Постанова № 75923551, 17.08.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 363/1676/17 Головуючий у І інстанції Баличева М. Б.Провадження № 22-ц/780/2862/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 6 17.08.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 серпня 2018 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого Голуб С.А.,

суддів Верланова С.М., Іванової І.В.

за участі секретаря Дрозда Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 12 квітня 2018 року у справі за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі: Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Київська лісова науково-дослідна станція» до Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області та ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок,

встановила:

В травні 2017 року заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури пред’явив в суді названий позов посилаючись на те, що Києво-Святошинською місцевою прокуратурою в ході досудового розслідування кримінального провадження №42016111200000360, зареєстрованого в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 05.06.2016 року встановлено, що ОСОБА_3 на підставі рішення Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області № 97 від 23.03.2004 року отримала державний акт серії ЯБ № 226133 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3221886001:02:102:0107 для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Однак, з листа архівного відділу Вишгородської районної державної адміністрації Київської області № 01-59/636 від 11.11.2016 року встановлено, що рішення сесії Новопетрівської сільської ради № 97 від 23.03.2004 року відсутнє.

Також, згідно протоколів сесії Новопетрівської сільської ради від 23.03.2004 року та від 17.05.2004 року питання щодо затвердження проекту землеустрою та передання земельної ділянки у власність ОСОБА_3 не розглядалося.

Таким чином Новопетрівською сільською радою рішення № 97 від 23.03.2004 року про передання ОСОБА_3 у власність земельної ділянки площею 0,15 га на масиві «Лазарів Сад» села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області для будівництва та обслуговування житлового будинку не приймалося, а тому державний акт на її ім’я видано безпідставно.

В подальшому ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу № 425 від 10.04.2010 року відчужила земельну ділянку з кадастровим номером 3221886001:02:102:0107 у власність ОСОБА_2 про що на державному акті серії ЯБ № 226133 здійснено відмітку.

На підставі заяви ОСОБА_2 земельна ділянка з кадастровим номером 3221886001:02:102:0107 було розділено на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3221886001:02:102:0152 та 3221886001:02:102:0153. ОСОБА_2 отримано державний акт серії ЯЛ № 329795 на право власності на земельну ділянку площею 0,1334 га з кадастровим номером 3221886001:02:102:0152 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та державний акт серії ЯЛ № 329796 на право власності на земельну ділянку площею 0,0166 га з кадастровим номером 3221886001:02:102:0153 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Рішенням Новопетрівської сільської ради № 305/2 від 30.03.2012 року «Про передачу у власність земельних ділянок» передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 0,09 га на масиві «Лазарів Сад» села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області для ведення особистого селянського господарства.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 отримав державний акт серії ЯМ № 729151 на право власності на земельну ділянку площею 0,09 га з кадастровим номером 3221886001:02:102:0159 для ведення особистого селянського господарства.

З інформації наданої Українським державним проектним виробничим об’єднанням «Укрдержліспроект» № 299 від 22.04.2016 року та наданого ним фрагментом публічної кадастрової карти України межі земельних ділянок з кадастровими номерами 3221886001:02:102:0107, 3221886001:02:102:0159 накладаються на землі лісогосподарського призначення, які перебувають в постійному користуванні Державного підприємства «Київська лісова науково- дослідна станція» квартал 164 Старопетрівського лісництва Державного підприємства «Київська лісова науково-дослідна станція». Таким чином, при прийнятті Новопетрівською сільською радою рішення № 305/2 від 30.03.2012 року порушені вимоги ст.ст. 20,21,57,122 ЗК України та ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації».

ОСОБА_4 підприємство «Київська лісова науково-дослідна станція», як землекористувач не надавало будь - яких погоджень на вилучення вказаної земельної ділянки.

