати за себе єдиного внеску та може сплачувати останній виключно на умовах добровільної участі у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування. ФОП ОСОБА_2 зазначає, що він не звертався із заявою про укладення договору щодо добровільної участі у загальнообов’язковому державному соціальному страхуванні, а тим більше не укладав та не підписував такого договору.

Зазначені обставини стали підставою для звернення до суду з адміністративним позовом про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату недоїмки №Ф-186-17 від 12.03.2018.

Ухвалою суду від 21.05.2018 року за вказаним позовом відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити в порядку загального позовного провадження.

Відповідно до ст. 162 та ст. 163 КАС України учасників процесу було зобов'язано подати до суду у встановлений законодавством строк відзив на позовну заяву для відповідача та відповідь на відзив для позивача.

07.06.2018 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву за вх. №23342, в якому представник відповідача заперечував щодо позовних вимог позивача та просив суд відмовити в задоволені адміністративного позову в повному обсязі.

Відповідно до відзиву на адміністративний позов вказано, що позивач дійсно підпадає під дію положень ч. 4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування". Однак, оскільки останнім добровільно подано звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, він зобов’язаний сплатити суму єдиного внеску, зазначену в такому звіті. Сума боргу, що зазначена у вимозі, самостійно задекларована та своєчасно не сплачена. Відтак, вимога про сплату боргу (недоїмки) винесена правомірно, тому підстав для її скасування немає.

Ухвалою суду від 05.07.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.08.2018 року.

В судове засідання з'явилась представник відповідача, яка підтримала свою позицію щодо позовних вимог. Представник позивача надіслав клопотання за вх. №33617 про розгляд справи по суті без участі останнього.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа-підприємець 16.03.2009 року, номер запису про реєстрацію: 2 160 000 0000 002403. Позивач є платником єдиного податку, що підтверджується свідоцтвом серії А №682266 від 31.05.2012 року та перебуває на спрощеній системі оподаткування (друга група).

Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК серії 10 ААВ№551680 від 18.02.2014 року позивач є інвалідом третьої групи (загальне захворювання). Інвалідність встановлена безстроково.

08.02.2017 року ОСОБА_2 зазначає, що помилково подав до Немирівської ОДПІ звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2016 рік та за 2017 рік по формі №Д5, який зареєстровано у Немирівській ОДПІ відповідними датами, що підтверджується квитанціями №2 від 08.02.2017 року та №2 від 24.01.2018 року про електрону реєстрацію поданих звітностей по формі додатку №5. Відповідно до вказаних звітів позивач визначив собі зобов’язання зі сплати ЄСВ за 2016 рік в сумі - 3797,64 грн., а за 2017 рік в сумі - 8448,00 грн.

ГУ ДФС у Вінницькій області сформувало вимогу, згідно якої ОСОБА_2 було нараховано зобов'язання зі сплати ЄСВ за 2016-2017 роки на загальну суму 12245,64 грн. та, як зазначає позивач, за результатами поданого звіту за 2016 рік жодних вимог про сплату боргу не виносилось, а вимога була винесена сумарно за два звітні роки, а саме 2016-2017 роки єдиною сумою лише 12.03.2018 року.

Не погоджуючись із вимогою, позивач звернувся із скаргою на адресу відповідача, що підтверджується описом вкладення за поштовою квитанцією про направлення поштового відправлення.

Згідно відповіді від 11.04.2018 за №3510/я/02-32-55-02 позивачу відмовлено у задоволені скарги, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (Закон №2464-VI).

Стаття 1 цього Закону визначає єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) як консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Поряд із цим, за приписами частини четвертої цієї статті особи, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Аналогічні за змістом положення відображені у п. 4 Розділу ІІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015, та у п. 3 Розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №435 від 14.04.2015.

Із зазначеного слідує, що необхідними умовами для застосування положень частини 4 статті 4 Закону № 2464-VI є отримання особою статусу пенсіонера чи встановлення такій особі інвалідності, а також отримання нею відповідно до закону пенсії або соціальної допомоги. При цьому єдиною підставою, за наявності якої вказані положення не підлягають застосуванню, - це добровільна згода особи на участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особи, які досягли 16-річного віку та не належать до кола осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню відповідно до статті 11 цього Закону, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють на території України, громадяни України, які постійно проживають або працюють за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, мають право на добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Зазначені особи можуть брати добровільну участь у солідарній системі або в накопичувальній системі пенсійного страхування, або одночасно в обох системах відповідно до укладеного договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь) згідно із Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування"

Відповідно до ч. 1 ст. 10 із Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками, які мають право на добровільну сплату єдиного внеску, є, зокрема, особи, які досягли 16-річного віку та не перебувають у трудових відносинах з роботодавцями, визначеними пунктом 1 частини першої статті 4, та не належать до платників єдиного внеску, визначених пунктами 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють в Україні, громадяни України, які працюють або постійно проживають за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Згідно з положеннями ч.ч. 2, 3 статті 10 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" особи, зазначені в частині першій цієї статті, беруть добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування протягом строку, визначеного в договорі про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, але не менше одного року (крім договорів про одноразову сплату).

Особи, зазначені в частині першій цієї статті, подають до органу доходів і зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Орган доходів і зборів, що отримав заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, має право перевіряти викладені в заяві відомості та вимагати від особи, яка подала заяву, документи, що підтверджують зазначені відомості.

З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, органом доходів і зборів в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Таким чином, особи, які не підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню можуть брати добровільну участь у солідарній системі або в накопичувальній системі пенсійного страхування, або одночасно в обох системах. У такому разі вони подають до органу доходів та зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Крім того, ч. 3 Розділу III Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №435 від 14.04.2015, передбачено, що Звіт зазначеними особами не подається.

У разі самостійного визначення бази нарахування єдиного внеску ФО - підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування та які є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію за віком або соціальну допомогу, формують та подають до органів доходів і зборів Звіт самі за себе один раз на рік до 10 лютого року, що настає за звітним періодом.

В даному випадку, враховуючи, що позивач – ФОП ОСОБА_2 є інвалідом третьої групи та перебуває на спрощеній системі оподаткування, суд приходить висновку, що позивач на підставі положень частини 4 статті 4 Закону №2464-VI звільнений від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Суд також зауважує, що матеріали справи не містять жодних доказів того, що позивач укладав договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Натомість позивачем була сформована та надіслана 29.03.2018 року на адресу відповідача скарга, в якій останній не погоджувався із винесення оскаржуваної вимоги та підставою її прийняття. При цьому, суд також враховує аргументи позивача, які не спростовані відповідачем, про те, що перший не подавав заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Водночас, суд критично оцінює посилання представника відповідача на подану позивачем звітність щодо суми нарахованого єдиного внеску, оскільки подання такої звітності не є передбаченою законом умовою. Натомість, особа, що підпадає під дію положень ч. 4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування" може брати участь у відповідній системі страхування лише добровільно за її заявою. Відтак, звіт має бути врахований контролюючим органом лише при наявності заяви про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та укладення відповідного договору.

Таким чином, враховуючи усі вищевикладені обставини, суд приходить висновку, що сформована ГУ ДФС у Вінницькій області вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-186-17 від 12.03.2018 є протиправною та, як наслідок, підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, на користь позивача підлягають стягненню кошти в розмірі сплаченому відповідно до квитанції №32108043.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Вінницькій області про сплату боргу (недоїмки) від 12.03.2018 №Ф-186-17 у сумі 12 245,64грн.

Стягнути на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (22870, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Вінницькій області (21050, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7, код 39402165) сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 704,80грн (сімсот чотири гривні 80 коп.).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення у повному обсязі складено: (17.08.2018)

Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна