Постанова № 75915104, 14.08.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Постанова

Іменем України

Справа № 635/1508/14-ц

Провадження № 22-ц/790/2549/18

14 серпня 2018 року

м. Харків

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії:

головуючого – Сащенко І.С.

суддів – Овсяннікової А.І., Піддубного Р.М.,

за участю секретаря Бойко А. О.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»

відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4

на заочне рішення Харківського районного суду Харківської області від 03 червня 2014 року (суддя Березовська І.В.)

по справі за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

постановив:

У лютому 2014 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором в розмірі 2 032 232, 84 гривень.

В обґрунтування позовних вимог вказував, що 19.11.2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № ML-705/037/2007, згідно умов якого остання отримала кредит в розмірі 43 425,70 швейцарських франків з кінцевим терміном повернення 19 листопада 2032 року та сплатою процентів у розмірі 4,49% річних+FIRD.

В забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов’язання за кредитним договором між Банком та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № SR 705/037/2007, за умовами якого останній взяв на себе зобов'язання відповідати в повному обсязі за належне виконання ОСОБА_2 умов договору кредиту.

29.06.2010 року за договором купівлі-продажу кредитного портфелю ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором № ML-705/037/2007.

Відповідач ОСОБА_2 в період дії кредитного договору не дотримувалася його умов, внаслідок чого станом на 16.01.2014 року в неї перед позивачем виникла заборгованість в сумі 2 032 232,84 гривень, з яких: 42 980,62 швейцарських франків, що еквівалентно 378 360,11 гривень – заборгованість за кредитним договором, 6 665,79 швейцарських франків, що еквівалентно 58 679,21 гривень – заборгованість за відсотками, 1 595 193, 51 гривень – пеня за прострочення погашення кредиту.

Заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області від 03.06.2014 року позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суму заборгованості за Кредитним договором № ML- 705/037/2007 від 19 листопада 2007 року в розмірі 815 399,43 гривень. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 03.03.2018 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Харківського районного суду Харківської області від 03.06. 2014 року залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника – ОСОБА_4 просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким відмовити в задоволені позову в частині стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_3 Вважає поруку припиненою. Крім того, просить застосувати строки позовної давності. При цьому посилається на неповне з`ясування судом обставин справи, що мають значення для справи; порушення норм матеріального та процесуального права.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися, вивчивши апеляційну скаргу та матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» частково, та стягуючи суму заборгованості за кредитним договором з відповідачів, суд першої інстанції виходив із того, що боржник і поручитель несуть солідарну відповідальність за неналежне виконання умов договору. При цьому вважав за доцільне зменшити суму пені на підставі ч.3 ст.551 ЦК України до розміру основного боргу.

Проте повністю погодитися з такими висновками не можна, оскільки суд дійшов їх по неповно з’ясованим обставинам справи.

Встановлено, що 19 листопада 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № ML-705/037/2007 з додатковими угодами до нього, згідно умов якого остання отримала кредит в розмірі 43 425,70 швейцарських франків з кінцевим терміном повернення 19 листопада 2032 року та сплатою процентів у розмірі 4,49% річних+FIRD, де FIRD – це процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк 366 днів, з виплатою відсотків після закінчення строку дії депозитного договору.

ОСОБА_2 зобов'язалася у встановлений законом строк повернути кредитні кошти і сплатити проценти за користування ними.

19.11.2007 року в забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов’язання за вище зазначеним кредитним договором між Банком та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № SR 705/037/2007, за умовами якого останній взяв на себе зобов'язання відповідати в повному обсязі перед Банком за належне виконання ОСОБА_2 умов договору кредиту (а.с. 19-20).

29.06.2010 року за договором купівлі-продажу кредитного портфелю ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором № ML-705/037/2007 (а.с.20-27).

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України).

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За правилами ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Взяті на себе зобов’язання ОСОБА_2 належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 16.01.2014 року виникла заборгованість в сумі 2 032 232 грн. 84 коп., з яких:

- заборгованість за кредитом - 42 980,62 швейцарських франків, що за офіційним курсом НБУ (8,80304 за 1 швейцарський франк) складає 378 360 грн. 11 коп.;

- заборгованість за відсотками - 6 665,79 швейцарських франків, що за офіційним курсом НБУ (8,80304 за 1 швейцарський франк) складає 58 679 грн. 21 коп.;

- пеня за прострочення погашення кредиту - 1 595 193 грн. 51 коп., що підтверджується відповідним розрахунком (а.с.5).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, божник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов’язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов’язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов’язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

Сплив строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, зумовлює припинення зобов’язань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов’язання застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред’явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред’явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред’явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі й застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним зобов’язання за договором поруки слід пред’явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов’язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем).

Вказана позиція викладена у правовому висновку Верховного Суду України у справі №6-2662цс15.

Із договору поруки вбачається, що у випадку невиконання боржником боргових зобов’язань перед кредитором за кредитним договором кредитор має право звернутись до поручителя з вимогою про виконання боргових зобов’язань в повному обсязі чи в частині. Обов’язок поручителя виконати боргові зобов’язання виникає при отриманні від кредитора відповідної вимоги ( п.п. 3.1, 3.4 договору).

Доказів на підтвердження того, що на адресу поручителя направлялась відповідна вимога, матеріали справи не містять.

Проте, у порядку, передбаченому п.п.1.9 кредитного договору банк направив боржнику вимогу про повне дострокове погашення заборгованості.

Вимога датована 24.05.2012 року за вих.№ 570 (а.с.132).

Строк, встановлений п.п.1.9.1 для дострокового виконання зобов’язань боржником становить 30 календарних днів від дня отримання відповідної вимоги.

Зважаючи на те, що на вимоги банку ОСОБА_2 не відреагувала, у лютому 2014 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду із відповідним позовом.

Отже, беручи до уваги те, що від дня закінчення строку, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту і до пред’явлення суду минуло більше ніж півтора року, порука ОСОБА_3 є припиненою на підставі ч.4 ст.559 ЦК України.

На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув та ухвалив рішення з порушенням норм матеріального прав.

Підстави для солідарного стягнення заборгованості з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відсутні, у зв’язку з чим рішення в цій частині підлягає зміні.

В іншій частині рішення суду не оскаржувалось і судом апеляційної інстанції не переглядалось.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4 – задовольнити частково.

Заочне рішення Харківського районного суду Харківської області від 03 червня 2014 року – змінити.

В частині солідарного стягнення з ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (адреса: 03680, м. Київ, вул. Фізкультури, 28-Д, код ЄДРПОУ 36789421, р/р № 26507002333333 в АТ «ОТП Банк», МФО 300528) суму заборгованості за Кредитним договором № ML- 705/037/2007 від 19 листопада 2007 року в розмірі 815 399, 43 гривень та витрат зі сплати судового збору в розмірі 1 827 гривень скасувати та в задоволені в цій частині позову - відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 16 серпня 2018 року.

Головуючий І.С. Сащенко

Судді А.І. Овсяннікова

ОСОБА_5