Заступник керівника Києво-Святошинської прокуратури просив:

визнати незаконним та скасувати рішення Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області № 305/2 від 30.03.2012 року «Про передачу у власність земельних ділянок»;

визнати недійсним видані ОСОБА_2 державні акти:

серії ЯМ № 729151 на право власності на земельну ділянку площею 0,09 га з кадастровим номером 3221886001:02:102:0159 для ведення особистого селянського господарства;

серії ЯЛ № 329796 на право власності на земельну ділянку площею 0,0166 га з кадастровим номером 3221886001:02:102:0153 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд;

серії ЯЛ № 329795 на право власності на земельну ділянку площею 0,1334 га з кадастровим номером 3221886001:02:102:0152 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд;

витребувати у постійне користування ДП «Київська лісова науково - дослідна станція» з незаконного володіння ОСОБА_2:

земельну ділянку площею 0,0900 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3221886001:02:102:0159 вартістю 1 466, 22 грн., яка розташована в межах Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області;

земельну ділянку площею 0,1334 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 3221886001:02:102:0152 вартістю 483 521, 64 грн., яка розташована в межах Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області;

земельну ділянку площею 0,0166 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 3221886001:02:102:0153 вартістю 60 168, 36 грн., яка розташована в межах Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області;

стягнути з відповідачів на користь прокуратури Київської області судовий збір у розмірі 11 377, 34 гри.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 12 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовлено за спливом позовної давності.

Не погоджуючись з таким рішенням суду перший заступник прокурора Київської області подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що правовідносини у даній справі пов’язані з порушенням права постійного користування ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» на землі лісогосподарського призначення державної власності та необхідністю витребування їх з володіння особи, що не є законним власником спірного майна, а також порушенням законних інтересів держави у сфері охорони, належного захисту, раціонального використання та відтворення лісів, від імені якої у спірних правовідносинах діє ОСОБА_4 агентство лісових ресурсів України. За таких обставин, безпосередньо особами, що мають право на звернення до суду з даним позовом, є ОСОБА_4 агентство лісових ресурсів України та ДП «Київська лісова науково-дослідна станція».

Водночас, оскаржуване рішення не містить жодного висновку суду чи встановленої обставини з посиланням на відповідні докази, які б свідчили про інформованість ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» чи Державного агентства лісових ресурсів України про прийняття оскаржуваного рішення чи виготовлення державних актів на право власності на спірні земельні ділянки фізичним особам з того моменту, який суд визначив початком перебігу строку позовної давності, а саме з часу вчинення порушень. При цьому судом проігноровано те, що за обставинами справи ОСОБА_4 агентство лісових ресурсів України не надавало погодження на вилучення чи зміну цільового призначення спірних земельних ділянок, а в силу наданих повноважень не здійснювало видачі чи реєстрацію згаданих державних актів.

Крім того, судом безпідставно не враховано, що оскаржуваними рішеннями право постійного користування ДП «Київська лісова науково- дослідна станція» не припинялось та формально його прав не стосувалось; законному володільцю вказані рішення для виконання чи до відома не направлялись. Під час розробки землевпорядної документації розташування спірних земельних ділянок та їх межі з представниками ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» не погоджувалось.

Наявні в матеріалах справи письмові документи підтверджують, що на момент отримання державних актів на право власності на спірні земельні ділянки у 2005 та 2012 роках ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» не знало та не могло знати, що розташовані у 164 кварталі землі передані у приватну власність фізичним особам, чи що останніми отримано правовстановлюючі документи на них.

Також прокурор вважає надуманим висновок суду першої інстанції про те, що ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» та ОСОБА_4 агентство лісових ресурсів України в силу наділених повноважень через спеціально утворені уповноважені органи в галузі земельних відносин, що здійснюють контроль з використанням та охороною земель, могли довідатись раніше про порушене право, оскільки останні не мають повноважень на здійснення перевірок щодо дотримання вимог земельного законодавства, а спеціально створені уповноважені органи в галузі земельних відносин, що здійснюють контроль за використанням та охороною земель, таких перевірок не здійснювали в силу відсутності інформації з цих питань.

ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. У відзиві зазначає, що в 2010 році ним була придбана за договором купівлі-продажу земельна ділянка у ОСОБА_3 З дня укладання договору купівлі-продажу і до часу звернення до суду з даним позовом минуло 7 років. За цей час на земельній ділянці збудовано житловий будинок, в якому проживає його родина з малолітніми дітьми. З моменту передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_3 минуло 13 років, а з моменту передачі ОСОБА_2 у власність безоплатно 0,09 га земельної ділянки минуло 5 років.

Також позивач посилається на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини. При цьому зазначає, що незважаючи на те, що прокуратурою було обрано ОСОБА_2 як відповідача, він не є правопорушником у контексті цитати рішення Європейського суду з прав людини. Відповідач ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки площею 0,15га, яку придбав за відплатним правочином. На спірну земельну ділянку площею 0,09 га в 2011-2012 роках було виготовлено проект землеустрою з усіма необхідними погодженнями, а саме: Управлінням Держкомзему у Вишгородському районі, відділом містобудування, архітектури житлово-комунального господарства та розвитку Вишгородської районної державної адміністрації, ОСОБА_4 санітарно-епідеміологічною станцією, ОСОБА_4 управлінням охорони навколишнього природного середовища в Київській області, Управлінням культури і туризму Київської обласної державної адміністрації (копія проекту додана до матеріалів справи).

Відповідач належним чином зареєстрував своє право власності на вказані земельні ділянки та відкрито володіє ними з часу набуття права власності. Намагаючись витребувати земельні ділянки у відповідача, прокуратура створює істотні негативні наслідки обставин, що відбулися у 2004 році, тільки для приватної особи, яка купила цю землю більше ніж через 7 років після її отримання третьою особою ОСОБА_3, покладаючись на легітимність дій державних органів. Саме для запобігання таких ситуацій і був створений правовий інститут позовної давності. З огляду на те, що вимоги прокуратури про витребування земельної ділянки у ОСОБА_2 ґрунтуються виключно на оскарженні актів про передачу у власність земельних ділянок, всі позовні вимоги в цій справі прямо стосуються прав ОСОБА_2. ОСОБА_4 відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти і несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею (державою) незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Належна ОСОБА_2 садиба знаходиться по вулиці Княгині Ольги села Нові Петрівці поряд з трьома десятками таких же садиб. Відповідно до ст.78 Цивільного процесуального кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ№226133, що був виданій ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,15 га у 2005 році, суміжними землекористувачами(власниками) є фізичні особи та Новопетрівська сільська рада, а не ДП «Київська лісова науково-дослідна станція.

Не є доказом відсутності рішення, за яким Новопетрівською сільською радою передавалася земельна ділянка ОСОБА_3 посилання прокуратури на той факт, що відповідно до архівних даних такого рішення сільради немає в архіві. Відповідно до довідки TOB «ТЕТІС-2007» від 14.11.2017 року, ТОВ «ТЕТІС-2007» виготовляло ОСОБА_3 технічну документацію із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на землю за адресою с. Нові Петрівці, масив «Лазарів сад», на території Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області, площею 0,15 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку кадастровим номером 3221886001:02:102:0107. В 2005 році технічні документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на землю разом з бланками державних актів на право власності на земельні ділянки передавалися на реєстрацію до управління Держкомзему у Вишгородському районі Київської області та до Товариства не поверталися (копія відповіді додана до матеріалів справи). Оскільки у складі документів із землеустрою щодо складання державних актів за вимогами законодавства обов’язково мала бути копія рішення сільради, видача ОСОБА_3 державного акта засвідчує відповідність вимогам закону тих документів, на підставі яких цей акт видавався. Видавши державний акт на спірну земельну ділянку громадянці ОСОБА_3, держава прогарантувала, що було рішення ради, була виготовлена вся технічна документація і відсутній будь-який спір. Покупець не зобов’язаний і не має повноважень перевіряти рішення та документи, оскільки презюмується, що отримавши державний акт на земельну ділянку власник пройшов усі процедури, необхідні для його отримання.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним. Згідно зі ст. 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини. Позиція Європейського суду з прав людини полягає в тому, що особа, об'єкт приватного права, не може відповідати за помилки державних органів при складенні останніми відповідних договорів, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при складанні цих договорів припустилися помилки.

