Постанова № 75905575, 14.08.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2018 рокуЛьвів№ 876/4229/18

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Ніколіна В.В.,

суддів Качмара В.Я., Старунського Д.М.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 14 березня 2018 року (суддя – Калиновський М.М., м. Снятин) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання призначити пенсію за віком на пільгових умовах,-

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 27 вересня 2017 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, у якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо відмови призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі – Закон №1788-XII); зобов’язати Коломийське об’єднане управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити та виплачувати йому пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «б» ст.13 Закону №1788-XII за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 16.01.2003 №36 (далі – Список №2).

Рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 14 березня 2018 року у справі №351/1954/17 позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що при проведенні правової оцінки наданих позивачем документів в результаті проведення звірки з даними у первинних документах на підприємстві, були виявлені документи щодо порушення порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці на підприємстві, де працював позивач, що призвели до неправомірного встановлення позивачу права на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №2.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Учасники справи в в судове засідання на виклик суду не з'явилися, хоча належним чином були повідомленні про місце та час розгляду справи, а тому колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу згідно з п.2 ч.1 ст.311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, з 13.01.2017 ОСОБА_2 призначено та виплачувалась пенсія за віком на пільгових умовах відповідно до п. «б» ст.13 Закону №1788-XII за Списком №2.

ОСОБА_1 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 06.07.2017 №7861/03-1 повідомлено позивача, що з 01.05.2017 йому припинено виплату пенсії за віком по Списку №2, оскільки в результаті проведеної звірки з первинними документами достовірності видачі пільгової довідки виданої ПАТ «Мостобуд» Мостозагін №60 про період роботи з 01.09.1993 по 01.12.1998 на посаді електрогазозварника ручного зварювання 5 розряду витребувано нову довідку від 24.03.2017 №13ВК, у якій зазначено, що висновком державної експертизи умов праці від 17.07.1997 №06-3/40-1 припинено дію наказу від 15.11.1993 №182 та визнані недійсними результати атестації робочих місць за умовами праці. У Мотозагоні №60 згідно з наказом від 20.08.1997 №70 «Про порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці» проводилася повторна атестація робочих місць за умовами праці, за результатами якої видано наказ від 02.09.1997 №76, яким затверджено переліки робочих місць, виробництв, професій і посад, працівникам яких підтверджено право на пенсійне забезпечення за Списком №2. На підставі експертизи, результати атестації, що затверджені наказом від 02.09.1997 №76, як попередньої, були визнані недійсними та запропонувати керівництву Мотозагону №60 скасувати зазначеної наказ. Відтак, стаж роботи позивача було переглянуто та встановлено, що пільговий стаж становить 11 років 11 місяців 21 день, який є недостатнім для призначення пенсії за віком по Списку №2, оскільки згідно із вимогами ст.13 Закону №1788-XII на призначення пенсії за віком на пільгових умовах мають право чоловіки після досягнення 55 років при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених посадах.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність дій відповідача, мотивуючи своє рішення тим, що законодавцем покладено обов'язок проведення атестації робочих місць на керівників, а тому її не проведення чи проведення з порушенням вимог «Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 №442 (далі – Порядок №442) не може позбавити громадян їх конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсій за віком на пільгових умовах відповідно до ст.13 Закону №1788-XII.

Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.

Згідно з п.2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди вказаним особам пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до п. «б» ч.1 ст.13 Закону №1788-XII, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.

Відповідно до Порядку №442, пенсії за віком на пільгових умовах призначаються за результатами атестації робочих місць, яка також надає інші пільги і компенсації, передбачені законодавством, а саме надбавка за роботу в зазначених умовах, право на скорочений робочий день, додаткову відпустку й одержання лікувально-профілактичного лікування. Атестація повинна проводитися на підприємстві не рідше одного разу на п'ять років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації. Контроль за проведенням атестації, правильністю застосування Списків покладено на Державну експертизу умов праці. Основна мета атестації, як випливає із зазначених нормативних актів, полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій, затвердженими постановою Міністерства праці України від 1 вересня 1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації) періодичність проведення атестації робочих місць, визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років. Результати атестації використовуються при встановленні пенсій за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств та організацій, обґрунтуванні пропозицій про внесення змін і доповнень до списків №1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а також для розробки заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працюючих.

