Рішення № 75907510, 10.08.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/13442/17

Провадження № 2/522//18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2018 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого – судді Чернявської Л.М.

При секретарі судового засідання Ткаченко О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Одеси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участю третьої особи приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернувся 21 липня 2016 року до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування.

Позивач посилається на те, що він проживав зі своєю матір’ю ОСОБА_4 в належній їй квартирі АДРЕСА_1, де надавав останній необхідну допомогу аж до її смерті. Іншого місця для проживання в позивача не має. Відповідач по справі мешкає окремо в квартирі АДРЕСА_2, яку йому залишив позивач – його бать ОСОБА_4 13 квітня 2016 року ОСОБА_4 померла. За життя, як зазначає позивач, вона неодноразово наголошувала на тому, що залишить дану квартиру своєму сину – позивачеві ОСОБА_4 і, як виявилось після її смерті, навіть залишила заповіт, яким заповіла все своє майно ОСОБА_4 Проте, як виявилось згодом після її смерті, 24 грудня 2015 року ОСОБА_4 уклала зі своїм онуком – сином позивача та відповідачем по справі ОСОБА_2 договір дарування, яким подарувала тому квартиру АДРЕСА_1. Позивач зазначає, що таке рішення його матері не відповідає її дійсній волі залишити квартиру саме онуку, а не йому, це рішення вчинено помилково, а тому позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом, так як відповідач ставить наразі питання про виселення батька з даної квартири. ОСОБА_4 вважає, що його матір не могла подарувати належну їй квартиру своєму онуку, у неї відсутні підстави позбавляти сина спадщини, а отже укласти договір дарування вона могла лише за умови неправильного сприйняття його природи, тобто помилки через похилий вік та стан здоров’я.

Провадження по справі відкрито 15 серпня 2016 року.

31 жовтня 2016 року представником відповідача по справі подані заперечення на позов, в яких представник відповідача посилається на те, що позивач має у власності ? частину квартири АДРЕСА_2, де і проживає разом з сім?єю відповідача. В останні роки життя ОСОБА_4, відповідач теж піклувався та допомагав своїй бабусі. Волевиявлення ОСОБА_4 щодо дарування онуку квартири АДРЕСА_1, зроблено усвідомлено і відповідало її внутрішній волі, ніякої помилки щодо наслідків правочину у ОСОБА_4 не було, так як позивач поводився по відношенню до своєї матері неповажно, а онук навпаки став в останні роки її життя для неї найдорожчою людиною. Метою укладення договору було намагання бабусі забезпечити онуку можливість проживати разом з сім?єю окремо від батька. Представник відповідача також зазначає, що підстави позову ОСОБА_4 є цілком надумані, так як жодного доказу того, що ОСОБА_4 на дату укладення спірного договору дарування не усвідомлювала своїх дій не додано, а захворювання які вона мала на той час, це були захворювання серця та кісток, які жодним чином не впливали на її свідомість. Причини виникнення суперечки між батьком та сином полягають в тому, що за час відсутності відповідача в м. Одесі, позивач разом зі своєю співмешканкою перебралися проживати до квартири яка була подарована відповідачеві без будь-якого погодження такого вчинку з власником квартири, а на запропонування відповідача переїхати позивачеві до квартири АДРЕСА_2, з якої відповідач виїде разом з сім?єю, позивач не погодився.

06 лютого 2017 року позивач уточнив свої вимоги, залучивши до справи третю особу - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та просив визнати спірний договір дарування недійсним в порядку ст. 229 ЦК України, так як ОСОБА_4, яка його вчинила, помилилась щодо обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII Цивільний - процесуальний Кодекс викладено у новій редакції, який набрав чинності з 15.12.2017 року. Згідно п. 9 ч.1 Перехідних Положень (розділ ХІІІ) справи, провадження яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

11 січня 2018 року представником позивача подано відповідь на відзив (заперечення) в яких представник позивача посилається на те, під час слухання справи знайшов своє підтвердження факт того, що позивач проживав разом з матір?ю та підтверджено те, що посилання відповідача на мету дарування квартири як на можливість його проживати окремо від батька, позбавлене сенсу, так як виявилося, що відповідач і так проживав окремо. Також відповідач не надав жодних доказів того, що позивач переїхав проживати разом з співмешканкою до спірної квартири, а наявність заповіту, яким померла залишала після своє смерті належну їй квартиру позивачеві свідчить про те, що свою квартиру після смерті вона бажала залишити позивачеві а не будь-кому другому, а тому укладаючи договір дарування цієї квартири на користь відповідача, могла підписати договір дарування спірної квартири лише під впливом помилки та обману.

В судовому засідання позивач та його представник позов підтримали, просили задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засідання просила відмовити в задоволенні позову повністю.