Відповідно до п. 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі від 20 жовтня 2011 року у заяві N 9979/04 "Рисовський проти України" принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь- якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації- чи іншого виду належного відшкодування добросовісному власникові.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового до задоволення, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 отримала державний акт серії ЯБ № 226133 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3221886001:02:102:0107 для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Вказаний державний акт був виданий на підставі рішення Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області № 97 від 23.03.2004 року.

Згідно листа архівного відділу Вишгородської районної державної адміністрації Київської області № 01-59/636 від 11.11.2016 року встановлено, що рішення сесії Новопетрівської сільської ради № 97 від 23.03.2004 року в архіві відсутнє.

Згідно протоколів сесії Новопетрівської сільської ради від 23.03.2004 року та від 17.05.2004 року питання щодо затвердження проекту землеустрою та передання земельної ділянки у власність ОСОБА_3 не розглядалося.

ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу № 425 від 10.04.2010 року відчужила земельну ділянку з кадастровим номером 3221886001:02:102:0107 у власність ОСОБА_2 про що на державному акті серії ЯБ № 226133 здійснено відмітку.

На підставі заяви ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 3221886001:02:102:0107 було розділено на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3221886001:02:102:0152 та 3221886001:02:102:0153.

ОСОБА_2 отримано державний акт серії ЯЛ № 329795 на право власності на земельну ділянку площею 0,1334 га з кадастровим номером 3221886001:02:102:0152 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та державний акт серії ЯЛ № 329796 на право власності на земельну ділянку площею 0,0166 га з кадастровим номером 3221886001:02:102:0153 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Рішенням Новопетрівської сільської ради № 305/2 від 30.03.2012 року «Про передачу у власність земельних ділянок» передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 0,09 га на масиві «Лазарів Сад» села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області для ведення особистого селянського господарства.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 отримав державний акт серії ЯМ № 729151 на право власності на земельну ділянку площею 0,09 га з кадастровим номером 3221886001:02:102:0159 для ведення особистого селянського господарства.

З інформації наданої Українським державним проектним виробничим об’єднанням «Укрдержліспроект» № 299 від 22.04.2016 року та наданого ним фрагментом публічної кадастрової карти України межі земельних ділянок з кадастровими номерами 3221886001:02:102:0107, 3221886001:02:102:0159 накладаються на землі лісогосподарського призначення, які перебувають в постійному користуванні Державного підприємства «Київська лісова науково - дослідна станція» квартал 164 Старопетрівського лісництва Державного підприємства «Київська лісова науково - дослідна станція».

Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки Новопетрівською сільською радою рішення № 97 від 23.03.2004 року про передання ОСОБА_3 у власність земельної ділянки площею 0,15 га на масиві "Лазарів Сад" села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області для будівництва та обслуговування житлового будинку не приймалося , державний акт на іі ім’я був виданий безпідставно.

Крім того, суд першої інстанції в своєму рішенні прийшов до висновку про те, що земельні ділянки передані у приватну власність ОСОБА_3 та ОСОБА_2 згідно з матеріалами лісовпорядкування перебуває в постійному користуванні ДП "Київська лісова науково - дослідна станція" і у цього підприємства не вилучались. Тобто суд встановив незаконність передачі у власність фізичних осіб спірних земельних ділянок.

Разом із тим. суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності.

ОСОБА_4 агентство лісових ресурсів України та ОСОБА_4 підприємство «Київська лісова науково-дослідна станція» в силу наділених повноважень через спеціально створені уповноважені органи в галузі земельних відносин, що здійснюють контроль за використанням та охороною земель, могли довідатися про порушене право з моменту прийняття Новопетрівською сільською радою Вишгородського району Київської області оспорюваного рішення № 305/2 від 30.03.2012 року «Про передачу у власність земельних ділянок».