Відповідно до пункту 3 «Порядку застосування списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах», затвердженого наказом Мінпраці від 18.11.2005 №383 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 за №1451/11731), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

У пункті 4.2 зазначеного Порядку застосування списків йдеться про те, що результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умов і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Водночас, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що у зв’язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб’єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Реалізуючи передбачене ст.55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові особисте суб'єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту.

Відповідно до п.4 ч.5 ст.160 КАС України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

Частиною 1 ст.5 КАС України визначено формулювання позовних вимог, що можуть становити зміст адміністративного позову та за своєю суттю є бажаним для позивача способом захисту адміністративним судом прав, свобод чи інтересів, які він вважає порушеними.

Аналіз положень КАС України дозволяє зробити висновок, що зміст адміністративного позову - це адресоване адміністративному суду прохання позивача процесуально-правового характеру задовольнити його вимогу до відповідача, а зміст позовних вимог - це визначений позивачем спосіб захисту свого права, свободи чи інтересу згідно з ч.1 ст.5 КАС України, який має формулюватися максимально чітко і зрозуміло. Дотримання вимог процесуального законодавства до змісту позовної заяви та юридично правильний зміст позовних вимог, зазначення способу судового захисту, сприяє ефективному розгляду справи.

Водночас, поняття способів захисту прав, свобод та інтересів особи в адміністративному судочинстві охоплюється визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цих прав, свобод та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому метою судового захисту порушеного права є вирішення між сторонами правового конфлікту, припинення публічно-правового спору та використання дієвого способу захисту (відновлення) порушеного права.

За приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. Метою судового захисту порушеного права є вирішення між сторонами правового конфлікту, припинення публічно-правового спору та використання дієвого способу захисту (відновлення) порушеного права.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, встановлення факту наявності порушення права, свободи чи інтересу особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов’язковим під час судового розгляду.

Згідно з ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ, як джерела права.

Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає цій міжнародній нормі.

При цьому, важливо наголосити, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способами, визначеними законодавством, є підставою для прийняття рішення про відмову в позові.

Як вбачається зі змісту адміністративного позову, позивачем заявлено позовні вимоги наступного змісту: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «б» ст.13 Закону №1788-XII; зобов’язати Коломийське об’єднане управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити та виплачувати йому пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «б» ст.13 Закону №1788-XII за Списком №2. Проте, відповідачем жодного рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. «б» ст.13 Закону №1788-XII не приймалось, про наявність такого не вказує й сам позивач. Більше того, матеріалами справи підтверджено, що позивачу вже була призначена пенсія за віком на пільгових умовах відповідно до п. «б» ст.13 Закону №1788-XII з 13.01.2017. Коломийське об’єднане управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області листом від 06.07.2017 №7861/03-1 лише повідомило позивача, що з 01.05.2017 йому припинено виплату пенсії за віком по Списку № 2. Фактично, позивачем оскаржуються дії, які не відбулись. Відтак, оскільки мало місце припинення виплати позивачу пенсіїза віком на пільгових умовах, колегія суддів приходить до висновку про невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеними законодавством, що в свою чергу є підставою для прийняття рішення про відмову в задоволенні позову.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, які ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).

Згідно із ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Так, у п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Враховуючи викладене, оцінивши зібрані докази у сукупності, судова колегія приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги відповідача є підставними і обґрунтованими та спростовують висновки суду першої інстанції.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст.308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області задовольнити.

Рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 14 березня 2018 року скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя ОСОБА_3 судді ОСОБА_4 ОСОБА_5 Повне судове рішення складено 15 серпня 2018 року.