Третя особа 10 серпня 2018 року в судове засідання не з?явився. В судовому засіданні яке відбулось 25 квітня 2017 року нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 пояснив, що він посвідчував договір дарування, роз’яснив всі права, ОСОБА_4 виявила бажання подарувати квартиру, на його питання де вона буде проживати, вона відповіла що має де жити. Просив закінчити розгляд справи за його відсутності.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідача та представників сторін, пояснення свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,ОСОБА_9 які допитані в судовому засіданні, приходить до наступного.

Відповідно до заповіту від 28 вересня 2011 року, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 (реєстр. № 1662), ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1 заповіла ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, належні їй на праві власності 545/1000 частин квартири АДРЕСА_3.

Відповідно до договору дарування від 24 грудня 2015 року, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 (реєстр. № 1349), ОСОБА_4, РНОКПП НОМЕР_1, передала у власність ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_2, безоплатно, а він прийняв у власність 545/1000 частин квартири АДРЕСА_3, загальною площею 31,26 кв.м. Вказана квартира належить ОСОБА_4 на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло, видане Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів 04.08.1998 року.

Відповідно до заяви від 24 грудня 2015 року, посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 (реєстр. № 1348), ОСОБА_4 скасувала заповіт від 28 вересня 2011 року (реєстр. № 1662).

13 квітня 2016 року ОСОБА_4 померла.

Позивач ОСОБА_1, син померлої, звернувся до суду з позовом, в якому, посилаючись на положення ст. 229 ЦК України, просить визнати недійсним договір дарування 545/1000 частин квартири АДРЕСА_4, який укладено 24 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, в зв?язку з тим, що ОСОБА_4, укладаючи цей договір, помилилась щодо обставин, які мають істотне значення, оскільки завжди хотіла залишити вказану квартиру після своєї смерті своєму сину – позивачеві ОСОБА_4, а не своєму онуку – відповідачеві ОСОБА_2

Відповідно до ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Позивач посилається на те, що ОСОБА_4, укладаючи спірний договір дарування, помилилась щодо обставин, які мають істотне значення, тобто наслідків правочину та прав і обов?язків обдарованого, оскільки завжди хотіла залишити вказану квартиру після своєї смерті позивачеві ОСОБА_4, а не відповідачеві ОСОБА_2

Як на доказ своїх слів, позивач посилається на те, що відповідно до заповіту від 28 вересня 2011 року, ОСОБА_4, заповіла саме позивачеві належні їй на праві власності 545/1000 частин квартири АДРЕСА_3.

Проте, цей доказ не може бути прийнятий судом, так як він лише підтверджує те, що у вересні 2011 року воля ОСОБА_10 була саме така, а в грудні 2015 року вона змінилась. Тим більше, що відповідно до заяви ОСОБА_4 від 24 грудня 2015 року було скасовано заповіт від 28 вересня 2011 року, а даний факт, на переконання суду, як раз свідчить про те, що її волевиявлення щодо адресата, якому вона бажає передати вказану квартири змінилося, при цьому не на користь позивача, а на користь відповідача.

Допитані в судовому засіданні свідки, підтвердили суду лише ті факти, що і позивач і відповідач намагалися надавати своїй матері та бабусі необхідну допомогу та надавали її до самої смерті.

Щодо відсутності у позивача іншого місця для проживання, то в судовому засіданні спростовано цей факт, так як у власності ОСОБА_4 є ? частина 195/1000 частин квартири АДРЕСА_5, інша частина якої належить відповідачеві ОСОБА_2, відповідно до свідоцтва про право власності на житло, яке видане 17 грудня 2001 року Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради.

Допитана в судовому засіданні медсестра ОСОБА_7, пояснила, що ОСОБА_4, до своєї смерті перебувала у свідомості та могла керувати своїми діями. Ті ліки, які вона отримувала, були придбані по рецепту та не могли вплинути на її свідомість.

Відповідно до наданих суду даних, ОСОБА_10 у період з 01.01.2015 року по квітень 2016 року не зверталась за медичною допомогою до багатопрофільного медичного центру ОНМедУ, в журналах обліку прийому хворих у стаціонар та відмов у госпіталізації не зареєстрована.

Тобто, суд вважає, що в судовому засіданні не знайшло своє підтвердження посилання позивача на те, що причиною помилки під час укладення договору дарування могла стати хвороба чи прийом хворою ліків, які впливали на її свідомість.

Таким чином, в судовому засіданні не знайшли своє підтвердження посилання позивача на те, що ОСОБА_4, укладаючи спірний договір дарування, помилилась щодо обставин, які мають істотне значення, тобто наслідків правочину та прав і обов?язків обдарованого, оскільки завжди хотіла залишити вказану квартиру після своєї смерті позивачеві ОСОБА_4, а не відповідачеві ОСОБА_2, а тому відмовляє у задоволенні вимог ОСОБА_4

Керуючись ст. 202-204, 229, 717 ЦК України, ст.ст. 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування 545/1000 частин квартири АДРЕСА_4, який укладено 24 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається через Приморський районний суд м. Одеси протягом тридцяти днів з дня з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 16 серпня 2018 року.

Суддя Л.М. Чернявська

10.08.2018