Оскільки в Україні існує єдиний державний земельний кадастр, то інформація про власника ОСОБА_3 була внесена, ще у 2005 році, в той час як інформація про те, що спірна земельна ділянка перебуває в користуванні Державного підприємства «Київська лісова науково-дослідна станція» не була та на даний час не внесена до державного кадастру.

Крім того, після придбання ОСОБА_2 спірної земельної ділянки у ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, право власності відповідача ОСОБА_2 11.05.2010 року було зареєстроване в Поземельній книзі за реєстровим номером 942021020107001, про що в державний акт серії ЯБ № 226133 були внесені зазначені відомості за підписом начальника Управління Держкомзему у Вишгородському районі Київської області, який посвідчено печаткою вказаної установи.

Відомості щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3221886001:02:102:0107 які було розділено на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3221886001:02:102:0152 та 3221886001:02:102:0153 були внесені в ОСОБА_4 земельний кадастр у 2012 році.

Суд вважав, що державі в особі Державного агентства лісових ресурсів України та Державного підприємства «Київська лісова науково - дослідна станція», які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності та контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, було і могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення цього порушення.

Разом із тим, уповноважені державою органи не вчинили покладених на них законом обов'язків щодо усунення вказаних порушень протягом позовної давності, а тому право держави, як власника землі не підлягає судовому захисту.

З такими висновками суду судова колегія погоджується з таких підстав.

Відповідно до ст. 81 ЗК України, в редакції, яка діяла на час виникнення у ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221886001:02:102:0107, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

Статтею 116 ЗК України (в редакції на 2004 рік) встановлені підстави набуття права на землю і однією із яких є набуття громадянами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

З врахуванням наведених вимог закону для виникнення у громадянина права власності на земельну ділянку необхідно наявність однієї із підстав, передбачених ст. 81 ЗК України. Оскільки, як вбачається із копії державного акту на право власності на земельну ділянку на ім’я ОСОБА_3, земельна ділянка їй була передана безоплатно, для цього необхідно було ухвалення відповідним уповноваженим органом рішення про передачу цієї земельної ділянки. Однак, як встановив суду першої інстанції, такого рішення не приймала ні Новопетрівська сільська рада Вишгородського району Київської області, ні інші уповноваженні органи. ОСОБА_2 апеляційну скаргу на рішення суду не подавав, отже з такими встановленими судом першої інстанції обставинами погодився, а тому ці обставини справи судовою колегією не перевіряються.

З врахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що державний акт на право власності на земельну ділянку на ім’я ОСОБА_3 був виданий безпідставно, отже у неї право власності не виникло і вона не могла його відчужувати на користь ОСОБА_2

Ця обставина є самостійною підставою для подання власником земельної ділянки позову про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. Разом із тим, прокурор обґрунтовував позов також тими обставинами, що ОСОБА_4 акт на право власності на земельну ділянку на ім’я ОСОБА_3 був виданий на земельну ділянку, яка є землею лісогосподарського призначення і знаходилась в користуванні у ДП «Київська лісова науково-дослідна станція», а тому не могла бути вилучена у землекористувача без згоди власника і передана іншій особі.

Вказані правовідносини регулюються такими нормами матеріального права.

Статтею 19 Земельного кодексу України встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Відповідно до статей 56,57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Відповідно до п.5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Таким чином доводи відповідача ОСОБА_2 в запереченнях на позов і у відзиві на апеляційну скаргу щодо того, що в Державному земельному кадастрі відсутні відомості про належність спірних земельних ділянок до користування ДП «КЛНДС» не ґрунтуються на вимогах закону.

Матеріали справи містять викопіювання з планшету №5 Старопетрівського лісництва ДП «Київська ЛНДС». Квартал 163.164. Лісовпорядкування 2003 р. (а.с.17, копію карти-схеми розподілу території Київської лісової науково-дослідної станції» (а.с.17 звор.), якими прокурор доводив належність спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення, а також лист Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об’єднання ВО «Укрдержліспроект», відповідно до якого земельні ділянки з кадастровими номерами 3221886001:02:102:0107 та 3221886001:02:102:0159 накладаються на землі лісового фонду, які перебувають в користування ДП «Київська лісова науково-дослідна станція».

Відповідно до положень ст. ст. 19, 57, 84 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України, спірні земельні ділянки на час їй передачі у приватну власність ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відносились до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувались для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Разом із тим, судова колегія погоджується із судом першої інстанції в тому, що право держави на судовий захист права власності на спірні земельні ділянки не підлягає захисту за спливом позовної давності.

Згідно ст.ст.256,257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Відповідно до ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В постанові Верховного Суду України у справі №6- 2469цс 16 (постанова від 16.11.2016 Верховний Суд України висловив наступну позицію стосовно початку перебігу строку позовної давності: «Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов’язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права, і саме з цієї причини не звернувся до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов’язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Тобто, для правильного застосування ч. 1 ст. 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об’єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Тобто прокурор мав в судовому засіданні довести, що позивачі ОСОБА_4 агентство лісових ресурсів України та ОСОБА_4 підприємство «Київська лісова науково-дослідна станція» не знали і не могли дізнатися про порушення свого права. В свою чергу ОСОБА_2 мав довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

ОСОБА_2 в судовому засіданні займав активну позицію і доводив суду, що при виділенні земельних ділянок органом місцевого самоврядування, держава в особі своїх органів, які проводили реєстрацію права власності знала про виникнення права власності у ОСОБА_3 та у ОСОБА_2 на спірні земельні ділянки. Також позивачі, при належному виконанні наданих їм законом повноважень могли встановити порушення прав ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» на користування земельною ділянкою, оскільки ОСОБА_2 з 2010 року відкрито володів і користувався (зводив будинок) спірними земельними ділянками. Ці обставини не можна було приховати, земельні ділянки не знаходяться в недоступному місці, а знаходяться в селі ОСОБА_5 серед інших домоволодінь, а тому не існувало перешкод працівникам відповідачів виявити , що земельні ділянки вибули із користування ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» і вчасно звернутись до суду за захистом свого порушеного права.

При перевірці правильності висновків суду щодо спливу позовної давності судова колегія виходить з того, що держава здійснює повноваження власника землі через спеціально створені уповноважені органи в галузі земельних відносин.

Одним із таких державних органів є ОСОБА_4 агентство лісових ресурсів України, яке в своїй роботі керується Лісовим кодексом України, Положенням про ОСОБА_4 агентство лісових ресурсів України, яке затверджено указом президента України № 458/2011 (далі Положення). Відповідно до пункту 4 Положення Держлісагентство відповідно до покладених на нього завдань організовує лісовпорядкування, веде державний лісовий кадастр та облік дерев.

Також Держлісагентство здійснює свою роботу відповідно до Порядку ведення державного лісового кадастру та обліку лісів, затвердженого Постановою КМУ від 20.06.2007 року за №848 (далі - Порядок), в якому зазначено, що державний лісовий кадастр та облік лісів ведеться Держлісагентством за єдиною для усіх лісів системою за рахунок коштів державного бюджету з метою забезпечення ефективної організації охорони і захисту лісів, їх раціонального використання та відтворення, здійснення постійного контролю за якісними і кількісними змінами в лісовому фонді України. Документація кадастру (як зазначено в п.4 ведеться на основі даних державного земельного кадастру, матеріалів лісовпорядкування, інвентаризації, обстежень та первинного обліку лісів окремо за власниками лісів і постійними лісокористувачами на підставі документів, визначених ст. 52 Лісового кодексу України.

Відповідно до п. 5 Порядку дані про розподіл лісового фонду між власниками лісів і постійними лісокористувачами, його кількісний склад погоджуються з територіальними органами земельних ресурсів. Інформація про зміни у лісовому фонді вноситься власниками лісів і постійними лісокористувачами у матеріали первинного обліку лісів станом на 01 січня поточного року. На основі такої інформації уточнюється до 01 лютого документація кадастру. Держлісагентство перевіряє повноту і достовірність зведених відомостей кадастру. Відомості (зміни до відомостей) про об’єкти Державного земельного кадастру, які включені до лісового кадастру, передаються до Державного земельного кадастру.

Оскільки в Україні існує єдиний державний земельний кадастр - єдина державна система земельнокадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення чи припинення права власності на земельні ділянки і права користування ними та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників й землекористувачів, то до кадастру інформація про власника ОСОБА_3 була внесена ще в 2004/2005 році. Якщо інформація про нового власника була внесена до кадастру, то ОСОБА_4 агентство лісових ресурсів України повинно було це бачити, як установа, яка має доступ до цього ресурсу.

Відповідно до п. 8 Порядку документація кадастру поновлюється один раз на п’ять років. Тобто, позивач ОСОБА_4 агентство лісових ресурсів України максимум у 2010 році мало б дізнатися про порушення свого права і про те, що на спірну землю видано державний акт громадянці ОСОБА_3 В

Пунктом 2.1 Інструкції про порядок ведення державного лісового кадастру і первинного обліку лісів затвердженої Наказом Державного комітету лісового господарства України від 01.10.2010 року (далі - Інструкція) передбачено, що документація державного лісового кадастру ведеться на основі даних державного земельного кадастру, які є обов’язковою основою для використання.

Відповідно до п.2.2. Інструкції внесення змін і доповнень до складу документації державного лісового кадастру проводиться Держкомлісгоспом за погодженням з Держкомземом.

Таким чином ОСОБА_4 агентство лісових ресурсів України та ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» не могли не знати про те, що спірні земельні ділянки перебувають у власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2

ДП «Київська лісова науково-дослідна станція», як зазначено в позові, є постійним землекористувачем спірних земельних ділянок .

Відповідно до ст. 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов’язані:

1) забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості грунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку;

3) вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування;

4) вести первинний облік лісів.

Всі ці повноваження передбачають систематичну фізичну присутність працівників ДП « Київська лісова науково-дослідна станція » на місцевості, а отже працівники мали бачити наявну на ділянці огорожу і будівництво будинку.

Тобто органам державної влади, які існували на час видачі ОСОБА_3 Державного акту на право власності на земельну ділянку, а також на час переходу права власності до ОСОБА_2 і отримання останнім у власність земельної ділянки з кадастровим номером 3221886001021020159 були надані широкі повноваження, які надавали можливість виявити незаконне вилучення земельної ділянки із земель лісового фонду і зобов’язували вживати заходів щодо усунення цих порушень. А тому ці органи були зобов’язані знати про порушення прав держави щодо власності на землі лісу, оскільки ці порушення відбувались відкрито. Так територіальне утворення Державного комітету України по земельним ресурсам Вишгородський районний відділ земельних ресурсів надавав свої висновки при виготовленні технічної документації на спірні земельні ділянки. Крім того, на земельній ділянці відбувалось будівництво будинку. Також спірні земельні ділянки знаходяться на масиві, який повністю забудований будинками, що не могло бути не виявленим при належному виконанні працівниками ДП «Київська ЛНДС» своїх обов’язків. Таким чином, позивачі мали всі можливості дізнатися про стверджуване порушення своїх прав і вжити заходів для їх захисту в межах строку позовної давності, а отже жодних поважних причин прострочення позовної давності надано не було.

Крім того, як вбачається матеріалів справи, а саме листа ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» від 22.09.2017 року на ім’я адвоката ОСОБА_6 на підставі матеріалів лісовпорядкування 2014 р.. земельні ділянки з кадастровими номерами 3221886001:02:102:0107, 3221886001:02:102:0159, 3221886001:02:102:0153, 3221886001:02:102:0152 на землі лісового фонду ДП «Київська ЛНДС» не накладається.

Згідно матеріалів лісовпорядкування 2003 р. вищевказані ділянки накладалися на землі лісового ДП «Київська ЛНДС».

Під час останнього лісовпорядкування у 2014 році відбулись роботи по коригуванню меж кварталів 163 та 164 Старопетрівського лісництва з урахуванням існуючих землеволодінь згідно даних Держкомзему, відповідно до яких вказані земельні ділянки не відносились до земель лісового фонду ДП «Київська ЛНДС» (а.с.106)

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про державний земельний кадастр» держава забезпечила доступ до основних даних державного земельного кадастру. В публічній кадастровій карті можна знайти інформацію про кадастровий номер земельної ділянки, її межі, площу, форму власності, цільове призначення, згідно із класифікатором. Загальний доступ до національної кадастрової системи та початок роботи Публічної кадастрової карти відбувся з 01.01.2013 року.

Враховуючи доступ позивачів до публічної кадастрової карти з 01.01.2013 року, а також те, що інформація про зміни у лісовому фонді вноситься власниками лісів і постійними лісокористувачами у матеріали первинного обліку лісів станом на 01 січня поточного року, з цього вбачається, що станом на 01 січня 2014 року держава в особі позивачів в даній справі визнала і погодила факт вилучення земельних ділянок із державної власності.

Таким чином, судова колегія вважає, що всі наведені вище обставини доводили те, що позивачі могли довідатись про порушення своїх прав на спірні земельні ділянки саме з дати внесення даних про нових власників до Державного земельного кадастру, а також з 2013 року, коли розпочалось на земельній ділянці будівництво і земельна ділянка явно вибула із користування ДП «Київська лісова науково-дослідна станція». Разом із тим, внесення змін до первинних документів лісовпорядкування доводить те, що позивачі станом на 01 січня 2014 року довідались про порушення їх прав. Тобто відлік позовної давності розпочався з 01 січня 2014 року і закінчився 01 січня 2017 року.

Однак прокурор пред’явив позов лише в травні 2017 року, тобто поза межами трирічної позовної давності.

Таким чином, судова колегія погоджується із судом першої інстанції в тому, що позов поданий поза межами позовної давності. Однак не погоджується із судом першої інстанції в частині визначення початку і закінчення перебігу позовної давності.

Суд першої інстанції помилково вважав, що позовна давність за даним позовом почала відлік з 15.01.2012 року і закінчилась 15.01.2015 року.

При цьому суд посилався на те, що до 15 січня 2012 року діяла редакція ч.4 ст. 268 ЦК України, відповідно до якої на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Однак згідно з підпунктом 2 пункту 2 розділу І Закону № 4176-VI пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України виключено. ОСОБА_7 набрав чинності 15 січня 2012 року.

Відповідно до пункту 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4176-VI протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Таким чином суд вважав, що до 15 січня 2012 року позовна давність на дані правовідносини не поширювалась, а почала поширювалась лише з 15 січня 2012 року, коди законодавець надав можливість подати протягом трьох років відповідні позови. Оскільки прокурор цей позов до 15 січня 2015 року не подав, то строк позовної давності сплив саме в зазначену дату.

Зробивши такі висновки, суд першої інстанції не врахував, що положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України за своєю суттю направлене на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов’язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, зважаючи на статус держави та її органів як суб’єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред’являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб’єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України №6-413цс16.

Таким чином, до виниклих правовідносин необхідно застосовувати загальну позовну давність і обраховувати її часу коли позивачі довідались про порушення їх прав.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки суд першої інстанції помилково застосував норми ч.4 ст. 268 ЦК України при визначенні перебігу позовної давності, він прийшов до неправильних висновків в частині початку і закінчення цього перебігу, а тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині встановлення судом перебігу позовної давності шляхом виключення із мотивувальної частини посилання на те, що позовна давність за даним позовом розпочала свій перебіг 15.01.2012 року і спливла 15.01.2015 року.

На підставі ст.ст. 257,261 ЦК України, керуючись ст.ст. 367,375 ЦПК України, судова колегія

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 12 квітня 2018 року в даній справі змінити, виключивши із мотивувальної частини посилання на те, що позовна давність за даним позовом розпочала свій перебіг 15.01.2012 року і спливла 15.01.2015 року.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 17 серпня 2018 року.

Головуючий

Судді